Постанова № 11100218, 20.07.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

20.07.2010 р. справа №2а- 6809/10/2070 Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

при секретарі судового засідання Міхно А.О.,

за участі представників :

позивача - Кудіус І.В.,

відповідача - Пікалов О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфакт-плюс"

до Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції в Харківській області

проскасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерфакт-плюс»звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення рішення відповідача, Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області від 17.12.2009р. №0000011800/0, від 29.01.2010р. №0000011800/1, від 13.03.2010р. №0000011800/2, від 25.05.2010р. №0000011800/3, від 17.12.2009р. №0000021800/0, від 29.01.2010р. №0000021800/1, від 13.03.2010р. №0000021800/2, від 25.05.2010р. №0000021800/3.

В обґрунтування заявлених вимог позивач указав, що не згоден з висновками акту від 03.12.2009р. №1988/18-0-12/30957466, викладених в даному акті порушень не вчиняв, податок на додану вартість та податок на прибуток за взаємовідносинами з ТОВ «Торговий дім «ЗЗК»обчислював правильно. В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову та скасувння оскаржуваного повідомлення-рішення.

Відповідач, Нововодолазька міжрайонна державна податкова інспекція у Харківській області з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач указав, що згідно з отриманим від ДПІ у Червонозаводському районі міста Харкова актом №3271/233/32028912 від 10.07.2009р. встановлена нікчемність всіх правочинів, укладених за участю ТОВ «ТД «ЗЗК»(ідентифікаційний код 32028912). За таких обставин, укладені між позивача, ТОВ «Інтерфакт-плюс»та ТОВ «ТД «ЗЗК»правочини також є нікчемними. За цими правочинами позивачем, ТОВ «Інтерфакт-плюс»була безпідставно отримана податкова вигода. Отже, висновок Нововодолазької МДПІ про порушення ТОВ «Інтерфакт-плюс»п.4.1 ст.4, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є правильним. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерфакт-плюс»пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців з ідентифікаційним кодом 30957466, знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в Нововодолазькій МДПІ. Вказані обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, у суду не має сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому перелічені обставини перед судом не доказуються.

З 17.11.2009р. по 30.11.2009р. Нововодолазькою МДПІ була проведена виїзна позапланова документальна перевірка ТОВ «Інтерфакт-плюс»(ідентифікаційний код 30957466) з питання взаємовідносин з ТОВ «ТД «ЗЗК»(ідентифікаційний код 32028912).

Результати перевірки оформлені актом від 03.12.2009р. №1988/18-0-12/30957466.

17.12.2009р. з посиланням на даний акт МДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення №0000021800/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 251.301,00грн. (основний платіж 167.534,00грн.; штраф 83.767,00грн.) та податкове повідомлення-рішення №0000011800/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 325.491,00грн. (основний платіж 216.994,00грн.; штраф 108.497,00грн.).

Стосовно вказаних податкових повідомлень-рішень позивачем було розпочато передбачену ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»процедуру оскарження рішень контролюючих органів. За наслідками такої процедури сума податкового зобовязання, визначеного первісними податковими повідомленнями-рішеннями, залишилась незмінною, а тому з метою доведення нового граничного строку оплати означених податкових зобовязань МДПІ були складені та направлені на адресу позивача податкові повідомлення-рішення від 29.01.2010р. №0000011800/1, від 13.03.2010р. №0000011800/2, від 25.05.2010р. №0000011800/3, від 17.12.2009р. №0000021800/0, від 29.01.2010р. №0000021800/1, від 13.03.2010р. №0000021800/2, від 25.05.2010р. №0000021800/3.

За таких обставин, при розвязанні спору належить перевірити на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України і первісних податкових повідомлень-рішень, позаяк саме ці правові акти індивідуальної дії створили для позивача обовязок здійснити до бюджету додатковий платіж, і податкових повідомлень-рішень, що були складені в процедурі оскарження рішень контролюючих органів, позаяк ці податкові повідомлення рішення визначили строк виконання обовязку, а отже і первісні, і наступні податкові повідомлення-рішення вплинули на права та обовязки позивача у публічно-правових відносинах в сфері оподаткування.

