Рішення № 11077936, 26.07.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

26 липня 2010 року справа № 5020-3/013 За позовом          Відкритого акціонерного товариства

„Енергетична компанія „Севастопольенерго”

                    (вул. Хрустальова, 44, м. Севастополь, 99040)

до                     Комунального ремонтно-експлуатаційного підприємства №3

(вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:          Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку „Леніна, 50”

(вул. Леніна, 50, м. Севастополь, 99011)

про стягнення заборгованості в розмірі 21659,53 грн.

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

позивач (ВАТ „Енергетична компанія „Севастопольенерго”) –Гладченко О.І., юрисконсульт юридичного відділу, довіреність №16376/0/2-09 від 29.12.2009;

відповідач (Комунальне ремонтно-експлуатаційне підприємство №3) –Михайлова Н.В., довіреність №93 від 31.03.2009;

третя особа (Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку „Леніна, 50”) –явку уповноважених представників не забезпечила.

Суть спору:

Відкрите акціонерне товариство „Енергетична компанія „Севастопольенерго” звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство №3” про стягнення заборгованості в розмірі 21659,53 грн., з яких: 21529,75 грн. (з ПДВ) –заборгованість по активній електричній енергії; 129,78 грн. –пеня за порушення строків оплати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем вимог укладеного між сторонами договору №169 від 01.12.2004 в частині своєчасної та в повному розмірі оплати спожитої електроенергії за період з 09.12.2008 по 14.01.2010.

Відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позов /т. с. 1, арк. с. 86-88/, згідно з яким позовні вимоги не визнав з наступних мотивів. На думку відповідача, позивач безпідставно виставив рахунок №60760 від 27.11.2009 на оплату електричної енергії на об’єкті по вул. Леніна, 50, оскільки будинок №50 по вул. Леніна в м. Севастополі переданий на баланс РЕП-17.

Також безпідставним відповідач вважає нарахування електричної енергії по об’єктах за адресами: вул. Суворова, 13, Луначарського 16, Одеська, 3, Луначарського, 23 (сараї жильців), оскільки дані об’єкти на балансі РЕП-3 не знаходились. Крім того відповідач зазначає, що виставлення рахунка №33063 від 01.07.2009 РЕП-3 є подвійним нарахуванням плати за електроенергії за один і той самий об’єкт за період з 03.07.2009 по 10.07.2009, оскільки рахунки на оплату енергії щодо даного об’єкта виставлялись РЕП-17. Також відповідач заперечує проти коригування позивачем сум за спожиту електроенергію по об’єктах по вул. Леніна, 21, Суворова, 5, Совєтська, 45, Нахімова, 7, Одеська, 3, Леніна, 45 на підставі п. 7.15 ПКЕЕ в редакції 2002 року, оскільки на момент нарахування вказана норма втратила чинність.

Розгляд справи неодноразово відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України і в судових засіданнях оголошувалась перерва.

Ухвалою суду від 02.03.2010 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку „Леніна, 50”.

Третя особа в судове засідання 12-26.07.2010 не з’явилась, письмових пояснень по суті спору не надала.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

На думку суду, матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини сторін, тому суд вважає можливим розглянути справу за відсутності третьої особи за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

01.12.2004 між Відкритим акціонерним товариством „Енергетична компанія „Севастопольенерго” (Постачальник) та Комунальним ремонтно-експлуатаційним підприємством №3” (Споживач) укладений договір №169 на постачання електричної енергії (далі –Договір) /т. с. 1, арк. с. 11-19/, строком дії з дня підписання до 31.12.2004 (п. 10.1 Договору).

Згідно з п. 10.4 Договору, він вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін не заявить про його розірвання або зміну не менше ніж за 30 днів до закінчення дії Договору.

Отже, на теперішній час Договір є діючим.

Відповідно до розділу 1 Договору Постачальник постачає електричну енергію Споживачу, а Споживач сплачує Постачальнику вартість електроенергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору та додатків до нього.

Постачальник зобов’язується постачати Споживачу електроенергію як різновидність товару: в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 Договору, з урахуванням умов, передбачених розділами 6, 7, 8 Договору.

Підпунктом 2.2.4 Договору встановлено обов’язок відповідача оплачувати вартість електричної енергії за тарифами та в строки визначеними Додатком 3 та Додатком 4 згідно з умовами, вказаними у розділі 8 Договору.

Розрахунковим вважається період з 10 календарного числа попереднього місяця до такого ж календарного числа поточного місяця. За дату оплати приймається дата надходження коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання Постачальника чи дата внесення Споживачем готівкою коштів до каси Постачальника (п. 8.1 Договору).

Споживач щомісячно 10 числа надає Постачальнику звіт про об’єми поставленої електроенергії за розрахунковий період за формою, яка передбачена Додатком 6 (п. 8.3 Договору).

Строк остаточного розрахунку –15 число календарного місяця (п. 8.4 Договору).

Постачальник свої зобов’язання виконував належним чином –поставив відповідачеві електричну енергію на об’єкти, зазначені в Додатку 3 до Договору, проте, відповідач свої зобов’язання щодо своєчасної та в повному обсязі оплати вартості електроенергії виконував неналежним чином, що і стало причиною для звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, прийнятого 16.01.2003 та пункту 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України дані кодекси застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ними чинності, тобто після 01.01.2004. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання законної сили Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, положення цих Кодексів застосовуються до тих прав і обов’язків, які виникли або продовжують існувати після набрання ними законної сили.

Правовідносини між сторонами виникли після 01.01.2004, тому при розгляді спору суд керується Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України. Крім того, застосуванню до спірних правовідносин підлягає спеціальне законодавство в сфері електроенергетики, зокрема, Закон України „Про електроенергетику”, Правила користування електричною енергією, затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 №28 (з наступними змінами і доповненнями).

Статтею 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов’язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов’язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання (ст. 714 ЦК України).

Особливості договірних відносин постачання електричних енергетичних ресурсів визначаються Законом України „Про електроенергетику” та іншими підзаконними нормативно-правовими актами.

Закон України „Про електроенергетику” регулює відносини, що виникають у зв’язку з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, державним наглядом за безпечним виконанням робіт на об’єктах електроенергетики незалежно від форм власності, безпечною експлуатацією енергетичного обладнання і державним наглядом за режимами споживання електричної і теплової енергії (ст. 2 Закону України „Про електроенергетику”).

Статтею 1 Закону України „Про електроенергетику” передбачено, що енергія –електрична чи теплова енергія, що виробляється на об’єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Відповідно до п. 1.2 Правил користування електричною енергією (в редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 17.10.2005 №910) договір про постачання електричної енергії –домовленість двох сторін (постачальник електричної енергії за регульованим тарифом і споживач), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час продажу постачальником за регульованим тарифом електричної енергії споживачу за тарифами, які регулюються відповідно до законодавства України.

Договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов’язків сторін (п. 5.1 Правил користування електричною енергією).

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України, статтями 525, 526 Цивільного Кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язань та одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 26 Закону України „Про електроенергетику” споживач енергії зобов’язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

У пунктах 8.3, 8.4 Договору сторони домовились, що Споживач щомісячно 10 числа надає Постачальнику звіт про об’єми поставленої електроенергії за розрахунковий період за формою, яка передбачена Додатком 6. Строк остаточного розрахунку –15 число календарного місяця.

Відповідно до актів про використання електричної енергії /т. с. 1, арк. с. 66-81/ розхід активної електроенергії за період:

з 11.11.2008 по 09.12.2008 склав 48283 кВт/год.;

з 09.12.2008 по 09.01.2009 –50963 кВт/год.;

з 11.01.2009 по 10.02.2009 –43974 кВт/год.;

з 10.02.2009 по 11.03.2009 –38597 кВт/год.;

з 11.03.2009 по 09.04.2009 –37339 кВт/год.;

з 09.04.2009 по 12.05.2009 –31773 кВт/год.;

з 12.05.2009 по 10.06.2009 –28414 кВт/год.;

з 10.06.2009 по 01.07.2009 –25679 кВт/год.

На підставі наданих актів позивачем відповідачеві були виставлені рахунки-акти за відпущену електроенергію /т. с. 1, арк. с. 35-42/:

рахунок-акт №60863 від 09.12.2008 на суму 12235,68 грн.;

рахунок-акт №600 від 09.01.2009 на суму 12896,32 грн.;

рахунок-акт №7083 від 10.02.2009 на суму 11213,94 грн.;

рахунок-акт №12746 від 11.03.2009 на суму 9877,55 грн.;

рахунок-акт №17614 від 09.04.2009 на суму 9569,28 грн.;

рахунок-акт №23428 від 12.05.2009 на суму 8201,94 грн.;

рахунок-акт №28739 від 10.06.2009 на суму 7369,50 грн.;

рахунок-акт №33063 від 01.07.2009 на суму 6687,68 грн.

Крім того, згідно із заявою голови Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку „Леніна, 50” /т. с. 1, арк. с. 22/ відповідачеві був виставлений рахунок-акт №60760 від 27.11.2009 на суму 794,14 грн. /т. с. 1, арк. с. 43/.

Таким чином, загальна сума за виставленими позивачем рахунками за період з 11.11.2008 по 01.07.2009 та за період з 11.07.2009 по 27.11.2009 (вул. Леніна, 50) становить 78846,03 грн.

Відповідач оплатив заборгованість за спірний період частково, в розмірі 57316,28 грн. (47763,57+9552,71) /т. с. 1, арк. с. 44/.

Отже, не сплаченим відповідачем залишився товар (електрична енергія) на суму 21529,75 грн. (78846,03-57316,28).

Як вбачається з актів про використання електричної енергії /т. с. 1, арк. с. 66-81/, під час нарахування вартості електричної енергії по об’єктах відповідача по вул. Леніна, 21, Суворова, 5, Суворова 17, Совєтська, 45, Нахімова, 7, Одеська, 3, Леніна, 45 –позивачем були застосовані приписи п. 7.15 ПКЕЕ в редакції 2002 року.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Станом на дату укладення Договору №169 (01.12.2004) діяла норма п. 7.15 Правил користування електричною енергією, відповідно до якої, у разі зменшення середнього завантаження за розрахунковий період вимірювальних трансформаторів струму в порівнянні з передбаченим технічними умовами, проектною документацією та вимогами ПУЕ щодо завантаження трансформаторів струму (при мінімальній споживаній потужності завантаження трансформаторів струму має бути не менше 5%), споживач розраховується за обсяг електричної енергії, який визначається, виходячи з навантаження електроустановок споживача в окремій точці розрахункового обліку на рівні 5% завантаження трансформаторів струму та часу роботи струмоприймачів. У разі зменшення середнього навантаження електроустановок за розрахунковий період в окремій точці розрахункового обліку нижче за нижній поріг чутливості розрахункового засобу обліку прямого включення, обсяг спожитої електричної енергії розраховується, виходячи з навантаження електроустановок споживача на рівні нижнього порогу чутливості розрахункового засобу обліку та часу роботи струмоприймачів.

Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 17.10.2005 №910 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 18.11.2005 за №1399/11679, набрала чинності –29.11.2005) Правила користування електричною енергією викладені в новій редакції.

У зв’язку з цим в період з 11.11.2008 по 01.07.2009 (час споживання відповідачем електричної енергії за Договором №169 від 01.12.2004, за який позивачем нараховано відповідну плату) пункт 7.15 Правил користування електричною енергією має зовсім інший зміст, який не пов’язаний із рівнем завантаження трансформаторів струму та навантаженням електроустановок.

Тому суд погоджується з відповідачем, що посилання позивача на приписи п. 7.15 Правил користування електричною енергією в редакції 2002 року в обґрунтування правомірності нарахування плати за спожиту електричну енергію є помилковим.

Проте, при укладенні Договору у п. 7.4 сторони домовились, що у разі зменшення середнього завантаження вимірювальних трансформаторів струму протягом двох розрахункових періодів менше передбаченого вимогами ПУЕ протягом 10 днів наступного розрахункового місяця Споживач зобов’язаний звернутися до Постачальника електричної енергії для приведення обліку відповідно до вимог ПУЕ.

У разі зменшення у розрахунковому періоді середнього завантаження вимірювальних трансформаторів струму в порівнянні з передбаченим вимогами ПУЕ (при мінімальній споживаній потужності струм у вторинній обмотці трансформаторів струму має бути не менше 5% номінального струму лічильника), споживач розраховується за обсяг електричної енергії, виходячи з навантаження електроустановок споживача в окремій точці розрахункового обліку на рівні 5% завантаження трансформаторів струму та часу роботи струмоприймачів.

Отже, умови п. 7.4 Договору є тотожними п. 7.15 Правил користування електричною енергією в редакції 2002 року, але якщо п. 7.15 Правил користування електричною енергією в редакції 2002 року був змінений уповноваженими органами, то сторонами не було досягнуто домовленості щодо зміни умов п. 7.4 Договору чи про виключення даного пункту з Договору, тому дані умови в силу статті 629 Цивільного кодексу України є обов’язковими для виконання сторонами.

Як вбачається з актів про використання електричної енергії за період з 11.11.2008 по 09.12.2008 /т. с. 1, арк. с. 66-67/, з 09.12.2008 по 09.01.2009 /т. с. 1, арк. с. 68-69/ протягом двох розрахункових періодів обсяг спожитої електричної енергії по об’єктах: вул. Леніна, 21 (рядки 21-22), Леніна, 45 (рядок 193) склав 0 кВт/год., тобто електроустановки споживача працювали без навантаження.

У зв’язку з цим, починаючи з періоду 11.01.2009-10.02.2009 Постачальник почав коригувати розхід електричної енергії відповідно до п. 7.4 Договору.

Зважаючи та викладене, та з огляду на цивільно-правовий принцип вільності сторін у встановленні умов договору, суд вважає правомірним нарахування позивачем вартості електричної енергії по об’єктах відповідача по вул. Леніна, 21, Суворова, 5, Суворова 17, Совєтська, 45, Нахімова, 7, Одеська, 3, Леніна, 45 за період з 11.01.2009 по 10.02.2009; з 10.02.2009 по 11.03.2009; з 11.03.2009 по 09.04.2009; з 09.04.2009 по 12.05.2009; з 12.05.2009 по 10.06.2009; з 10.06.2009 по 01.07.2009, виходячи з розрахунку, наданого спеціалістом позивача /т. с. 2, арк. с. 67, 72-73/.

Судом встановлено, що Комунальне ремонтно-експлуатаційне підприємство №3 знаходиться на стадії реорганізації, яка на час розгляду справи ще не завершена (довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /т. с. 1, арк. с. 62-63/), тобто Комунальне ремонтно-експлуатаційне підприємство №3 на даний час є юридичною особою.

Реорганізація юридичної особи –це спосіб припинення її діяльності як суб’єкта господарських правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Рішенням Севастопольської міської Ради №6652 від 14.04.2009 /т. с. 1, арк. с. 52-53/ Комунальне підприємство „Ремонтно-експлуатаційне підприємство №3” припинено шляхом приєднання до Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство №17” Севастопольської міської Ради.

Умовами п. 2.5 Договору сторони встановили, що у разі звільнення Споживачем займаного приміщення, реорганізації, ліквідації (у тому числі –банкрутства), відчуження займаного приміщення, Споживач зобов’язаний сповістити про це Постачальнику не пізніше 7 днів до цих змін та в той же строк здійснити оплату всіх видів платежів, що передбачені договором по день змін включно, а Постачальник зобов’язаний припинити електропостачання з дня звільнення Споживачем приміщення.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв’язку із своєю реорганізацією відповідач розмістив в газеті „Слава Севастополя” від 06.06.2009 №100 (23016) відповідне оголошення /т. с. 2, арк. с. 14/.

З 30.06.2009 всі штатні посади працівників КРЕП-3 підлягали скороченню (наказ Комунального ремонтно-експлуатаційного підприємства №3 від 29.04.2009 №52 /т. с. 2, арк. с. 15/.

За викладених обставин, відповідач вважає неправомірним виставлення позивачем рахунків після 01.07.2009 /арк. с. 2, арк. с. 1-2/.

Суд погоджується із наведеним доводом відповідача та зазначає, що рахунок №60760 від 27.11.2009 за електроенергію, відпущену за період з 11.07.2009 по 27.11.2009 на суму 794,14 грн. (в тому числі ПДВ –132,36 грн.) /т. с. 1, арк. с. 43/ виставлений неправомірно, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають як необґрунтовані.

