Рішення № 110567097, 28.03.2023, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 17/185/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2023 Справа № 908/2350/22

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсуна В.Л., при секретарі судового засідання Василенко В.В., розглянувши матеріали справи № 908/2350/22

за позовною заявою: приватного сільськогосподарського підприємства Копичай, 53620, Дніпропетровська область, Синельніківський район, с. Орли, вул. Світанкова, буд. 18

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю ГРВ Капитал, 54001, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, буд. 114

про зобов`язання повернути майно

У судовому засіданні приймали участь:

від позивача: Кубрак В.В., договір від 17.11.22 № 17/11

від позивача: Копичай О.М., директор

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

21.11.22 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява за вих. від 17.11.22 з вимогами приватного сільськогосподарського підприємства Копичай (далі ПСП Копичай) до товариства з обмеженою відповідальністю ГРВ Капитал (надалі ТОВ ГРВ Капитал) про зобов`язання повернути 165 тон 440 кілограм зерна насіння соняшнику із зберігання, згідно договору складського зберігання від 15.07.21 № 58/Ж.

21.11.22 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 28.11.22 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2350/22 у порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21.12.22 о 10 год. 00 хв.

20.12.22 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву за вих. №1515-А від 12.12.22, в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позову.

В судове засідання 21.12.22 представник відповідача не з`явився. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином відповідно до законодавства.

В судовому засіданні 21.12.22 позивачем заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 21.12.22 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 27.02.23 включно та відкладено підготовче засідання у справі № 908/2350/22 на 24.01.23 об 11 год. 00 хв.

03.01.23 до суду надійшла відповідь за вих. від 28.12.22 на відзив, в якому представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні 24.01.23 надав заяву за вих. від 24.01.23, в якій повідомляє суд про відсутність іншого листування, крім того що будо надано разом із позовом.

В судовому засіданні 24.01.23 судом прийнято до розгляду відзив відповідача за вих. № 1515-А від 12.12.22 на позовну заяву та відповідь позивача за вих. від 28.12.22 на відзив.

Ухвалою від 24.01.23 судом закрито підготовче провадження у справі № 908/2350/22 та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.02.23 о 10 год. 00 хв.

Ухвалою від 28.02.23 судом оголошено перерву в судовому засіданні в розгляді справи по суті спору на 28.03.23 об 11 год. 00 хв.

21.03.23 на електронну адресу суду надійшла заява за вих. від 20.03.23, в якій представник ТОВ ГРВ Капитал Іванченко Д.К. просить суд про проведення судового засідання 28.03.23 об 11 год. 00 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 908/2350/22.

23.03.23 на електронну адресу суду надійшла аналогічна заява за вих. від 20.03.23, в якій представник ТОВ ГРВ Капитал Іванченко Д.К. просить суд про проведення судового засідання 28.03.23 об 11 год. 00 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 908/2350/22.

Ухвалою від 23.03.23 судом залишено без задоволення клопотання представника ТОВ ГРВ Капитал Іванченко Д.К. за вих. від 20.03.23 (яка надійшла до суду 21.03.23 та 22.03.23) про проведення судового засідання 28.03.23 об 11 год. 00 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у справі № 908/2350/22.

24.03.23 на електронну адресу суду надійшли додаткові пояснення за вих. від 23.03.23, в яких представник відповідача просить суд долучити до матеріалів справи копії документів та витребувати у позивача оригінал додаткової угоди № 3 від 10.06.22.

27.03.23 на електронну адресу суду надійшла заява за вих. від 27.03.23, в якій представник відповідача просить суд відкласти розгляд справи та забезпечити проведення наступного судвоовго засідання в режимі відеоконференції.

28.03.23 до суду надійшли аналогічні додаткові пояснення за вих. від 23.03.23, які надійшли до суду по електронній пошті 24.03.23, в яких представник відповідача просить суд долучити до матеріалів справи копії документів та витребувати у позивача оригінал додаткової угоди № 3 від 10.06.22.

В судовому засіданні 28.03.23 судом прийнято до розгляду додаткові пояснення представника відповідача за вих. від 23.03.23, при цьому судом залишено без розгляду додатки до вказаних додаткових пояснень, які без поважних причин не були надані в підготовчому провадженні або в інший строк визначений судом.

Крім того, в судовому засіданні судом витребувано у позивача оригінал додаткової угоди № 3 від 10.06.22, яка досліджена судом в судовому засіданні.

В судовому засіданні 28.03.23 представники позивача надали пояснення, які виникли у суду щодо розгляду справи по суті спору.

Представник відповідача в судове засідання 28.03.23 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Про причини такої неявки суд не повідомив.

Представник позивача надав пояснення щодо питань, які виникли у суду в розгляді справи по суті.

У засіданні 28.03.23, на підставі ст. 240 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Представникам позивача повідомлено про дату виготовлення рішення у повному обсязі.

Позивач, в особі керівника та уповноваженого представника, в судових засіданнях заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві за вих. від 17.11.22 та у відповіді за вих. від 28.12.22 на відзив. Просили суд зобов`язати відповідача повернути позивачу 165 тон 440 кілограм зерна насіння соняшнику із зберігання, згідно договору складського зберігання від 15.07.21 № 58/Ж термін дії якого (договору) закінчився 01.04.22 року.

Відповідач, в судові засідання жодного разу свого представника не направив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

При цьому, заперечив проти позову з підстав викладених у відзиві за вих. від 12.12.22 № 1515-А та у додаткових поясненнях за вих. від 23.03.23. Просив суд відмовити позивачу в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до пунктів 1 і 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Приймаючи до уваги, що відповідача належним чином повідомлено про дату, місце та час розгляду справи № 908/2350/22, враховуючи неявку в судове засідання відповідача (його представника), суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи за відсутності такого учасника справи за наявними у матеріалах справи документами (доказами).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши керівника та представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

15.07.21 між товариством з обмеженою відповідальністю ГРВ Капитал (Зерновий склад) та приватним сільськогосподарським підприємством Копичай (Поклажодавець) укладено договір складського зберігання № 58/Ж, за умовами якого (п. 1.1. договору) Поклажодавець зобов`язується передати зерно за заліковою вагою на зерновий склад за адресою: Новомиколаївський р-н, смт Тернувате, вул. Елеваторна, 4, який зобов`язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажождавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.

Згідно із п. 3.1. договору, Зерновий склад зобов`язаний, зокрема:

…6) зберігати зерно протягом строку, визначеного в договорі;

…10) повернути зерно за першою вимогою поклажодавця у разі, коли передбачений договором строк зберігання не закінчився;

11) в момент відвантаження зерна видати поклажедавцю (ПСП «Копичай») акт-розрахунок, в якому проводиться розрахунок кількості зерна, яке належить замовнику та відрахувати втрати та збитки відповідно до норм.

Пунктом 3.2. договору сторони домовилися, що, зокрема, Зерновий склад має право … 2) вимагати від поклажодавця забрати зерно у разі закінчення строку його зберігання; 3) вимагами від поклажодавця відшкодування витрат пов`язаних з достроковим припиненням зобов`язань відповідно до законодавства.

У відповідності до п. 3.3. договору, поклажодавець зобов`язаний, зокрема, … 3) витребувати зерно після закінчення строку його зберігання; 4) відшкодувати зерновому складу витрати пов`язані з достроковим припиненням зобов`язань відповідно до законодавства.

Зерновий склад не має права розпоряджатися зерном поклажодавця (п. 5.1. договору).

Відповідно до п. 7.1. договору, строк зберігання зернових культур та кукурудзи, сої, ріпаку, гороху та сорго становить до 01.10.21, олійних до 01.04.22.

Згідно із п. 7.2. договору, зберігання зерна понад строк, встановлений цим договором, можливе тільки за взаємною домовленістю сторін шляхом укладання додаткової угоди.

Пунктом 7.3. договору визначено, що зерновий склад зобов`язаний письмово не пізніше ніж за 7 днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця і визначити строк його витребування.

У разі коли, поклажодавець у запропонований цим договором строк не витребував зерно, зерновий склад має право продати його на конкурентних засадах за ринковою ціною. Кошти одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю, крім сум, що належать зерновому складу (п. 7.4. договору).

