Рішення № 110606965, 26.04.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/4731/23-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2023 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Бусик О.Л.

при секретарі судових засідань - Рябошапко М.О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Державна казначейська служба України

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа - Державна установа «Вільнянська установа виконання покарання (№11), про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь 250 000,00 грн; звільнити його від сплати судового збору.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначає, що з 03 березня 2014 року до 20 серпня 2016 року він утримувався у Державній установі «Вільнянська установа виконання покарань (№ 11)» (далі - ДУ «Вільнянська установа виконання покарань (№ 11)») в камері № 11 площею 12,71 кв. м, що розрахована на чотири спальні місця та камері № 16 площею 12,81 кв. м, що розрахована на чотири спальні місця. У камерах не було безперебійного водопостачання, оскільки система водопостачання знаходилась в аварійному стані, воду неможливо було пити, адже вона не відповідала санітарним нормам. До камерних приміщень не було постачання гарячої води, що ускладнювало дотримання санітарних норм особистої гігієни. Раз на тиждень надавалась можливість прийняти душ, що приводило до антисанітарії в камерах, особливо влітку. На прийняття душу відводилось 15-20 хв., в душі відсутні санітарно-гігієнічні умови, на стінах була пліснява та наліт невідомого походження, що призводило до появлення в ув`язнених грибка на ногах. Можливість випрати брудну білизну надавалась один раз на тиждень, що в умовах великого скупчення людей погано відображалось на санітарних умовах житлових приміщень та особистій гігієні заарештованих. Матраци та ковдри, які йому видавались, були розірвані, мали брудний вид, в них були клопи та воші. Туалет в камері розташований у кутку, лише з однієї сторони мав перегородку від умивальника та знаходився в 70 см від найближчого ліжка. На вході до туалету не було дверей чи ширми, туалет не обладнаний бачком для змиву води та в ньому відсутня вентиляція, що змушувало користуватись ним дуже зрідка, внаслідок чого у позивача було порушення функціонування кишечника, що призводило до відчуття болю у шлунку. У слідчому ізоляторі були відсутні відповідні препарати, обладнання й спеціалісти для діагностики та задовільного медичного обстеження і лікування захворювань. Від тривалого використання м`яка начинка матраців ущільнена по їх краях, що фактично не дозволяло використовувати матраци за їх призначенням. Харчування було недостатнє та неякісне, їжа була одноманітна, а для зберігання продуктів харчування, які були ним отриманні у виді посилок або передачі, були відсутні умови. Умови прогулянок, доступу до свіжого повітря та природного освітлення в ізоляторі, зокрема, про недостатній доступ до свіжого повітря та природного освітлення у камерах через розміщення решіток на вікнах, неможливість здійснення прогулянки на свіжому повітрі у достатньо необхідній кількості часу через відсутність необхідних умов. Неодноразові усні скарги позивача на такі порушення умов утримання висловлювались прокурору по нагляду за додержанням законності в місцях попереднього ув`язнення при прокурорських обходах та обходах керівництва установи, були залишені без уваги, і не призвели до покращення умов тримання у державній установі.

Позивач стверджує, що тримання його в умовах державної установи «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» було таким, що принижує його гідність, а поводження з ним було таким, що порушує статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), внаслідок стверджуваного порушення, йому було завдано моральної шкоди в розмірі 250 000,00 грн.

На підставі наведеного, позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою судді від 08 лютого 2023 року у справі відкрито провадження для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін.

17 березня 2023 року до суду надійшов відзив Державної казначейської служби України на позов, мотивований тим, що на їх думку, в силу приписів статті 170 ЦК України Державу Україна як відповідача у цій справі має представляти ДУ «Вільнянська установа виконання покарань (№11)», адже Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди йому не завдало, чого не заперечує і сам позивач, тому не повинно нести відповідальність за шкоду.

Крім того, позивач не надав жодних належних і допустимих доказів протиправних дій ДУ «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» зокрема, на думку Казначейства, у позовній заяві не зазначено будь-яких чітких аргументів щодо фактичних підстав для відшкодування моральної шкоди, крім тверджень про її наявність. Позивач не обґрунтував вимогу про відшкодування моральної шкоди, не зазначив фактів (обставин), за яких можна було б стверджувати про порушення прав позивача. Виходячи з приписів законодавства про відшкодування шкоди, розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок Держави. При цьому, факт неправомірності (незаконності) прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності ДУ «Вільнянська установа виконання покарань (№11)», що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинно підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має значення для справи про відшкодування шкоди. Вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими, правові підстави для їх задоволення відсутні.

В судове засідання сторони не з`явилися про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

03 квітня 2023 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання, в якому просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просить їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Суд установив, що ОСОБА_1 з 03 березня 2014 року до 20 серпня 2016 року перебував у ДУ «Вільнянська установа виконання покарань (№11)», де утримувався в камері № 11 загальною площею 12,71 кв. м (без урахування площі сан. вузла), камері № 16 загальною площею 12,81 кв. м (без урахування площі сан. вузла). Кожна камера розрахована на чотири спальних місця.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» тримання осіб, взятих під варту, відповідно до завдань кримінального судочинства здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України, вимог Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув`язненими і не може поєднуватися з навмисними діями, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.

Згідно зі статтею 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськостів цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон) визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження.

Відповідно до статті 2 Закону основними принципами діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, зокрема є: законність; повага та дотримання прав і свобод людини та громадянина; гуманізм.

Згідно зі статтею 3 Закону правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.

Відповідно до статті 4 Закону діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України проводиться на основі дотримання прав і свобод людини та громадянина. Персонал Державної кримінально-виконавчої служби України зобов`язаний поважати гідність людини, виявляти до неї гуманне ставлення. Непередбачене законодавством обмеження прав і свобод людини та громадянина неприпустиме і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно з частиною шостою статті 6 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальні органи управління, установи виконання покарань, слідчі ізолятори, навчальні заклади, заклади охорони здоров`я, підприємства установ виконання покарань, інші підприємства, установи та організації, створені для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в установах банків.

Згідно зі статтею 7 Закону державну політику у сфері виконання кримінальних покарань реалізовує центральний орган виконавчої влади.

Результат системного аналізу зазначених норм права дає підстави для висновку, що Державна кримінально-виконавча служба України - це система, на яку покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

У пункті 85 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Сукачов проти України» зазначено, що держава повинна гарантувати тримання особи під вартою в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а спосіб і метод виконання покарання не завдавали їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою, та щоб з огляду на практичні вимоги ув`язнення охорона здоров`я такої особи та її благополуччя забезпечувалася належним чином (див. рішення у справах «Ананьєв та інші проти Росії» (AnanyevandOthers v. Russia), пункти 141 і 142, та «Нешков та інші проти Болгарії» (NeshkovandOthers v. Bulgaria), пункти 228 і 229).

У низці справ ЄСПЛ дійшов висновку про існування позитивного обов`язку держави забезпечувати захист від нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження (див. рішення у справах «3. та інші проти Сполученого Королівства» (Z etautres с. Royaume-Uni), № 29392/95, пункт 73, «М. С. проти Болгарії» (М. С. с. Bulgarie), № 39272/98, пункт 149).

Отже саме держава в особі органів Державної кримінально-виконавчої служби України несе відповідальність за функціонування пенітенціарної системи, тобто, за порушення прав і свобод особи, яка перебуває під вартою.

Відповідно до Конвенції права і свободи людини становлять абсолютну цінність,є невід`ємні і належать кожному від народження. У будь-якому суспільстві вони є важливим інститутом, за допомогою якого регулюється правовий статус особи, межі вторгнення в її особисту сферу, встановлюються гарантії захисту і реалізації її прав і свобод. Тому їх забезпечення - одна з найголовніших функцій держави.

Однією з гарантій дотримання прав і свобод людини і громадянина, закріплених в Конвенції, є їх кримінально-правовий захист.

Згідно зі статтею 3 Конвенції категорично забороняється катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання. Жорстке поводження підпадатиме під дію статті 3 Конвенції лише у разі досягнення певного рівня жорстокості. Оцінка цього мінімуму є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках мають враховуватись також вік, стать і стан здоров`я потерпілого.

Відтворення статті 3 Конвенції, що забороняє нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження, міститься в статті 28 Конституції України, згідно з якоюкожен має право на повагу до його гідності і ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Ця норма відтворює також відповідні положення Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, прийнятої в 1984 році, учасницею якої є Україна.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про попереднє ув`язнення» осіб, взятих під варту, розміщують у маломісних або загальних камерах з додержанням вимог ізоляції.

Відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення» норма площі в камері для однієї взятої під варту особи не може бути менше 2,5 квадратного метра.

Проте, визначена частиною другою статті 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення» норма площі в камері для однієї взятої під варту особи є меншою, ніж мінімальний стандарт (не менше 4 кв. м житлової площі на одну особу у багатомісних камерах), рекомендований для України Європейським комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, що вже неодноразово констатувалось у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справах «Давидов та інші проти України», «Іглін проти України», «Мельник проти України», і становить проблему системного характеру, яка порушує питання дотримання статті 3 Конвенції.

ЄСПЛ у рішенні «Сукачов проти України» (заява № 14057/17) зазначив, що стаття 3 Конвенції втілює одну з основоположних цінностей демократичного суспільства. Вона містить абсолютну заборону катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання, незалежно від обставин або поведінки потерпілого… Серйозна нестача простору в камері є впливовим чинником під час оцінки, чи суперечили умови тримання під вартою статті 3 Конвенції (див. рішення у справах «Ананьєв та інші проти Росії» (AnanyevandOthers v. Russia), пункт 143, та «Нешков та інші проти Болгарії» (NeshkovandOthers v. Bulgaria), пункт 231, а також рішення у справі «Муршіч проти Хорватії», заява № 7334/13, пункт 104).

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування (стаття 1173 ЦК України).

Згідно зі статтею 1173 ЦК України завдана шкода відшкодовується не безпосередньо, зокрема, органами державної влади, а за рахунок державного бюджету.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою. Тобто відповідачем у зазначених категоріях справ є держава Україна, а не посадова особа, орган державної влади чи орган місцевого самоврядування.

До суб`єктів відповідальності згідно зі статтями 1173, 1174 ЦК України належать органи державної влади і управління, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління, їх виконавчі органи, посадові або службові особи вказаних державних органів. Основні ознаки органів державної влади такі: органи держаної влади є складовою частиною апарату (механізму) держави, уповноважені на здійснення завдань і функцій держави, наділені повноваженнями від імені держави (державно-владними повноваженнями). Наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади.

Тлумачення статей 1173, 1174 ЦК України має здійснюватися в контексті не лише положень ЦК України, а й конституційного припису, а саме: відповідальності держави перед людиною (стаття 3 Конституції України)

Визначені статтями 1173, 1174 ЦК України підстави відповідальності характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою для покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Відповідачем у позові зазначено Державну казначейську службу України, а по суті таким відповідачем є держава Україна, яка гарантує дотримання прав громадян та інших осіб (іноземців, осіб без громадянства), зокрема, і під час перебування під вартою та відбування покарання.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Таким органом у цій справі є Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі№ 910/23967/16).

Установлено, що страждання позивача виникли у зв`язку з браком особистого простору під час тримання під вартоюв умовах ДУ «Вільнянська установа виконання покарання (№11)» протягом тривалого часу (понад два роки), яке саме по собі порушує статтю 3 Конвенції з огляду, зокрема, на суворі обмеження свободи пересування, що принижують гідність позивача.

Стосовно інших аспектів умов тримання заявника під вартою, на які він посилається у позовній заяві, слід зазначити, що незважаючи на структурні проблеми функціонування пенітенціарної системи України, на які ЄСПЛ звертав увагу у своїх рішеннях, у кожній справі такі мають бути доведені.

Проте, таких доказів на підтвердження доводів викладених у позовній заяві, ОСОБА_1 не надав.

Ураховуючи, що права позивача порушені бездіяльністю держави, вони можуть бути відновлені шляхом компенсації моральної шкоди в розмірі 6 000,00 грн з держави Україна, розмір якої визначено за критеріями, що мають істотне значення та належать до характеру порушень, виходячи з обставин справи з урахуванням критерію справедливості відшкодування.

Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 травня 2021 року у справі № 204/8037/18.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач при зверненні до суду звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 Закону України «Про судовий збір».

За таких підстав, приймаючи до уваги предмет цього спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення частин першої, другої, шостої статті 141 ЦПК України, й судові витрати (судовий збір) компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 3, 19 Конституції України, статтями статтею 1173, 1174 ЦК України, статтями 1-23, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 273, 352-355ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа - Державна установа «Вільнянська установа виконання покарання (№11), про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 6 000,00 грн (шість тисяч гривень 00 коп.) моральної шкоди.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 02 травня 2023 року.

Суддя О. Л. Бусик