Рішення № 110433517, 24.04.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2023 року № 320/3097/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі ГУ ДПС у Київській області), в якому просить:

визнати протиправними дії, що виявились у нарахуванні позивачу грошових зобов`язань за платежем "Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (ЄСВ)" за 2018-2019 роки;

визнати протиправною та скасувати вимогу від 15.05.2019 № Ф-6963-56, згідно з якою контролюючий орган вимагає сплати боргу (недоїмки) за платежем "Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (ЄСВ)" у сумі 5 211,36 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що контролюючий орган вчинив низку протиправних дій при визначенні йому грошових зобов`язань зі сплати ЄСВ, а саме: 1) за відсутності у позивачки доходу від здійснення підприємницької діяльності неправомірно здійснив нарахування їй ЄСВ як фізичній особі-підприємцю, виходячи з мінімального розміру, при цьому, не врахував, позивачка у цей період сплачувала зобов`язання з ЄСВ з доходів у вигляді заробітної плати, які одержувала за основним місцем роботи, в розмірі більшому за мінімальний розмір страхового внеску; 2) без законних підстав, за наявності судового спору щодо правомірності видання вимоги про сплату боргу (недоїмки) звернув цей документ до примусового виконання. На думку позивачки, оспорювана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною і такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою від 13.04.2020 суд залишив позовну як таку, що не відповідає вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, без руху.

Позивач усунув недоліки позовної заяви в установлений судом строк та спосіб.

Ухвалою від 15.01.2021 суд відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Головне управління ДПС у Київській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому стверджує позивачка починаючи з 01.01.2017 була зобов`язана нараховувати та сплачувати ЄСВ, оскільки у цей період була зареєстрована як фізична особа-підприємець. Нарахування недоїмки з ЄСВ здійснені по інтегрованій картці платника (позивача) в автоматичному режимі, а саме: за IV квартал 2018 року 2 457,18 грн (3*819,06 грн); за І квартал 2019 року 2 754,18 грн (3*918,06 грн), загальна сума боргу (недоїмки ) 5 211,36 грн. У зв`язку і наявністю в інтегрованій картці позивача заборгованості зі сплати ЄСВ у розмірі 5 211,36 грн контролюючий орган, відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ф-6963-56, яка є виконавчим документом, тому й була звернута відповідачем до примусового виконання.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_2 у період з 22.08.2007 по 03.09.2019 була зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця (запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності в ЄДР від 03.09.2019, номер запису: 23570060003004794).

Позивачка у період з 01.01.2018 по 03.09.2019 перебувала на загальній системі оподаткування, однак доходів від здійснення підприємницької діяльності у цей період не отримувала.

Суд встановив, що у період з 05.02.2018 (наказ № 125/1-к від 02.02.2018) по 06.09.2019 (наказ № 858/1-к від 05.09.2019) позивачка працювала за трудовим договором на посаді фельдшера-лаборанта Ірпінської міської поліклініки в Комунальному закладі "Ірпінська центральна міська лікарня" Ірпінської міської ради Київської області, реорганізованому в Комунальне некомерційне підприємство "Ірпінська центральна міська лікарня" Ірпінської міської ради Київської області (далі КНП "Ірпінська ЦМЛ"), що підтверджується довідкою КНП "Ірпінська ЦМЛ" від 27.03.2020 № 440 та копією трудової книжки позивача.

Таким чином, позивачка є застрахованою особою у розумінні Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", за яку єдиний страховий внесок сплачує роботодавець.

Так, за 2018 рік роботодавець позивача КНП "Ірпінська ЦМЛ" нарахував та сплатив за найманого працівника ОСОБА_1 ЄСВ у загальній сумі 11 881,55 грн, у тому числі: 761,98 грн за лютий 2018 року; 1087,94 грн за березень 2018 року; 973,65 грн. за квітень 2018 року; 973,65 грн за травень 2018 року; 1017,65 грн за червень 2018 року; 973,65 грн за липень 2018 року; 1788,71 грн за серпень 2018 року; 973,65 грн за вересень 2018 року; 973,65 грн за жовтень 2018 року; 926,47 грн за листопад 2018 року; 1 430,55 грн за грудень 2018 року (довідка від 26.03.2020 № 33, видана КНП "Ірпінська ЦМЛ").

У період з 01.01.2019 по 06.03.2019 рік КНП "Ірпінська ЦМЛ" нарахувало та сплатило за найманого працівника ОСОБА_1 ЄСВ у загальній сумі 11 982,33 грн, у тому числі: 1 061,39 грн за лютий 2019 року; 1 445,95 грн за березень 2019 року; 1 516,75 грн. за квітень 2019 року; 1 061,39 грн за травень 2019 року; 1 063,51 грн за червень 2019 року; 1 336,39 грн за липень 2019 року; 2 330,35 грн за серпень 2019 року; 1 065,18 грн за вересень 2019 року (довідка від 26.03.2020 № 34, видана КНП "Ірпінська ЦМЛ").

Відомості про сплату за ОСОБА_1 її працедавцем страхових внесків та наявність у неї страхового стажу, який надає право на отримання державної соціальної допомоги, у тому числі й за періоди, щодо яких виник спір, підтверджується також витягами з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формами ОК-5 та ОК-7.

Як вже зазначалось, 03.09.2019 ОСОБА_1 припинила підприємницьку діяльність (номер запису в ЄДР: 23570060003004794).

Позивач стверджує, що 12.03.2020 одержала з Ірпінського міського відділу Державної виконавчої служби ЦМУ МЮ постанову державного виконавця від 04.02.2020 ВП № 61143613 про стягнення з неї боргу у розмірі 5 211,36 грн на підставі вимоги Головного управління ДФС у Київській області від 15.05.2019 № Ф-6963-56.

На адвокатський запит представника позивача від 13.03.2020 № 7 ГУ ДФС у Київській області листом від 19.03.2020 № 10162/10/10-36-10-00-14 повідомило, що контролюючий орган щоквартально здійснював нарахування ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю ЄСВ, виходячи з визначеного законом розміру мінімального страхового внеску, а саме:

21.01.2019 нараховано ЄСВ за ІV квартал 2018 року у сумі 2 457,18 грн, сплачено 0 грн, сума боргу 2 457,18 грн;

19.04.2019 нараховано ЄСВ за І квартал 2019 року у сумі 2 754,18 грн, сплачено 0 грн, сума боргу 5 211,36 грн;

19.07.2019 нараховано ЄСВ за ІІ квартал 2019 року у сумі 2 754,18 грн, сплачено 0 грн, сума боргу 7 965,54 грн.

На підставі даних ІКПП позивача суд встановив, що станом на 31.12.2019 за позивачем обліковується заборгованість з ЄСВ у загальному розмірі 7 965,54 грн, нарахування здійснені 21.01.2019 у сумі 2457,18 грн, 19.04.2019 у сумі 2 754,18 грн, 19.07.2019 у сумі 2 754,18 грн.

У зв`язку з наявністю в ІКПП позивача за кодом бюджетної класифікації 71040000 заборгованості зі сплати ЄСВ відповідач у травні 2019 року в автоматичному режимі сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ф-6963-56 на суму 5 211,36 грн та направив на адресу позивача.

У лютому 2020 року відповідач звернув вимогу від 15.05.2019 № Ф-6963-56 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 5 211,36 грн до примусового виконання (постановою державного виконавця Ірпінського МВ ДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ від 20.02.2020 відкрито виконавче провадження № 61143613).

У березні 2020 року позивач, не погоджуючись з діями та рішенням (вимогою) контролюючого органу щодо визначення йому грошового зобов`язання із сплати ЄСВ, вважаючи їх безпідставними та протиправними, звернувся до суду з адміністративним позовом, що розглядається у даній справі.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Предметом спору у цій справі є правомірність визначення позивачеві як фізичній особі-підприємцю, що перебуває на загальній системі оподаткування, обов`язку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за відсутності доходів від здійснення підприємницької діяльності та з огляду на те, що позивач, зокрема у період, за який відповідач здійснив нарахування ЄСВ, був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі також ПК України) в частині, що стосується відносин, які виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства; Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у частині, що стосується відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі також Закон № 2464-VI) у частині, що стосується правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, Законом № 2464-VI визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2424-VI платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною четвертою статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Облік нарахованих і сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платника, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками.

Недоїмка сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (далі Інструкція №449).

Згідно з вимогами Закону № 2464-VI та Інструкції № 449 на платника покладено обов`язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Законом України від 06.12.2016 № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесені зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 1 січня 2017 року, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).

Мінімальний страховий внесок сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Таким чином, фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.

Частиною п`ятою статті 8 Закону № 2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.

Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДПС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.

Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", який набув чинності з 01.01.2018, унесені зміни до Закону № 2464-VI, передбачено, що з 1 січня 2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування) (окрім страхувальників, перелічених у статті 4 Закону №2464-VI) зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI).

Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено, що місячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року становить 3 723,00 грн.

Це відповідно означає, що у 2018 році мінімальний страховий внесок з ЄСВ складає:

2 457,18 грн (3 723,00 грн х 3 х 22% = 2 457,18 грн) за І квартал 2018 року (підлягає сплаті до 19.04.2018);

2 457,18 грн (3 723,00 грн х 3 х 22% = 2 457,18 грн) за ІІ квартал 2018 року (підлягає сплаті до 19.07.2018);

2 457,18 грн (3 723,00 грн х 3 х 22% = 2 457,18 грн) за ІІІ квартал 2018 року (підлягає сплаті до 19.10.2018);

2 457,18 грн (3 723,00 грн х 3 х 22% = 2 457,18 грн) за ІV квартал 2018 року (підлягає сплаті до 21.01.2019).