Як зясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугував відображений в акті від 03.12.2009р. №1988/18-0-12/30957466 висновок Нововодолазької МДПІ про порушення ТОВ «Інтерфакт-плюс»вимог п.4.1 ст.4, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України», а саме: включення до складу податкового кредиту сум ПДВ за взаємовідносинами з ТОВ ТД «ЗЗК», хоча укладений між переліченими субєктами права договір комісії є нікчемним правочином; про порушення ТОВ «Інтерфакт плюс»п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: збільшення валових витрат обігу та виробництва за рахунок витрат, понесених за господарськими операціями з ТОВ «ТД «ЗЗК»за договором комісії, який є нікчемним правочином.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаного висновку відповідача і винесеного на підставі такого висновку спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення планових та позапланових виїзних перевірок визначені ст.11-2 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, ч.1 якої указано, що посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку:

1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;

2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та тривалість.

Відповідно до витребуваної у відповідача та приєднаної до справи копії наказу Нововодолазької МДПІ від 16.11.2009р. №501 проведення позапланової виїзної перевірки діяльності позивача було доручено старшому державного податковому ревізору інспектору сектору відпрацювання схем мінімізації платежів до бюджету.

Разом з тим, з копії направлення від 17.11.2009р. №407 вбачається, що позапланова виїзна перевірка діяльності позивача здійснювалась працівником відповідача, який обіймав посаду головного державного податкового ревізора інспектора.

Доказів внесення змін до наказу від 16.11.2009р. №501 або до направлення від 17.11.2009р. №407 і повідомлення латника податків про такі зміни відповідач до суду не подав.

З акту перевірки від 03.12.2009р. №1988/18-0-12/30957466 слідує, що даний акт складений старшим державним податковим ревізором інспектором, тобто особою, якій не видавалось направлення на проведення перевірки.

Отже, перевірка позивача здійснювалась не уповноваженою особою, що є грубим порушенням закону.

Окрім того, з матеріалів справи судом встановлено, що період діяльності позивача з 01.01.2007р. по 30.09.2008р. вже перевірявся відповідачем, Нововодолазькою МДПІ, про що складений акт перевірки від 30.12.2008р. №300/23-104/30957466.

Згідно з названим актом відповідач не виявив жодних порушень в оподаткуванні господарських операцій між позивачем, ТОВ «Інтерфакт плюс»та ТОВ «ТД «ЗЗК».

В силу положень п.8 ч.6 ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»перевірка цього ж самого періоду діяльності платника податків може бути проведена лише у разі, коли вищестоящий орган державної податкової служби в порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого органу державної податкової служби здійснив перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом, та виявив їх невідповідність вимогам законів, що призвело до ненадходження до бюджетів сум податків та зборів (обов'язкових платежів). Позапланова виїзна перевірка в цьому випадку може ініціюватися вищестоящим органом державної податкової служби лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб нижчестоящого органу державної податкової служби, які проводили планову або позапланову виїзну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.

Доказів дотримання у спірних правовідносинах вимог п.8 ч.6 ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»відповідач до суду не подав.

За матеріалами справи 01.03.2007р. між позивачем, ТОВ «Інтерфакт плюс»(в якості комітента) та ТОВ «ТД «ЗЗК»(в якості комісіонера) було укладено договір комісії 6ПК-07, згідно з яким комісіонер зобовязується укласти від свого імені та за рахунок комітента договір купівлі-продажу товарів комітента. Строк дії договору до 31.12.2007р. (п.9.2 Договору комісії від 01.03.2007р. №6 ПК-07). Шляхом укладення додаткової угоди №1 від 29.12.2007р. строк дії названого договору комісії було продовдено до 31.12.2008р.

Відповідно до п.5.1 названого Договору за виконання доручення комітент виплачує комісіонерові комісійну плату в розмірі 1,2% від суми договору.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що договір комісії від 01.03.2007р. №6 ПК-07 був укладений між правоздатними та дієздатними субєктами господарювання, предмет договору, зміст прав та обовзків сторін договору закону не суперечать.

Доказів нерозумності або нерозсудливості позивача при укладені договору комісії від 01.03.2007р. № 6 ПК-07, наявності зловмисних взаємоузгоджених дій сторін договору, спрямованих на безпідставне отримання податкової вигоди у спірних правовідносинах, матеріали справи не містять.

Надані позивачем на підтвердження реального здійснення господарських операцій за договором комісії від 01.03.2007р. №6 ПК-07 копії первинних документів дефектів форми, змісту або походження не мають, вимогам закону відповідають. За відсутності в цих документах недоліків, які згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7, п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про ПДВ», ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення) спричиняють втрату первинними докуметами юридичної сили та доказовості, суд не вбачає правових підстав для неврахування цих документів при вирішенні справи як належних доказів.

При вирішенні справи суд також зважає на визнані відповідачем, МДПІ при складанні акту перевірки від 03.12.2009р. №1988/18-0-12/30957466 обставини фактичного понесення позивачем, ТОВ «Інтерфакт плюс»витрат за договором комісії від 01.03.2007р. №6 ПК-07. Беручи до уваги відсутність спору щодо обставин понесення позивачем витрат за договором комісії від 01.03.2007р. №6 ПК-07, суд при вирішенні спору не знаходить правових підстав для дослідження фактичних даних з цих обставин.

Згідно з актом перевірки від 03.12.2009р. №1988/18-0-12/30957466 розрахунки між, позивачем, ТОВ «Інтерфакт плюс»та комісіонером, ТОВ «ТД «ЗЗК»в сумі 5.084.799,00грн. були проведені в безготівковій формі. З огляду на приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» суд робить висновок про те, що операції субєктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання останніми (що могло б мати місце в разі повязаності цих осіб), наявності у позивача у взаємовідносинах з контрагентами іншого наміру, ніж отримання відповідних послуг, Нововодолазькою МДПІ до суду не надано.

Оскільки матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад, то суд визнає помилковим судження відповідача, Нововодолазької МДПІ про безпідставне отримання ТОВ «Інтерфакт плюс»у спірних правовідносинах податкової вигоди.

Вивчивши долучені до справи документи, суд приходить до висновку, що договір комісії від 01.03.2007р. №6 ПК-07 був укладений з метою продажу позивачем, ТОВ «Інтерфакт плюс»товару власного виробництва цегли.

З метою виконання вимог ст.11 КАС України щодо офіційного зясування всіх обставин по справі та перевірки реальності господарських операцій за договором комісії від 01.03.2007р. №6 ПК-07 судом від сторін по справі були витребувані документи щодо господарської діяльності позивача.

Ліцензією реєстраційний номер 2761 від 27.08.2002р. (строк дії десять років) підтверджується право позивача, ТОВ «Інтерфакт плюс»(ідентифікаційний номер 30957466) на розробку суглинків, придатних для виробництва цегли.

З копій актів №103 від 18.11.2008р. та №51 від 09.09.2009р., складених Харківською державною інспекцією гірничого нагляду, звітних балансів запасів корисних копалин за 2008р. і 2009р., податкової звітності ТОВ «Інтерфакт плюс»по платі за користування надрами, випливає фактичне здійснення позивачем діяльності по видобуванню суглинків для виробництва цегли.

Копією інвентарної картки обліку основних засобів та штатного розпису ТОВ «Інтерфакт плюс», акту перевірки від 30.12.2008р. №300/23-104/30957466 доведено наявність у позивача технічних ресурсів та відповідного персоналу для реального проведення господарської діяльності з виробництва цегли.

