Постанова № 11077726, 02.09.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.10                                                                                           Справа№ 5/1108-25/178-А

Господарський суд Львівської області розглянувши в судовому засіданні справу:

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю “Термопак” (м. Львів)

до відповідача:Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (м. Львів)

про:визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 19795/10/23-0 від 05.09.2006 р. про визначення суми податкового зобов‘язання з податку на додану вартість в розмірі 347 575 (триста сорок сім тисяч п‘ятсот сімдесят п‘ять) грн. 33 коп. (з яких: 231716,89 грн. –основний платіж, 115858,44 –штрафні (фінансові) санкції) Головуючий суддя : Пазичев В.М. Секретар :Башак І.Є. Представники сторін:

від позивача:Босак О.Є.-представник, довіреність від 20.08.2010 року

від відповідача:Чабан О.С.-представник, довіреність від 13.05.2010 року Присутнім в судовому засіданні, згідно ст. 130 КАС України, роз’яснено їхні процесуальні права та обов’язки, а також видано пам’ятки про їхні права та обов’язки.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Термопак” (м. Львів) до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (м. Львів) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 19795/10/23-0 від 05.09.2006 р. про визначення суми податкового зобов‘язання по податку на додану вартість в розмірі 347 575 (триста сорок сім тисяч п‘ятсот сімдесят п‘ять) грн. 33 коп. (з яких: 231716,89 грн. –основний платіж, 115858,44 –штрафні (фінансові) санкції).

Ухвалою суду від 22.05.2007 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд в судовому засіданні 08.06.2007 року. Ухвалою від 08.06.2007 року розгляд справи відкладено до 17.07.2007 року, у зв”язку з неявкою представника відповідача. Ухвалою від 17.07.2007 року провадження у справі зупинено до 03.08.2007 року, за клопотанням сторін. Ухвалою від 03.08.2007 року продовжено зупинення провадження у справі до 13.08.2007 року, за клопотанням позивача. Ухвалою від 13.08.2007 року продовжено зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №5/2958-19/380-А.

Ухвалою від 04.08.2010 року провадження у справі поновлено і призначено до розгляду на 10.08.2010 року. Ухвалою від 10.08.2010 року закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду справи на 17.08.2010 року. Ухвалою від 17.08.2010 року судовий розгляд справи відкладено до 27.08.2010 року, у зв”язку з неявкою представника позивача. Ухвалою від 27.08.2010 року судовий розгляд справи відкладено до 02.09.2010 року, для надання доказів по справі.

Позивач вимоги ухвали суду про відкриття провадження у справі від 22.05.2007 року та про відкладення розгляду справи від 08.06.2007 року, від 17.08.2010 року, від 27.08.2010 року, про зупинення провадження у справі від 17.07.2007 року, від 03.08.2007 року, від 13.08.2007 року, про поновлення провадження у справі від 04.08.2010 року, про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду від 10.08.2010 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

03.08.2007 р. до суду за вх. № 16520 від представника позивача поступило клопотання про відкладення розгляду справи.

13.08.2007 р. до суду за вх. № 17147 позивач подав клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 5/2958-19/380 А.

06.10.2009 року за вх.№20434 позивач подав клопотання про поновлення провадження у справі.

В судовому засіданні 02.09.2010 року позивач подав уточнення позовних вимог, згідно якого просить суд визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м.Львова від 05.09.2006 року №19795/10/23-0.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, просив задоволити позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві та уточненні до позовної заяви.

Відповідач вимоги ухвали суду про відкриття провадження у справі від 22.05.2007 року та про відкладення розгляду справи від 08.06.2007 року, від 17.08.2010 року, від 27.08.2010 року, про зупинення провадження у справі від 17.07.2007 року, від 03.08.2007 року, від 13.08.2007 року, про поновлення провадження у справі від 04.08.2010 року, про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду від 10.08.2010 року не виконав повністю, відзив на позов подав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

08.06.2007 року відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника.

17.07.2007р. представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі, у зв’язку з поданням ДПІ у Франківському районі м.Львова позову про визнання недійсним господарського зобов’язання між ТзОВ “Термопак” та ТзОВ “Торгівельна фірма “Сфера”. Проти цього клопотання представник позивача не заперечив.

13.08.2008 р. до суду за вх. № 13148 з клопотанням про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 5/2958-19/380 А звернувся відповідач.

28.08.2009 року за вх.№17583 відповідач подав клопотання про поновлення провадження у справі.

В судовому засіданні 27.08.2010 року відповідач подав додаткові пояснення по справі.

В судовому засіданні 02.09.2010 року відповідач подав додаткові пояснення по справі.

Повний текст постанови виготовлено, оголошено та підписано 02.09.2010 року.

Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV, справу розглянуто в порядку, встановленому цим Кодексом.

Розглянувши документи і матеріали, подані сторонами, заслухавши пояснення осіб, присутніх в судовому засіданні, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

29.08.2006р. за результатами виїзної позапланової перевірки ТзОВ “Термопак” з питань правових відносин з ТзОВ “БП “Авангард” за період з 01.01.2005р. по 30.06.2006р., що проводилась головним державним податковим ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи Тарас Е.Ю., на підставі направлення №23-3/827 від 15.08.2006р., було складено акт №578/23-0/31442116.

На підставі вказаного акту, 05.09.2006р. начальником ДПІ у Франківському районі м. Львова було прийнято податкове повідомлення-рішення №19795/10/23-0, яким на підставі п.п. “б”, п.п. 4.2.2 ст. 4 та п.п.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-ІІІ від 21.12.2000р., за порушення п.1.7 ст.1, п.п. 7.2.4, п.7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5, п. 7.4, п.п. 7.7.1, п. 7.7, п. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” було визначено ТзОВ “Термопак” суму податкового зобов”язання з податку на додану вартість в сумі 231716,89 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 115858,44 грн.

В результаті адміністративного оскарження, рішенням ДПА України оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга ТзОВ "Термопак" без задоволення.

Згідно висновку акта перевірки було встановлено, що, в порушення п.п.1.7 ст.1, п.п. 7.2.4, п.п.7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5, п.7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, підприємством занижено чисту суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету на 231716,89 грн., в тому числі по періодах липень 2005р. – 82339,49 грн., серпень 2005р. - 149377,40 грн.

Вказаний висновок грунтувався на тому, що, як вказано в акті перевірки, по ТзОВ “БП Авангард” рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17.04.2006р. визнані недійсними статут товариства з обмеженою відповідальністю “БП Авангард” з моменту його реєстрації та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість.

Як встановлено судом з матеріалів справи, 01.07.2005р. між постачальником - ТзОВ “БП “Авангард” та покупцем - ТзОВ “Термопак” було укладено письмовий договір на постачання продукції.

Відповідно до п.п. 1.1 цього Договору, постачальник, який здійснює підприємницьку діяльність зобов”язується передати покупцю продукцію, яка необхідна для його підприємницької діяльності або в інших цілях, а Покупець зобов”язується прийняти продукцію і сплатити за неї певну грошову суму.

Кількість та асортимент продукції, відповідно до п. 2.1 Договору, що підлягає постачанню, визначається шляхом подачі покупцем заявки та погодження її з постачальником.

Відповідно до п. 3.1 цього Договору, розрахунок між постачальником і покупцем проводиться у безготівковій формі.

ТзОВ “БП “Авангард” було передано ТзОВ “Термопак” товар – “Дозатор вид 2”, “Пробка Марсель”, “Дозатор вид 3”, “Етикетка ТМ “Медофф” Дикий Мед” та “Етикетка ТМ Медофф Класік”, що підтверджується накладною №35 від 03.08.2005р. на суму 340415,00 грн, в т. ч. ПДВ 56735,83 грн.; накладною №30 від 01.08.2005р. на суму 555849,41 грн., в т.ч. ПДВ 92641,57 грн.; накладною №20 від 01.07.2005р. на суму 494036,94 грн., в т. ч. ПДВ 82339,49 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, продавцем - ТзОВ “БП Авангард” було виписано покупцю - ТзОВ “Термопак” податкові накладні №35 від 03.08.2005р. на суму 340415,00 грн, в т. ч. ПДВ 56735,83 грн.; №30 від 01.08.2005р. на суму 555849,41 грн., в т.ч. ПДВ 92641,57 грн.; та №20 від 01.07.2005р. на суму 494036,94 грн., в т. ч. ПДВ 82339,49 грн.

Як встановлено в акті перевірки розрахунки між ТзОВ “Термопак” та ТзОВ “БП Авангард” проводились у безготівковій формі. В рахунок оплати за одержаний товар ТзОВ “Термопак” перерахувало на розрахунковий рахунок ТзОВ “БП Авангард” кошти в загальній сумі 1390300,00 грн. На момент перевірки дебіторська/кредиторська заборгованість по розрахунках між ТзОВ “Термопак” та ТзОВ “БП Авангард“ відсутня.

Як встановлено також перевіркою в акті перевірки, суми податку на додану вартість по зазначених податкових накладних включені ТзОВ “Термопак” до складу податкового кредиту відповідних періодів, відображені в реєстрі отриманих податкових накладних та відповідають даним податкових декларацій з ПДВ за липень, серпень 2005р.

Таким чином, на думку позивача, здійснивши сплату податку на додану вартість, в складі вартості наданих контрагентом послуг, ТзОВ "Термопак" отримало право на податковий кредит в момент одержання коленої із податкових накладних, які є наявними у ТзОВ "Термопак".

Отже, виходячи із норми п.п. 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", наявність у ТзОВ "Термопак" податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту сплачених сум податку на додану вартість.

Крім того, позивач наголошує, що, як вбачається з наведеного відповідачем не заперечується, а навпаки підтверджується факт виконання контрагентами, а саме ТзОВ "Термопак" та ТзОВ "БП Авангард" взаємних зобов'язань згідно умов укладеного ними договору, в тому числі підтверджується факт оплати ТзОВ "Термопак" суми податку на додану вартість в складі вартості виконаних робіт.

Таким чином, на думку позивача, висновок відповідача про порушення ТзОВ "Термопак" вищезгаданих норм Закону України "Про податок на додану вартість" грунтується лише на вищевказаному рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 17.04.2006р.

Однак, відповідно до статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Крім того, статтею 11 Закону України "Про систему оподаткування" передбачено, що відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів і додержання законів про оподаткування несуть безпосередньо платники податків і зборів.

Позивач зазначає, що відповідачем не було встановлено порушення з боку ТзОВ "Термопак" порядку нарахування та сплати податкового зобов'язання, тому самим податковим органом підтверджується правомірність формування сум податкового кредиту.

Стаття 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не пов"язує можливість включення до податкового кредиту належно підтверджених сум ПДВ із наявністю порушень податкового законодавства у третіх осіб. За таких обставин, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності, ТзОВ "Термопак" вважає неправомірним покладати негативні наслідки діяльності третіх осіб, на ТзОВ "Термопак", в діях якого відсутні будь-які ознаки порушення податкового законодавства. Таким чином, ТзОВ "Термопак" не може нести відповідальність за можливі порушення норм чинного законодавства іншими платниками податків і зборів.

Позивач звертає увагу на те, що обгрунтованість вищевикладених заперечень на акт перевірки, підтверджується позицією Вищого адміністративного суду України, викладеній в постанові від 09.02.2006р. Зокрема, у вказаній постанові судом зазначено, що висновок про те, що обов'язковою підставою для включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України є також помилковим, оскільки пункт 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", який визначає дату виникнення прав платника податку на податковий кредит не встановлює кореляції між моментом виникнення права на податковий кредит та моментом оплати в бюджет ПДВ. В той же час, норми Закону України "Про податок на додану вартість" встановлюють засіб доказування правомірності включення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту, котрими являються наявні у ТзОВ "Термопак" податкові накладні. Також у постанові Верховного суду України від 26.09.2006р. в аналогічній категорії справ вказано, що помилковим є висновок судів про непідтвердження позивачем права на податковий кредит з огляду на визнання рішенням суду недійсними установчих документів двох контрагентів позивача вже після здійснення господарських операцій, за якими ними були видані податкові накладні, та фактичну несплату податку до бюджету іншими контрагентами позивача. Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягнуло за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляло правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Позивач вважає, що відповідачем не спростовано доводи позивача про те, що на момент здійснення господарських операцій, обгрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за якими не визнала податкова інспекція, продавці були в Єдиному державному реєстрі, а також було дійсним свідоцтво контрагента про реєстрацію платником податку на додану вартість. Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій. Отже, на думку позивача, вищевказаний висновок податкового органу є необгрунтованим та безпідставним, а прийняте спірне податкове повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м. Львова від 05.09.2006р. №19795/10/23-0 незаконним та таким, що підлягає визнанню судом нечинними. Окрім того, п. 9.8 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачає перелік випадків анулювання реєстрації платником податку на додану вартість. При цьому, встановлено, що реєстрація діє до дати її анулювання. В той же час, вказаною нормою не передбачено можливість анулювання реєстрації платника податку на додану вартість попередньою датою або датою видачі свідоцтва платника податку на додану вартість. В свою чергу, як вбачається з акту перевірки, відповідачем вказано про те, що свідоцтво платника податку на додану вартість ТзОВ БП “Авангард” анульовано згідно акту №2114 від 30.05.2006р. з моменту реєстрації такого свідоцтва та внесення його до реєстру платників ПДВ, тобто з 03.06.2005р.

Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова, із позовною заявою позивача не погоджується та вважає її такою, що не базуються на нормах чинного законодавства, оскільки, у відповідності до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. А відповідно до ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, податкова звітність грунтується на даних бухгалтерського обліку. У відповідності із ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відомості про господарську операцію відображає первинний документ, який одночасно підтверджує факт її здійснення. При цьому, законодавством визначені обов'язкові реквізити первинних документів. Зокрема, ст. 9 Закон) України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних документів: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю вимір) господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брата участь у здійсненні господарської операції. Крім цього, п. 2.4 Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" від 24.05.1995 р. № 88 визначено, що наявність перелічених реквізитів надає первинним документам юридичної сили та доказовості. Таким чином, до податкового кредиту відносяться будь-які суми, але при умові їх використання у власній господарській діяльності та підтвердження їх складу належним чином оформленими первинними документами.

Відповідач наголошує, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва віл 17.04.06 по справі № 2-2632/2006 визнано недійсними статут ТзОВ БП „Авангард" з моменту його реєстрації та свідоцтво про реєстрацію платника податку з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість. Підставою винесення такого рішення є те, що судом в процесі розгляду справи було встановлено, що особа, яка зазначена як засновник товариства, не створював його, не підписував установчих та бухгалтерських документів. Також, судом встановлено, що ТзОВ БП ..Авангард" було створено невідомими особами з порушенням вимог чинного законодавства України.

Таким чином, на думку відповідача, податкові накладні, які були видані ТзОВ БП „Авангард", не можуть бути використані ТОВ "Термопак" в податковому обліку, оскільки свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТзОВ БП ..Авангард" визнано недійсним. Тобто. ТзОВ БП “Авангард” не мало права виписувати податкові накладні, а ТзОВ "Термопак" формувати на їх основі податковий кредит, оскільки згідно п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких втрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. В даному випадку завищення податкового кредиту призвело до ненадходження податку до бюджету.

Відповідач звертає увагу, що за змістом Закону України “.Про податок на додану вартість"; норма п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 цього Закону, крім обов'язкових підстав виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, передбачає обов'язкову наявність ще й такої підстави, як сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум податку. Тобто, законодавцем чітко передбачено, що однією з обов"язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України.

Тобто, відповідач зазначає, що, як вбачається із системного аналізу вищевказаних норм, Законом України “Про податок на додану вартість" встановлений прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що позивачем не надано усіх первинних бухгалтерських документів, що підтверджують понесення ним витрат (складських, транспортних тощо), що підтверджують фактичне виконання господарського зобов”язання, в зв”язку з яким було прийнято податкове повідомлення-рішення, що оскаржується.

При прийнятті постанови суд виходив з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.9 Закону України "Про систему оподаткування" платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Відповідно преамбули Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, цей Закон спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Згідно до п. 1.1 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, платники податків - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

Відповідно до п. 1.12 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ контролюючий орган - державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) та погашенням податкових зобов'язань чи податкового боргу. Вичерпний перелік контролюючих органів визначається статтею 2 цього Закону.

Податкові органи є контролюючим органом стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів.

Контролюючі органи мають право здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати лише стосовно тих податків і зборів (обов'язкових платежів), які віднесені до їх компетенції цим пунктом.

Органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу (далі - органи стягнення), є виключно податкові органи, а також державні виконавці у межах їх компетенції.

Облік платників податків і зборів (обов'язкових платежів) здійснюється державними податковими органами та іншими державними органами відповідно до законодавства. Визначення сум податкового боргу за податками, зборами (обов'язковими платежами), які надходять до бюджетів та державних цільових фондів , здійснюється за даними особових рахунків платників податків, що ведуться органами ДПС згідно з "Інструкцією про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов'язкових платежів), що надходять до бюджетів та до державних цільових фондів", затвердженою наказом Головної Державної податкової адміністрації України від 12.05.1994 р. №37 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 03.09 .2001 р. №342 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.10.2001 р. за № 887/6078).

Відповідно до п. 7 Розділу II Інструкції підставою для нарахування платежів до бюджету в особових рахунках платників є документи, які подаються платником (податкові декларації, звіти, розрахунки, платіжні повідомлення, довідки про авансові платежі, та інші документи), документи, які готуються податковими органами (рішення за актами перевірок з донарахування або скасування раніше нарахованих сум платежів).

Відповідно до п. 7.4.1. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-          придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-          придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту (п. 7.4.5 Закону) суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, здійснивши сплату податку на додану вартість, в складі вартості наданих контрагентом послуг, ТзОВ “Термопак” отримало право на податковий кредит в момент одержання кожної із податкових накладних, які є наявними у ТзОВ “Термопак”.

Отже, виходячи із норми п.п. 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, наявність у ТзОВ “Термопак” податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту сплачених сум податку на додану вартість.

Крім того, як було зазначено вище, у даній справі провадження було зупинено до часу набрання законної сили рішенням господарського суду Львівської області справи №5/2958-19/380А за позовом ДПІ у Франківському районі м. Львова до ТзОВ “Термопак” та ТзОВ “БП Авангард” про визнання недійсним господарського зобов’язання на суму 1390301,35 грн., в тому числі ПДВ 231716,89 грн., яка є пов’язаною з даною адміністративною справою №5/1108-25/178А.

Постановою господарського суду Львівської області від 17.10.2007р. по справі №5/2958-19/380А відмовлено в задоволенні позовної заяви ДПІ у Франківському районі м. Львова до ТзОВ “Термопак” та ТзОВ “БП Авангард” про визнання недійсним господарського зобов”язання в порядку ст. 207, 208 ГК України на суму 1390301,35 грн.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2008р. по справі №/2958-19/380А (№22а-5979/07), апеляційну скаргу ДПІ у Франківському районі м. Львова залишено без задоволення, а постанову господарського суду Львівської області від 17.10.2007р. у справі №5/2958-19/380А - без змін.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 254 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, обставини, щодо правомірності вищевказаного господарського зобов’язання між ТзОВ «Термопак»та ТзОВ «БП Авангард» 1390301,35 грн. є встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

З огляду на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17.04.2006р., на момент вчинення спірного господарського зобов’язання ТзОВ «БП «Авангард»було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, мало чинне свідоцтво платника податку на додану вартість.