Водночас, суд відхиляє наданий відповідачем контррозрахунок позовних вимог /т. с. 2, арк. с. 43/ в частині зменшення заборгованості на 2229,23 грн. за період з 01.07.2009 по 10.07.2009 (рахунок-акт №33063 на суму 6687,68 грн. /т. с. 1, арк. с. 42/). По-перше, даний рахунок-акт виставлений на сплату електроенергії обсягом 25679 кВт/год. за період з 10.06.2009 по 01.07.2009; по-друге, саме такий обсяг електричної енергії спожито відповідачем (25679 кВт/год.) протягом вказаного періоду, що підтверджується підписаним і скріпленим печаткою відповідача актом про використання електричної енергії /т. с. 1, арк. с. 80-81/; а, по-третє, необґрунтованим є сам підхід до визначення вартості електричної енергії за частину періоду (10 днів липня 2009 року), застосований відповідачем, оскільки, як зазначалося вище, електроенергія є товарною продукцією (товаром), призначеною для купівлі-продажу. Таким чином, отримавши протягом певного періоду визначену кількість товару, який має визначену ціну за одиницю (тариф за кВт/год.), покупець (Споживач) зобов’язаний повністю розрахуватися за нього, тим більше, що з достовірністю встановити конкретний час отримання спожитої відповідачем електроенергії (25679 кВт/год. –чи то за період з 10.06.2009 по 20.06.2009, чи за період з 15.06.2009 по 25.06.2009, чи через день –10.06.2009, 12.06.2009, 14.06.2009 і так далі або якось інакше) можливо лише шляхом щоденного зняття показників з відповідних приладів обліку. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, обсяг спожитої електроенергії протягом 10.06.2009-01.07.2009 є найменшим за весь спірний період: з 11.11.2008 по 01.07.2009.

Заперечуючи проти доводів відповідача стосовно правомірності нарахування обсягу спожитої електроенергії по точках обліку за адресами: вул. Суворова, 13, вул. Луначарського, 16, вул. Одеська, 3, вул. Луначарського, 23, позивач посилається на умови укладеного між сторонами Договору, а саме, Додатки 1 і 3, до яких включені зазначені точки обліку /т. с. 1, арк. с. 96-97/.

Дослідивши зміст Додатку 3 до Договору №169 від 01.12.2004, який є його невід’ємною частиною, суд встановив, що до Переліку місць установки приладів обліку та тарифів, що застосовуються, відповідно до яких здійснюються розрахунки за відпущену електроенергію, входять, зокрема, такі точки обліку:

Суворова, 13 (ряд. 71-72) /т. с. 1, арк. с. 24/;

Луначарського, 16 (ряд. 153) /т. с. 1, арк. с. 30/;

Луначарського, 23 (ряд. 152) /т. с. 1, арк. с. 30/;

Одеська, 3 (ряд. 187-188) /т. с. 1, арк. с. 32/.

Також судом встановлено, що 03.07.2009 Сторонами підписано Додаткову угоду про виключення точок обліку з договору на поставку електроенергії №169 (далі –Додаткова угода) /т. с. 1, арк. с. 82-85/, згідно з якою була досягнута домовленість про виключення з додатків №1, 2, 3, 4, 7, 8, 9, 11 до Договору певних точок обліку, в тому числі, за адресами: вул. Суворова, 13, вул. Луначарського, 16, вул. Одеська, 3, вул. Луначарського, 23.

У п. 3 Додаткової угоди вказано, що угода набирає чинності з 03.07.2009 та є невід’ємною частиною Договору №169 від 01.12.2004.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В порушення наведеної норми відповідачем не надано належних та допустимих доказів виключення спірних точок обліку електричної енергії з Договору №169 від 01.12.2004 до 03.07.2009.

Натомість матеріали справи, а саме, Додаткова угода від 03.07.2009 /т. с. 1, арк. с. 82-85/ свідчить про те, що точки обліку електричної енергії за адресами: вул. Суворова, 13, вул. Луначарського, 16, вул. Одеська, 3, вул. Луначарського, 23 були виключені з Додатків 1-4, 7-9, 11 до Договору №169 від 01.12.2004 лише з 03.07.2009.

За викладених обставин, суд вважає правомірним нарахування позивачем відповідачу вартості спожитої електроенергії по вказаних точках обліку за період з 11.11.2008 по 01.07.2009.

Відповідач стверджує, що позивач, виставивши рахунок №33063 від 01.07.2009 на суму 6687,68 грн. /т. с. 1, арк. с. 42/, подвійно нарахував оплату за спожиту електроенергію за період з 03.07.2009 по 10.07.2009, оскільки, у зв’язку з передачею жилого фонду на баланс РЕП-17, саме останній здійснює розрахунки за спожиту електричну енергію, починаючи з 03.07.2009.

