Рішення № 110511214, 30.03.2023, Сколівський районний суд Львівської області

Справа № 453/1443/21

№ провадження 2/453/41/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2023 року Сколівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Ясінського Ю.Є.

секретаря судового засідання Гринюк Л.Я.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сколе Львівської області в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного податкового університету про визнання незаконним та скасування наказу в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду та відшкодування моральної шкоди,-

встановив:

19 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до Університету державної фіскальної служби України про визнання незаконним та скасування наказу в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 25 жовтня 2021 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків, а саме сплати судового збору в сумі 1816 грн.

25 листопада 2021 року позивачем вказані в ухвалі від 25 жовтня 2021 року недоліки усунено та надіслано суду квитанцію про сплату судового збору.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 25 листопада 2021 року було прийнято заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Сколівського рвйонного суду Львівської області від 22 травня 2022 року залучено до участі у справі правонаступника відповідача Університету державної фіскальної служби України - Державний податковий університет.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 19 червня 2017 року її було прийнято на посаду професора кафедри теорії права та держави Університету Державної фіскальної служби України відповідно до наказу № 342-к від 16.06.2017 року. Позивачу у трудову книжку працівником відділу кадрів Університету державної фіскальної служби України внесено запис за № 35 від 20 червня 2017 року про прийняття її на роботу на посаду професора кафедри теорії права та держави на період до проведення конкурсу на контрактних умовах, який внесено на підставі наказу ректора Університету Державної фіскальної служби України Пашка П.В № 342-к від 16 червня 2017 року. Наступний запис у трудовій книжці вчинено за №36 від 16 червня 2017 року про те, що «запис за №35 є недійсним», який було внесено 20 червня 2017 року.

30 вересня 2020 року Львівським апеляційним судом винесено постанову, яка набрала законної сили, згідно якої визнано недійсним запис №36 у трудовій книжці позивача від 16 червня 2017 року; поновлено її з 19 червня 2017 року на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України відповідно до наказу №342-к від 16 червня 2017 року; стягнуто з Університету державної фіскальної служби України на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи 19 червня 2017 року по 30 вересня 2020 року в сумі 414 860,75 грн. з урахуванням обов`язкових платежів та зборів, які підлягають сплаті з даної суми; стягнуто з Університету державної іскальної служби України на її користь 5 000 грн. моральної шкоди.; у решті позовних вимог - відмовлено; стягнуто з університету державної фіскальн служби України на її користь 1 866,79 грн. судового збору.

Ухвалами Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 453/1174/17 (провадження № 61-3860ск21) та від 09 серпня 2021 року (провадження № 13161ск21) відмовлено Університету державної фіскальної служби України у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у справі позовом до Університету державної фіскальної служби України, з участю особи ОСОБА_4 про визнання запису у трудовій книжці недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушеного прогулу, стягнення упущеної вигоди, відшкодування моральної шкоди.

На виконання постанови Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у цивільній справі № 453/1174/17 відповідачем Університетом Державної фіскальної служби України видано наказ від 02 вересня 2021 року № 508-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 ».

Зазначила, що з наказом № 508-к від 02 вересня 2021 року «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » ознайомилася лише 21 вересня 2021 року, коли отримала направлений відповідач Університетом Державної фіскальної служби України 16 вересня 2021 року лист від 14 вересня 2021 року № 2252/01-18 на її ім`я. До 21 вересня 2021 року університет державної фіскальної служби України не повідомляв її про видання наказу про поновлення на роботі та не ознайомлював з даним наказом.

За наведених обставин, наказ Університету державної фіскальної служби України № 508-к від 02 вересня 2021 року «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » в частині п. 2 вказаного наказу щодо «вважати трудові правовідносини з професій кафедри теорії права та держави університету державної фіскальної слуї України ОСОБА_1 припиненими 31 серпня 2017 року у зв`язкі закінченням строку трудового договору» є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки Відповідач Університет державної фіскальної служби України затримав виконання рішення суду і лише формально поновив позивача на роботі, при цьому фактично не забезпечивши їй як поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Невчинення роботодавцем усіх дій, які включають у себе виконання рішення суду про поновлення на роботі, є підставою для покладення на нього відповідальності, визначеної статтею 236 КЗпПУкраїни.

