Рішення № 110807692, 17.04.2023, Ріпкинський районний суд Чернігівської області

Справа № 743/1023/21

Провадження № 2/743/11/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2023 року Ріпкинський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючої - судді Павленко О.В.,

при секретарі Нерус Н.І.,

з участю: прокурора Драшпуль Н.М.,

у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Ріпки, розглянувши цивільну справу за позовом заступника керівникаЧернігівської окружноїпрокуратури,поданим в інтересах державив особіЛюбецької селищноїради,до Чернігівськоїрайонної державної адміністрації Чернігівськоїобласті та ОСОБА_1 ,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета споруна стороні позивача: Чернігівська обласнадержавна адміністрація,про визнаннянезаконним таскасування розпорядження, усунення перешкоду здійсненніправа користуваннята розпорядження земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Любецької селищної ради з позовом до Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області та ОСОБА_1 , в якому просить:

-визнати незаконним та скасувати розпорядження Ріпкинської районної державної адміністрації №448 від 05.12.2011, яким надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,4000 га (кадастровий номер 7424485600:10:001:0039);

-усунути перешкоди у здійсненні Любецькою селищною радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,4000 га з кадастровим номером 7424485600:10:001:0039 розташованої на території Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області шляхом її повернення на користь держави в особі Любецької селищної ради;

-стягнути з відповідачів на користь Чернігівської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 4540 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що розпорядженням Ріпкинської районної державної адміністрації № 448 від 05.12.2011 ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та передано їй у власність земельну ділянку загальною площею 0,4000 га із кадастровим номером 7424485600:10:001:0039 для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області (за межами населеного пункту). На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 436775, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 742448561001742. На даний час, відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку власником земельної ділянки із кадастровим номером 7424485600:10:001:0039 є ОСОБА_1 . Однак, вказане розпорядження Ріпкинської районної державної, на думку позивача, видано з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки як вставлено науково-експертним висновком Інституту водних проблем і меліорації НААН України земельна ділянка з кадастровим номером 7424485600:10:001:0039 накладається на прибережну захисну смугу річки Вербка, яка є притокою (рукавом) р. Дніпро і відповідно до вимог Водного кодексу України відноситься до земель водного фонду. Тому, вказане розпорядження суперечить вимогам ст. ст. 58, 60, 61 Земельного кодексу України, ст. ст. 86, 88, 89 Водного кодексу України, оскільки вказаними нормами не передбачено можливості відведення земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства. Крім того, Ріпкинською районною державною адміністрацією в порушення вимог ст. ст. 122, 20 Земельного кодексу України, змінено цільове призначення земель водного фонду на землі для особистого селянського господарства, що є підставою для визнання недійсним вищевказаного розпорядження щодо передачі у приватну власність спірної земельної ділянки. Таким чином, Ріпкинською районною державною адміністрацією в порушення вимог ст. 19 Конституції України, ст. ст. 20, 59, 83, 84, 122 Земельного кодексу України видано оспорюване розпорядження, яким надано у приватну власність земельну ділянку водного фонду для вдення особистого селянського господарства. У зв`язку з чим, розпорядження Ріпкинської районної державної адміністрації № 448 від 05.12.2011 підлягає визнанню незаконним та скасуванню. На підставі викладено заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Любецької селищної ради з даним позовом.

У судовому засіданні прокурор підтримала позовні вимоги в повному обсязі, просила їх задовольнити.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, у своїх поясненнях до позову просив справу розглядати за його відсутності. Також вказав, що земельна ділянка з кадастровим номером 7424485600:10:001:0039 розташована за межами населеного пункту на території Неданчицької сільської ради (нині Любецька селищна рада) Чернігівського району Чернігівської області з 27.05.2021 належить до земель комунальної власності територіальної громади, а тому Чернігівська обласнадержавна адміністрація не є розпорядником спірної земельної ділянки.

Представник Чернігівськоїрайонної державної адміністрації Чернігівськоїобласті у судове засідання не з`явився. У матеріалах справи наявне його клопотання, у якому він просив справу розглядати у його відсутність.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, у своїх поясненнях до позову просила справу розглядати за її відсутності. Також вказала, що розпорядженням Ріпкинської районної державної адміністрації № 448 від 05.12.2011 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано їй безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,4000 га, кадастровий номер 7424485600:10:001:0039

для ведення особистого селянського господарства на території Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області. Висновком районної комісії з розгляду питань пов`язаних з погодженням документації із землеустрою від 03.11.2011 №19 Проект землеустрою погоджено як такий, що відповідає вимогам законів та іншим нормативно-правовим актам. В п. 14 висновку про погодження проекту землеустрою, виданого Державним управляння охорони навколишнього природного середовища у Чернігівській області від 08.11.2011 №09-06/3736-6 розташування земельної ділянки у відношенні в тому числі і до водних об`єктів, їх водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, заплав малих річок заперечується. На час складання проекту землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки жодного рішення щодо віднесення її до категорії земель водного фонду не приймалося, натомість за усіма наявними у державному земельному кадастрі даними, дана земельна ділянку відводилася саме за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розпорядником яких на той час була Ріпкинська районна державна адміністрація. Зазначила, що у науково-експертному висновку, на якому базується позов, не міститься жодної інформації про те, що він складений сертифікованим інженером-геодезистом та відсутнє підтвердження проходження використаними приладами задіяними у топографо-геодезичних обстеженнях процедури на предмет визнання їх придатними для використання. Що ставить під сумнів точність виконаних робіт. З урахуванням наведеного просила відмовити у задоволенні позову.

Заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури заперечував проти прийняття судом та врахування пояснень ОСОБА_1 , оскільки вони не відповідають процесуальним формам як зави по суті, так і заяви з процесуальних питань. Крім того, свої заперечення обґрунтовував тим, що Ріпкинська районна державна адміністрація не мала права розпоряджатися земельною ділянкою, безпідставно змінюючи її цільове призначення, а перебування у приватній власності ОСОБА_1 завдає шкоду державним інтересам, оскільки права та інтереси в тому числі на земельні ділянки реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок та набуваються лише згідно із законом, що в випадку передачі у власність земельної ділянки водного фонду ОСОБА_1 , такому порядку не відповідає. Також, відповідно до ч. 1 ст. 7 та ч. 2 ст. 9 Закону №4038-ХІІ, експертиза може бути проведена й іншими фахівцями (експертами) відповідних галузей знань, зокрема співробітниками Інституту водних проблем і меліорації НААН України. Зазначив, що оскільки власник земельної ділянки в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для земель водного фонду природних ознак знав або, проявивши розумну обачність, міг знати проте, що землі водного фонду відведено з порушенням вимог закону, то ставиться під сумнів його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність. Таким чином, доводи викладені у пояснені до позову є необґрунтованими.

Дослідивши позовну заяву та додані до неї письмові докази, суд доходить наступного висновку.

Розпорядженням Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області № 174 від 03.06.2011 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства на території Неданчицької сільської ради (за межами населеного пункту), за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення.

СПД ФОП ОСОБА_2 , на підставі заяви ОСОБА_1 від 16.06.2011, розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,400 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу (землі сільськогосподарського призначення сіножаті) на території Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області (за межами населеного пункту).

Висновком районної комісії з розгляду питань пов`язаних з погодженням документації із землеустрою №19 від 03.11.2011 проект землеустрою погоджується, як такий, що відповідає вимогам законів та іншим нормативно-правовим актам.

Висновком про погодження проекту землеустрою Державного управляння охорони навколишнього природного середовища у Чернігівській області від 08.11.2011 №09-06/3736-6 погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,400 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу на території Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області ОСОБА_1 .

Розпорядженням Ріпкинської районної державної адміністрації № 448 від 05.12.2011 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,400 га ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Неданчицької сільської ради (за межами населеного пункту) та передано їй безоплатно у власність вказану земельну ділянку.

На підставі розпорядження Ріпкинської районної державної адміністрації № 448 від 05.12.2011 ОСОБА_1 отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 436775, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 742448561001742.

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку власником земельної ділянки, площею 0,4 га для ведення особистого селянського господарства на території Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області із кадастровим номером 7424485600:10:001:0039 є ОСОБА_1 .

З науково-експертного висновку щодо дотримання вимог водного законодавства в частині відведення в приватну власність земельних ділянок за рахунок земель водного фонду р. Дніпро поряд з селом Неданчичі, Ріпкинського району, Чернігівської області від 16.07.2021 Інституту водних проблем і меліорації НААН України встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7424485600:10:001:0039 накладається на прибережну захисну смугу (ПЗС) річки Вербка, яка є притокою (рукавом) р. Дніпро і відповідно до вимог Водного кодексу України відноситься до земель водного фонду.

Допитаний у судовому засіданні спеціаліст Інституту водних проблем і меліорації НААН України ОСОБА_3 , який складав вищевказаний висновок, вказав, що дослідження водного об`єкту відбувалося за місцем його розташування, на що було оформлено відрядження та бралися відповідні дозволи. Вивчивши картографічні та історичні документи, було зроблено висновок, що р. Вербка є притокою або рукавом р. Дніпро. При встановленні чи накладалася земельна ділянка на береги р. Вербка, суміщалися топографічні карти, де зазначене розташування р. Вербка, з місцем розташування земельної ділянки і проводилося порівняння. Так, було підтверджено, що на момент передачі земельної ділянки вона знаходилася в межах 200 м прибережної захисної смуги. Крім того, на підготовчих етапах при складанні висновку бралася до уваги супутникова інформація з 2008 року по 2019 роки, вивчалися зміни морфометричних параметрів берегової лінії, саме розташування земельної ділянки та всі процеси, які відбувалися на цих територіях, що дало змогу дійти до висновку, що берегова лінія в межах земельної ділянки суттєво не змінювалася. Також, зазначив, що перед тим як робиться документація щодо відведення земельної ділянки, геодезистами та землевпорядниками вивчається ситуація на земельних ділянках і визначаються обмеження в їх використанні та землевпорядники повинні були провести ту роботу, яку він провів при складанні висновку, а саме встановити крутизну схилу цієї ділянки, визначити межжинний період та відкласти зону прибережної захисної смуги, і після цього надати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

З наданої інформації Інституту водних проблем і меліорації НААН України від 03.11.2022 № 428/08 на запит Чернігівської обласної прокуратури, вбачається, що земельні ділянки, зокрема з кадастровим номером 7424485600:10:001:0039, накладалися на землі водного фонду на момент їх виділення у 2011-2020 роках (практично незалежно від року відведення конкретної ділянки), адже виконане фахівцями Інститут обґрунтування розміру (ширини) та визначення контурів (меж) прибережної захисної смуги річки Вербка, яка є притокою або рукавом р. Дніпро, здійснено саме для цього часового періоду з характерною ситуацією на місцевості розташування земельних ділянок з уже штучно намитою поверхнею території заплави з крутизною берегових схилів понад 3 градуси, що зумовило подвоєння мінімальної ширини прибережної захисної смуги (до 200м). Отже, вказані дані враховуються при складанні науково-експертного висновку, затвердженого 16.07.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Положеннями ст. ст. 78, 80, 81 Земельного кодексу України закріплено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Статтями 116, 122 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Обласні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст. 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно ч 1 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Відтак, судом встановлено, що розпорядженням Ріпкинської районної державної адміністрації № 448 від 05.12.2011 ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,400 га для ведення особистого селянського господарства на території Неданчицької сільської ради (за межами населеного пункту).

Наведене слугувало підставою для отримання ОСОБА_1 . Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 436775, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 742448561001742.

Отже, власником земельної ділянки, площею 0,4 га для ведення особистого селянського господарства на території Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області із кадастровим номером 7424485600:10:001:0039 є ОСОБА_1 .

Статтею 84 Земельного кодексу України визначено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

27.05.2021 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-ІХ, крім окремих його положень.

З дня набрання чинності пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель перелік яких чітко визначено у Законі.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин, власником та розпорядником земельних ділянок водного фонду за межами населеного пункту була Чернігівська обласна державна адміністрація, водночас з 27.05.2021 землі розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад віднесено до комунальної власності, у зв`язку із чим їх розпорядником є Любецька селищна рада.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі, на землі сільськогосподарського призначення, землі водного фонду. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. (стаття 19 ЗК України).

З матеріалів справи, судом встановлено, що спірна земельна ділянка відносилась до земель сільськогосподарського призначення - сіножаті.

Відповідно до статі 60 ЗК України, статі 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених ВК України. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами (ст.58 ЗК України, ст. 4 ВК України).

З науково-експертного висновку від 16.07.2021 Інституту водних проблем і меліорації НААН України встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7424485600:10:001:0039, власником якої є ОСОБА_1 , накладається на прибережну захисну смугу (ПЗС) річки Вербка, яка є притокою (рукавом) р. Дніпро і відповідно до вимог Водного кодексу України відноситься до земель водного фонду.

Наведене також було підтверджено і при допиті спеціаліста Інституту водних проблем і меліорації НААН України ОСОБА_4 .

Відповідно до п. «г» ч. 3 ст. 83 Земельного кодексу України передбачено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать зокрема землі водного фонду.

Статтею 59 Земельного кодексу України установлено, що Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).

Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Зокрема, землі водного фонду можуть передаватись в користування лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Ст. 61 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України установлено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель, садівництво та городництво.

Частинами 7, 8 ст. 88 Водного кодексу України, ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України встановлено, що розміри і межі природоохоронних зон встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Статтею 22 Земельного кодексу України визначено поняття земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання. Так, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Також, пунктом 3 вказаної статті передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отож, нормами ст. 22 Земельного Кодексу України передбачено, що для ведення особистого селянського господарства передаються у власність громадян виключно землі сільськогосподарського призначення, а не землі водного фонду.

Таким чином, вищевикладеними нормами законодавства не передбачено можливості відведення земель водного фонду для особистого селянського господарства, більш того, взагалі заборонено розорювання земель, садівництво та городництво.

Згідно ст.ст. 1, 20, 50-54 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою - це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів із використання та охорони земель, яким встановлюються межі об`єктів землеустрою.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486, передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас, відсутність цього проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися, як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадають під нормативно визначену 100-метрову зону від урізу води.

Таким чином, при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об`єктів необхідно враховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14 і від 24 грудня 2014 року у справі № 6-206цс14, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 63.2), від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 41)).

Частиною другою статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 вирішувалось питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, а також в поставної Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 545/1847/20.

Відповідно до науково-експертного висновку від 16.07.2021 Інституту водних проблем і меліорації НААН України існування та гідрографічні характеристики річки (притоки) Вербка, яка є притокою старичного типу р. Дніпро, підтверджено наявними історичними описами, картографічними матеріалами та матеріалами супутникової зйомки високої роздільної здатності. Земельна ділянки, зокрема з кадастровим номером 7424485600:10:001:0039, знаходяться на березі річки (притоки) Вербка, та штучно створеного затону з виходом до р. Вербка, але по факту це є однією з проток великої р. Дніпро, тому нормативна ширина прибережної захисної смуги тут має становити 100 м.

Відповідно до ст. 88 Водного кодексу України прибережна захисна смуга річки (притоки) Вербка, з урахуванням крутизни схилів більше 3 градусів, має бути встановлена вздовж берегу річки від урізу води (у меженний період) на відстані 200 м.

Таким чином, при винесенні розпорядження Ріпкинською районною державною адміністрацією не було враховано, що земельна ділянка з кадастровим номером 7424485600:10:001:0039 відноситься до земель водного фонду, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування.

Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоб навіть потенційне їх порушення не могло зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому й конкретному водному об`єкту зокрема.

Згідно п. 33 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав» застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Законний володілець земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права користування на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, в п. п. 23, 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільно-процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року №2, Пленум Верховного Суду України звернув увагу на наступне: «розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей 58,59 ЦПК України про належність і допустимість доказів…», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті 58,59 ЦПК) в порядку, передбаченому статтями 185,187,189 ЦПК України».

З наведеного вбачається, що набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку грубо порушує права та інтереси територіальної громади, як власника земель, адже з її власності протиправно вибули землі водного фонду, розпорядником яких є Любецька селищна рада, у зв`язку з чим територіальну громаду в особі компетентного органу позбавлено права власності на землю, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, які суд вважає належними та допустимими, з урахуванням встановлених обставин, а саме того, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7424485600:10:001:0039 накладається на прибережу захисну смугу р. Вербка, яка є притокою (рукавом) р. Дніпро, і відповідно до вимог Водного кодексу України відноситься до земель водного фонду, що підтверджується доказами і не спростовано відповідачами, то суд дійшов висновку, що розпорядження Ріпкинської районної державної адміністрації №448 від 05.12.2011, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,400 га ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Неданчицької сільської ради (за межами населеного пункту) та передано останній безоплатно у власність вказану земельну ділянку є незаконним та підлягає скасуванню, що є підставою для повернення вказаної земельної ділянки державі в особі Любецької селищної ради.

З огляду на викладене позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідачів в дольовому порядку підлягають стягненню судові витрати на користь Чернігівської обласноїпрокуратури в розмірі 4540 грн., тобто по 2270 грн. з кожного.

Керуючись ст.3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. 15, 16, 29, 391 ЦК України, ст.19, 58, 59, 60, 152, 155 Земельного кодексу України, ст. 79, 88 Водного кодексу України, -

УХВАЛИВ:

Цивільний позов заступника керівникаЧернігівської окружноїпрокуратури (вул. Шевченка, 1, м. Чернігів), поданий в інтересах державив особіЛюбецької селищноїради (вул. Добринінська, 60, смт. Любеч Чернігівського району Чернігівської області, код ЄДРПОУ:04412478),до Чернігівськоїрайонної державної адміністрації Чернігівської області (вул. Шевченка, 48 м. Чернігів, 14027, код ЄДРПОУ 04061688) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ),третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета споруна стороні позивача: Чернігівська обласна державна адміністрація (м. Чернігів, вул. Шевченка, 7, код ЄДРПОУ: 00022674),про визнаннянезаконним таскасування розпорядження, усунення перешкоду здійсненніправа користуваннята розпорядження земельною ділянкою задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Ріпкинської районної державної адміністрації №448 від 05.12.2011, яким надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,4000 га (кадастровий номер 7424485600:10:001:0039).

Усунути перешкоди у здійсненні Любецькою селищною радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,4000 га з кадастровим номером 7424485600:10:001:0039 розташованої на території Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області шляхом її повернення на користь держави в особі Любецької селищної ради.

Стягнути в дольовому порядку з Чернігівськоїрайонної державної адміністрації Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04061688) та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Чернігівської обласноїпрокуратури (отримувач - Чернігівська обласна прокуратура, банк отримувача Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок отримувача UA248201720343140001000006008) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 4540 (чотири тисячі п`ятсот сорок) грн., тобто по 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. з кожного з них.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 27 квітня 2023 року.

Суддя О.В. Павленко