Однак, даний довід відповідача спростовується матеріалами справи.

Так, як вбачається з рахунку №33063 від 01.07.2009 на суму 6687,68 грн. /т. с. 1, арк. с. 42/ та акта про споживання електричної енергії /т. с. 1, арк. с. 80-81/, дані документи стосуються періоду з 10.06.2009 по 01.07.2009.

Наданий позивачем рахунок-акт виконаний робіт №60636 від 25.11.2009 на суму 7140,14 грн. /т. с. 1, арк. с. 98/ підтверджує той факт, що нарахування РЕП-17 вартості спожитої електричної енергії здійснено Постачальником за період з 04.07.2009 по 10.08.2009.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

У пункті 8.4 Договору встановлений обов’язок Споживача в строк до 15 числа календарного місяця остаточно розраховуватися за електричну енергію, спожиту за розрахунковий період, який, відповідно до п. 8.3 Договору встановлюється з 10 календарного числа попереднього місяця до такого ж календарного числа поточного місяця.

Отже, оплата спожитої електричної енергії здійснюється щомісячно до 15 числа поточного місяця.

Враховуючи зазначене, відповідач був зобов’язаний оплатити рахунок-акт №60863 від 09.12.2008 на суму 12235,68 грн. в строк до 15.12.2008; рахунок-акт №600 від 09.01.2009 на суму 12896,32 грн. –до 15.01.2009; рахунок-акт №7083 від 10.02.2009 на суму 11213,94 грн. –до 16.02.2009 (15.02.2009 –неділя); рахунок-акт №12746 від 11.03.2009 на суму 9877,55 грн. –до 16.03.2009 (15.03.2009 –неділя); рахунок-акт №17614 від 09.04.2009 на суму 9569,28 грн. –до 15.04.2009; рахунок-акт №23428 від 12.05.2009 на суму 8201,94 грн. –до 15.05.2009; рахунок-акт №28739 від 10.06.2009 на суму 7369,50 грн. –до 15.06.2009; рахунок-акт №33063 від 01.07.2009 на суму 6687,68 грн. –до 15.07.2009.

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів погашення в повному обсязі заборгованості по активній електроенергії, спожитої ним за період з 11.11.2008 по 01.07.2009.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 20735,61 грн. (21529,75-794,14) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Наведеній нормі кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В свою чергу, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Умовами п. 4.2.1 Договору встановлено, що за недотримання строків платежів, передбачених розділом 8 цього Договору, Споживач оплачує Постачальнику електричної енергії пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення. Пеня нараховується з дати остаточного розрахунку, зазначеної в Звітах про обсяги поставки електроенергії за розрахунковий період. Сума пені нараховується Споживачеві до дня ліквідації заборгованості та включається до платіжної вимоги окремим рядком.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем /т. с. 1, арк. с. 45/, суд знаходить його вірним та таким, що відповідає умовам Договору та вимогам чинного законодавства України, що наведені вище.

За наведених обставин, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 129,78 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Підсумовуючи викладене, позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Енергетична компанія „Севастопольенерго” підлягають задоволенню частково, в сумі 20865,39 грн., з яких: 20735,61 грн. –основний борг; 129,78 грн. –пеня.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема: на відповідача покладається держмито в сумі 208,65 грн. (20865,39*216,60/21659,53) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 227,35 грн. (20865,39*236,00/21659,53).

Керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Комунального ремонтно-експлуатаційного підприємства №3 (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5; ідентифікаційний код 20670576; п/р 26003301492 в СФ АКБ „Укрсоцбанк”, м. Севастополь, МФО 324195) на користь Відкритого акціонерного товариства “Енергетична компанія “Севастопольенерго” (99040, м. Севастополь, вул. Хрустальова, 44; ідентифікаційний код 05471081; п/р 260073537 в АБ „Перший інвестиційний банк”, м. Київ, МФО 300506) 20865,39 грн. (двадцять тисяч вісімсот шістдесят п’ять грн. 39 коп.), а також державне мито в розмірі в розмірі 208,65 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 227,35 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя           В.О. Головко

Рішення оформлено і підписано

в порядку статті 84 ГПК України

02.08.2010.