01 лютого 2022 року представник відповідача за довіреністю член комісії з реорганізації Університету ДФС України Шакірова А. надіслала на електрону адресу суду відзив на позовну заяву (вх№ЕП 170) в якому зазначила, що позивачем одночасно після видання Університетом наказу від 02 вересня 2021 року № 508-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » подано до Сколівського районного суду Львівської області 3 (три) позовні заяви, а саме: судова справа № 453/1589/21 (суддя Курницька В.Я.) - позивач ОСОБА_1 , відповідач - Університет ДФС України предмет позову: про виплату всіх сум, шо належать працівникові при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку; судова справа №453/1433/21 (суддя Ясінський Ю.Є.) - позивач ОСОБА_1 , відповідач - Університет ДФС України предмет позову: про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду і дана судова справа № 453/1443/21 (суддя Ясінський Ю.Є.) - позивач ОСОБА_1 , відповідач - Університет ДФС України предмет позову: про визнання незаконним та скасування наказу в частині, поновлення на роботі, стягненнясереднього заробітку за затримку виконання рішення суду та відшкодування моральної шкоди. Всі вище вказані позовні заяви подані одним Позивачем до одного того ж самого Відповідача, при цьому позовні заяви повністю між собою ідентичні, з абсолютно однаковими аргументами та аналогічними підставами. При цьому предмети цих позовних заяв різні, протирічать одна одній, є не послідовними та абсурдними. Таким чином вважаєть, що Позивач протиправно, в повній мірі зловживаючи своїми процесуальними правами, намагається незаконно, використовуючи систему судової влади України, задовольнити свої меркантильні потреби, що в свою чергу порушує право Відповідача на стабільне функціонування, як закладу вищої освіти. Позовна вимога щодо поновлення на роботі є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки трудові відносини з Позивачем припинені 31 серпня 2017 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору - контракту. Таким чином Позивач, заповнивши бланк контракту (власноручно, особисто, свідомо, без тиску), усвідомлював та розумів, що трудові правовідносини з Університетом укладаються на певний строк, тобто з 19 червня 2017 року по 31 серпня 2017 року. Позовна вимога щодо стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення суду є взагалі передчасною та абсурдною, оскільки такої події як «затримки виконання рішення суду» за результатами розгляду даної справи не відбулось. По-перше, не має ще рішення суду яке б набрало законного сили на користь Позивача про скасування п.2 наказу № 508-к від 02 вересня 2021 року та поновлення його на посаді. По-друге, Відповідач ще ніяких дій щодо «затримки виконання рішення» не вчиняв і не міг вчиняти. Тому, вважає і цю позовну вимогу безпідставною та незаконною, які весь позов в цілому, який підлягає відмові, а тому просить в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Університету державної фіскальної служби України про визнання незаконним та скасування наказу в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду та відшкодування моральної шкоди відмовити у повному обсязі.

14 лютого 2022 року позивач ОСОБА_1 надіслала на елктрону адресу суду відповідь на відзив на позовну заяву (вх.№254) вказавши, що у відповідача відсутні будь які правові підстави для захисту його дій, а проведення ним звільнення позивача 31 серпня 2017 року наказом № 508-к від 02 вересня 2021 року (4 роки назад) є не що інше як грубе порушення трудового законодавства. Ніяких зловживань з боку Позивача немає, адже кожна з поданих позовних заяв до Сколівського районного суду Львівської області має інший предмет позову, спільне Позивач і Відповідач. Закінчення трудового договору 31 серпня 2017 року не могло бути і у Відповідача для цього не було ніяких підстав. Судом у справі № 453/1174/17 встановлено, що розпочались трудові правовідносини 19 червня 2017 року, які продовжувались безстроково. На судовому розгляді у справі №453/1174/17 Відповідач заперечував, що контракт між Позивачем і Відповідачем (Університетом) був укладений, оскільки його не затвердив працедавець. Оригінали бланків контракту було повернено Позивачу. Про це свідчить і довідка Відповідача за № 45 від 28 лютого 2018 року, видана на вимогу Сколівського районного суду Львівської області та яка знаходиться у справі №453/1174/17. Отже, заповнення Позивачем бланку контракту за твердженням самого Відповідача не свідчить про його укладення, адже Відповідач навіть не оголошував конкурс, не проводив його, і зрештою не затверджував своїм підписом цей договір. Тому суди не брали до уваги цей «документ», а Відповідач і сам відмовився від нього, засвідчивши це у вказаній довідці.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримала у повному обсязі, покликаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Просила позов задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити.

Представник відповідача Державного податкового університету Берестень В.В. в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог покликаючись на обставини, викладені у відзиві та письмових поясненнях від 28 березня 2023 року.

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали даної справи та справи №453/1174/17, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч.1 ст. 4 та ч.1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч.1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи із наведених вище процесуальних норм суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач про порушення своїх трудових прав, про які йдеться у позові, дізналася 21 вересня 2021 року, отримавши поштовим зв`язком наказ про припинення трудових відносин. Як вбачається із поданої позовної заяви, така зареєстрована судом 19 жовтня 2021 року. Таким чином встановлений законом строк звернення до суду за вирішенням трудового спору позивачем не пропущений.

19 червня 2017 року позивача було прийнято на посаду професора кафедри теорії права та держави Університету Державної фіскальної служби України відповідно до наказу № 342-к від 16 червня 2017 року. Позивачу у трудову книжку працівником відділу кадрів Університету державної фіскальної служби України внесено запис за № 35 від 20 червня 2017 року про прийняття її на роботу на посаду професора кафедри теорії права та держави на період до проведення конкурсу на контрактних умовах, який внесено на підставі наказу ректора Університету Державної фіскальної служби України Пашка П.В № 342-к від 16 червня 2017 року. Наступний запис у трудовій книжці вчинено за №36 від 16 червня 2017 року про те, що «запис за №35 є недійсним», який було внесено 20 червня 2017 року.

Згідно постанови Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, яка набрала законної сили, визнано недійсним запис №36 у трудовій книжці позивача від 16 червня 2017 року; поновлено позивача з 19 червня 2017 року на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України відповідно до наказу №342-к від 16 червня 2017 року; стягнуто з Університету державної фіскальної служби України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи 19 червня 2017 року по 30 вересня 2020 року в сумі 414 860,75 грн. з урахуванням обов`язкових платежів та зборів, які підлягають сплаті з даної суми; стягнуто з Університету державної іскальної служби України на користь позивача 5 000 грн. моральної шкоди.; у решті позовних вимог відмовлено; стягнуто з університету державної фіскальн служби України на користь позивача 1 866,79 грн. судового збору.

Ухвалами Верховного Суду від 18 травня 2021 року та від 09 серпня 2021 року у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами Університету державної фіскальної служби України та третьої особи ОСОБА_4 , відповідно, на постанову Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, відмовлено.

На виконання постанови Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, в.о. ректора Університету державної фіскальної служби України В. Унинець-Ходаківська було видано наказ № 509-к від 02 вересня 2021 року, яким поновлено ОСОБА_1 на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України з 19 червня 2017 року. Відповідно до п.2 вказаного наказу, трудові відносини з професором кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України ОСОБА_1 вирішено вважати припиненими 31 серпня 2017 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору, у відповідності до п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач у письмовій формі звертався до Університету державної фіскальної служби України з проханням змінити зміст п.2 наказу №509-к, де замість зазначеного тексту вказати «внести відповідний запис у трудову книжку про поновлення на посаді професора кафедри теорії права та держави професора, доктора наук з державного управління ОСОБА_1 » та одночасно надіслати проєкт навчального навантаження на 2021-2022 року.

У відповідь Університетом державної фіскальної служби України позивачу скеровано лист, згідно тексту якого, на виконання постанови Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, Університетом державної фіскальної служби України видано наказ від 02 вересня 2021 року №509-к «Про поновлення ОСОБА_1 на посаді». 06 вересня 2021 року Університетом здійснений перерахунок коштів в повному обсязі до Ірпінського МВ ДВС ЦМГУ у зв`язку із фактичним виконанням постанови Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року. Щодо навчального навантаження, то таке з 2021-2022 роки не планувалося, оскільки трудові відносини з ОСОБА_1 припинені з 31 серпня 2017 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Згідно з ч.1 ст. 21 КЗпП України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У частинах першій-третій ст. 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (ст. 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», який набрав чинності 01 січня 2015 року, виключено ч.4 ст. 24 КЗпП України, відповідно до якої трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Одночасно цим Законом змінено назву ст. 235 КЗпП України та доповнено її після частини п`ятої новою частиною наступного змісту: «При винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи».

Отже, зміни, які внесені до трудового законодавства, за своїм змістом не тягнуть погіршення становища працівників, які фактично були допущені до роботи тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані власником чи уповноваженим ним органом.

Крім того, зміст ст. 24 КЗпП України не обмежує права працівника на укладення трудового договору з працедавцем із часу фактичного допущення його до роботи без укладення трудового договору та видання наказу чи розпорядження, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 127/1309/16-ц (провадження № 61-974 св 17).

З оглянутої в судовому засіданні справи №453/1174/17, яка витребовувалась з архіву Сколівського районного суду Львівської області, вбачається, що 12 червня 2017 року ОСОБА_1 на ім`я ректора Університету державної фіскальної служби України ОСОБА_4 подала заяву такого змісту: «Прошу прийняти мене на посаду професора кафедри теорії права та держави з 19 червня 2017 року». Заява ОСОБА_1 про прийняття на роботу була завізована посадовими особами Університету державної фіскальної служби України: безпосереднім керівником завідувачем кафедри теорії права та держави проф. ОСОБА_5 , директором навчально-наукового інституту права проф. Топчієм В.В., першим проректором з навчально-методичної та виховної роботи проф. ОСОБА_6 , а у верхньому лівому кутку заяви проставлено штамп «Відділ кадрів. До наказу» та підписано ректором - професором Пашком П.В., що на думку колегії суддів свідчило про погодження ректором професором Пашко П.В. прийняття ОСОБА_1 на роботу згідно поданої нею заяви з 19 червня 2017 року. Отже ОСОБА_1 , склавши та підписавши заяву про прийняття на роботу, з однієї сторони, та службові особи Університету держаної фіскальної служби України, у тому числі і ректор Університету проф. Пашко П.В., наклавши резолюцію на вказаній заяві «Відділу кадрів. До наказу», поставивши власноручно підпис, у такий спосіб погодили прийняття ОСОБА_1 на роботу, досягли домовленості з істотних умов трудового договору. Отже ОСОБА_1 з 19 червня 2017 року фактично була допущена до роботи на посаду професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України.

Судом встановлено, що у трудовій книжці позивача міститься запис за № 35 від 20 червня 2017 року про прийняття позивача на роботу на посаду професора кафедри теорії права та держави на період до проведення конкурсу на контрактних умовах. Як підставу внесення запису № 35 зазначено наказ № 342-к від 16.06.2017 року. За № 36 внесено запис від 16 червня 2017 року про визнання запису під номером 35 недійсним. Однак як вбачається з постанови Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, яка набралазаконної сили, визнано недійсним запис №36 у трудовій книжці позивача від 16 червня 2017 року та поновлено позивача з 19 червня 2017 року на посаді професора кафедри теорії права та держави університету державної фіскальної служби України відповідно до наказу № 342-к від 16.06.2017 року. Тобто вказаною постановою встановлено факт наявності трудових відносин між поживачем ОСОБА_1 та відповідачем Університету Державної фіскальної служби України. Окрім того, вказаним судовим рішенням встановлено факт недійсності запису №36 у трудовій книжці позивача від 16 червня 2017 року.

Відтак, враховуючи наведене, суд дійшов висновку що позовна вимога ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування наказу Університету державної фіскальної служби України №508-к від 02 вересня 2021 року «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » в частині п.2 вказаного наказу щодо «Вважати трудові правовідносини з професором кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України ОСОБА_1 припиненими 31 серпня 2017 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору» підлягають до задоволення, оскільки трудовий договір не укладався, а звільнення відбулось без проведення конкурсу на контрактних умовах(запис у трудовій книжці позивачки за №35 від 20 червня 2017 року).

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду, суд прийшов до висновку, що ця вимога не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Постановою Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 у справі №453/1174/17 апеляційну скаргу Позивача задоволено частково, рішення Сколівського районного суду Львівської області від 07.12.2018 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов Позивача задоволено частково, а саме:

- стягнуто з Університету державної фіскальної служби України на користь Позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 19.06.2017 року по 30.09.2020 року, в сумі 414 860,75 грн.; та стягнуто з Університету державної фіскальної служби України на користь позивача 5 000 грн. моральної шкоди. Зазначене рішення виконане Університетом в повному обсязі, про що і не заперечили позивачі.

Суд звертаєувагу нате,що позивачами13жовтня 2021року поданодо Сколівськогорайонного суду Львівськоїобласті справусправу №453/1433/21 (суддя Ясінський Ю.Є.) - позивач ОСОБА_1 , відповідач - Університет ДФС України предмет позову: про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду, яка на даний час не розглянута. Крім того,слід взятидо увагите,що післяпоновлення позивачкина роботі(Наказ№508-квід 12вересня 2021року),жодного рішеннясудом неприймалось,тому відсутнійсам фактзатримки виконаннярішення суду.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, то суд прийшов до висновку, що ця вимога підлягає до часткового задоволення виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом зазначених положень закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином,захист порушеногоправа усфері трудовихвідносин забезпечуєтьсяяк відновленнямстановища,яке існувалодо порушенняцього права(наприклад,поновлення нароботі),так імеханізмом компенсаціїморальної шкоди,як негативнихнаслідків (втрат)немайнового характеру,що виниклив результатідушевних страждань,яких особазазнала узв`язкуз посяганнямна їїтрудові правата інтереси.Конкретний спосіб,на підставіякого здійснюєтьсявідшкодування моральноїшкоди обираєтьсяпотерпілою особою,з урахуваннямхарактеру правопорушення,його наслідківта іншихобставин.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судом з урахуванням перенесених моральних та психологічних страждань, які виражалися в щоденних сильних переживаннях, постійних хвилюванях про те, як забезпечити себе та свою сім`ю, враховано також стан здоров`я позивачки, тяжкість вимушених змін у її життєвих та виробничих стосунках.

Тому, суд, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, розглядаючи справу не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, приходить до висновку, що з відповідача Державний податковий університет на користь позивача ОСОБА_1 в порядку відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню 1000 гривень, що буде цілком еквівалентним завданим моральним стражданням.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача Державного податковго університету на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати по справі у розмірі сплаченого позивачем при зверненні до суду судового збору, який, у даному випадку складає 1816 грн.

Керуючись ст. ст. 5,12-13,89,141,258, 259,264, 265,268, 273 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Університету державної фіскальної служби України №508-к від 02 вересня 2021 року «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » в частині п.2 вказаного наказу щодо «Вважати трудові правовідносини з професором кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України ОСОБА_1 припиненими 31 серпня 2017 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору».

Стягнути з Державного податкового університету (місце знаходження: вул. Університетська, 31, м. Ірпінь, Київської області, ЄДРПОУ 44550814 з/ф НОМЕР_1 , МФО 820172) на користь ОСОБА_1 (зареєстрованої за адресою: с. Сможе, Стрийського району Львівської області, РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду в сумі 1000 (одна тисяча) грн.

Стягнути з Державного податкового університету (місце знаходження: вул. Університетська, 31, м. Ірпінь, Київської області, ЄДРПОУ 44550814 з/ф НОМЕР_1 , МФО 820172) на користь ОСОБА_1 (зареєстрованої за адресою: с. Сможе, Стрийського району Львівської області, РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у сумі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстрованої за адресою: с. Сможе, Стрийського району Львівської області, РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач:Державний податковий університет (місце знаходження: вул. Університетська, 31, м. Ірпінь, Київської області, ЄДРПОУ 44550814, МФО 820172)

Повний текст рішення виготовлено 11 квітня 2023 року.

Суддя Ю.Є. Ясінський