Рішення № 111090554, 15.05.2023, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/19401/19

Провадження №2/523/1015/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2023 р. Суворовський районний суд міста Одеси в складі

головуючого - судді Сувертак І.В.

при секретарі Мельніченко Г. О.

розглянув в відкритому судовому засіданні в залі суду №5 в місті Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» (Одеська область, м. Чорноморськ, проспект Миру, буд. 28) про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договорів поруки недійсними,

Установив

Позивачі в грудні 2019 року звернулась до суду із зазначеним позовом. В первісному позові просили визнати договори поруки №00088r15 та №00089r15 від 22 липня 2008 року припиненими; задовольнити позовні вимоги до ПАТ «МТБ Банк» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання споживчого іпотечного кредитного договору №00059R15 від 22 липня 2008 року, договору іпотеки від 22 липня 2008 року, договорів поруки №00088r15 та №00089r15 від 22 липня 2008 року недійсними.

Згодом, 17 червня 2021 року позивачі доповнили свої позовні вимоги та, окрім раніше заявлених позовних вимог, просили ВИЗНАТИ ПУНКТИ 2.3.6, 2.3.11 та 6.7 та ДАДАТКОВУ УГОДУ №1 від 16.10.2008 р. валютного споживчого кредитного договору №00059R15 від 22.07.2008 р. несправедливими відносно споживача ОСОБА_1 ; ВИЗНАТИ інформацію що відноситься до використання Банківських рахунків, викладену в п.1.1, 1.2, 2.2.5 та п.3.4 та 3.10 валютного споживчого кредитного договору №00059R15 від 22.07.2008 р. як підприємницьку практику Банка, що вводить споживача ОСОБА_1 в оману.

Згодом, 28 листопада 2022 року збільшили свої позовні вимоги та, окрім раніше заявлених позовних вимог, просили визнати недійсними положення кредитного договору №00059R15 від 22 липня 2008 року: пункту 1.1 в частині надання не відновлювальної кредитної лінії без вказівки дат і сум частин кредиту, що віддається. Та пункти 2.3.8, 2.3.11, 2.4.2, 6.7; пункту 1.1. в частині «сплати комісії за надання Кредиту 0,5 % від суми наданого кредиту, що сплачується у момент надання Кредиту», та Додаткову угоду №1 від 16.10.2008; Додаток 1 та 2 кредитного договору №00059R15 від 22 липня 2008 року. Задовольнивши вимогу позову про визнання кредитного договору №00059R15 від 22 липня 2008 року недійсним, застосувати наслідки недійсності правочину та провести реституцію.

Свої позовні вимоги позивачі мотивували тим, що «Відповідно до п.1 cт. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою ст.203 цього кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочини юридичної особи, вчинені нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнані судом недійсними.».

Крім того, позивачі зазначають, що банк в кредитному договору забезпечив тільки свої ризики, видавши валютний кредит та передбачивши необхідність страхування предмету іпотеки.

Позивач ОСОБА_1 зауважив, що перед укладанням договору про надання споживчого кредиту відповідач не повідомив його, як споживача, у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням), зокрема таких, як витрати на страхування, адміністративні витрати, юридичне оформлення тощо.

Позивач ОСОБА_2 вважає, що умови пункту 1.1 КД про надання не відновлювальної кредитної лінії без вказівки дат і сум частин кредиту, що віддається, та умови у Додатку 1 та 2 КД в яких споживач зобов`язаний сплачувати платежі за користування коштами, які він не отримав з вини банка, який для цього передбачив також п. 2.3.8, 2.4.2 та 6.7, є несправедливими та такими, що призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. А також не відповідають вимогам ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» - «У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту»

Враховуючи наявні невідповідності в умовах споживчого кредитного договору № 00059R15 від 22.07.2008 року, а також те, що розрахунки зроблені у Додатку 1 та 2 КД суперечать виду кредитування у вигляді кредитної лінії, наданню кредитних коштів окремими частками (Траншами) в різні терміни, вважає що своїми діями Банк ввів в оману споживача ОСОБА_1 відносно істотних умов договору.

Враховуючи зазначене в позовній заяві та всіх уточненням до позовної заяви та заяв про збільшення позовних вимог, позивачі просили їх позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

На адресу суду зазначена позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договорів поруки недійсними надійшла 18 грудня 2019 року.

Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 23 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договорів поруки недійсними передано на розгляд Іллічівському міському суду Одеської області.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали апеляційну скаргу в січні 2020 року.

Постановою колегії суддів Одеського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - задоволено. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 23.12.2019 року про передачу цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договорів поруки недійсними Іллічівському міському суду Одеської області скасовано та направлено справу для продовження розгляду до Суворовського районного суду м. Одеси.

02 березня 2021 року зазначена цивільна справа повернулась до суду першої інстанції з Одеського апеляційного суду та передана судді 03 березня 2021 року.

16 березня 2021 р. (л.с.97,98) провадження по справі відкрито та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

09 червня 2021 року стороною відповідача надано відзив на позовну заяву. ПАТ «МТБ Банк» просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 05 грудня 2022 р. (т.2, л.с.133) прийнято до розгляду останню заяву про уточнення (збільшення розміру) позовних вимог ОСОБА_2 , що подана в рамках розгляду цивільної справи № 523/19401/19.

Позивач ОСОБА_2 заявив 09 травня 2023 року клопотання про розгляд всіх заявлених ним та позивачем ОСОБА_1 клопотань та заяв у їх відсутності. Окрім того зазначив, що деякі клопотання, що подані стороною позивачів раніше не були долучені до матеріалів справи та відповідно і розглянуті судом, оскільки вони помилково долучені до іншого провадження. Позивач ОСОБА_1 також надав клопотання про можливість розгляду зазначеної цивільної справи за його відсутності.

Представник Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» Денисенко Л. М. надала клопотання про розгляд справи за відсутності сторони відповідача. Позовні вимоги відповідач не визнав та просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. (т.1, а.с. 194-199).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно дост. 8 Конституції Українивизнається і діє принцип верховенства права.Конституціямає найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Українита повинні відповідати їй. Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч. 1ст. 9 Конституції України).

Згідно ч. 4ст. 10 ЦПК Українисуд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною 1ст. 2 ЦПК Українипередбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ч. 3ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2ст. 11 ЦК України, підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з вимогами ч. 1ст. 14 ЦК Україницивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Закон України «Про захист прав споживачів»застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Відповідно до частин 1, 2ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

За змістомст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином,Законом України «Про захист прав споживачів»закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом не надання або надання у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору.

На час укладення Договору про іпотечний кредит та додаткових угод до ньогоЗакон України «Про захист прав споживачів»не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

Закон України «Про захист прав споживачів»застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Судом встановлено, що 22.07.2008 року між відкритим акціонерним товариствомМорський транспортний банк та позивачем ОСОБА_1 був укладений кредитнийдоговір № НОМЕР_1 ,за яким Банк надав останньому кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у сумі -93101,96 доларів США, на наступні цілі: споживчі потреби 80000 доларів США, а також у сумі 13101,96 доларів США на сплату страхових платежів позичальник фактично отримав кошти у розмірі 54200,00доларів США.

За умовами кредитного договору та додаткових угод позичальник повинен був щомісяця здійснювати погашення заборгованості та сплачувати проценти за користування кредитними ресурсами.

Відповідно до п. 2.3.3 умов договору позичальник повинен повернути Банку суму Кредиту в повному обсязі, комісії, відсотки за фактичний строк його користування, в повному обсязі виконати інші зобов`язання за цим договором протягом 30 календарних дні з дати повідомлення про таку вимогу від Банку.

16.10.2008 року між відкритим акціонерним товариствомМорський транспортний банкта ОСОБА_1 була укладена додаткова угода №1 до кредитного договору №00059R15 від 22.07.2008 року, якою доповнено розділ 2 Кредитного договору пунктом 2.2.13: - п.2.2.13 Позивальник зобов`язується сплачувати Банку комісію за розрахунково-касове обслуговування 3 % від кожного траншу, що сплачується у день надання траншу у гривні за курсом НБУ на дату нарахування.

Також, позивач ОСОБА_1 не скористався своїм правом, визначеним ч. 6ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого, споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

За Договором поруки №00088r15 від 22.07.2008 року ОСОБА_3 виступила поручителем по зазначеному вище кредитному договору. При цьому, п.3.2 договору поруки передбачає солідарну відповідальність поручителя і боржника перед кредитором.

Згідно п. 2.1.1. Договору поруки №00088r15 від 22.07.2008 року у разі невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором, протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня невиконання кредитор має право пред`явити свої вимоги безпосередньо до Поручителя. Ці вимоги є обов`язковими до виконання протягом 5 робочих днів з моменту отримання поручителем від кредитора письмового повідомлення про невиконання Боржником зобов`язань за Кредитним договором.

За Договору поруки №00089r15 від 22.07.2008 року позивач ОСОБА_2 виступив поручителем по зазначеному вище кредитному договору. При цьому, п.3.2 договору поруки передбачає солідарну відповідальність поручителя і боржника перед кредитором.

Згідно п. 2.1.1. Договору поруки №00089r15 від 22.07.2008 року у разі невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня невиконання кредитор має право пред`явити свої вимоги безпосередньо до поручителя. Ці вимоги є обов`язковими до виконання протягом 5 робочих днів з моменту отримання поручителем від кредитора письмового повідомлення про невиконання боржником зобов`язань за Кредитним договором.

Позивач ОСОБА_1 зазначив підставу для визнання недійсності кредитного договору відсутність індивідуальної ліцензії в ВАТ «Морський транспортний банк», правонаступником якого є ПАТ «МАРФІН БАНК», ПАТ «МТБ БАНК».

Крім того позивачі зазначають, що банк в кредитному договору забезпечив тільки свої ризики, видавши валютний кредит та передбачивши необхідність страхування предмету іпотеки.

Згідно ст.ст. 6, 627 ЦКУ сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, тобто у випадку, коли умови договору не відповідали вимогам позивачів за зустрічним позовом, вони мали право звернутися в письмовому вигляді до банку з пропозицією про зміну умов договору або відмовитися від їх підписання, проте договори були підписані, тобто погоджені з боку позивачів на тих умовах, які представлені в суд. Відносно зобов`язання банку попередити позичальника про валютні ризики згідно п.3.10 кредитного договору, підписаного позичальником «Позичальник під час виконання зобов`язань за цим кредитним договором несе валютні ризики».

Таким чином, доказів, що доводили б факт умисних дій чи умисної бездіяльності банку з метою обману позичальника, тиску та шантажу з боку відповідача з метою укладення спірних додаткових угод та відсутність вільного волевиявлення у позивача на їх укладення, а також доказів, що доводили б заперечування або замовчування банком наявності обставин, які можуть перешкодити вчиненню угод та довгорів, а також, у зв`язку з чим правовідношення між сторонами підлягають визнанню незаконними, позивачем суду надано не було.

Щодо посилань позивачів про «Списання кредиту» чи «продажу його факторинговій компанії». Згідно ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» Безнадійна заборгованість - заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:

- заборгованість по зобов`язаннях, за якою минув строк позовної давності;

- прострочена заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості;

- заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна:

-фізичної особи, на яке відповідно до закону може бути спрямовано стягнення;

-фізичної особи - суб`єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб`єкта підприємницької діяльності);

- заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;

- заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв`язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

- прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Заборгованість за кредитним договором, що укладений між позивачем та відповідачем, не відповідає вимогам, переліченим вище, тому не може бути списаною.

Відносно списання за рахунок резерву: згідно зі ст. 12.3.4 «Про оподаткування прибутку підприємств» заборгованість, забезпечена заставою (у тому числі іпотекою), погашається у порядку, передбаченому нормами відповідних законів. Заставодержатель має право відшкодувати за рахунок страхового резерву частину заборгованості, що залишилася непогашеною після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до умов закону та договору. У разі якщо відповідно до законодавства заборгованість особи вважається повністю погашеною після проведення юзасудового звернення стягнення на предмет застави незалежно від суми коштів (вартості майна), що надійшла кредитору, за рахунок страхового резерву відшкодовується частина заборгованості, що перевищує суму коштів (оціночну вартість майна), фактично отриманих кредитором.

Окрім того, правомірність дій відповідача щодо укладання кредиту в доларах США обґрунтовано наявністю в банку Ліцензією на право здійснення банківських операцій в іноземній валюті № 66 від 08.05.2003р., Дозволом № 66-2 від 15.09.2003р., Додатком до Дозволу №66-2 15.09.2003р., виданих Національним банком України. Після внесення змін в Закон України «Про банки та банківську діяльність», Відповідно до вимог чинного законодавства банком була отримана Генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій від 13.10.2011 року та додаток до Генеральної ліцензії від 13.10.2011 року.

Щодо посилань позивача ОСОБА_1 на те, що перед укладанням договору про надання споживчого кредиту банк не повідомив його, як споживача, у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням), зокрема таких, як витрати зі страхування, адміністративні витрати, юридичне оформлення тощо. Хоча зазначене твердження не відповідає дійсності. Договір укладено 22.07.2008 року, умови кредитування кредити на інші споживчі потреби з забезпеченням у вигляді іпотеки та орієнтовний розрахунок сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки та інших фінансових зобов`язань позичальника додаток до умов кредитування - власноруч підписані позичальником - позивачем 08.07.2008 року.