Законом України від 23.11.2018 №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" установлено, щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2019 року становить 4 173,00 грн.

Це відповідно означає, що у 2019 році мінімальний страховий внесок з ЄСВ складає:

2 754,18 грн (4 173,00 грн х 3 х 22% = 2 754,18 грн) за І квартал 2019 року (підлягає сплаті до 19.04.2019);

2 754,18 грн (4 173,00 грн х 3 х 22% = 2 754,18 грн) за ІІ квартал 2019 року (підлягає сплаті до 19.07.2019);

2 754,18 грн (4 173,00 грн х 3 х 22% = 2 754,18 грн) за ІІІ квартал 2019 року (підлягає сплаті до 19.10.2019);

2 754,18 грн (4 173,00 грн х 3 х 22% = 2 754,18 грн) за ІV квартал 2019 року (підлягає сплаті до 20.01.2020).

Статтею 6 Закону № 2464-VI визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пунктів 6, 7 статті 13 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Приписами статті 25 Закону № 2464-VI та пункту 3 Розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом (п. 3 Розділу VI Інструкції).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи).

У справі, що розглядається, контролюючий орган підставі відповідних приписів Закону № 2464-VI та Інструкції № 449, виходячи з встановленого законом розміру мінімального страхового внеску, здійснив нарахування позивачу зобов`язання зі сплати ЄСВ за ІV квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн, за І квартал 2019 року в сумі 2 754,18 грн, за ІІ квартал 2019 року в сумі 2 754,18 грн, а також надіслав позивачеві вимогу від 15.05.2019 № Ф-6963-56 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 5 211,36 грн.

З матеріалів справи вбачається, що на час розгляду справи за даними ІКПП відповідача обліковується заборгованість з єдиного соціального внеску у сумі 7 965,54 грн як недоїмка з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка складається з сум грошових зобов`язань зі сплати ЄСВ, нарахованих відповідачем, виходячи встановленого розміну мінімального страхового внеску, за ІV квартал 2018 року (2457,18 грн), за І квартал 2019 року (2 754,18 грн), за ІІ квартал 2019 року (2 754,18 грн).

У позовній заяві позивачка наголосила та надала суду докази того, що є найманим працівником, у період з 2018 по 2019 рік (у тому числі й за період, за який відповідач здійснив нарахування ЄСВ) одержував дохід у вигляді заробітної плати, його роботодавець за основним місцем роботи належним чином виконував вимоги законодавства щодо нарахування та своєчасності сплати за позивача як найманого працівника ЄСВ у розмірі більшому за розмір мінімального страхового внеску. У той же час, як фізична особа-підприємець позивачка у періоді, за який відповідач здійснив нарахування ЄСВ, доходів від здійснення підприємницької діяльності не отримувала.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві на позовну заяву зазначив, що фізичні особи-підприємці, які одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе. При цьому, на думку відповідача, сплата ЄСВ у такому разі не здійснюється подвійно, адже грошові зобов`язання з ЄСВ за особу, яка отримує дохід як найманий працівник, сплачує її роботодавець (утримання ЄСВ із заробітної плати не на здійснюється.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що працівник це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд наголошує, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є здійснення такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, але фактично не здійснюють та не ведуть господарську (підприємницьку) діяльність та доходи від такої діяльності не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 сформував висновок щодо застосування норм права, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську (підприємницьку) діяльність не здійснює та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою особою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Враховуючи наведений висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, суд при вирішенні спору у справі, що розглядається, повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу від такої діяльності у періоді, за який податковий орган здійснив нарахування єдиного внеску; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

У справі, що розглядається, суд на підставі довідки від 26.03.2020 № 33, виданої Комунальний некомерційним підприємством "Ірпінська центральна міська лікарня" Ірпінської міської ради Київської області, встановив, що у період з 01.01.2018 по 31.12.2018 дохід позивачки становив 54 006,98 грн. При цьому, роботодавцем у цей період нараховано та сплачено за позивачку ЄСВ у загальному розмірі 11881,55 грн, у тому числі: 761,98 грн за лютий 2018 року; 1087,94 грн за березень 2018 року; 973,65 грн. за квітень 2018 року; 973,65 грн за травень 2018 року; 1017,65 грн за червень 2018 року; 973,65 грн за липень 2018 року; 1788,71 грн за серпень 2018 року; 973,65 грн за вересень 2018 року; 973,65 грн за жовтень 2018 року; 926,47 грн за листопад 2018 року; 1430,55 грн за грудень 2018 року.