Визнання недійсними установчих документів ТзОВ «БП «Авангард»та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягнуло за собою недійсність господарських зобов'язань, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляло правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Чинним законодавством України не передбачено обов'язку покупця, а також не надано йому право перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах. Це ж стосується і перевірки покупцем намірів продавця щодо сплати ним державі податків. Згідно з Конституцією України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (стаття 19 Конституції України).

Відповідно до статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Крім того, статтею 11 Закону України "Про систему оподаткування" передбачено, що відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів і додержання законів про оподаткування несуть безпосередньо платники податків і зборів.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 91 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно ч. 4 ст. 87 Цивільного кодексу України, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Згідно ч. 2 ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, та фізичних осіб –підприємців», юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Таким чином, на момент укладення договору купівлі продажу ТзОВ «БП Авангард»був зареєстрованим належним чином як юридична особа –платник податку на додану вартість, та наділений всіма повноваженнями щодо здійснення господарської діяльності, в тому числі укладення господарських договорів, а тому доводи відповідача, про необхідність вважати факт визнання недійсним установчих документів та скасування державної реєстрації підставою для відмови в позові є необгрунтованими та таким, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Крім того, твердження відповідача про те, що позивачем не надано усіх первинних документів, що підтверджують фактичне понесення витрат позивачем при виконанні господарського зобов”язання, в зв”язку з яким було прийнято податкове повідомлення-рішення, що оскаржується, не може бути прийнято до уваги при прийняті судом рішення, оскільки, представник відповідача при проведенні перевірки зазначив, що позивачем подано до перевірки усі первинні бухгалтерські документи, а також ним не подано доказів, що позивач відмовився надати будь-які бухгалтерські документи, що витребовувалися відповідачем в ході проведення перевірки.

Відповідно до ч. 2 ст. 69 КАС України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Згідно ч.2 ст.9 КАС України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч.3 ст.9 КАС України, суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповід ним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.4 ст.9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказу вання. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до п.6 ст.71 КАС України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних при чин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені сторонами докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно роз”яснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 “Про судові рішення”, суд прийшов до висновку, що позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Термопак” (м. Львів) до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (м. Львів) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 19795/10/23-0 від 05.09.2006 р. про визначення суми податкового зобов‘язання по податку на додану вартість в розмірі 347 575 (триста сорок сім тисяч п‘ятсот сімдесят п‘ять) грн. 33 коп. є обгрунтованою і підлягає до задоволення.

Згідно ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Сплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено.

Згідно п.п. 1, 2 ч. 3 р.VІІ Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору:

судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита;

розмір судового збору визначається відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", та становить 0,2 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, тобто 3,4 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати.

Як доказ сплати державного мита позивач подав квитанцію на суму 3,40 грн.

На підставі наведеного, а також, в зв’язку з тим, що спір виник з вини відповідача, судові витрати підлягають віднесенню за рахунок відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.19, 67 Конституції України, ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування", п. 1.1, п. 1.12 ст. 1, ст.ст. 2, 3, 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", ст.ст. 2, 4, 6, 7, 9, 10, 11, 17, 48, 69, 70, 71, 86, 87, 89, 94, 107,112, 120, 121, 122, 123, 124, 128,138, 139, 140, 151, 152, 153, 154, 157, 158, 159, 160, 161, 162, 163, п. 3 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задоволити повністю.

2.          Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова від 05.09.2006 року №19795/10/23-0 визнати нечинним.

3.          Повернути з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю “Термопак” (79000, м.Львів, вул.Наукова,9/20, код ЄДРПОУ 31442116; інші реквізити в матеріалах справи відустні) суму сплаченого державного мита в розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

4.          Виконавчий лист видати відповідно до ст. ст. 258, 259 КАС України.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

          Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

          Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя