Рішення № 110788256, 08.05.2023, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/53/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.05.2023 Справа № 908/365/23

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Спецвік (01103 м. Київ, вул. Бойчука Михайла, буд. 43, оф. 5, ідентифікаційний код юридичної особи 42439205)

до відповідача: Комунального підприємства Облводоканал Запорізької обласної ради (69057 м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 129-а, ідентифікаційний код юридичної особи 03327115)

про стягнення 140 887 грн 10 коп.

без виклику сторін

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Спецвік звернулося до суду з позовом про стягнення з Комунального підприємства Облводоканал Запорізької обласної ради 100 000 грн 00 коп. основного боргу, 12 782 грн 90 коп. пені, 24 978 грн 52 коп. інфляційних витрат, 3 125 грн 68 коп. 3 % річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2023 позовну передано судді Дроздовій С.С., присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/365/23.

Розглянувши зазначену позовну заяву, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху.

Ухвалою суду від 09.02.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

15.02.2023 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Спецвік надійшла заява від 13.02.2023 про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали суду.

16.02.2023 позивачем до канцелярії суду надано заяву про усунення недоліків, відповідно до якої, заявник просить суд не розглядати заяву про усунення недоліків від 13.02.2023.

Відповідно до заяви від 16.02.2023 про усунення недоліків на виконання ухвали суду від 09.02.2023 позивач просить суд стягнути з відповідача 100 000 грн 00 коп. основного боргу, 12 782 грн 90 коп. пені, 24 978 грн. 52 коп. інфляційних витрат, 3 125 грн 68 коп. 3 % річних.

Заява прийнята судом.

Ухвалою суду від 21.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Присвоєно справі № 908/365/23, номер провадження 27/53/23. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Згідно з ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 250 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами загального або спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.

10.03.2023 відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній визнав позовні вимоги в частині стягнення 100 000 грн 00 коп., заперечив проти позову в частині стягнення 12 782 грн 90 коп. пені, 24 978 грн 52 коп. інфляційних витрат, 3 125 грн 68 коп. 3 % річних, надав контррозрахунок, відповідно до якого просив суд стягнути пеню в розмірі 2 076 грн 06 коп., 314 грн 73 коп. 3 % річних, 1 616 грн 94 коп. інфляційних втрат. Стосовно нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат відповідач зазначив, що Торгово-промисловою палатою України в оприлюдненому листі №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Це означає, що введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань. В підтвердження дійсної наявності у відповідача форс-мажорних обставин у відзиві вказано, що відповідач є об`єктом критичної інфраструктури, що забезпечує населення Запорізької області життєво необхідним ресурсом питною водою. Протягом лише 23 діб війни в ході бойових дій були окуповані більшість населених пунктів Запорізької області, наразі під контролем російських військ перебувають і шість з восьми структурних підрозділів нашого підприємства, про що Відповідач повідомив органи СБУ листом від 05.09.2022 року вих. №12/1194, на підставі якого вже відкрито кримінальне провадження № 22022080000002489.КП «Облводоканал» ЗОР є підприємством-монополістом, що надає послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у Запорізькій області. Єдиним джерелом доходів нашого підприємства є здійснення споживачами оплати за надані послуги. Низький рівень оплат відображений і у довідці про стан дебіторської заборгованості за період з 01.01.2022 по 01.02.2023, з якої вбачається, що рівень дебіторської заборгованості щомісячно зростає та станом на 01.02.2023 року вже сягнув аж 221 746 102,46 грн. Вищенаведене свідчить про те, що наразі відповідач перебуває у глибокій фінансовій кризі. Крім того станом на 09.03.2023 року на рахунках підприємства обліковується лише 123 259,91 грн., що позбавляє відповідача можливості взагалі здійснювати будь-які значні фінансові операції. З фінансового результату відповідача за 2022 року вбачається, що прибутку відповідач не отримав (рядок2350), а ось чистий збиток склав аж 60 222 тис.грн (рядок2355). Відповідач усіма можливими способами намагається покращити свій фінансовий стан. Так підприємство постійно звертається до свого власника - Запорізької обласної ради та до Запорізької обласної адміністрації з проханням фінансово підтримати підприємство. Нажаль дохідна частина обласного бюджету із зрозумілих причин низька, а отже адміністрація не має можливості фінансово підтримати підприємство. Відсутність фінансової підтримки щодня наближає відповідача до банкрутства, чого неможна допускати, оскільки повне припинення здійснення відповідачем господарської діяльності потягне за собою гуманітарну та екологічну катастрофу в області, негативно вплине на хід бойових дій та позбавить можливості ДСНС рятувати населення від пожеж. Усе вищенаведене свідчить про те, що воєнна агресія російської федерації негативно вплинула на фінансовий стан відповідача, а отже відповідач звільняється від відповідальності за несвоєчасну оплату коштів за Договором з 24.02.2022 року. Пунктом 10.1. Договору також передбачено, що у разі виникнення форс-мажорних обставин які створюють неможливість виконання сторонами своїх зобов`язань сторони звільняються від виконання своїх зобов`язань на період зазначених обставин. З урахуванням таких обставин відповідач надав свій контррозрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Позивач відповіді на відзив не надав.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 08.05.2023.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд

УСТАНОВИВ:

22.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Спецвік та Комунальним підприємством Облводоканал Запорізької обласної ради (покупець) укладено договір № 143/05/20 від 22.05.2020.

Згідно п. 1.1 договору найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість договору вказана у Специфікації (Додаток № 1).

Відповідно до п. 1.2 договору постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар:Спеціальний робочий одяг (код ДК 021:2015-18130000-9), а покупець прийняти і оплатити такий товар.

Відповідно до п. 4.6 договору датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками Сторін видаткової накладної.

17.12.2021 на виконання умов договору (згідно Специфікації, доданої до Договору) нашим підприємством був поставлений товар на суму 101 043 грн 36 коп., що підтверджується видатковою накладною № РН-12/17/01 від 17.12.2021.

Згідно до п. 5.1 договору розрахунки по цьому договору виконуються на умовах відстрочки платежу протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Таким чином, строк оплати за поставлений товар сплинув ще 17.01.2022.

На виконання умов договору, відповідачем 14.02.2022 було сплачено за даною поставкою 1 043 грн. 36 коп.

Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином та в повному обсязі не виконав та порушив умови договору в частині розрахунків.

На день розгляду справи в суді позивач просить суд стягнути з відповідача 100 000 грн 00 коп.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склались господарські відносини, що породили взаємні права та обов`язки.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов усного договору а відтак договір є укладеним.

Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім того, господарський суд зауважує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів,тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).

Фактичні обставини справи свідчать, що зобов`язання відповідача щодо оплати товару позивачу залишилось невиконаним.

Дослідивши матеріали справи позивач документально підтвердив поставку товару відповідачу в рамках договору № 143/05/20 від 22.05.2020.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів оплати поставленого товару на користь позивача.

Відповідачем не заперечувався факт належної поставки позивачем товару та факт його прийняття відповідачем.

У відзиві на позовну заяву відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення 100 000 грн 00 коп.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 100 000 грн 00 коп. по договору № 143/05/20 від 22.05.2020 є обґрунтованими та доведеними.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 12 782 грн 90 коп. пені, 24 978 грн 52 коп. інфляційних витрат, 3 125 грн 68 коп. 3 % річних, розрахунок яких наведено у позовній заяві та заяві про усунення недоліків позовної заяви.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 9.4 договору за порушення покупцем передбачених даним договором строків оплати, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі та порядку передбаченому законодавством.

У відзиві відповідач зазначив, що воєнна агресія негативно вплинула на фінансовий стан відповідача, який є об`єктом критичної інфраструктури та має важливе стратегічне значення, єдиними джерелом доходів підприємства є здійснення споживачами оплат за надані послуги, рівень яких стрімко знизився, починаючи з лютого 2022. У зв`язку із цим відповідач звільняється від відповідальності за несвоєчасну оплату коштів за договором внаслідок настання з 24.02.2022 форс-мажорних обставин у зв`язку з військовою агресією та введення в Україні воєнного стану, що підтверджено листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1. Відповідачем надано контр розрахунок пені за період з 17.01.2022 по 23.02.2022, 3% річних за період з 17.01.2022 по 23.02.2022 та інфляційних втрат за лютий 2022.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року станом на 30 діб, строк дії якого в подальшому продовжувався відповідними Указами Президента Україна та триває й на теперішній час. Так, згідно з Указом Президента України № 757/2022 від 07.11.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21листопада 2022 року строком на 90 діб.

Відповідно до змісту ч.2 ст. 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати України форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, але не виключно: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години.

Листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 підтверджено, що обставини з 24 лютого 2022 року (військова агресія Російської Федерації проти України) до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких (-го) настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких (-го) стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

В розділі 10 договору сторони погодили, що у разі виникненняфорс-мажорних обставин (дії не переробної сили, яка не залежить від волі Сторін), зокрема: військових дій будь-якого характеру, блокади, дій держав, які створюють неможливість виконання Сторонами своїх зобов`язань, пожеж, повеней, іншого стихійного лиха або сезонних природних явищ, зокрема гаках , як замерзання морів, проток, портів, закриття шляхів, проток, каналів, перевалів, Сторони звільняються від виконання своїх зобов`язань на період дії зазначених обставин.

У разі коли дія обставин зазначених у п. 10.1 цього Договору триває більш ніж 30 днів, кожна зі Сторін має право на розірвання цього Договору і не несе відповідальність за таке розірвання за умови, що вона повідомить про це іншій Стороні не пізніше, ніж за 10 днів до розірвання договору.

Достатнім доказом дії форс-мажорних обставин та їх тривалості є документ, виданий відповідною місцевою торгово-промисловою палатою.

Згідно зі статтею 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України обставини щодо наявності непоборної сили є підставою для звільнення особи від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за договором, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Тобто в силу закону можливе звільнення саме від відповідальності.

При цьому за змістом зазначених норм законодавства не вважаються випадком, дією непереборної сили (надзвичайних і невідворотних обставин), зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Суд зазначає, що ст. 617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

В свою чергу, відповідно до частини 2 статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні, військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору.

Відповідно до пункту 6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору.

При настанні форс-мажорних обставин сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин та їх вплив для конкретного випадку виконання зобов`язання. Відповідачем не доведено неможливість виконання обов`язку зі сплати вартості отриманого товару внаслідок дії форс-мажорних обставин.

Отже чинним законодавством та умовами Договору передбачено звільнення від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за договором, якщо таке невиконання чи неналежне виконання спричинене обставинами непереборної сили (обставинами непереборної сили).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанові Верховного Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Отже наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є штрафними санкціями, а виступають способом

захисту майнового права та інтересу.

Введений на території України з 24.02.2022 воєнний стан, який на теперішній час не припинено, є загальновідомою обставиною дії форс-мажорних обставин в Україні до їх офіційного закінчення, що підтверджено Торгово-промисловою палатою України в листі від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.

Однак вищезазначений лист Торгово-промислової палати України є лише одним із документів, необхідних для доведення форс-мажору та не є беззаперечним і єдиним доказом наявності форс-мажору у кожному конкретному випадку невиконання договірних зобов`язань.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.

В даному випадку обов`язок відповідача з оплати за поставлений товар сплинув ще 17.01.2022, тобто до початку збройної агресії Російської Федерації проти України та введення у зв`язку із цим воєнного стану в Україні з 24.02.2022.

Перевіривши розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок позивача є правильним, складеним відповідно до вимог чинного законодавства, вимоги про стягнення з відповідача 12 782 грн 90 коп. пені, 24 978 грн 52 коп. інфляційних витрат, 3 125 грн 68 коп. 3 % річних є обґрунтованими, доведеними та задовольняються судом повністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Заперечення відповідача в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.

Враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір, віднести на відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Спецвік до Комунального підприємства Облводоканал Запорізької обласної ради задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства Облводоканал Запорізької обласної ради (69057 м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 129-а, ідентифікаційний код юридичної особи 03327115) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Спецвік (01103 м. Київ, вул. Бойчука Михайла, буд. 43, оф. 5, ідентифікаційний код юридичної особи 42439205) 100 000 (сто тисяч) грн 00 коп. основного боргу, 12 782 (дванадцять тисяч сімсот вісімдесят дві) грн 90 коп. пені, 24 978 (двадцять чотири тисячі дев`ятсот сімдесят вісім) грн 52 коп. інфляційних витрат, 3 125 (три тисячі сто двадцять п`ять) грн 68 коп. 3 % річних, 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено та підписано 11.05.2023.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.