Рішення № 110947519, 18.05.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8421/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за результатом якого позивач просить:

визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 протиправною щодо не звільнення ОСОБА_1 за пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що його дружина є інвалідом ІІІ групи, а тому абз.5 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII позивач має право на звільнення з військової служби. У зв`язку з наведеним позивач вертався з рапортом про звільнення до відповідача, проте йому було відмовлено. Вказану бездіяльність позивач вважає протиправною та за захистом своїх прав звернувся до суду.

Ухвалою суду від 21.04.2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).

У відзиві на позов відповідач заперечує проти задоволення позову зазначивши, що вивчивши рапорт Позивача та долучені до рапорту документи, (де вказано що дружина інвалід III групи, та протипоказання тяжка фізична праці) командування військової частини НОМЕР_1 прийшло до висновку що підстав для звільнення з військової служби відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-XII за сімейними обставинами «у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи» - не має. Оскільки, в рапорті та подані до рапорту документи вбачається наступне: Довідка «висновок медико-соціальної експертної комісії» сер. МСЕ №798672, де вказано група інвалідності-третя з 23.11.2016p.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

Ізмаїльським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки ОСОБА_1 призваний до лав Збройних сил України згідно з указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 25 лютого 2022 року №69/2022

На момент подання позову він проходить військову службу у військовий частині НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 .

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 за № 60 від 08.03.2022 року солдат- резервіст ОСОБА_1 , 1985 року народження, водій взводу морської піхоти; ВОС - 790037 M, перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 , ВОС -790037 М: (310700935). Призначений на посаду ШПК «Матрос». 39 березня 2022 року зарахований на котлове забезпечення за каталогом продуктів « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

25 січня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача з рапортом та відповідним пакетом підтверджувальних документів про звільнення з військової служби за пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі Закон №2232-XII), оскільки його дружина має групу інвалідності однак в усному порядку відповідач повідомив, що підстав для звільнення немає і тому рапорт не буде підписано та задоволено, при цьому не пояснюючи юридичних причин такої відмови.

29 березня 2023 року позивач надав до військової частини другий рапорт про надання офіційного роз`яснення причин відмови у звільненні, на що отримав відповідь відмову у звільненні за вихідним № 1162 від 29.03.2023 року.

Вказані обставини слугували для звернення до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Положеннями Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) здійснюється правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з ч.1,2 ст.1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Пунктом 6 ст.2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.

На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Згідно п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 року військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

- підстави звільнення з військової служби;

- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.

Відповідно до пп.«г`п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):

- у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;

- у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;

- у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я;

- у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

- у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;

- у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;

- у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

- військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю;

- військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

- один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

- військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;

- перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Як встановлено судом, 29 березня 2023 року позивач подав рапорт командиру взводу, в якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення з військової служби в запас на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-XII за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи».

З рапорту та поданих до рапорту документів вбачається наступне: Довідка «висновок медико-соціальної експертної комісії» сер. МСЕ №798672 де вказано група інвалідності -третя з 23.11.2016

Суд зазначає, що приписами ч.4 ст.26 вказаного Закону не передбачено такої підстави для звільнення військовослужбовців - наявність третьої групи інвалідності у дружини (чоловіка) як під час дії особливого періоду так і під час воєнного стану. Всі підстави для звільнення, які передбачені ч.4 ст.26 цього Закону стосовно інвалідності у відповідних категорій осіб, які в свою чергу перебувають у відповідних відносинах з військовослужбовцями, ставляться в залежність від наявності саме I чи II групи інвалідності.

Крім того, якщо в підпункті «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», залишити сполучник «та», то виходить наступна підстава: у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. I навпаки, якщо залишити сполучник «або», то виходить така підстава для звільнення: у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Виходячи із наведеного суд дійшов висновку, що під час відмови у задоволені викладених в рапорті позивача командування військової частини НОМЕР_1 діяв у спосіб та порядку передбаченого Законами України «Про військовий обов`язок та військову службу», «Про Дисциплінарний Статут Збройних Сил України», і будь- яких порушень законних прав свобод та інтересів позивача, не допустив.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволенню не підлягають.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів - ст. 90 КАС України).

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів учасників справи, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази надані позивачем - суд дійшов висновку, що обґрунтування на які посилається позивач, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи відповідача, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що в задоволенні адміністративного позову відмовлено, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат в частині стягнення з суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко