Рішення № 110897388, 10.05.2023, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/2423/23

Провадження №2/461/1211/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/заочне/

10 травня 2023 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Кротової О.Б.,

секретар судового засідання Ігнат Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів,-

в с т а н о в и в :

04.04.2023 позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів, у якому просить зобов`язати банк зробити перерахунок заборгованості та графіку погашення кредиту, виключивши плату за обслуговування кредитної заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 20.08.2018 між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Ідея Банк» укладено кредитний договір №Z02.00600.004238179, відповідно до якого позивачу було надано кредит в розмірі 92858 грн. строком на 60 місяців. На даний момент, обов`язки за кредитним договором позивач виконує відповідно графіку погашення заборгованості і кошти за кредитом сплачує. Однак, за кредитним договором №Z02.00600.004238179 від 20.08.2018 згідно з графіком щомісячних платежів до сум, що підлягають сплаті, включається плата за обслуговування кредиту. Згідно наданої банком таблиці обчислення загальної вартості кредиту загальний розмір плати за обслуговування кредиту становить 144946,41 грн., нарахування якої позивач вважає незаконною. ОСОБА_1 зазначає, що договір, укладений з АТ «Ідея Банк», є таким, що порушує її права як споживача, та підлягає визнанню недійсним в частині нарахування плати за обслуговування кредитної заборгованості. Позивач зазначила, що пунктом 1.4 кредитного договору їй фактично було встановлено плату за надання інформації щодо її кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Відтак, просить позов задоволити.

Ухвалою суду від 06.04.2023 прийнято до розгляду даний позов та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін.

Позивач 09.05.2023 подала до суду заяву, в якій просить розгляд справи здійснювати без її участі.

У зазначений відповідачу строк в ухвалі від 06.04.2023 про відкриття провадження у справі, останній не надав суду відзив на позовну заяву, у судове засідання не з`явився повторно, про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

У зв`язку з наведеним, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положеннямст.280 ЦПК України.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що 20.08.2018 між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Ідея Банк» укладено кредитний договір №Z02.00600.004238179 /а.с.10/.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно пунктів 1.1.-1.3. кредитного договору, банк надає позивачу кредит у розмірі 92858 грн. з процентною ставкою у розмірі 1,99% річних від залишкової суми кредиту строком кредиту на 60 місяців /а.с.10/.

Пунктом 1.4. кредитного договору визначено, що під час користування кредитом позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором. /а.с.10/.

Як вбачається з п.6.1. таблиці кредитного договору №Z02.00600.004238179 від 20.08.2018 банк встановив плату за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 146808,50 грн. /а.с.11/.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»)продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно із пунктом 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1, та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління НБУ постановою № 49 від 08 червня 2017 року затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З врахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначила, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».

Розмір плати за обслуговування кредиту в кредитному договорі №Z02.00600.004238179 від 20.08.2018 визначений у п.п.7.4, п.6.1. кредитного договору та змінюється залежно від погашення кредиту: перший платіж за обслуговування кредиту становить 3268,60 грн., останній 1625,02 грн., а всього за весь період кредитування 146808, 50 грн., що значно перевищує суму процентів за користування кредитом.

Згідно п.1.4. кредитного договору №Z02.00600.004238179 від 20.08.2018 обслуговування кредитної заборгованості включає в себе: надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення смс-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо

Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.

З аналізу наведеного, слід дійти висновку, що фактично на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць послуги з надання інформації по рахункам позичальника мають оплатний характер, що суперечить вимогам частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд вважає, що положення п. 1.4. кредитного договору №Z02.00600.004238179 від 20.08.2018, укладеного між сторонами, щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій справі висновки щодо нікчемності положень п. 1.4. кредитного договору №Z02.00600.004238179 від 20.08.2018, суд вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов`язати Акціонерне товариство «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості та графіку погашення кредиту за кредитним договором №Z02.00600.004238179 від 20.08.2018, виключивши плату за обслуговування кредитної заборгованості, що забезпечує захист інтересу позивача у правовій визначеності.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви. За подання позовної заяви повинен бути сплачений судовий збір в розмірі 1073,60 грн. Таким чином, оскільки позовну заяву задоволено, з АТ «Ідея Банк» на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1073,60 грн., що відповідає вимогам ч.1 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263 -265, 280-282, 351-355 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів - задовольнити.

Зобов`язати Акціонерне товариство «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості та графіку погашення кредиту за кредитним договором №Z02.00600.004238179 від 20.08.2018, виключивши плату за обслуговування кредитної заборгованості.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Міським відділом №2 Білоцерківського МУРУ МВС України в Київській області, РНОКПП НОМЕР_2 , телефон НОМЕР_3 , адреса для листування: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51/53 офіс 19, електронна адреса: zahist555@gmail.com ;

відповідач: Акціонерне товариство «Ідея Банк», ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 19390819, адреса: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11, телефон НОМЕР_4 .

Повний текст рішення складено 15.05.2023

Суддя Кротова О.Б.