Рішення № 110807687, 10.05.2023, Ріпкинський районний суд Чернігівської області

Справа № 743/433/23

Провадження № 2/743/144/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2023 року Ріпкинський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючої - судді Павленко О.В.,

при секретарі Воєдило О.В.,

у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Ріпки, розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП "Чернігівський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", у якому просить стягнути з останнього заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 17877,30 грн., яка складається з: суми вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку 5959,10 грн., суми відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 11918,20 грн., але не обмежуючись цим розміром на дату винесення судом відповідного рішення у справі, оскільки цей розмір є попереднім.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом №149-к від 01.01.2019 позивача було прийнято на роботу сторожем до ДП "Чернігівський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та 13.02.2023 позивача було звільнено на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Проте, відповідач належним чином не провів розрахунок на день звільнення позивача. Згідно довідки №64 від 30.03.2023 заборгованість відповідача по виплаті заробітної плати становить 5959,10 грн. та, на думку позивача, вказаною довідкою відповідач визнає обґрунтованість розміру вихідної допомоги. Та, незважаючи на наведене, відповідач відмовляється виплатити наявну заборгованість, що є підставою для стягнення з останнього середнього заробітку на час затримки розрахунку в сумі 11918,20 грн. На підставі викладеного, позивач звернувся до суду з даним позовом.

У судове засідання позивач не з`явився, надавши до суду заяву, в якій підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить суд їх задовольнити та справу розглядати без його участі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився. У своєму відзиві на позов вказав, що, на момент звільнення позивача, підприємство дійсно мало заборгованість із виплати заробітної плати, але на час подання даного відзиву вона повністю погашена (20.04.2023), що підтверджується копією платіжного доручення. Також, просив суд застосувати принцип співмірності при визначенні суми відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, який істотно перевищує виплачену заробітну плату позивача, посилаючись на скрутний фінансовий стан підприємства.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного висновку.

З матеріалівцивільної справи судом встановлено наступне.

З копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , встановлено, що останній згідно наказу №149-к від 01.10.2019 був прийнятий на роботу до філії «Чернігівська дорожньо-експлуатаційна дільниця» ДП "Чернігівський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на посаду сторожа та наказом № 17-к від 13.02.2023 був звільнений з посади у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно наказу № 17-к від 13.02.2023 було наказано провести розрахунок при звільненні позивача, а саме виплатити вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку.

Відповідно до довідки філії «Чернігівська ДЕД» ДП «Чернігівський облавтодор» №64 від 30.03.2023, загальна сума заборгованості з виплати позивачу заробітної плати за лютий 2023 року складає 5959,10 грн.

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 94 КЗпП України, обумовлено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до ст. 97 КЗпП України та ст. 15 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівникам здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються роботодавцем після зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 115 КЗпП, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів; у разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно із положеннями ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З наданої відповідачем копії платіжного доручення №1919 від 20.04.2023 судом встановлено, що відповідач перерахував на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати середньомісячної заробітної плати у розмірі 5959,10 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі у розмірі 5959,10 грн. не підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд наголошує, що відповідачем не було дотримано норм ст. 116 КЗпП України, так як позивача було звільнено 13.02.2023, а повний розрахунок з ним було проведено 20.04.2023.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке роз`яснення вказаної норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей117, 237-1 цього Кодексу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

Абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 3 розділу ІІІ Порядку при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

За змістом пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацами першим, четвертим пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

З трудової книжки позивача встановлено, що останній був звільнений 13.02.2023 та двома фактично відпрацьованими календарними місяцями роботи, що передували звільненню, є січень 2023 року та грудень 2022 року.

Як вбачаєтьсяз довідкипро заробітнуплату длярозрахунку виплатза загальнообов`язковимдержавним соціальнимстрахуванням,виданої ДП"Чернігівськийоблавтодор"ВАТ "Державнаакціонерна компанія"Автомобільнідороги України", ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату у січні 2023 року 7422,88 грн., у грудні 2022 року 6233,74 грн.

Обчислюючи середньоденну заробітну плату позивача відповідно до п. 8 Порядку, суд виходить з такого розрахунку.

Заробітна плата позивача за січень 2023 року та грудень 2022 року становить 13656,62 грн. (7422,88+6233,74). Кількість робочих днів позивача за вказаний період становить 44. Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 310,38 грн. (13656,62: 44 дня = 310,38 грн.).

Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Враховуючи те, що позивач був звільнений з роботи 13.02.2023, який був його останнім робочим днем, а остаточний розрахунок належних сум при звільненні було проведено з нею лише 20.04.2023, то на підставі ст. 117 КЗпП суд стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні, починаючи з наступного дня після звільнення позивача, а саме з 14.02.2023 та по 20.04.2023 включно. Кількість робочих днів за період затримки у виплаті позивачу заробітної плати за вказаний період складає 48 дня.

Отже, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 14898,13 грн. (310,38 х 48 дня).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду України у постанові від 26.04.2019 в справі 743/9584/15-ц (провадження №14-623цс18), відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Як роз`яснив Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 в справі №6-113цс16, при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Враховуючи, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні значно перевищує розмір належних до виплати сум, суд приходить до висновку про необхідність застосування критерію зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.

При визначенні розміру відшкодування суд враховує розмір належних до виплати сум та період затримки розрахунку при звільненні та вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7000 грн. (податки та обов`язкові платежі з вказаної суми не утримані).

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 420,38 грн.

Керуючись ст. 76, 81, 89, 141, 258-259,263-265 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Дочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (м. Чернігів, вул. Київська, буд. 17, код ЄДРПОУ: 32016315) про стягнення заробітної плати задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (код ЄДРПОУ: 32016315) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7000 (семи тисяч) грн. (без відрахування податків і обов`язкових платежів).

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (код ЄДРПОУ: 32016315) на користь держави судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 38 коп.

Повне рішення складено 10 травня 2023 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.В. Павленко