Рішення № 11048774, 11.08.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.08.10 р.                     Справа № 35/133пд                               

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „РосУкрОйл”, м. Донецьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Сервісгаз”, м.Євпаторія, АР Крим

про визнання недійсним договору підряду № 12/08/05 від 12.08.2005 р.

Суддя                                         Мальцев М.Ю.

Представники:

від позивача: Бєломєстнов А.Ю., за довіреністю б/н від 14.07.2010 р.

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „РосУкрОйл”, м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Сервісгаз”, м.Євпаторія, АР Крим про визнання недійсним договору підряду № 12/08/05 від 12.08.2005 р.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на копію договору № 12/08/05 від 12.08.2005 р., а також на те, що спірний договір суперечить приписам діючого законодавства України, зокрема, ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України, а отже, відповідно до ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України повинен бути визнаний недійсним.

06.07.2010 р. відповідачем надано клопотання про зобов’язання позивача направити копію позовної заяви і додані до неї матеріали, а також про направлення поштової кореспонденції на іншу адресу.

14.07.2010 р. відповідачем надано клопотання про направлення матеріалів справи №35/133пд за підсудністю до господарського суду Автономної Республіки Крим.

У відзиві на позовну заяву б/н від 15.07.2010 р. відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що відповідач при укладанні спірного договору не знав та за будь-яких обставин не міг знати про існування обмежень, встановлених для виконавчого органу позивача, а отже обмеження на здійснення дієздатності позивача його виконавчим органом у договірних відносинах з покупцями нерухомого майна.

Також відповідачем надано заяву про застосування строку позовної давності, з посиланням на ст. ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України.

26.07.2010 р. відповідачем надано для залучення до матеріалів справи клопотання про зобов’язання позивача направити на адресу відповідача копію позовної заяви та додані до неї документи; клопотання про направлення матеріалів справи за підсудністю, заяву про застосування строків позовної давності, відзив на позовну заяву з додатками, докази надіслання копії відзиву позивачу, копію довіреності представника.

Позивач у відгуку на відзив б/н від 02.08.2010 р. зазначив, що відповідачу направлена копія позовної заяви; з посиланням на ст. ст. 256, 261 ЦК України, п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними”, п. 3.3. Роз’яснень Вищого Арбітражного Суду України від 12.03.1999 р. № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними”, застосування позовної давності при вирішенні спору по справі № 35/133пд є необґрунтованим; вважає обґрунтованим звернення з позовом саме до господарського суду Донецької області; твердження відповідача, що суди у розгляді справи № 44/91 не розглядали питання щодо дійсності спірного договору та його відповідності діючому законодавству є необґрунтованим та незаконним; твердження відповідача щодо його необізнаності з повноваженнями директора позивача є необґрунтованими, оскільки при укладанні договору повноваження сторін ґрунтувались на Статуті.

У доповненні до відзиву на позовну заяву від 10.08.2010 р. відповідач також проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що відповідач при укладанні спірного договору не знав та за будь-яких обставин не міг знати про існування обмежень, встановлених для виконавчого органу позивача; після укладання спірного договору відповідач повністю виконав всі зобов’язання за договором, поставивши та змонтувавши технологічне обладнання для автомобільної газонаповнювальної компресорної станції; жодної претензії щодо відсутності компетенції директора на підписання договору на протязі 4 років з дня встановлення обладнання ані директор, ані загальні збори, ані будь-яка посадова особа підприємства не висували.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 02.08.2010 р. задоволено клопотання позивача про продовження строку розгляду справи до 17.08.2010 р.

Розгляд справи відкладався.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

Між позивачем та відповідачем був укладений договір № 12/08/05 від 12.08.2005 р. (надалі Договір), згідно з яким, Виконавець (відповідач) зобов’язується виготовити та поставити технологічне обладнання згідно до робочого проекту відповідно до технічних умов У 29.1-23203562.001-2001 та із специфікацією, вказано у Додатку № 1, що є невід’ємною частиною цього Договору, здійснити монтаж та пуско-налагодження, а Замовник (позивач) зобов’язується прийняти устаткування, виконані роботи по монтажу та пуско-налагодженню та своєчасно оплатити їх на умовах цього договору (п. 1.1. Договору).

Договір, з якого виникли цивільні права та обов’язки сторін, за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм статей 837-864 Цивільного кодексу України та ст. ст. 317-323 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що спірний Договір не відповідає вимогам закону , а саме ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України, тобто всупереч п. 9.2. та 9.8.4. Статуту позивача, директор, підписавший спірний Договір перевищив дозволений обсяг повноважень, а отже, відповідно до ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України повинен бути визнаний недійсним.

Оцінивши в сукупності представлені в обґрунтування заявлених позовних вимог докази та викладені обставини, господарський суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „РосУкрОйл”, м. Донецьк не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в ст. 205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою ( ст. 207 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та не відповідність його внутрішній волі учасника правочину, не спрямованість сторони на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно ст. 97 Цивільного кодексу України, управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Частиною 3 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язані діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не надано жодних доказів того, що відповідач знав чи за всіма обставинами не міг не знати про те, що директор, підписавший спірний Договір перевищив дозволений обсяг повноважень.

Крім того, як зазначає позивач у позові та підтверджується відповідачем у відзиві на позовну заяву сторони виконали взяті на себе зобов’язання відповідно до умов спірного Договору.

Також до матеріалів справи не додано жодних доказів звернення позивача з претензією щодо відсутності компетенції директора на підписання договору.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

          Клопотання відповідача про направлення справи № 35/133пд за підсудністю суд вважає необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, оскільки за спірним договором відповідач зобов’язаний здійснити роботи, а позивач у свою чергу, зобов’язаний здійснити оплату за виконані відповідачем роботи, отже спірний договір є двосторонньозобов’язуючим.

          Заява відповідача про застосування строку позовної давності також не підлягає задоволенню, з огляду на безпідставність позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82 –85 Господарського процесуального Кодексу України, ст. ст. 92, 203, 204, 205, 207, 215, 626, 627, 837-864 Цивільного кодексу України, ст. ст. 317-323 Господарського кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „РосУкрОйл”, м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Сервісгаз”, м.Євпаторія, АР Крим про визнання недійсним договору підряду № 12/08/05 від 12.08.2005 р., - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня

його прийняття (підписання).

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено в судовому засіданні 11.08.2010 р.

Текст рішення підписано 13.08.2010 р.

Суддя