Окрім того, з наданого відповідачем на вимогу акту планової виїзної перевірки діяльності ТОВ «Інтерфакт плюс»за період з 01.07.2007р. по 30.09.2008р. від 30.12.2008р. №300/23-104/30957466 судом достовірно встановлено, що позивачем реально здійснюється діяльність з виробництва цегли.

Послуги з транспортування і пакетування цегли, які відображені в первинних документах, що були складені з посиланням на договір комісії від 01.03.2007р. №6 ПК-07, є обєктивно необхідними для організації процесу продажу виробленої позивачем цегли.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За правилом п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 згаданого закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Проаналізувавши положення наведених норм закону, суд доходить висновку, що визначальним критерієм для формування валових витрат обігу та виробництва є причетність набутих у власність товарів, отриманих робіт, спожитих послуг до господарської діяльності субєкта господарювання як платника податку на прибуток.

Відтак, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», де указано, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Суд відзначає, що положення актів законодавства з питань оподаткування не містять визначення доходу, а тому з огляду на зміст ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якої бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, суд вважає за можливе застосувати при вирішенні спору визначення доходу, що міститься в актах законодавства з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Так, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.06.1999р. за №391/3684) указано, що доходами є збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Проведене судом вивчення змісту акту від 03.12.2009р. №1988/18-0-12/30957466 показало, що в ході перевірки відповідач не ставив під сумнів фактичну наявність цегли.

Отримання позивачем збитку від операцій з виробництва та продажу цегли МДПІ не виявлено, в акті від 03.12.2009р. №1988/18-0-12/30957466 таких висновків не відображено.

За таких обставин, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин приписи п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Обставини списання коштів з банківських рахунків позивача на оплату вартості послуг за договором комісії від 01.03.2007р. №6 ПК-07 були встановлені МДПІ в ході проведення перевірки діяльності ТОВ «Інтерфакт плюс»та не спростовані МДПІ в ході судового засідання.

З огляду на це суд визнає помилковим висновок ДПІ про неправомірне завищення позивачем валових витрат обігу та виробництва, бо формування валових витрат у спірних правовідносинах відбулось за фактом списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів.

При цьому, суд зазначає, що визнання МДПІ факту фізичної наявності товару та використання такого товару у власній господарській діяльності платника податку на прибуток за одночасного заперечення фактичного існування певних господарсько-правових (цивільно-правових) взаємовідносин, згідно з п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»може бути правовою підставою для висновку про заниження валового доходу такого платника податку на прибуток за операціями з безоплатного отримання товару, а не для висновку про завищення валових витрат обігу та виробництва.

Частиною 3 ст.2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені субєктом владних повноважень в основу спірного рішення. Перевірка судом інших обставин спірних правовідносин виходить за межі предмету доказування в адміністративній справі і має своїм фактичним наслідком перебирання судом на себе функцій субєкта владних повноважень, а правовим мотивування спірного рішення додатковими фактичними підставами, що не відповідає запровадженому ст.6 Конституції України принципу розподілу державної влади та запровадженому ст.8 Конституції України принципу верховенства права.

За таких обставин, суд вважає за неможливе здійснення перевірки юридичної та фактичної обґрунтованості тих висновків, якими відповідач не керувався при винесенні спірного рішення.

Оскільки у спірних правовідносинах відповідач виходив з порушень ТОВ «Інтерфакт плюс»п.5.1 та п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а вказані порушення не знайшли свого підтвердження судовим розглядом, то висновок МДПІ про завищення позивачем валових витрат обігу та виробництва є помилковим.

Додатково суд зауважує, що за договором комісії від 01.03.2007р. №6 ПК-07 комісіонером, ТОВ «ТД «ЗЗК»надавались послуги з комісії по продажу товару (цегли).

