Рішення № 110655230, 04.05.2023, Франківський районний суд м. Львова

465/6566/22

2-а/465/171/23

РІШЕННЯ

Іменем України

04.05.2023 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Кузь В.Я.

за участю секретаря судового засідання Савченко А.К.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції, Державної казначейської служби України, за участі третіх осіб - Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс», Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправної та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся в суд з адміністративним позовом про визнання протиправної та скасування постанови про адміністративне правопорушення. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що він, ОСОБА_1 , є власником автомобіля Mazda CX-9, д.н.з. НОМЕР_1 , яким він, позивач, користується на території м. Львова. 26.10.2022р. він, позивач, повернувши з вулиці Технічної на вулицю Матейка здійснив зупинку свого автомобіля в спеціально відведеному місці (кишені), позначеному знаком 5.43 «Зона стоянки». Однак, повернувшись згодом до місця, де він залишив автомобіль, виявив його відсутність, а після звернення на лінію 102 йомуі повідомили, що транспортний засіб евакуювали через порушення правил дорожнього руху та йому, позивачу, слід прибути до Управління патрульної поліції.

В подальшому йому, позивачу, висунуто звинувачення в порушенні ч.6 ст.122 КУпАП, яке проявилося начебто в здійсненні зупинки й стоянки автомобіля на місці, виділеному для зупинки чи стоянки лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Таке рішення вмотивовано тим, що далі по ходу руху по вул. Матейка розміщено інший дорожній знак 5.42.1 «Місце для стоянки» з табличкою 7.17 «Особи з інвалідністю» і табличкою 7.3.1 «Напрямок дії» (праворуч). Він, позивач, заперечив проти цього, так як при в`їзді на вул. Матейка розміщено саме знак 5.43 «Зона стоянки», у зоні дії якого він, позивач, розташував свій автомобіль, а знак НОМЕР_2 із табличкою 7.17 «Особи з інвалідністю» розташований далі по ходу руху по цій дорозі з одностороннім рухом (стоянка на якій уже врегульована раніше розміщеним знаком 5.43 «Зона стоянки» без таблички 7.17 «Особи з інвалідністю»). Більше цього, знак 5.42.1 «Місце для стоянки» з табличкою 7.17 «Особи з інвалідністю» (на який посилався працівник поліції) не супроводжений ніякою належною дорожньою розміткою, яка би окреслювала зону дії спеціальної території для окремих категорій транспортних засобів, тому абсолютно незрозумілим є те, де відповідна територія мала би починатися й де закінчуватися. Не дивлячись на такі обґрунтовані заперечення, 26.10.2022р. працівником поліції винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ №731885, якою на нього, позивача, за порушення ч.6 ст.122 КУпАП накладено штраф у розмірі 1020 (одна тисяча двадцять) гривень. Окрім того, працівником поліції в порядку ст.265-2 КУпАП здійснено тимчасове затримання його, позивача, автомобіля з підстав вчинення адміністративного правопорушення, про що складено відповідний акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 26.10.2022 року. Зокрема, його, позивача, автомобіль був безпідставно примусово евакуйований для зберігання на спеціальний майданчик, а на нього, позивача, покладено витрати на оплату вартості послуги з транспортування та зберігання транспортного засобу, які він сплатив для можливості користуватися своїм майном, а також ним, позивачем, понесено додаткові фінансові витрати, пов`язані з проїздом до Управління патрульної поліції та на спеціальний майданчик для зберігання транспортного засобу, що спричинене неправомірними діями працівників поліції.

Зазначає, що такими діями працівників поліції йому, позивачу, спричинено не лише майнову, а й моральну шкоду. Відтак, просить задоволити позов, скасувати постанову від 26.10.2022 року БАБ №731885 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, і закрити справу про адміністративне правопорушення, визнати протиправним і скасувати рішення від 26.10.2022 року про тимчасове затримання транспортного засобу (Mazda CX-9, д.н.з. НОМЕР_1 ), стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України 1075 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 55000 грн. моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, судові витрати покласти на Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції за рахунок його бюджетних асигнувань.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 21.03.2023р. відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Відповідачем у спраі Державною казначейською службою України подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволеннів позовних вимог позивача у повному обсязі. Зазначає, що Державна казначейська служба України не може бути відповідачем у справі. Саме Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції представляє Державу Україна як відповідний орган державної влади, дії якого спричинили позивачу шкоду.

Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції своїм правом на подачу відзиву не скористалося.

Судовий розгляд здійснювався за відсутності учасників справи в порядку письмового провадження без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 4 ст. 229 КАС України.

Згідноз ст.250КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного його тексту.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

В матеріалах адміністративної справи міститься свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , відповідно до якого позивач ОСОБА_2 є власником транспортного засобу Mazda CX-9 д.н.з. НОМЕР_1 .

Судом встановлено,що 26 жовтня 2022 року інспектором взводу 2 роти 4 батальйону 1 Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Томаком Олегом Михайловичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 731885. Згідно постанови, 26.10.2022р. об 11 год. 25 хв. у місті Львові на вулиці Матейка 8 водій ОСОБА_2 здійснив стоянку транспортного засобу Mazda CX-9 д.н.з. НОМЕР_1 в зоні дії дорожнього знаку 5.38 "місце для стоянки" з додатковою табличкою 7.17 "Інваліди" та 7.3.1 "напрямок дії", на якому дозволена зупинка, стоянка лише транспортним засобам, якими керують особи з інвалідністю, при цьому не мав документів, що посвідчують інвалідність, чим порушив п.п. 8.4.е ПДР України, тобто скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.6 ст.122 КУпАП. Даною постановою позивача притягнено до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.122 КУпАП та накладено штраф в розмірі 1020 (одна тисяча двадцять) гривень 00 коп.

Відповідно до п.1.10. ПДР України, зупинка - це припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо); стоянка - це припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов`язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу.

Ч.6 ст.122 КУпАП передбачено відповідальність за зупинку чи стоянку транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю".

Відповідно до позиції викладеної Верховним Судом у постанові від 26.04.2018 року у справі №338/1/17: «Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення».

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 24 своєї постанови № 14 від 23.12.2005 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КпАП України. У ній зокрема потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

З оскаржуваної постанови серії БАБ № 731885 від 26 жовтня 2022 року вбачається, що в ній відсутні будь - які посилання на докази, на підставі яких, встановлено те, що позивачем ОСОБА_3 порушено ПДР України.

Крім того, суд не може взяти до уваги як доказ винуватості позивача у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.122 КУпАП, саму оскаржувану постанов, оскільки в ній містяться некоректні дані, зокрема, посилання на дорожній знак 5.38 "місце для стоянки", зважаючи, що відповідно до підрозділу 5 "Інформаційно-вказівні знаки" розділу 33 "Дорожні знаки" відсутній знак 5.38 "місце для стоянки". Натомість, міститься дорожній знак 5.42.1-5.42.3 Місце для стоянки. Місця та майданчики для стоянки транспортних засобів.

Відповідно до вимог ч.1ст.2 КАС України,завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

Згідно з вимогамист. 280 КУпАП,орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Положеннями ч. 2статті 19 Конституції України,передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до вимогст. 72 КАС України,доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Позивач категорично заперечує факт порушення вимог ПДР України.

Для спростування доводів позову і підтвердження вини позивача відповідачами не подано жодних доказів, які б однозначно стверджували про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.122 КУпАП.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно з вимогамист. 77 КАС України,кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу вимог ч. 2ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Згідно зст.62 Конституції Україниніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (правопорушення). Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За змістом постанови від 08.07.2020 року у справі 463/1352/16-а Верховний Суд також звертає увагу на те, що в силу принципу презумції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події правопорушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Тобто особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури. Принцип «поза розумним сумнівом», сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини», п. 282).

У відповідності до вимог ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

За нормою ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який визначає людину, її права та свободи найвищою цінністю в державі, що обумовлює можливість обмеження її прав та свобод лише при неухильному дотриманні законодавства України та лише за наявності вини.

Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Відповідно до положень ст. 251 КУпАП, ст. 62 Конституції України, вважаю такими, що не можуть бути визнані належними та допустимими доказами відомості, що містяться в постанові про адміністративне правопорушення, у зв`язку з тим, що сама по собі постанова про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відповідачами не надано суду будь-яких належних та достовірних доказів, які б підтверджували факти викладені у постанові та спростовували доводи позивача.

Відповідно до вимог п.3 ч.3ст. 286 КАС України,за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, місцевий загальний суд, як адміністративний, має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, оцінюючи в сукупності наявні докази, з врахуванням встановленогоКАС України,обов`язку відповідача доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, суд прийшов до висновку про недоведеність вини позивача в скоєнні інкримінованого адміністративного правопорушення, а тому постанову про накладення адміністративного стягнення серії БАБ № 731885 від 26 жовтня 2022 року, слід скасувати, а провадження у справі закрити.

В матеріалах справи міститься акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 26.10.2022р., складеного інспектором взводу 1 роти 2 батальйону 4 Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції старшим лейтенантом поліції Лукачат Назарієм Ярославовичем. Відповідно до акту здійснено тимчасове затримання транспортного засобу Mazda CX-9, д.н.з. НОМЕР_1 у зв"язку з невиконанням вимог дорожнього знаку 5.42.1 з додатковою табличкою 7.17 та 7.3.1, порушенням п.п.8.4.е ПДР України. Трансопртний засіб прийнято ЛКП "Львівелектротранс" за адресою м. Львів, вул. Тролейбусна 1.

Статтею 265-2 КУпАП «Тимчасове затримання транспортних засобів» встановлено, що у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 121, статтею 121-3, частинами третьою, п`ятою, шостою і сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, порушення правил зупинки чи стоянки на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома)), статтями 122-5, 124, 126, статтями 132-1, 206-1 цього Кодексу, працівник уповноваженого підрозділу, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, що дозволяється виключно у випадку, якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, або транспортний засіб розміщений на місцях, призначених для зупинки, стоянки, безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, призначених для зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора. При тимчасовому затриманні транспортного засобу складається акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. У разі фіксації обставин тимчасового затримання транспортного засобу в режимі фотозйомки (відеозапису) таке затримання відбувається без присутності понятих.

Після тимчасового затримання транспортного засобу працівник відповідного уповноваженого підрозділу Національної поліції зобов`язаний надати особі можливість повідомити про тимчасове затримання транспортного засобу та його місцезнаходження іншу особу за власним вибором і вжити заходів щодо повернення автомобіля до місця постійної дислокації, а також забороняє експлуатацію транспортного засобу до усунення несправностей, виявлених у процесі його огляду, або до демонтажу спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв.

Транспортний засіб може бути тимчасово затриманий на строк до вирішення справи про адміністративне правопорушення, але не більше трьох днів з моменту такого затримання.

Після закінчення триденного строку тимчасового затримання транспортного засобу особа має право звернутися за отриманням тимчасово затриманого транспортного засобу. Таке звернення особи є обов`язковим для його виконання незалежно від стадії вирішення справи про адміністративне правопорушення.

Порядок, який визначає процедуру тимчасового затримання, зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках та стоянках визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 «Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1102 встановлено, що тимчасове затримання транспортного засобу уповноваженою особою Державтоінспекції проводиться у випадках, передбачених статтею 265-2 КУпАП, зокрема у разі, коли неможливо усунути причину затримання на місці виявлення адміністративного правопорушення, і передбачає примусове припинення використання такого транспортного засобу шляхом його блокування за допомогою технічних пристроїв або доставлення на спеціальний майданчик чи стоянку, якщо транспортний засіб створює значні перешкоди дорожньому руху.

Національне законодавство визначає два самостійних способи затримання транспортного засобу: блокування або доставлення для зберігання на спеціальний майданчик. При цьому, обов`язковою умовою для прийняття рішення про доставлення транспортного засобу на спеціальний майданчик чи стоянку є встановлення того, що розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху.

Дана правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 11.12.2019р. у справі № 554/10966/15-а.

Разом з тим, з оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення та з акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 26.10.2022р. не вбачається, що транспортний засіб Mazda CX-9, д.н.з. НОМЕР_1 суттєво перешкоджав дорожньому руху та чи взагалі комусь перешкоджав.

Матеріалами адміністративної справи не встановлено, що в працівників поліції були наявні виняткові обставини, за наявності яких затримання транспортного засобу шляхом доставлення на спеціальний майданчик відбулося правомірно, зокрема у зв"язку з тим, що автмобіль суттєво перешкоджав дорожньому руху чи створював загрозу безпеці руху, або на місцях, призначених для зупинки, стоянки, безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.

З урахуванням наведеного, дії посадових осіб щодо тимчасового затримання транспортного засобу Mazda CX-9, д.н.з. НОМЕР_1 шляхом доставляння його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку є протиправними.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, складовими елементами акту завдання шкоди є: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду; настання шкоди; причинний зв`язок між вказаними двома елементами; вина завдавача шкоди.

При цьому, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст.ст.1173, 1174 ЦК України.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ст.1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Законом визначено, що обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

Таким чином, обов`язок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади виникає саме у держави, а не в органу державної влади, посадової чи службової особи якою є особа, чиїми незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю завдано шкоди.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі №826/12003/16, аналіз зазначених вище правових норм свідчить про те, що якщо вимоги про відшкодування шкоди пов`язані з вимогою вирішити публічно-правовий спір, то такі вимоги підлягають розгляду за нормами КАС України.

Аналогічних висновків дійшов і Цивільний касаційний суд в постановах у справах №761/10730/18 та №725/5833/16-ц.

В матеріалах адміністративної справи містяться квитанції, відповідно до яких розмір матеріальних збитків, за наслідками неправомірних дій працівників поліції, складає 1075 (одна тисяча сімдесят п"ять) гривень 00 коп.

Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж постанови Пленуму зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При визначенні розміру моральної шкоди, суд оцінює ступінь моральних страждань позивача, враховує, що наявність у позивача моральних (душевних) страждань, що були викликані вимушеними діями щодо доведення відсутності в своїх діях правопорушення з метою захисту свого порушеного права, відчуття несправедливості, було вирішено у досить короткий строк після того, як він позивач, дізнався про порушення своїх прав.

Доводи позивача щодо спричинення йому глибоких і тривалих моральних страждань жодним чином не доведені матеріалами судової справи, не встановлено таких і в ході судового розгляду.

У той же час, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок по доведенню обставин заподіяння моральної шкоди та визначення розміру компенсації на її відшкодування покладається на позивача.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 26.01.2021 у справі №335/5271/17, встановлюючи протиправність дій суб`єкта владних повноважень та, відповідно, наявність підстав для стягнення моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій не мають своїм обов`язком присуджувати розмір вказаної шкоди виключно в тій сумі, яка зазначена позивачем у позовній заяві. Суди, визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, повинні виходити із засад розумності та справедливості.

Зважаючи на доведеність незаконності притягнення позивача до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу, враховуючи вимоги розумності, добросовісності, виваженості, беручи до уваги обставини справи та досить швидке поновлення порушених прав позивача, справедливим у даній ситуації буде присудження позивачу 2 000 (дві тисячі) гривень в рахунок моральної шкоди.

Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Відповідно до п.1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Пунктом 35 «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 року, визначено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що проводить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Згідно із частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України

судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

На підставі наведеного, керуючись ст. 62 Конституції України, статтями 9, 122, 245, 251, 280 КУпАП, статтями 9, 72-74, 77, 121, 229, 242, 244-246, 286 КАС України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції, Державної казначейської служби України, за участі третіх осіб - Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс», Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправної та скасування постанови про адміністративне правопорушення задоволити частково.

Постанову серії БАБ № 731885 від 26.10.2022р. пропритягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.122 КУпАП скасувати, провадження у справі закрити.

Визнати протиправним і скасувати рішення (акт) від 26.10.2022 року про тимчасове затримання транспортного засобу Mazda CX-9 д.н.з. НОМЕР_1 .

Стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України (м. Київ, вул. Бастіонна 6, код ЄДРПОУ 37567646) за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) матеріальну шкоду в розмірі 1075 (одна тисяча сімдесят п"ять) гривень 00 коп.

Стягнути з держави через Державну казначейську службу України (м. Київ, вул. Бастіонна 6, код ЄДРПОУ 37567646) за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) моральну шкоду в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції (м. Львів, вул. Перфецького, 19, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір в розмірі 496 (чотириста дев"яносто шість) гривень 20 коп.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач 1: Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, юридична адреса: м. Львів, вул. Перфецького 19;

Відповідач 2: Державна казначейська служба України, юридична адреса: м. Київ, вул. Бастіонна 6;

Третя особа: Львівське комунальне підприємство «Львівелектротранс», юридична адреса: м. Львів, вул. Сахарова, буд. 2;

Третя особа 2: Головне управління Національної поліції у Львівській області: м. Львів, пл. Генерала Григоренка, буд.7.

Суддя В. Кузь