Ухвала суду № 11082702, 13.07.2010, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Матвєєва В.В.

Суддя-доповідач - Яманко В.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2010 року справа №2а-2948/10/1270

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Яманко В. Г.

суддів: Шишова О. О.

Жаботинської С. В.

при секретарі судового засідання Балакай І. Л.

за участю представників від:

позивача Степаненко О. А. за дов. № 14-260д від 26 грудня 2007 року,

відповідача Домніна М. В. за дов. № 4 від 11 січня 2010 року,

розглянувши у відкритому судовому

засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Свердловську на постанову Луганського окружного адміністративного суду

від 26 травня 2010 року

по адміністративній справі № 2-а-2948/10/1270 (суддя Матвєєва В.В.)

за позовом Державного підприємства “Свердловантрацит”

до Державної податкової інспекції у м. Свердловську

про визнання незаконними та скасування повідомлень,

зобовязання зарахувати суми відповідно призначенню

платежу у рахунок сплати податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИЛА:

Державне підприємство “Свердловантрацит” (далі по тексту ДП “Свердловантрацит”) звернулося до суду першої інстанції з адміністративним позовом (арк. спр. 3-6) до державної податкової інспекції у м. Свердловську (далі по тексту ДПІ у м. Свердловську) про зобовязання вчинити певні дії по зарахуванню суми сплаченої позивачем за платіжним дорученням № 1073 від 9 березня 2010 року в розмірі 6460 грн. 73 коп. відповідно призначенню платежу у рахунок сплати податку на додану вартість, відповідно до графіку сплати розстроченого податкового боргу по договору розстрочки № 23 від 19 грудня 2006 року у повному обсязі, визнання недійсним та скасування повністю повідомлення № 112130026323013 від 9 березня 2010 року про розподіл сум.

Позивачем надано заяву про доповнення до адміністративного позову (арк. спр. 31-32) про зобовязати відповідача зарахувати суми сплачені позивачем за платіжними дорученнями № 1073 від 9 березня 2010 року в розмірі 6460 грн. 73 коп., № 9217 від 12 листопада 2009 року в розмірі 6460 грн. 73 коп., № 1528 від 13 квітня 2010 року в розмірі 6460 грн. 73 коп. відповідно за призначенням платежу у рахунок сплати податку на додану вартість, відповідно до графіку сплати розстроченого податкового боргу по договору розстрочки № 23 від 19 грудня 2006 року у повному обсязі, визнання недійсними та скасування повністю повідомлення № 112130026323013 від 9 березня 2010 року, № 112130026162642 від 12 листопада 2009 року, № 112130026347964 від 13 квітня 2010 року про розподіл сум.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26 травня 2010 року (арк. спр. 50-53) позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Судом першої інстанції визнано незаконними та скасовано повідомлення про розподіл сум № 112130026323013 від 9 березня 2010 року, № 112130026162642 від 12 листопада 2009 року, № 112130026347964 від 13 квітня 2010 року; зобовязано ДПІ у м. Свердловську зарахувати суму, сплачену підприємством за платіжними дорученнями № 1073 від 9 березня 2010 року у розмірі 6460 грн. 73 коп., № 9217 від 12 листопада 2009 року у розмірі 6460 грн. 73 коп., № 1528 від 13 квітня 2010 року у розмірі 6460грн. 73 коп., відповідно до призначення платежу у рахунок сплати податку на додану вартість, відповідно до графіку сплати розстроченого податкового боргу по договору розстрочки № 23 від 19 грудня 2006 року у повному обсязі. Судом першої інспекції стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача державне мито в сумі 3 грн. 40 коп.

В апеляційній скарзі (арк. спр. 54-55) відповідач просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги.

Позивач проти апеляційної скарги заперечував та просив апеляційну скаргу відповідачів залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, встановила наступне.

Фактичні обставини справи.

ДП “Свердловантрацит” зареєстроване як юридична особа, що підтверджено свідоцтвом про реєстрацію (арк. спр. 9), статутом (арк. спр. 10-11). Позивач включений до ЄДРПОУ за № 32742620, що підтверджено довідкою статистики (арк. спр. 8).

Позивач згідно виписки за № 124 від 28 листопада 2005 року (арк. спр. 45) внесений до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

На підставі рішення начальника ДПІ у м. Свердловську № 23 від 19 грудня 2006 року про розстрочення (відстрочення) податкових зобовязань (боргу) (арк. спр. 12) між ДП “Свердловантрацит” та ДПІ у м. Свердловську 19 грудня 2006 року було укладено договір за № 23 про реструктуризацію податкових зобовязань, які виникли у результаті проведення розрахунків згідно постанови Кабінету Міністрів України від 22 травня 2006 року № 705 (арк. спр. 13-15).

Згідно з пунктом 1 договору № 23 від 19 грудня 2006 року ДПІ у м. Свердловську надало ДП “Свердловантрацит” розстрочення сплати податкових зобовязань з ПДВ, які виникли в результаті проведення розрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 травня 2006 року № 705 та включених до декларації з ПДВ за вересень 2006 року на загальну суму 620230 грн. терміном на десять років з дня укладення цього договору, тобто з 19 грудня 2006 року до 19 грудня 2016 року з відстрочкою погашення на перші два роки, тобто з 19 грудня 2008 року та сплатою протягом наступних років щомісячно рівними частками згідно графіку у додатку 1 до цього договору (арк. спр. 16-17).

На виконання умов зазначеного договору позивачем згідно платіжного доручення № 1073 від 9 березня 2010 року (арк. спр. 18) у відповідності з графіком сплати розстроченого податкового боргу сплачено 6460 грн. 73 коп. з призначенням платежу “ПДВ згідно графіку сплати розстроченого податкового боргу по договору розстрочки № 23 від 19 грудня 2006 року”. 9 березня 2010 року відповідачем було прийнято повідомлення № 112130026323013 від 9 березня 2010 року (арк. спр. 19) про розподіл суми сплаченої позивачем згідно платіжного дорученням № 1073 від 9 березня 2010 року в розмірі 6460 грн. 73 коп. шляхом направлення суми 6449 грн. 96 коп. на погашення податкового боргу, 10 грн. 77 коп. на погашення пені. В зазначеному повідомленні також вказано, що сума податкового боргу, що залишилась несплаченою станом на 9 березня 2010 року в результаті розподілу сплаченої суми податкового боргу за платежем “податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів” склала 155852 грн. 36 коп., пені 275 грн. 43 коп.

Позивачем на виконання умов договору № 23 від 19 грудня 2006 року у відповідності з графіком сплати розстроченого податкового боргу сплачено платіжним дорученням № 9217 від 12 листопада 2009 року (арк. спр. 33) суму в розмірі 6460 грн. 73 коп. з призначенням платежу “ПДВ згідно графіку сплати розстроченого податкового боргу розстрочки № 23 від 19 грудня 2006 року. 12 листопада 2009 року відповідачем було прийнято повідомлення № 112130026162642 від 12 листопада 2009 року про розподіл суми сплаченої позивачем платіжним дорученням № 9217 від 12 листопада 2009 року (арк. спр. 34) шляхом направлення суми 6460 грн. 73 коп. на погашення пені. В повідомленні також зазначено, що сума податкового боргу, що залишилась несплаченою станом на 12 листопада 2010 року в результаті розподілу сплаченої суми податкового боргу за платежем “Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів” склала 0 грн., пені 2959 грн. 41 коп.

На виконання умов договору № 23 від 19 грудня 2006 року у відповідності з графіком сплати розстроченого податкового боргу позивач платіжним дорученням № 1528 від 13 квітня 2010 року сплатив 6460 грн. 73 коп. з призначенням платежу “ПДВ згідно графіку сплати розстроченого податкового боргу розстрочки № 23 від 19 грудня 2006 року (арк. спр. 35). За повідомленням відповідача № 112130026347964 від 13 квітня 2010 року (арк. спр. 36) про розподіл сплаченої позивачем платіжним дорученням № 1528 від 13 квітня 2010 року суми шляхом направлення 6455 грн. 15 коп. на оплату податкового боргу, 5 грн. 58 коп. на оплату пені. У повідомленні також зазначено, що сума податкового боргу, що залишилась несплаченою станом на 13 квітня 2010 року в результаті розподілу сплаченої суми податкового боргу за платежем “Податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів” склала 3082598 грн. 17 коп., пені 2696 грн. 60 коп.

Обґрунтування судом першої інстанції задоволення позовних вимог.

- пунктом 10.5 статті 10 Закону України “Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно енергетичного комплексу” № 2711-ІV від 23 червня 2005 року, умовами договору № 23 від 19 грудня 2006 року передбачено, що реструктуризована заборгованість не підлягає індексації, на неї не нараховуються пеня, штрафні (фінансові) санкції, крім випадків розірвання договору про реструктуризацію заборгованості, у звязку з чим графік сплати розстрочених податкових зобовязань ДП “Свердловантрацит” передбачає сплату рівними долями лише розстрочених податкових зобовязань з податку на додану вартість,

- відсутність у відповідача законних підстав для зміни призначення платежів здійснених на виконання зобовязань згідно договору № 23 від 19 грудня 2006 року та відповідно для прийняття спірних повідомлень.

Основні доводи апеляційної скарги.

- податковим органом не здійснювалось нарахування пені на розстрочені суми податкового боргу за договором від 19 грудня 2006 року № 23,

- судом першої інстанції спірну постанову було прийнято з порушенням норм матеріального права, оскільки відповідно до положень пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами” податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами у рівних пропорціях,

- судом першої інстанції спірну постанову було прийнято з порушенням норм матеріального права, оскільки відповідно до положень підпункту 2.1.4 пункту 2.1 статті 2 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами” податкові органи є контролюючими органами стосовно податків та зборів (обовязкових платежів), які надходять до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених в підпунктах 2.1.1 2.1.3 цього пункту.

Оцінка обставин справи, відповідності прийнятого судового рішення

нормам матеріального та процесуального права.

Згідно частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до підпунктів 2.1, 2.2 пункту 2 договору про розстрочення податкового боргу № 23 від 19 грудня 2006 року (далі договір) ДПІ зобовязується зробити відповідні записи в картках особових рахунків платника, що ведуться в органах державної податкової служби. При несвоєчасній сплаті реструктуризованої суми або її частини, орган державної податкової служби, що склав даний договір, має право направити позов до суду щодо скасування даного договору про реструктуризацію податкових зобовязань. Відповідачем доказів направлення такого позову не надано.

Відповідно до підпункту 6.6 пункту 6 договору реструктуризована заборгованість не підлягає індексації, на неї не нараховуються пеня, штрафні та фінансові санкції, крім випадків розірвання договору про реструктуризацію заборгованості. Сторони не заперечують, що договір № 23 від 19 грудня 2006 року є діючим.

З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що перерозподіляючи грошові кошти, сплачені позивачем з визначенням призначення платежу «ПДВ згідно графіку сплати розстроченого податкового боргу розстрочки № 23 від 19 грудня 2006 року», відповідач порушив умови підписаного ним договору № 23 від 19 грудня 2006 року.

За пунктом 3.7 Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 11 червня 2003 року N 290, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 червня 2003 року за N 522/7843, якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган у день надходження від органу державного казначейства інформації про зарахування коштів до бюджету самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини). При цьому протягом трьох робочих днів податковий орган складає та надсилає такому платнику податків у порядку, аналогічному Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженому наказом ДПА України від 21 червня 2001 року N 253 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 06.07.2001 за N 567/5758 (із змінами та доповненнями), повідомлення, в якому міститься інформація про суми розподілу сплачених коштів, за формою згідно з додатком 1 до даної Інструкції.

Таким чином, повідомлення податкового органу фактично є рішенням про примусовий розподіл сплаченої платником податку суми без врахування призначення платежу, яке направляється в порядку передбаченому для податкових повідомлень та є волевиявленням субєкту владних повноважень визначеному в певній формі, яке має наслідком порушення в даному випадку прав та законних інтересів платника податку щодо права користування власністю (грошовими коштами). Крім того, в повідомленні визначено про належну до сплати суму боргу та пені, нарахування якої в даному повідомленні може бути предметом спору, оскільки іншого засобу доведення до платника податку інформації про нараховану пеню податковим законодавством не визначено.

Відновлення порушених прав позивача шляхом визнання незаконними дій податкового органу, зобовязання здійснити зарахування платежів з урахуванням їх призначення при залишенні без змін повідомлень податкового органу, результати за якими внесені в особовий рахунок та мають наслідком подальше нарахування пені не призведе до відновлення порушеного права позивача без скасування цих повідомлень.

В пункті 7.7. статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21 грудня 2000 року, на який посилається відповідач як на обґрунтування права зараховувати сплачені позивачем грошові кошти на виконання умов договору № 23 від 19 грудня 2006 року у календарній черговості виникнення податкового боргу, визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) у рівних пропорціях. З наведеного вбачається, що ця норма взагалі не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія: чи то контролюючі органи, чи то платники податків. Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначати джерела та черговість погашення податкових зобов'язань. Ця норма не встановлює права контролюючого органу, всупереч напрямку, зазначеному платником податку у платіжному документі, зараховувати платежі у рахунок погашення податкового боргу.

Згідно пункту 2 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» на державні податкові інспекції покладено виконання функцій з забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильності обчислення і своєчасності надходження цих податків, платежів. На виконання покладених на податкові органи функцій наказом Державної податкової адміністрації України від 18 липня 2005 року № 276 було затверджено Інструкцію про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 серпня 2005 р. за N 843/11123. Наведена Інструкція також не містить у собі положень щодо прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах, та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року № 679-ХІV Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів. Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25 березня 2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками. З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що згідно статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. За частинами 1, 2, 6, 7 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, держава не втручається у здійснення власником права власності, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Стаття 321 Цивільного кодексу України встановила, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу, а саме: у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Частинами 1, 5 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Згідно частини 7 статті 66 Господарського кодексу України держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Відповідач, перерозподіляючи самостійно без врахування призначення платежу перераховані підприємством грошові кошти, якими він має право вільно користуватися, здійснюючи підприємницьку діяльність, фактично порушив право позивача на власність, яке гарантується та охороняється вищенаведеними нормами Конституції України, Цивільного та Господарського кодексів України.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята відповідно до вимог матеріального права, тому залишається без змін, а апеляційна скарга відповідача - без задоволення з викладених в даній ухвалі підстав.

Керуючись статтями 24, 69, 71, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Свердловську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 травня 2010 року по адміністративній справі № 2а-2948/10/1270 залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 травня 2010 року по адміністративній справі № 2а-2948/10/1270 - залишити без змін.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України відкласти з дня закінчення судового розгляду справи на строк пять днів складання судового рішення у повному обсязі.

Вступна та резолютивна частини ухвали складені, підписані колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 13 липня 2010 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення в повному обсязі.

Ухвала складена в повному обсязі та підписана колегією суддів 14 липня 2010 року.

Головуючий: В.Г.Яманко

Судді: О.О.Шишов

С.В.Жаботинська