Рішення № 11078031, 01.09.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" вересня 2010 р. Справа № 60/176-10

вх. № 5641/1-60

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Любімого О.М., довіреність б/н від 01.10.2008р.

1-го відповідача - не з`явився

2-го відповідача - не з`явився

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторіал", м. Харків

до 1. Приватного підприємства "Мадагаскар", м. Житомир

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "JUERGEN", м. Харків

про стягнення 48923,01 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторіал"(позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з 1-го відповідача - Приватного підприємства "Мадагаскар" заборгованості у розмірі 33478,00 грн., пені у розмірі 1212,34 грн., штрафу у розмірі 8619,50 грн. та про стягнення з 2-го відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "JUERGEN" 1000,00 грн. В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання договору постачання товару від 26 червня 2009 року ним було здійснено поставку 1-му відповідачу товару на суму 34478,00 грн., яку 1-м відповідачем не було сплачено, з урахуванням чого виникла вищезазначена заборгованість та нараховано пеню та штраф. Позовні вимоги до 2-го відповідача позивач обгрунтовує тим, що між позивачем та 2-м відповідачем було укладено договір поруки від 01 серпня 2009 року, відповідно до якого 2-й відповідач поручився перед позивачем за виконання 1-м відповідачем грошових зобов`язань в сумі 1000,00 грн., тому просить суд стягнути з 2-го відповідача 1000,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 червня 2010 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 10 серпня 2010 року о 11:20 годині.

Позивач 09 серпня 2010 року надав заяву про зміну предмету позову (вх. №16729), відповідно до якої фактично збільшив розмір позовних вимог до 48923,01 грн., а саме просить суд стягнути з 1-го відповідача основний борг у розмірі 38091,17 грн., в іншій частині позовні вимоги залишив без змін. В обгрунтування даної заяви позивач посилається на те, що 1-им відповідачем також не було сплачено товар отриманий за видатковою накладною № РН3-001303 від 30 квітня 2010 року на суму 4613,17 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 серпня 2010 року прийнято до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог до 48923,01 грн. та продовжено розгляд справи з урахуванням цих збільшень, зобов`язано позивача направити копію заяви відповідачам, докази направлення надати до судового засідання, клопотання 2-го відповідача про розгляд справи без участі представників 2-го відповідача задоволено, клопотання позивача про продовження строку розгляду спору на 15 днів до 06 вересня 2010 року задоволено, продовжено строк розгляду спору до 06 вересня 2010 року, розгляд справи №60/176-10 відкладено на "01" вересня 2010 р. о 11:00.

Позивач у судовому засіданні підтримує позовні вимоги, просить суд їх задовольнити на підставах, викладених у позовній заяві та уточненнях до неї. Крім того, позивач також підтримує правову позицію, що викладена у письмових поясненнях по справі (вх. №16730), відповідно до яких зазначає про те, що специфікації та замовлення не складалися, довіреності на отримання товарів не видавалися, оскільки товар отримував безпосередньо директор 1-го відповідача, та пояснив, що чинним законодавством не передбачено обов`язку повідомлення боржника про укладення договору поруки.

01 вересня 2010 р. позивач надав супровідним листом поштовий чек, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців на позивача та 1-го відповідача, податкові накладні та договір поруки від 01 серпня 2009 року.

Суд дані документи долучає до матеріалів справи.

1-й відповідач у призначене судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані попередньою ухвалою суду документи не представив, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №6102207007713.

2-й відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №6102207008612.

2-й відповідач через канцелярію суду 09 серпня 2010 року надав відзив (вх. №16731), в якому вказує на необгрунтованість вимог позивача щодо стягнення з 2-го відповідача 1000,00 грн., оскільки не отримував відповідно до умов договору поруки від 01.08.2009 року письмової вимоги про сплату боргу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між позивачем та 1-м відповідачем 26 червня 2009 року було укладено договір постачання товару №24.

          Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до умов договору, а саме п.1.1., постачальник (позивач) зобов`язується систематично постачати і передавати у власність (повне господарське відання) покупцю (1-му відповідачу) певний товар, а 1-й відповідач зобов`язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору.

Пунктами 1.2. та 1.3. Договору встановлено, що предметом постачання є видаткові матеріали, комплектуючі і устаткування для виробництва рекламної продукції, упакування і поліграфії. Повний номенклатурний перелік товару і його ознаки, а також додаткові послуги наводиться в специфікаціях, кожна з яких складає невід`ємну частину цього договору.

Як зазначає позивач у своїх письмових поясненнях специфікації між сторонами договору не складались, поставка відбувалась на підставі видаткових накладних.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконував умови договору, а саме поставив товар 1-му відповідачу на загальну суму 39091,17 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН3-000106 від 21.01.2010р. на суму 5760,00 грн., №РН3-003026 від 25.12.2009р. на суму 7440,00 грн., №РН3-002980 від 22.12.2009р. на суму 16256,00 грн., №РН3-002917 від 16.12.2009р. на суму 5022,00 грн. та №РН3-001303 від 30.04.2010р. на суму 4613,17 грн. та податковими накладними №1996 від 22.12.2009р., №2025 від 25.12.2009р., №1949 від 16.12.2009р., №101 від 21.01.2010р. та №944 від 30.04.2010р.

Судом встановлено, що 1-й відповідач отримав вищенаведений товар, через керівника, що підтверджується його підписом на видаткових накладних та печаткою підприємства 1-го відповідача. Крім того, 1-ий відповідач не спростував належними та допустимими доказами факт того, що він не отримував товар за вищезазначеними видатковими накладними.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п.5.1., 5.2. Договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються грошовими коштами у безготівковому порядку. 1-й відповідач сплачує вартість партії товару протягом тридцяти календарних днів з моменту отримання матеріалу, якщо в специфікації не обумовлено інше.

За таких обставин, на час звернення позивача з позовом 1-м відповідачем залишилася несплачена вартість товару в сумі 39091,17 грн., що підтверджено матеріалами справи.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що 1-й відповідач не надав суду жодного доказу, свого контррозрахунку, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 38091,17 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з 1-го відповідача пеню в сумі 1212,34 грн. та штраф в сумі 8619,50 грн.

          Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.10.2.2. Договору за прострочення терміну розрахунків за цим договором 1-й відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу (включаючи непрямі та оборотні податки).

          Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши нарахування позивачем пені, судом встановлено, що позивач нараховує пеню в розмірі однієї облікової ставки НБУ, з урахуванням чого за розрахунками позивача розмір пені за видатковою накладною від 16.12.2009р. на суму 5022,00 грн. за 136 днів прострочення складає 191,80 грн., за видатковою накладною від 22.12.2009р. на суму 16256,00 грн. за 130 днів прострочення - 593,45 грн., за видатковою накладною від 25.12.2009р. на суму 7440,00 грн. за 127 днів прострочення - 265,34 грн., за видатковою накладною від 21 січня 2010 року на суму 5760,00 грн. за 100 днів прострочення - 161,75 грн. Судом даний розрахунок перевірений, він відповідає вимогам чинного законодавства, отже позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 1212,34 грн. підлягають задоволенню.

Згідно ч.2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п.10.2.3. Договору незалежно від сплати пені за прострочення терміну розрахунків за цим договором більше ніж на 60 днів 1-й відповідач зобов`язаний додатково сплатити позивачу штрафну неустойку в розмірі 25% суми грошового зобов`язання, виконання якого прострочене більше ніж на 60 днів.

Позивачем нараховано штраф в сумі 8619,50 грн., дане нарахування не суперечить чинному законодавству, є обгрунтованим, тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафу в сумі 8619,50 грн.

Також позивач просить суд стягнути з 2-го відповідача 1000,00 грн.

Судом встановлено, що 01 серпня 2009 року між позивачем та 2-м відповідачем було укладено договір поруки, відповідно до п.1.1. якого у відповідності до договору поручитель (2-й відповідач) поручається перед кредитором (позивачем) за виконання обов`язку приватним підприємством "Мадагаскар", код ЄДРПОУ 35730969 в частині виконання зобов`язання із сплати грошових коштів за отримані товари по договору постачання товару від 26.06.2009р. в сумі 1000,00 грн. у якості часткового забезпечення виконання грошових зобов`язань.

Відповідно до п.2.1. Договору поруки від 01.08.2009р. 2-й відповідач зобов`язаний у разі порушення 1-м відповідачем обов`язку за основним договором, що передбачений п.1.1. цього договору, самостійно виконати зазначений обов`язок 1-го відповідача перед позивачем на підставі письмової вимоги позивача протягом 3 календарних днів з дня отримання вимоги шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача, вказаний у цьому договорі.

У відзиві 2-й відповідач зазначає про неотримання письмової вимоги за договором поруки про виконання обов`язку щодо сплати 1000,00 грн.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем не надано доказів надіслання 2-му відповідачу письмової вимоги щодо сплати 1000,00 грн. за порушення 1-м відповідачем обов`язку за договором постачання товару №24 від 26.06.2009р.

При таких обставинах суд приходить до висновку, що станом на момент подачі позову до суду обов`язок 2-го відповідача про сплаті 1000,00 грн. за порушення 1-м відповідачем обов`язку за договором постачання товару №24 від 26.06.2009р. не настав.

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

З наведеної норми Господарського процесуального кодексу України, випливає, що підприємства та організації мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з 2-го відповідача 1000,00 грн. не підлягають задоволенню, оскільки 2-м відповідачем не було порушено зобов"язання щодо сплати 1000,00 грн. за договором поруки від 01.08.2009р. на час звернення позивача з позовом до суду, тобто права та охоронювані законом інтереси позивача не були порушені 2-м відповідачем.

          Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 479,23 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 231,18 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 549, 610, 626, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 193, 216, 217, 230, 232 Господарського кодексу України, ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 21, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково в сумі 47923,01 грн.

Стягнути з Приватного підприємства "Мадагаскар" (10025, м. Житомир, вул. Корольова, 150А, ідентифікаційний код 35730969) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторіал" (61085, м. Харків, вул. Поздовжня, буд. 1-а, кв. 61, ідентифікаційний код 23002272) заборгованість в сумі 38091,17 грн., пеню в сумі 1212,34 грн. штраф в сумі 8619,50 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 479,23 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 231,18 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті частині позову до 2-го відповідача в сумі 1000,00 грн. відмовити.

Суддя

Повний текст рішення по справі №60/176-10 підписано 03 вересня 2010 року.