Згідно з банківською ліцензію № 66 від 08.05,2003року, виданою Національним банком України ВАТ «МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК», правонаступником якого є ПАТ "МТБ БАНК", має право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Зідповідно до дозволу № 66-2 від 15.09.2003р., виданого Національним банком України ВАТ «МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК», правонаступником якого є ПАТ "МТБ БАНК", на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" згідно з додатком до цього дозволу, а також самого додатку до дозволу №66-2 15.09.2003р. "Перелік операцій, які має право здійснювати ВАТ «МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК», правонаступником якого є ПАТ "МТБ БАНК", останній має право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема неторговельні операції з валютними цінностями, ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті, ведення кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій з ними, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Статтею 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93 визначено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під вежим ліцензування згідно з цим Декретом.

Відповідно до статей 47,49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до банківських послуг належать операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Пунктом 2.3 Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 275, передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки чають права здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями.

Банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 тозділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (стаття 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

У разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року № 1429/10028).

Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію, письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" вважається генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

За таких обставин заявлені позивачами позовні вимоги про визнання укладеного між сторонами договору про надання споживчого кредиту недійсним із вищевикладених підстав є недоведеними та безпідставними, а також з огляду на те, що сам позивач ОСОБА_1 з умовами кредитування (вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті) погодився.

Згідно з частинами першою та третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Частиною другою статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Даними про сукупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Згідно із пунктом 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168, які були чинними на момент укладення між сторонами договору, банки зобов`язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, що і було зроблено відповідачем.

Проте, відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.

У випадку сплати процентів за користування кредитом у більшому розмірі, ніж той, що передбачений умовами договору, позивач має право на проведення відповідного перерахунку, або повернення зайво сплачених коштів. Встановлення правильності розрахунку не є предметом зазначеної справи. Питання стягнення заборгованості і всі заперечення та доводи позивачів з цього приводу розглядались Одеським апеляційним судом в рамках цивільної справи № 523/1300/15-ц.

Таким чином позивачами не наведено доказів на спростування презумпції правомірності правочинів у цілому, зокрема не спростовано, що при укладенні договорів про надання споживчого кредиту, іпотечного договору та договорів поруки позивачі діяли свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодились з його умовами, визначивши, характер правочинів і всі їх істотні умови.

На виконання умов договору про надання споживчого кредиту позичальник отримав кошти. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду справі № 383/502/15-ц провадження № 61-1536св17 від 11 квітня 2018 року.

Інші доводи позовної заяви зводяться до незгоди позивачів з рішенням Суворовського районного суду від 08.02.2018 року та постановою Одеського апеляційного суду від 10.06.2021 рокупо цивільній справі № 523/1300/15-ц і тому не заслуговують на увагу.

Окрім того, відповідно до ч.4 ст. 82 Цивільного Процесуального кодексу України:

4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до практики Верховного суду, зокрема постанові Верховного Суду України від 6 липня 2016 року у справі № 6-1199цс16 вказується, що відмова в задоволенні позову про визнання поруки припиненою за наявності рішення суду про стягнення боргу з поручителя є правильною. Аналогічний висновок зроблено і постанові Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі № 752/539/16-ц (ЄДРСРУ № 74265744), 16 травня 2018 у справі № 317/503/16 (ЄДРСРУ № 74120942), 5 березня 2018 року у справі № 331/6384/16-ц (ЄДРСРУ № 72700843), 21 лютого 2018 року у справі № 490/7570/15-ц (ЄДРСРУ № 72460038), 21 лютого 2018 року у справі № 756/11318/15-ц (ЄДРСРУ № 72378050), 28 лютого 2018 року у справі № 761/2817/16-ц (ЄДРСРУ № 72587786).

В даному випадку, рішенням Суворовського районного суду від 08.02.2018 року та постановою Одеського апеляційного суду від 10.06.2021 року в рамках розгляду цивільної справи № 523/1300/15-ц було стягнуто борг з позивачів, тому їх позовні вимоги також не підлягають до задоволення.

Оскільки позовні вимоги до ПАТ «МТБ Банк» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання споживчого іпотечного кредитного договору №00059R15 від 22 липня 2008 року, договору іпотеки від 22 липня 2008 року, договорів поруки №00088r15 та №00089r15 від 22 липня 2008 року недійсними залишаються без задоволення, похідні позовні вимоги щодо застосування наслідків недійсності правочину та пороведення реституції також не підлягають до задоволення.

Відповідно дост. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до положеньст. 141 ЦПК Українив зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, підстави покладення на відповідача понесених позивачем судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 3, 4-7,1-13,17- 18,109,131,137, 141, 211, 223, 263-265, 268, 352,354 ЦПК України, суд,

Вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» (Одеська область, м. Чорноморськ, проспект Миру, буд. 28) про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договорів поруки недійсними залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Суворовський районний суд м. Одеси.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 24 травня 2023 року.

Суддя