Рішення № 111029906, 16.05.2023, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/1244/23

пр. № 2/759/1768/23

16 травня 2023 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Гаєвської Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві без виклику сторін у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського округу Чорногуз Ольга Валеріївна про визнання договору позики та іпотеки недійсним, скасування арешту на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі

у січні 2023 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами через «Електронний суд», просить суд визнати недійсним договір позики, укладений 04.08.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що посвідчений ПН КМНО Чорногуз О.В.; визнати недійсним договір іпотеки, укладений 04.08.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що посвідчений ПН КМНО Чорногуз О.В.; скасувати арешт на нерухоме майно будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 за договором іпотеки від 04.08.2022 здійснений посвідчений ПН КМНО Чорногуз О.В., за номером 9123875 Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно та земельної ділянки кадастрового номеру 32231868:04:014:0001, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 19400 грн 00 коп. та стягнути судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 13.03.2018 складено розписку проте, що ОСОБА_1 дає у борг ОСОБА_2 , грошові кошти у розмірі 26196 доларів США 00 центів, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 24.09.2019 складає 639968 грн 00 коп., проте у визначений у розписці строк позичальник грошових коштів не повернув та має непогашену заборгованість, на підставі чого позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення суми боргу з ОСОБА_2 , який рішенням Святошинського районного суду від 15.11.2021 задоволено, набрало законної сили 03.08.2022 та в подальшому 05.10.2022 видано виконавчий лист №759/18285/19 з яким позивач звернувся до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва.

Після чого позивачу стало відомо, що відповідач мав у власності будинок та земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , які 04.02.2022 за договором позики передано в іпотеку ОСОБА_3 , який є сусідом відповідача, проте позивач вважає, що договір позики укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є фіктивним, оскільки укладений з метою уникнення виконання зобов`язання щодо сплати йому боргу та накладено арешт на будинок та земельну ділянку, щоб уникнути відповідальності за виконання рішення суду, при цьому відповідачі уклали договір позики на суму, яка у 5 разів менша за вартість будинку та земельну ділянку.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду

відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Ул`яновську О.В. (а.с. 34, 35).

Ухвалою судді від 23.01.2023 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків (а.с. 38, 39).

Ухвалою судді від 30.01.2023 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням без виклику сторін (а.с. 50, 51).

Ухвалою судді від 30.01.2023 постановлено витребувати у приватного нотаріуса Київського міського округу Чорногуз Ольги Валеріївни (номер свідоцтва 6497, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 119, офіс 12) нотаріальну справу за договором позики та іпотеки між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 04.08.2022 (а.с. 52, 53).

Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідач ОСОБА_2 , двічі 15.03.2023 та 17.04.2023 подав до суду заяву про направлення йому копію ухвали суду та позовну заяву з додатками, при цьому у матеріалах справи містяться докази, проте, що позивач подаючи позовну заяву до суду через «Електронний суд» надсилав відповідачам примірники позовної заяви з додатками (а.с. 46, 47, 48).

Копію ухвали про відкриття провадження від 30.01.2023 надіслано судом відповідачам по справі, що підтверджується супровідними листами та конвертами, які повернулися до суду 13.03.2023 у зв`язку із «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про можливість ухвалення по справі рішення у відповідності до вимог п. 5 ст. 279 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ІІІ. Фактичні обставини справи

судом встановлено, що згідно рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15.11.2021 з відповідача стягнуто на користь позивача несплачену суму заборгованості у розмірі 26196 дол. США 00 цен. (еквівалент за офіційним курсом НБУ, станом на 24.09.2019 становить 639968 грн 00 коп.); проценти за користування грошовими коштам у розмірі 5874 дол. США 00 цен. (еквівалент за офіційним курсом НБУ станом на 24.09.2019 становить 143531 грн 00 коп.) (а.с. 13-17).

05.10.2022 Святошинський районний суд м. Києва видано виконавчий лист №759/18285/19 (а.с. 18, 19).

05.10.2022 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Іванютою І.М. відкрито ВП НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа №759/18285/19 (а.с. 20, 21).

04.08.2022 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , укладено договір позики згідно якого позичальник отримав від позикодавця суму грошових коштів у розмірі 72138 грн 00 коп., що еквівалентно 2000 дол. США 00 цен., що за офіційним курсом НБУ гривні до долара США, станом на день укладення цього договору, строком до 04.08.2024.

04.08.2022 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , укладено договір іпотеки, яким забезпечується виконання зобов`язання ОСОБА_2 за договором позики, укладеним між іпотекодержателем та боржником/іпотекодавцем 04.08.2022 в простій письмовій формі, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0866 га, кадастровий номер 3223186800:04:014:00001, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно договору купівлі-продажу будинку від 25.10.2005, посвідченого ПН Обухівського районного нотаріального округу Іванців В.П., зареєстрованого в реєстрі № 5437 ОСОБА_2 належить на праві приватної власності жилий будинок з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.10.2005, посвідченого ПН Обухівського районного нотаріального округу Іванців В.П., зареєстрованого в реєстрі№5741 ОСОБА_2 належить на праві приватної власності земельна ділянка, кадастровий номер 3223186800:04:014:0001 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 04.08.2022 щодо об`єкта нерухомого майна житловий будинок АДРЕСА_1 , заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна відсутні.

Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 03.08.2022 вартість земельної ділянки, кадастровий номер 3223186800:04:014:00001 становить 265832 грн 62 коп.

Згідно витягів з речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 04.08.2022 накладено обтяження - заборона на нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 .

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду

статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної у позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості ч. 1 ст. 1046 ЦК України.

Договір позики є реальним, одностороннім, відплатним або безоплатним договором. Це значить, що він набуває чинності тільки після передачі майна, всі обов`язки покладені лише на позичальника і у визначених законом випадках договір позики може бути як оплатним так і безоплатним. Предметом договору позики є речі, визначені родовими ознаками, та грошові кошти.

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, яківстановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд у постановах від 14.02.2018 у справі № 379/1256/15-ц, від 08.02.2018 у справі № 756/9955/16-ц, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) й дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах .

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що «з конструкції ч. 3 ст. 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора».

Як встановлено із матеріалів справи, між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладений договір позики у вигляду розписки 13.03.2018, із позовом позивач звернувся до суду 03.10.2019, рішення по справі №759/18285/19 ухвалено 15.11.2021, при цьому позивач отримав виконавчий лист лише 05.10.2022 та в той день приватним виконавцем відкрито ВП №69995189, тобто позивач звернувся за виконавчим листом майже через рік, після ухвалення рішення суду, при цьому спорюваний правочин між відповідачами був вчинений 04.08.2022, через сім місяців і 4 дні.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України №6-1873цс16 від 19.10.2016, №14-260цс19 від 03.07.2019 та №910/8357/18 від 28.11.2019 для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем не надано доказів тому, що при укладанні договору позики та договору іпотеки нерухомого майна відповідачі не передбачали реального настання юридичних наслідків, обумовлених спірним правочином; також не надано доказів тому, що дії сторін договору направлені на фіктивне обтяження нерухомого майна з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, оскільки при укладенні даних договорів, рішення вже існувало, позивач із виконавчим листом звернувся після укладення вказаних договорів, також розписка від 13.03.2018 не була обтяженою договором іпотеки, вказаним нерухомим майном відповідача, а також в процесі розгляду справи №759/18285/19 позивач не просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача, тобто в момент ухвалення рішення суду та до моменту звернення із виконавчим листом до виконання позивач не цікавився вказаним неруховим майном, задля забезпечення виконання зобов`язання по стягненню грошових коштів з відповідача по справі, внаслідок позивачем не доведено фіктивності вчинених правочинів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що сукупність наведених обставин не доводить той факт, що відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача, оскільки відчуження належного майна відбулося після виникнення заборгованості перед позивачем, однак на момент укладення вказаних правочинів, вказане нерухоме майно не було обтяженим, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню лише підстав припущень позивача без належних та допустимих доказів по справі.

Обставини, зазначені позивачем, не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи та не є підставою для визнання договору позики та іпотеки недійсним, скасування арешту на нерухоме майно, яке є похідною вимогою.

Згідно з ч. 1 ст. 188 ЦПК України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Таким чином, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку що позов не підлягає задоволенню.

V. Розподіл судових витрат

відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, судові витрати покладаються на позивача.

Що стосується витрат на правову допомогу, слід зазначити.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги - ч. 3 ст. 137 ЦПК України.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги, та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

За положеннями ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження надання послуг з правничої допомоги позивачем надано суду детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, акт приймання-передачі робіт (наданих послуг) виконаних за договором про надання правової допомоги, ордер, договір про надання правової допомоги №14 від 14.07.2022.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (надалі - Закон) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Частиною 3 ст. 4 Закону встановлено форми, у яких особа, яка отримала право на здійснення адвокатської діяльності, може здійснювати таку діяльність: індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно зі ст. 26 Закону підставою для здійснення адвокатської діяльності є договір про надання правової допомоги. Форма та зміст договору про надання правової допомоги встановлені статтею 27 цього Закону.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 131-2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Надання правової допомоги, зокрема, здійснення представництва інтересів фізичної особи в судах особою, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та процесуальних законів.

Згідно з ч. 2 ст. 15 ЦПК України представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Як встановлено судом, за наявними в матеріалах справи доказами не підтверджуються обставини здійснення позивачем оплати послуг за надання правової допомоги в зазначеному розмірі саме в якості оплати послуг адвоката за договором №14 від 14.07.2022 в п. 3.1. якого зазначено, що оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту отримання клієнтом послуг від адвокатського бюро, проте ні позивачем ні його представником не надано до суду платіжних доручень згідно яких позивачем було проплачено суму у розмірі 19400 грн 00 коп. на надані адвокатські послуги, згідно детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами понесення витрат на правничу допомогу в суді під час розгляду цивільної справи № 759/1244/23 на суму 19400 грн 00 коп., а тому у відшкодуванні витрат, пов`язаних з правничою допомогою слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 3, 13, 202, 203, 215, 234, 1046; ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 137-141, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, -

УХВАЛИВ:

у позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського округу Чорногуз Ольга Валеріївна про визнання договору позики та іпотеки недійсним, скасування арешту на нерухоме майно відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В. Ул`яновська

Повний текст судового рішення складено 22.05.2023.