У відповідності до п. 7.5. договору, зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно, придбане за кошти державного бюджету, до пред`явлення поклажодавцем вимоги про його повернення.

Згідно із п. 8.1. договору, договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань у повному обсязі.

Пунктом 8.2. договору визначено, що умови, не передбачені цим договором, регламентуються законодавством.

Додатковою угодою від 01.10.21 № 1, сторонами внесено зміни в п. 4.2. договору «Взаєморозрахунки сторін) щодо розміру плати (тарифу) за надання послуг.

Додатковою угодою від 01.04.22 № 2 сторонами внесено зміни до п. 7.1. договору, а саме: строк зберігання олійних культур становить до 10.06.22.

10.06.22 між сторонами підписано Додаткову угоду № 3 до договору складського зберігання від 15.07.21 № 58/Ж, яким сторони вирішили внести зміни до вказаного договору, зокрема (п. 1 додаткової угоди):

«… Відповідно до п. 8.1. договору, строк зберігання олійних культур становить до 01.04.23.

Згідно із п. 8.2. договору (з урахуванням додаткової угоди від 10.06.22 № 3), зберігання зерна понад строк, встановлений цим договором, можливе тільки за взаємною домовленістю сторін шляхом укладання додаткової угоди.

У відповідності до п. 8.2. договору, зберігання зерна понад строк, встановлений цим договором, можливе тільки за взаємною домовленістю сторін шляхом укладання додаткової угоди.

Пунктом 8.3. договору визначено, що зерновий склад зобов`язаний письмово не пізніше ніж за 7 днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця і визначити строк його витребування.

У разі коли поклажодавець у запропонований цим договором строк не витребував зерно, зерновий склад має право продати його на конкурентних засадах за ринковою ціною. Кошти одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю, крім сум, що належать зерновому складу (п. 8.4. договору).

У відповідності до п. 8.5. договору, зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно, придбане за кошти державного бюджету, до пред`явлення поклажодавцем вимоги про його повернення.

Згідно із п. 9.1. договору, договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань у повному обсязі.

Пунктом 9.2. договору визначено, що умови, не передбачені цим договором, регламентуються законодавством. …».

Відповідно до товарно-транспортної накладної серії ПЗО № 331878 від 13.09.21 СФГ «Копичай» (замовник та вантажовідправник) на автомобілі НОМЕР_1 здійснювалось перевезення насипом насіння соняшнику 34 тони 400 (брутто) до ТОВ ГРВ Капитал.

У відповідності до товарно-транспортної накладної серії ПЗО № 366772 від 17.09.21, ФОП «Копичай» (замовник та вантажовідправник) на автомобілі НОМЕР_2 (причіп НОМЕР_3 ) здійснювалось перевезення насипом насіння соняшнику 41 тона 040 (брутто) до ТОВ ГРВ Капитал.

У відповідності до товарно-транспортної накладної серії ПЗО № 366760 від 17.09.21, ФОП «Копичай» (замовник та вантажовідправник) на автомобілі НОМЕР_4 здійснювалось перевезення насипом насіння соняшнику 42 тони 530 (брутто) до ТОВ ГРВ Капитал.

Згідно із товарно-транспортними накладними ПСП Копичай (замовник та вантажовідправник) здійснювалось перевезення насипом насіння соняшнику (брутто) до ТОВ ГРВ Капитал автомобілями (без зазначення марки автомобіля) НОМЕР_1 , НОМЕР_5 , НОМЕР_4 , НОМЕР_6 , а саме:

- товарно-транспортна накладна серії ПЗО від 14.09.21 № 331917 загальною вагою 34 тони 370 кг (брутто);

- товарно-транспортна накладна серії ПЗО від 14.09.21 № 331933 загальною вагою 29 тон 680 кг (брутто);

- товарно-транспортна накладна серії ПЗО від 15.09.21 № 331964 загальною вагою 42 тони 750 кг (брутто);

- товарно-транспортна накладна серії ПЗО від 15.09.21 № 331990 загальною вагою 34 тони 420 кг (брутто);

- товарно-транспортна накладна серії ПЗО від 16.09.21 № 328454 загальною вагою 34 тони 690 кг (брутто);

- товарно-транспортна накладна серії ПЗО від 17.09.21 № 328432 загальною вагою 20 тон 380 кг (брутто);

- товарно-транспортна накладна серії ПЗО від 22.09.21 № 328399 загальною вагою 38 тон 290 кг (брутто);

- товарно-транспортна накладна серії ПЗО від 23.09.21 № 367134 загальною вагою 33 тони 530 кг (брутто);

- товарно-транспортна накладна серії ПЗО від 24.09.21 № 367142 загальною вагою 43 тони 190 кг (брутто);

- товарно-транспортна накладна серії ПЗО від 24.09.21 № 367146 загальною вагою 32 тони 430 кг (брутто);

- товарно-транспортна накладна серії ПЗО від 27.09.21 № 367179 загальною вагою 33 тони 630 кг (брутто);

- товарно-транспортна накладна серії ПЗО від 28.09.21 № 367190 загальною вагою 42 тони 770 кг (брутто).

Листом за вих. від 06.09.22 № 06/09 директор ПСП Копичай, враховуючи, що дія договору щодо зберігання зерна олійних культур закінчилась 01.04.22, а зерновий склад на адресу поклажодавця не направив попередження про визначення строку витребування зерна, просить ТОВ ГРВ Капитал визначити строк витребування ПСП Копичай зерна в кількості 165 тонн 440 кг залишку переданого останнім на зберігання зерновому складу згідно договору складського зберігання № 58/Ж від 15.07.21, про що повідомити письмово поклажодавця.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, заслухавши представників позивача суд дійшов висновку про наступне.

Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на невчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).

Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).

У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить ГК України, частинами 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб`єкти господарювання та ін. учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1). ... Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом (ч. 7).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір складського зберігання від 15.07.21 № 58/Ж.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 936 ЦК України встановлено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ст. 938 ЦК України, зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі (ст. 944 ЦК України).

Статтею 948 ЦК України передбачено, що поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Частинами 1-2 ст. 949 ЦК України унормовано, що зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Згідно із ст. 953 ЦК України, зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідно до ст. 957 ЦК України, за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

У відповідності до преамбули Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», цей Закон визначає державну політику щодо розвитку ринку зерна як пріоритетного сектора економіки агропромислового комплексу України. Закон спрямований на створення правових, економічних та організаційних умов конкурентоспроможного виробництва і формування ринку зерна для забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому та фуражному зерні, нарощування його експортного потенціалу.

Статтею 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» визначено, зокрема:

- зберігання зерна - комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна;

- зерно - плоди зернових, зернобобових та олійних культур, які використовуються для харчових, насіннєвих, кормових та технічних цілей;

- зерновий склад - суб`єкт підприємництва, що є власником зерносховища і надає фізичним та юридичним особам послуги із зберігання зерна з видачею складських документів на зерно та в передбаченому законом порядку отримав право на здійснення такої діяльності шляхом участі в Гарантійному фонді виконання зобов`язань за складськими документами на зерно;

- складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов`язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа;

Згідно із ст. 7 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», суб`єктами зберігання зерна є: зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства), суб`єкти виробництва зерна, які зберігають його у власних або орендованих зерносховищах, та інші суб`єкти господарювання, які беруть участь у процесі зберігання зерна. Суб`єкти зберігання зерна відповідно до укладених договорів складського зберігання із суб`єктами ринку зерна гарантують забезпечення якості та дотримання нормативів природних втрат зерна протягом терміну його зберігання.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов`язаний здійснити аналіз його якості. Зерновий склад зобов`язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання. Регламент зберігання зерна та продуктів його переробки затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Державний контроль за дотриманням зерновими складами зазначеного регламенту у процесі зберігання зерна та продуктів його переробки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи. Кожна із сторін договору складського зберігання зерна при відвантаженні зерна має право вимагати перевірки його якості. Витрати, пов`язані із проведенням аналізу його якості, несе сторона, що зажадала його перевірки.

Зерновий склад є складом загального користування і зобов`язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи (ст. 25 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»).

У відповідності до ст. 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов`язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб`єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа. Зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, не може бути відчужене без правомірної передачі простого або подвійного складського свідоцтва. Якщо договір складського зберігання зерна передбачає, що зерновий склад має право розпоряджатися ним (або його частиною), то відносини сторін базуються на правилах про позику. Порядок повернення зерна обумовлюється окремо в договорі його зберігання.

Статтею 27 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» унормовано, що зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення. Якщо строк зберігання зерна визначено моментом пред`явлення власником зерна вимоги про його повернення, зерновий склад має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від власника зерна забрати це зерно в розумний строк.

Згідно із ст. 31 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», Поклажодавець зерна зобов`язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна. Зерновий склад зобов`язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна. Якщо поклажодавець зерна у запропонований зерновим складом термін не забрав зерно, зерновий склад має право продати його на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю зерна за вирахуванням сум, належних зерновому складу, у тому числі його витрат щодо продажу зерна.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», Зерновий склад зобов`язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

Зерновий склад зобов`язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився. У цьому разі володілець складського документа зобов`язаний відшкодувати зерновому складу витрати, спричинені достроковим припиненням зобов`язання, якщо інше не передбачено договором складського зберігання (ст. 35 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»).

У відповідності до ст. 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», Зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію. Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня. Після заповнення обов`язкових реквізитів простого або подвійного складського свідоцтва на зерно, реєстрації їх у реєстрі з присвоєнням порядкового номера заповнений бланк простого або подвійного складського свідоцтва на зерно передається особі, яка здала зерно на зберігання. Зерновий склад зобов`язаний виписувати окремо складські документи на зерно для партій зерна, що належать різним товарним класам, відповідно до нормативно-правових актів. Форма бланків складських документів на зерно, порядок їх випуску, передачі, продажу зерновим складам встановлюються Кабінетом Міністрів України. Зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання зерна шляхом застави відповідного свідоцтва. Зерновий склад повинен застрахувати зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, від ризиків випадкової загибелі, пошкодження або втрати за рахунок коштів поклажодавця. На вимогу особи, яка здала зерно на зберігання, зерновий склад зобов`язаний виписувати окремі складські документи на зерно на будь-які частини зданого на зберігання зерна. Нові складські документи на зерно видаються в обмін на раніше виписані. Відносини, що виникають при обігу складських документів, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, з урахуванням встановлених цим Законом особливостей.

Як вбачається з матеріалів цієї господарської справи, ПСП Копичай на виконання умов договору складського зберігання від 15.07.21 № 58/Ж передано відповідачу на зберігання майно, а саме зерно насіння соняшнику.

Факт здійснення передачі зерна насіння соняшнику позивачем відповідачу на зберігання позивач обґрунтовує належним чином засвідченими копіями товарно-транспортних накладних, які додані до матеріалів справи.

При цьому, сторнами до справи не надано докази виконання п.п. 2 п. 3.1. вказаного договору та вимог Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» щодо прийняття зерна зерновим складом за заліковою вагою та проведення перевірки його якості.

У відповідності до п. 3.3. договору, поклажодавець зобов`язаний, зокрема, … 3) витребувати зерно після закінчення строку його зберігання.

Відповідно до п. 8.1. договору (з урахуванням додаткової угоди від 10.06.22 № 3), строк зберігання олійних культур становить до 01.04.23.

Згідно із п. 8.2. договору (з урахуванням додаткової угоди від 10.06.22 № 3), зберігання зерна понад строк, встановлений цим договором, можливе тільки за взаємною домовленістю сторін шляхом укладання додаткової угоди.

Пунктом 8.3. договору (з урахуванням додаткової угоди від 10.06.22 № 3) визначено, що зерновий склад зобов`язаний письмово не пізніше ніж за 7 днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця і визначити строк його витребування.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Листом за вих. від 06.09.22 № 06/09 директор ПСП Копичай враховуючи, що дія договору щодо зберігання зерна олійних культур закінчилась 01.04.22, а зерновий склад на адресу поклажодавця не направив до цього часу попередження про визначення строку витребування зерна, просить ТОВ ГРВ Капитал визначити строк витребування ПСП Копичай зерна в кількості 165 тонн 440 кг залишку, переданого останнім на зберігання зерновому складу згідно договору складського зберігання № 58/Ж від 15.07.21, про що повідомити письмово поклажодавця.

При цьому, позивачем не враховано, що відповідно до п. 3.3. договору, поклажодавець зобов`язаний, зокрема, витребувати зерно після закінчення строку його зберігання, а у відповідності до п. 8.1. договору (з урахуванням додаткової угоди від 10.06.22 № 3), строк зберігання олійних культур становить до 01.04.23.

З урахуванням наведеного вище в тексті цього рішення, а також приймаючи до уваги те, що:

- строк зберігання олійних культур у відповідності до договору складського зберігання від 15.07.21 № 58/Ж (з урахуванням наявної у справі підписаної сторонами додаткової угоди від 10.06.22 № 3) не скінчився;

- матеріали цієї справи не містять доказів закінчення терміну дії договору складського зберігання від 15.07.21 № 58/Ж;

- позивачем не надано доказів виконання п.п. 2 п. 3.1. вказаного договору та Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» щодо прийняття зерна зерновим складом за заліковою вагою та проведення перевірки його якості;

- позивачем не надано суду докази виконання ним п.п. 3 п. 3.3. договору щодо витребування у відповідача насіння соняшнику у відповідності до умов договору складського зберігання від 15.07.21 № 58/Ж після закінчення строку його зберігання;

- позивачем не надано доказів на підтвердження прийняття насіння соняшнику відповідачем від позивача у розумінні вимог ст. 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»,

судом, через не доведеність, відмовляється позивачу в задоволені позовних вимог у цій справі.

Вирішуючи вказану справу по суті спору судом враховано, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Таким чином, під час розгляду судом справи № 908/2350/22 позивач не навів належних та допустимих доказів на підтвердження правової позиції позивача про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у заявленому вигляді.

Судом при вирішенні спору у справі № 908/2350/22 прийнято до уваги, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.06).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Оскільки позивачем у цій справі є ПСП Копичай, а ФОП Копичай та СФГ Копичай не є учасниками по справі № 908/2350/22, судом відхилено (як такі, що не мають відношення до цієї господарської справи з вимогами ПСП Копичай у вигляді зобов`язати ТОВ ГРВ Капитал повернути ПСП Копичай 165 тон 440 кг зерно насіння соняшнику із зберігання) наступні твердження та докази:

- товарно-транспортну накладну серії ПЗО № 366760 від 17.09.21, за якою ФОП «Копичай» (замовник та вантажовідправник) на автомобілі АЕ 1053 РС здійснювалось перевезення насипом насіння соняшнику 42 тони 530 (брутто) до ТОВ ГРВ Капитал;

- товарно-транспортну накладну серії ПЗО № 366772 від 17.09.21, за якою ФОП «Копичай» (замовник та вантажовідправник) на автомобілі НОМЕР_2 (причіп НОМЕР_3 ) здійснювалось перевезення насипом насіння соняшнику 41 тона 040 (брутто) до ТОВ ГРВ Капитал;

- товарно-транспортну накладну серії ПЗО № 331878 від 13.09.21, за якою СФГ «Копичай» (замовник та вантажовідправник) на автомобілі НОМЕР_1 здійснювалось перевезення насипом насіння соняшнику 34 тони 400 (брутто) до ТОВ ГРВ Капитал.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.

При цьому, оскільки:

- відповідно до вимог ст. 124 ГПК України, разом із першою заявою по суті спору відповідачем не повідомлялось про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які така сторона очікує понести у зв`язку із розглядом справи,

- відповідно до вимог ч. 8 ст. 129 ГПК України, відповідачем не повідомлено та не подано відповідних доказів до закінчення судових дебатів, або протягом 5 днів після ухвалення рішення суду у цій справі,

судом не вирішувалось питання щодо стягнененя судових витрат на користь відповідача.

Керуючись ст. ст. 11-15, 24, 42, 46, 73-80, 86, 91, 123, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України та п.п. 17.5. п. 1 Розділ ХІ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ГПК України.

У зв`язку із введенням із 05 год. 30 хв. 24.02.22 воєнного стану в Україні Указом Президента України від 24.02.22 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» через військову агресію Російської Федерації проти України … повний текст рішення складено 01.05.2023.

Суддя В.Л. Корсун