Посилаючись на відображений в акті перевірки ДПІ у Червонозаводському районі міста Харкова від 10.07.2009р. №3271/233/32028912 висновок про нікчемність правочинів, укладених ТОВ «ТД «ЗЗК»з ТОВ «Мехтранскомплекс»і ПП «Вівальді», що, відповідач, Нововодолазька МДПІ при самостійному визначенні податкових зобовязань позивача з податку на прибуток та податку на додану вартість не виключив з загальної вартості послуг саме комісійну винагороду, хоча з матеріалів справи слідує, що до надання послуг з продажу товару ані ТОВ «Мехтранскомплекс», ані ПП «Вівальді»жодним чином не причетні.

При цьому, жодних порушень з приводу включення до складу валових витрат обігу та виробництва комісійної винагороди в акті перевірки від 03.12.2009р. №1988/18-0-12/30957466 взагалі не викладено.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.

За таких обставин, позов в частині вимог щодо скасування податкових повідомлень-рішень, якими були донараховані податкові зобовязання з податку на прибуток, підлягає задоволенню, так як обґрунтованість вимог доведена матеріалами справи.

Щодо вимог про скасування податкових повідомлень-рішень, якими були донараховані податкові зобовязання з ПДВ, суд наголошує на такому.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, який в силу Закону України “Про державну податкову службу в Україні” та за ознаками ст..3 КАС України є субєктом владних повноважень, не погоджуючись з позовом не надав суду доказів відсутності у сторін договору комісії від 01.03.2007р. №6 ПК-07 правового статусу платників податків. Натомість наявність такого статусу підтверджується долученими до справи копіями свідоцтв платників ПДВ ТОВ «Інтерфакт плюс»та ТОВ «ТД «ЗЗК». Надані позивачем копії податкових накладних, які були складені у спірних правовідносинах з посиланням на договір комісії від 01.03.2007р. №6 ПК-07, за змістом та реквізитами відповідають вимогам п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про ПДВ».

Порушень закону в справлянні ПДВ з комісійної винагороди, як-то: невідповідності закону господарських операцій з надання комісіонером, ТОВ ТД «ЗЗК» послуг з організації продажу належної позивачу цегли або нікчемності названих господарських операцій, відповідач в ході перевірки діяльності ТОВ «Інтерфакт плюс»не виявив, в акті перевірки від 03.12.2009р. №1988/18-0-12/30957466 відповідних висновків не відобразив.

Виокремлення судом окремих частин з загальної суми нарахованого податкового зобовязання з ПДВ вбачається за неможливе.

Вказана обставина є додатковою підставою для визнання скасування податкових повідомлень рішень про нарахування ПДВ в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки судовим розглядом у звязку з недоведеністю МДПІ правомірності мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень встановлено факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ «Інтерфакт плюс», то поданий позов підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст.94 КАС України передбачено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Отже, понесені позивачем витрати у вигляді оплати судового збору, які згідно з ст.87 КАС України відносяться до судових витрат, підлягають стягненню на його користь в сумі 3,40грн.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ч. 1 ст. 158, ст. 159, ч.ч. 1, 2 ст. 160, ст. 161, ч. 1 ст. 162, ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфакт-плюс" до Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції в Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Скасувати в повному обсязі податкові повідомлення-рішення Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області від 17.12.2009р. №0000011800/0, від 29.01.2010р. №0000011800/1, від 13.03.2010р. №0000011800/2, від 25.05.2010р. №0000011800/3, від 17.12.2009р. №0000021800/0, від 29.01.2010р. №0000021800/1, від 13.03.2010р. №0000021800/2, від 25.05.2010р. №0000021800/3.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфакт-плюс" (місцезнаходження 63024, Харківська область, Валківський район, с.Костів, вул.Чапаєва, буд.107; ідентифікаційний код 30957466) витрати по оплаті судового збору (державного мита) в сумі 3 (три) грн. 40коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови у повному обсязі (у разі проголошення постанови у відсутність особи, яка бере участь у справі, - з дня отримання нею копії постанови) заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.

Постанова у повному обсязі виготовлена 21.07.2010р.

Суддя Сліденко А.В.