Рішення № 111018795, 26.04.2023, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/12287/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2023 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого - судді Придачук О.А.

за участю секретаря судового засідання - Бомбушкар В.П.

представника позивача - адвоката Холмогорової Л.В.

представника відповідача - адвоката Ковальчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Веклич Анатолій Вікторович, до ОСОБА_2 , Ужгородського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про виключення відомостей про батька з актового запису про народження

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, у якому зазначає, що 07.03.2013 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 у муніципалітеті Теннер, м. Теннер Королівсьва Данія, актовий запис № 13231. Так, в процесі чергових спроб розв"язати їхні сімейні та побутові проблеми, дружина звернула його увагу на те, що у випадку розірвання їхнього шлюбу буде вимагати від нього кошти на утримання нібито-то двох їхніх дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Однак, ОСОБА_4 не є його біологічною донькою. У 2013 році після укладання шлюбу з ОСОБА_3 - матір"ю ОСОБА_4 , з метою спрощення процедури реєстрації, оформлення документів на проживання, навчання у ФРН, куди після одруження переїхали до нього його дружина та її донька, враховуючи неодноразові прохання дружини, він погодився на зміну прізвища ОСОБА_4 з ОСОБА_6 на ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , подаючи заяву в органи РАЦС він бажав і усвідомлював, що дитині ОСОБА_8 буде змінено прізвище на ОСОБА_9 . Визнавати себе батьком цієї дитини він не бажав, і наміру не мав. Зазначає, що він не володіє українською мовою, не розуміє її та не може читати українською. Підписуючи документи в органах РАЦС, він не розумів змісту заяви, яку підписував. Переклад документів йому ніхто не робив. В той же час він був переконаний, що з його згоди відбувається зміна прізвища ОСОБА_10 на ОСОБА_11 . Про це казала йому його дружина, і на той момент у нього не було підстав у цьому сумніватися. Про те, що ОСОБА_4 юридично є його донькою і це відображено у її свідоцтві про народження він дізнався кілька місяців тому. Про це йому повідомила його дружина, яка і вручила йому копію свідоцтва. Зазначає, що дитина ніколи не називала його батьком, і він також ніколи не називав її донькою. Між ними не існували відносини батька і доньки. Посилається на те, що оскільки визнання батьківства є волевиявленням особи, то воно може бути оскаржене при наявності вад волі цієї особи, наприклад, коли визнання батьківства було здійснене під впливом обману, помилки чи загроз, тощо. Вказує, що при поданні спільної заяви до органів РАЦС його волевиявлення було направлено виключно на зміну прізвища дитини з тим, щоб полегшити її переїзд та перебування у Німеччині. В той же час його дружина діяла недобросовісно, маючи намір добитися запису його батьком своєї доньки, вона обманула його щодо змісту заяви, яку вони підписували в органах РАЦС. Він довіряв дружині та працівнику органу РАЦС та вважав, що підписує документ лише про зміну прізвища дитини. Але скориставшись його незнанням української мови, йому фактично дали на підпис - заяву про визнання батьківства. Таким чином, запис його батьком дитини відбувся з порушенням його волі, в момент державної реєстрації народження дитини мали місце обставини, які засвідчують відсутність вільної згоди на таку реєстрацію.

А тому просить визнати недійсною заяву ОСОБА_1 про визнання батьківства від 16.03.2013 року відносно ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та виключити із актового запису № 253 відомості про ОСОБА_1 , громадянина Німеччини як батька дитини - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Ковальчук О.В. подала відзив на позовну заяву у якому зазначила, що вимоги позивача ОСОБА_2 не визнає. Зазначає , що позивач добре усвідомлював той факт, що ОСОБА_4 не є його донькою та 16.03.2013 року він добровільно подав до органів РАЦС заяву про визнання батьківства, жодного тиску чи обману, ні з її боку, ні з боку працівників органу РАЦС не було, і позивачем не подано жодного доказу на доведення протилежного. Позивач чудово володіє російською мовою, всі члени його сім`ї також спілкувалися російською, тому твердження про те, що його ввели в оману і він не розумів причину його візиту до органу РАЦС не відповідає дійсності. Окрім того, заява про визнання батьківства подається особисто без посередників, у випадку незнання мови, особі надається перекладач. Також вінчання сторін відбувалося у місті Ужгороді, процедура вінчання була українською мовою, тож твердження позивача, що він не розуміє української мови не відповідає дійсності. 01.04.2013 року вже перебуваючи у ОСОБА_13 разом з дружиною реєструють дитину ОСОБА_11 до дитячого садка, у графі відомості про батьків дитини чітко зазначено, що батьком ОСОБА_11 зазначений ОСОБА_1 , що свідчить про те, що позивач був обізнаний, що у свідоцтві про народження він зазначений як батько дитини. Крім того, 29.04.2013 року ОСОБА_1 подав до відділу дітей, молоді і сім`ї мерії м. Кауфбойрена для нового розрахунку аліментів щодо утримання дитини від попереднього шлюбу, серед яких знаходилося і свідоцтво про народження ОСОБА_4 з датою видачі 22.03.2013 року, де у полі батько записаний ОСОБА_1 . Цей розрахунок був надісланий йому для затвердження, проте батьківство ОСОБА_4 він не оспорював, мало того позивач доручив працедавцю ввести стосовно неоподаткованого мінімуму доходів батьків для забезпечення дітей відповідний коефіцієнт. У цьому випадку він теж розглядав ОСОБА_4 у якості його дитини. Також ОСОБА_1 на своє ім"я за його заявою отримував від Федерального агентства працевлаштування Німеччини грошову допомогу на дітей ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , яка народилася у сторін ІНФОРМАЦІЯ_3 , отже виникає сумнів щодо тог, що позивач не був обізнаний у інформації, яка зазначена у свідоцтві про народження ОСОБА_4 , а саме, що він записаний як батько, оскільки чітко та однозначно використовував свій шанс та можливість отримати грошову допомогу від держави на дітей. Однією з можливостей маючи двох дітей, якою скористався ОСОБА_1 є і придбання ним земельної ділянки. Так, відповідно до інформації, яка зазначена у листі відділу управління нерухомістю мерії м. Кауфбойрена зазначається, що ОСОБА_1 під час придбання земельної ділянки отримав виплату на допомогу і розвиток сім`ї на двох дітей на заагальну суму 10000 євро. Зазначає, що всі ці факти в сукупності стверджують тільки про те, що позивач добре усвідомлював той факт, що ОСОБА_4 не являється його донькою та 16.03.2013 року він добровільно подав в органи РАЦС заяву про визнання батьківства, жодного тиску або обману до нього застосовано не було, як зі сторони відповідачки, так і зі сторони органу РАЦС. ОСОБА_1 використав всі свої можливості щоб отримати від Німеччини допомогу, придбати земельну ділянку, зменшити розмір аліментів на першу дитину тощо, і завжди для оформлення відповідних послуг надавав свідоцтво про народження ОСОБА_4 , у якому він був зазначений як батько. Однак, після того, як з його дружиною відбулися непорозуміння у сім`ї він вирішив таким чином позбутися дитини, подавши до Ужгородського міськрайонного суду позов про виключення відомостей з актового запису. Вказує, що позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження того, що його заява від 16.03.2013 року про визнання батьківства була написана під впливом погрози, обману, помилки, насильства тощо, а тому просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Холмогорова Л.В. позов підтримала та просила задовольнити позовні вимоги. Зазначила, що позивач не розумів змісту заяви яка подавалася і заповнювалася у ВРАЦС , і не розумів правових наслідків подачі такої заяви, відповідачка ввела його в оману. Позивач не знав , що у заяві він дає згоду на визнання себе батьком дитини. Позивач уважав, що наслідком поданої у ВРАЦС заяви є лише зміна прізвища дитини, яка необхідна для виїзду за кордон, інших наслідків йому не було роз"яснено. Українською мовою позивач не володіє. Працівник ВРАЦС йому не роз"яснив правових наслідків написання заяви про визнання батьківства, лише вказав де підписати заяву. Позивач лише у 2020 році дізнався , що записаний батьком дитини.

Позивач у судовому засіданні, яке відбулося 01.03.2023 року за участі перекладача Недзельської О.П., позов підтримав та пояснив, що зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 в Данії, вінчався з ОСОБА_2 в Ужгороді. На момент їхнього знайомства у ОСОБА_2 уже була донька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_2 йому пояснила, що оскільки ОСОБА_4 з ними переїжджає в Німеччину їй потрібно змінити прізвище з ОСОБА_6 на ОСОБА_9 , а тому слід звернутися із відповідною заявою у ВРАЦС. Він, ОСОБА_2 та її сестра прийшли у ВРАЦС, підписали заяву та пішли. У ВРАЦС перекладача не було. Наслідків, а саме, що шляхом написання зазначеної заяви відбувається усиновлення ним ОСОБА_4 йому не було роз"яснено. Тиску у ВРАЦС на нього ніхто не здійснював, але що саме він підписував, він не читав. Також пояснив, що у нього є дитина від попередніх стосунків, на яку він сплачує аліменти, та він звертався у мерію щоб зменшити аліменти, оскільки він уклав шлюб та його витрати збільшилися. Про те, що він визнаний батьком ОСОБА_4 він дізнався лише у 2020 році, коли між ним та ОСОБА_2 почалися конфлікти. Про те, що у свідоцтві про народження ОСОБА_4 він записаний її батьком він не знав і свідоцтва цього, починаючи з 2013 року, взагалі не бачив. При подачі у Німеччині заяв , з метою не дискредитації ОСОБА_4 , він записувався її батьком.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Ковальчук О.В. у судовому засіданні заперечила проти позовних вимог з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву . Також зазначила, що заяви про визнання батьківства від 16.03.2013 року, яку позивач просить визнати недійсною, у матеріалах справи немає, оскільки така знищена відділом РАЦС у зв"язку із закінченнм строку зберігання.

Представник відповідача Ужгородського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Рябінічева О.В. в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила. Зазначила, що заяву про визнання батьківства ОСОБА_14 та ОСОБА_2 написали власноручно, як того передбачала форма заяви, та подали спільно. У 2013 році працівники ВРАЦС при потребі розмовляли російською мовою. З ОСОБА_1 працівники ВРАЦС спілкувалися російською мовою, якою він розмовляв і розумів, тому перекладач йому не залучався. Йому в обов"язковому порядку було роз"яснено всі наслідки подання такої заяви про визнання батьківства. ОСОБА_1 свідомо написав та подав заяву про визнання його батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . До заяви обов"язково додавалися копії документів ОСОБА_15 з нотаріальним перекладом на українську мову. Нове свідоцтво про народження видається відразу після підписання заяви про визнання батьківства, а старе свідоцтво вилучається і анулюється. Прізвище дитини в свідоцтві про народження змінилося , оскільки ОСОБА_14 записаний там як батько дитини. Зміна прізвища дитини без зміни її батька неможливе. Повідомила, що відсутня можливість надання в судове засідання для дослідження справи про визнання батьківства, у зв"язку з тим, що термін зберігання такої становить п"ять років, і на даний час така вже знищена, оскільки заява подавалася у 2013 році.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 показала, що ОСОБА_2 її рідна сестра. Зі своїм чоловіком ОСОБА_1 вона познайомилася через інтернет у 2011 році. Спочатку сестра поїхала до нього у Німеччину, потім він приїжджав до до них. У них зав"язалося кохання. Ми спілкувалися із ОСОБА_14 українською мовою а він відповідав українсько-російською. ОСОБА_14 також розумів і Закарпатський діалект. Жив у них вдома в с. Сторожниці. Також перед одруженням до них приїжджали його родичі - мати, сестра ОСОБА_17 та брат ОСОБА_18 . ОСОБА_1 та його сім"я емігрували в Німеччину з Киргизії. Всі вони вільно володіють і спілкуються між собою російською мовою. Дитині було уже 5 років коли ОСОБА_14 її усиновив. ОСОБА_14 хотів усиновити ОСОБА_4 . Він полюбив ОСОБА_4 та дуже добре ставився до неї, а ОСОБА_4 любила його.

Заслухавши позивача ОСОБА_14 , його представника адвоката Холмогорову Л.В., представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Ковальчук О.В., представника відповідача Ужгородського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) - Рябінічеву О.В., свідка ОСОБА_16 , дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного.

В судовому засіданні встановлено , що згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення до актового запису змін, доповнень від 22.03.2013 року № 00011931388 убачаєиться, що 22.03.2013 року до актового запису № 253 від 28.02.2007 року складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ужгороду Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області стосовно ОСОБА_11 внесено зміни на підставі заяви про визнання батьківства № 32/06.2-48 від 16.03.2013 року, а саме у відомостях про дитину: прізвище ОСОБА_6 змінено на ОСОБА_9 , у відомостях про батька: щодо прізвища: ОСОБА_6 змінено на ОСОБА_9 , щодо імені: ОСОБА_19 на ОСОБА_19 , щодо по батькові: ОСОБА_20 змінено на інформація видалена, щодо громадянства: інформація відсутня змінено на громадянин Німеччини, щодо місця проживання: інформація відсутня змінено на ОСОБА_21 . Також відомості у графі державна реєстрація народження проводиться відповідно до ч.1 ст. 135 СК України змінено на відповідно до ст. 126 СК України.

Відповідно до ст .ст. 6, 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження.

Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.

Пунктом 1.1 «Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання», затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 року за № 96/5 передбачено, що внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції у випадках, передбачених чинним законодавством.

Визнання батьківства це волевиявлення особи, яка вважає себе батьком дитини. У загальному випадку воно може відбуватися за добровільним порядком, на підставі ст. 126 СК України, яка передбачає, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Суть заяви жінки і чоловіка полягає в тому, що чоловік добровільно виявляє свою волю щодо визначення себе батьком зазначеної у заяві дитини. Мати дитини дає на це свою згоду. При цьому кровна спорідненість між батьком та дитиною не встановлюється і закон цього не вимагає. Заява про визнання батьківства жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, подається у письмовій формі. Вона може бути подана до органу державної реєстрації актів цивільного стану як до, так і після народження дитини.

Відповідно до положень ст. 136 СК України, особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття. Оспорювання батьківства неможливе у разі смерті дитини. Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу.

Аналіз положень статті 136 СК України дає підстави для висновку, що в судовому порядку батьківство (материнство) може бути оспорено як у випадках, коли в акті про реєстрацію народження батьками дитини вказано осіб, які уклали між собою шлюб, так і тоді, коли батьками дитини при реєстрації встановлення батьківства на підставі спільної заяви батька й матері дитини записано осіб, які в шлюбі не перебувають. Однак у будь-якому разі не можуть бути задоволені вимоги про оспорювання свого батьківства, пред`явлені особою, записаною батьком за її заявою або за спільною заявою з матір`ю дитини, якщо в момент подачі заяви їй було відомо, що фактично вона не є батьком цієї дитини.

Позивач оспорює своє батьківство, відносно дитини, стосовно якої сторонами не заперечується той факт, що батько достеменно знав, що не є батьком дитини при внесенні щодо нього відомостей як батька у свідоцтво про народження дитини, на підставі ст. 126 СК України, з підстав введення його в оману при подачі заяви про визнання батьківства.

У постанові від 17 березня 2020 року у справі № 606/2142/18 Верховний Суд зробив висновок, що за приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати».

У наведеній справі Верховний Суд, погоджуючись з висновком апеляційного суду про відсутність визначених законом підстав для виключення відомостей про позивача, який записаний батьком дитини, зазначив, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 136 СК України, оскільки судами встановлено, що позивач у момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є біологічним батьком, однак погодився на реєстрацію батьком дитини (позивач познайомився з матір`ю дитини (відповідачем у справі), коли та вже була вагітною, про що вона повідомила позивачу до реєстрації шлюбу).

У ході розгляду справи судом встановлено, що дитина - ОСОБА_11 , про виключення відомостей про батька з актового запису про народження якої просить позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Ужгород Закарпатської області.

Також встановлено, що 07.03.2013 року між матір`ю дитини - ОСОБА_2 - відповідачкою у справі, та ОСОБА_1 , зареєстровано шлюб у муніципалітеті Теннер, м. Теннер Королівсьва Данія, актовий запис № 13231.

Крім того, судом також встановлено і не заперечується позивачем та обставина, що ОСОБА_1 знав про те, що ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не є його біологічною донькою, оскільки на момент народження дитини сторони взагалі не були знайомі між собою, про що позивач зазначає безпосередньо у позовній заяві та у своїх поясненнях у судовому засіданні.

За таких обставин відсутні підстави для проведення судово-медичної (молекулярно-генетичної ) експертизи щодо доведення відсутності кровного споріднення між дитиною та батьком.

Що стосується тверджень позивача про введення його в оману при подачі ним заяви про визнання батьківства, як основної підстави позовних вимог, то такі суд вважає недоведеними.

Суд враховує час, який пройшов з моменту подачі заяви та дії, які були вчинені відповідачем, які свідчать про те, що відповідач визнавав своє батьківство відносно ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і йому було достеменно відомо, що він юридично є її батьком.

Зокрема, як убачається з дослідженого в судовому засіданні, перекладеного з німецької мови, листа відділу "дітей , молоді і сім"ї" мерії м. Кауфбойрена від 12.05.2021 року, 29.04.2013 року ОСОБА_1 подав документи для нового розрахункуу аліментів, які він сплачує на його другу дитину, серед яких знаходилося свідоцтво про народження ОСОБА_4 з датою видачі 22.03.2013 року, де у полі «батько» записано ОСОБА_1 . Суд звертає увагу , що посадова особа мерії у вказаному листі зазначає, що у проведеному нею розрахунку від 29.04.2013 року ОСОБА_1 вказаний у якості батька ОСОБА_4 . Такий був надісланий ОСОБА_22 , проте батьківство ОСОБА_4 він не оспорював.

У цьому ж листі посадова особа мерії також звертає увагу , що пан ОСОБА_9 доручив працедавцю ввести стосовно неоподаткованого мінімуму доходів батьківдля забезпечення дітей коефіцієнт 2,5 (станом на 2017 рік). У цьому випадку він також розглядав ОСОБА_4 у якості його дитини.

Також, як убачається з дослідженого в судовому засіданні договорі про освіту і опіку у дитячому садку Ам-Лайнауер-Ганг від 15.05.2013 року, батьками ОСОБА_11 вказані: батько ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_5 , матір"ю - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Крім того, як убачається з дослідженого в судовому засіданні листа сімейної каси (Федеральне агентство з працевлаштування) від 28.07.2016 року, ОСОБА_1 26.07.2016 року звертався із заявою про отримання допомоги на дітей, для дитини на ім"я ОСОБА_5 , з місяця її народження, за результатом розгляду якої встановлено оплату допомоги на дітей: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

При цьому суд констатує, що вказані заяви подавалися у державні органи Німеччини, громадянином якої є ОСОБА_1 , та відповідне листування здійснювалося німецькою мовою, отже, при поданні свідоцтва про народження дитини - ОСОБА_11 , для засвідчення права отримання допомоги чи права вчиняти дії щодо дитини, позивачу було достеменно відомо про те, що у свідоцтві він зазначений батьком вказаної дитини.

Однак, лише через сім років позивач став стверджувати про те, що його обманом змусили підписати заяву про визнання батьківства відносно дитини ОСОБА_11 , яке відбулося у 2013 році ( до суду з позовом звернувся лише 20.11.2020 року), що , на думку суду, свідчить про надуманість таких тверджень позивача.

При цьому суд звертає увагу , що позбавлений можливості безпосередньо дослідити в судовому засіданні спільно подану ОСОБА_14 та ОСОБА_2 до ВРАЦС заяву про визнання батьківства № 32/06.2-48 від 16.03.2013 року , оскільки відповідно до листа начальника ВДРАЦС у місті Ужгороді № 1355/24.15-25 від 10.11.2022 адресованого адвокату Холмогоровій Л.В. на її адвокатський запит №62/2022 від 02.11.2022 року, запитувана заява від 16.03.2013 року та додані до неї документи у зв"язку із закінченням строку зберігання таких ( відповідно до наказу МЮ України № 2804/5 від 30.12.2013 року) знищена.

ЄСПЛ зазначив у справі «Йевремович проти Сербії», що у відповідності до статті 8 Конвенції під час розгляду скарги про встановлення батьківства, суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).

Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).

Згідно положень ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищенаведене суд констатує, що відповідачем не надано жодних доказів введення його в оману при подачі ним заяви про визнання батьківства відносно малолітньої ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а отже не доведено обставин, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини висловлену у п.29 Рішення від 09.12.1994р. у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) у якому суд зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку, що позов є необґрунтованим, а тому до задоволення не підлягає.

Керуючись ст. 136 СК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-81,141,258,259,263-265,268,273,352-354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Веклич Анатолій Вікторович, до ОСОБА_2 , Ужгородського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про виключення відомостей про батька з актового запису про народження - відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.А. Придачук