Рішення № 110990659, 22.05.2023, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

ун. № 759/1604/23

пр. № 2/759/1826/23

22 травня 2023 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Кириленко Т.В.,

за участю секретаря - Шпаковича С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Везем Шипінг» про захист прав споживачів, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Везем Шиппінг», в якому просить визнати недійсним попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу між ОСОБА_1 та ТОВ «Везем Шиппінг», укладений 18.01.2022 року; стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого авансу в розмірі 234 115,65 грн, суму інфляційних втрат в розмірі 11 620,89 грн, пеню в розмірі 856 863,28 грн, а всього 1 102 599,82 грн; стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000, 00 грн.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що в січні 2022 року він для особистих потреб та потреб членів своєї родини вирішив придбати легковий автомобіль.

Здійснюючи пошуки потрібної моделі в мережі інтернет, позивач знайшов оголошення про продаж ТОВ «Везем Шиппінг» автомобіля потібної йому марки. З метою придбання автомобіля в найкоротший термін, позивач зателефонував до ТОВ «Везем Шиппінг», де йому запропонували укласти попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу. Необхідність укладення попереднього договору відповідач обґрунтував необхідністю транспортування автомобіля з іншого міста в якому він знаходиться на складі відповідача.

Попередній договір відповідач вислав позивачу поштою на адресу місця проживання, який було підписано позивачем та відправлено на адресу відповідача.

Таким чином, 18 січня 2022 року між позивачем ОСОБА_1 (Сторона 2) та відповідачем ТОВ «Везем Шиппінг» (Сторона 1) було укладено попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу, згідно з умовами якого позивач та відповідач зобов`язалися укласти в майбутньому договір купівлі-продажу (Основний договір) на належний Стороні-1 транспортний засіб строком до 31 травня 2022 року (п. 1.1. та 1.2. Договору).

Відповідно до пункту 2.1 Договору, продаж транспортного засобу вчиняється між сторонами за ціною (вартістю) в розмірі 234 115,65 грн, у тому числі ПДВ - 39 019,28 грн, та сплачується Стороною-2 в безготівковій формі на поточний рахунок Сторони-1 в національній валюті України гривні.

Згідно з пунктом 2.3 Договору Сторона-2 сплачує в день підписання цього Договору Стороні-1 в якості завдатку першу частину суми вартості Транспортного засобу на розрахунковий рахунок Сторони-1 в розмірі 234 115,65 грн, у тому числі ПДВ 39 019,28 грн.

Наступні розрахунки за транспортний засіб здійснюються Стороною-2 на розрахунковий рахунок Сторони-1 відповідно до виставлених нею рахунку але не пізніше строку, встановленого в п.1.2 даного договору.

На виконання зазначеного Договору позивачем було сплачено грошові кошти у розмірі 234 116,00 грн.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що Сторони зобов`язалися до 31 травня 2022 року укласти Основний договір.

Позивач звертає увагу суду на те, що відповідно до умов договору та з урахуванням оплати послуг Сторона-1 повинна була укласти зі Стороною-2 Основний договір на належний Стороні-1 автомобіль (п.1.1) до 31 травня 2022 року, однак прострочив виконання такого зобов`язання на 122 дні.

Крім того, позивач зазначає, що як виявилось пізніше, транспортний засіб Стороні-1 взагалі не належить і до теперішнього часу, право власності Сторона-1 на цей Транспортний засіб не набула, що робить неможливим виконання в подальшому умов Договору з боку Сторони-1.

Відповідно до пункту 4.1 на теперішній час, термін дії договору закінчився, позивач сплатив кошти, але відповідач свої зобов`язання не виконав.

Позивачем неодноразово були ініційовані спроби вирішити конфлікт з відповідачем у позасудовому порядку шляхом усного спілкування, однак відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав.

На сьогодні позивач не отримав від відповідача жодного письмового чи усного повідомлення із зазначенням конкретної календарної дати, часу і місця укладення Основного Договору.

Позивач зазначає, що укладаючи попередній договір, він бажав настання реальних наслідків якнайшвидшого отримання у власність бажаного автомобіля. У випадку повідомлення позивачу правдивої інформації про те, що автомобіль на час укладання попереднього договору не належить відповідачу, а також про те, що позивач не отримає автомобіль у власність в строки, передбачені Договором, позивач ніколи не укладав би з Відповідачем спірного договору.

Крім того, позивач вказує на те, що пізніше виявилось та стало очевидним, що за спірним договором відповідач фактично зобов`язався надати послуги позивачу з викупу транспортного засобу за кошти позивача з аукціону в США, транспортування його до України та розмитнення. Про це свідчить п. 1.5. договору та розрахунок вартості автомобіля, який був наданий відповідачем. Цей розрахунок складається з наступного: вартість лоту + аукціонний збір + доставка суша + море; брокерські послуги; вигрузка з порту; розмитнення; дилерські послуги; сертифікація.

Отже, на думку позивача, відповідач не мав на меті здійснювати продаж належного йому Транспортного засобу. Його метою було надання послуг, які зазначені в розрахунку вартості як «Дилерські послуги», чим відповідач також ввів в оману позивача. Отже, позивач вважає, що за таких обставин, відповідно до ч.1 ст. 213 ЦК України, цей правочин слід тлумачити, як надання послуг дилера.

Таким чином, позивач стверджує, що під час укладення попереднього договору відповідач ввів його в оману, оскільки спонукав дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку позивач не погодився б. Відповідач ввів позивача в оману стосовно основних характеристик товару, який позивач бажав придбати, а саме його належності відповідачу та поставки в майбутньому.

В свою чергу, відповідач не вчинив жодних дій для виконання умов попереднього договору, що свідчить про відсутність у нього намірів до реального настання наслідків, передбачених оспорюваним правочином.

Зважаючи на вищевикладене, позивач вважає, що попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений між сторонами, є нікчемним через введення позивача в оману щодо істотних його умов. Таким чином, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 27.01.2023 року було відкрито провадження по справі у порядку загального позовного провадження (а.с. 29-30).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22.05.2023 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (а.с. 37-38).

Представник позивача у судове засідання не прибув, просив проводити розгляд справи у його відсутність.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день розгляду справи повідомлявся належним чином, відзиву чи заперечень на позовну заяву не подав, а тому суд вважає можливим слухати справу у його відсутність відповідно до ст. 280 ЦПК України та ухвалити заочне рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 18 січня 2022 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «Везем Шиппінг» було укладено Попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу ПКП -12022 (а.с. 15-16).

За вказаним попереднім договором купівлі-продажу транспортного засобу ПКП - 12022 від 18.01.2022 року ТОВ «Везем Шиппінг» та ОСОБА_1 зобов`язуються укласти в майбутньому договір купівлі-продажу на належний ТОВ «Везем Шиппінг» транспортний засіб Марка: DODGE, модель: DART GT, рік випуску: 2014, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 (далі - Транспортний засіб) (п.1.1.).

Згідно з п.1.2. за цим договором сторони зобов`язуються до 31 травня 2022 року укласти Основний договір.

ТОВ «Везем Шиппінг» (Сторона-1) гарантує, що на момент укладання Основного договору транспортний засіб, визначений у п.1.1. цього Договору, буде належати йому та не буде знаходитись під забороною відчуження, арештом, не буде предметом застави чи іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними та юридичними особами, а також не буде обтяжений будь-яким іншим чином, передбаченим чинним законодавством (п.1.3.)

Згідно з п. 2.1. Договору продаж транспортного засобу вчиняється між сторонами за ціною (вартістю) в розмірі 234 115,65 грн, у тому числі ПДВ - 39 019,28 грн, та сплачується ОСОБА_1 (Сторона-2) в безготівковій формі на поточний рахунок ТОВ «Везем Шиппінг» (Сторона-1) в національній валюті України - гривні.

Після укладення Основного договору Транспортний засіб підлягає державній реєстрації на власника в одному із сервісних центрів МВС України (п.3.1).

Відповідно до п. 4.1. Попередній договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами, а саме 18 січня 2022 року, і діє до 31 травня 2022 року або до укладення Основного договору.

На виконання вимог вищевказаного договору позивачем ОСОБА_1 , згідно платіжного документу - платіжного доручення № 1 від 18.01.2022 року було внесено на рахунок відповідача ТОВ «Везем Шиппінг», кошти в сумі 234 116 грн 00 коп., з призначенням платежу: оплата за рахунок № НОМЕР_2 (а.с.14).

Однак, до теперішнього часу Основний договір між сторонами не укладений.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У статті 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Відповідно до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 635 ЦК України, сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін ненаправить другій стороні пропозицію його укладення.

Судом встановлено, що основний договір з купівлі-продажу транспортного засобу мав бути укладений сторонами 31.05.2022року, що визначено попереднім договором, також позивачем було внесено плату за попереднім договором. У будь-якому випадку, навіть при наявності у відповідача труднощів у придбанні майна у третіх осіб, основний договір мав бути укладений не пізніше 31.05.2022 року, а якщо у зазначений термін не укладений, то зобов`язання за ним є припиненими.

Оскільки відповідачем умови попереднього договору купівлі-продажу транспортного засобу у встановлений строк не виконані, майно не придбане та у власність позивача не передане, основний договір не укладений, оспорений правочин є припиненим.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі № 394/301/19, припинення договору не є перешкодою для визнання його недійсним у судовому порядку, за наявності для цього підстав.

Згідно із вимогами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

В п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати до договорів із споживачем умови, які є несправедливим, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, а також встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно з п. 14 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист споживачів», умови договору, що обмежують права споживача порівняно з положеннями, передбаченими законодавством, визнаються недійсними.

Статтею 15 Закону України «Про захист прав споживачів», передбачено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Крім того, споживач має право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця), що передбачено п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

За положеннями ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним, суд виходить із того, що відповідач, як суб`єкт господарювання, не спеціалізується на торгівлі колісними транспортними засобами, а спеціалізується, зокрема, на посередництві у торгівлі іншими товарами та товарами широкого асортименту, тому укладаючи з позивачем договір, найменований як попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу, зазначаючи у ньому товариство, що власником майна не є, як продавця, відповідач вчинив умисні дії із введення позивача в оману щодо предмету договору.

Таким чином, введення споживача в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину та використання нечесної підприємницької практики є підставою для визнання договору недійсним.

Оскільки суд дійшов висновку, що попередній договір купівлі-проваджу транспортного засобу слід визнати недійсним, то кошти отримані ТОВ «Везем Шиппінг» за вказаний договором у розмірі 234 115,65 грн. підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 216 ЦК України.

При цьому не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з ТОВ «Везем Шиппінг» пені у розмірі 856 863,28 грн., оскільки попередній договір був визнаний недійсним і в цьому випадку позивач має право вимагати відшкодування збитків та моральної шкоди, які підлягають відшкодуванню винною стороною, в той час як пеня підлягає стягненню з боржника у разі порушення ним зобов`язання за договором, який недійсним не визнавався і підлягав виконанню.

Також не підлягає задоволенню вимога про стягнення інфляційних втрат в розмірі 11 620,89 грн. з огляду на те, що судом попередній договір визнано недійсним, а стягнення інфляційних втрат є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Аналізуючи обставини, встановлені в судовому засіданні у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо відшкодування судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу у сумі 8000 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу (правову) допомогу представником позивача адвокатом Гончаровим В.М. було надано копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 17.09.2022, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 29.08.2012 №4474, копію договору про надання правової допомоги від 31.08.2022 № 20/1 та копію квитанції № 235Е-Т702-ХК43-7ТК3 від 17.09.2022 (а.с. 10-13).

Враховуючи часткове задоволення позову та відповідно до положень ст. 141 ЦПК України витрати на професійну правову допомогу підлягають стягненню із відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в розмірі 1680 грн.

Також з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 280-282, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Везем Шипінг» про захист прав споживачів задовольнити частково.

Визнати недійсним попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг» № ПКП - 12022, укладений 18.01.2022 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг» (код ЄДРПОУ: 43764369) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) суму сплаченого авансу у розмірі 234 115 грн. 65 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1680 грн., а всього підлягає стягненню - 235 795 грн. 65 коп.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг» (код ЄДРПОУ: 43764369) на користь держави судовий збір в розмірі 1073 грн. 60 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.В. Кириленко