Згідно з довідкою від 26.03.2020 № 34, виданою Комунальний некомерційним підприємством "Ірпінська центральна міська лікарня" Ірпінської міської ради Київської області, у період з 01.01.2019 по 31.12.2019 дохід позивачки становив 54465,10 грн. При цьому, роботодавцем у цей період нараховано та сплачено за позивачку ЄСВ у загальному розмірі 11982,33 грн, у тому числі: 1061,39 грн за лютий 2019 року; 1445,95 грн за березень 2019 року; 1516,75 грн. за квітень 2019 року; 1061,39 грн за травень 2019 року; 1063,51 грн за червень 2019 року; 1336,39 грн за липень 2019 року; 2330,35 грн за серпень 2019 року; 1065,18 грн за вересень 2019 року.

Отже, зазначена юридична особа, здійснюючи нарахування та виплату позивачці заробітної плати, зокрема, за ІV квартал 2018 року, І квартал 2019 року та ІІ квартал 2019 року, сплачувала за неї як страхувальник єдиний соціальний внесок у розмірі не нижчому за встановлений законом розмір мінімального страхового внеску за відповідний квартал відповідного року.

У той же час, відповідач не надав суду доказів несплати або сплати позивачем ЄСВ у розмірі, меншому за встановлений законом розмір мінімального страхового внеску за відповідний квартал відповідного року. Відсутні такі докази й в матеріалах судової справи.

Жодних доказів, які б свідчили про одержання позивачем доходів від здійснення підприємницької діяльності, зокрема, у ІV кварталі 2018 року, І кварталі 2019 року та ІІ кварталі 2019 року суду не надано, відсутні такі докази й в матеріалах судової справи.

Контролюючий орган, здійснюючи формування та надіслання позивачці вимоги від вимоги від 15.05.2019 № Ф-6963-56 про сплату недоїмки (боргу) у сумів 5 211,36 грн, керувався лише відомостями з ЄДР про державну реєстрацію позивачки в якості фізичної особи-підприємця. При цьому, відомості про одержання позивачкою доходу за основним місцем роботи та сплату за неї як за застраховану особу її роботодавцем відповідних сум ЄСВ контролюючий орган до уваги не приймав.

Суд, при цьому, також зазначає, що факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього, зокрема, за період з 01.01.2018 по 30.09.2019, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не меншому за встановлений законом розмір мінімального страхового внеску з ЄСВ, що виключає по відношенню до позивача обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску ще як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, але дохід від такої діяльності не отримувала.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

У справі, що розглядається, суд встановив, що контролюючий орган здійснив нарахування позивачці грошових зобов`язань зі сплати ЄСВ у загальному розмірі 7965,54 грн (за ІV квартал 2018 року у сумі 2 457,18 грн; за І квартал 2019 року у сумі 2 754,18 грн; за ІІ квартал 2019 року у сумі 2 754,18 грн). При цьому, нарахування грошових зобов`язань контролюючий орган здійснював в автоматичному режимі, лише на підставі даних ЄДР про державну реєстрацію позивачки в якості фізичної особи-підприємця, без урахування фактів (обставин) одержання останньою у цей період доходів у вигляді заробітної плати за основним місцем роботи та сплати за неї як за застраховану особу її роботодавцем ЄСВ у розмірі, не меншому за встановлений законом розмір мінімального страхового внеску, а також за відсутності доходів від здійснення підприємницької діяльності.

Суд також встановив, що контролюючий орган сформував та надіслав позивачеві вимогу від 15.05.2019 № Ф-6963-56 про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ у сумі 5 211,36 грн, що охоплює грошові зобов`язання за ІV квартал 2018 року у сумі 2 457,18 грн та І квартал 2019 року у сумі 2 754,18 грн). Грошові зобов`язання зі сплати ЄСВ, нараховані позивачці за ІІ квартал 2019 року у сумі 2 754,18 грн згаданою вимогою не охоплені, проте, існування відповідної заборгованості (недоїмки) не заперечується відповідачем, це відображено в інтегрованій картці платника податків позивача.

Це означає, що дії контролюючого органу, що виявились у нарахуванні позивачці грошових зобов`язань зі сплати ЄСВ за ІV квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн, за І квартал 2019 року в сумі 2 754,18 грн, за ІІ квартал 2019 року в сумі 2 754,18 грн, без урахування фактів одержання у цей період доходів у вигляді заробітної плати та сплати за неї як за застраховану особу її роботодавцем ЄСВ у розмірі, не меншому за встановлений законом розмір мінімального страхового внеску, а також за відсутності доходів від здійснення підприємницької діяльності, є протиправними.

Крім того, вимога від 15.05.2019 № Ф-6963-56, згідно з якою контролюючий орган вимагає сплати недоїмки за платежем "Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (ЄСВ)" у сумі 5211,36 грн, є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними.

В силу приписів частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно, частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними.

Надаючи оцінку обраним позивачем способам захисту порушеного права, суд зазначає, що вони відповідають завданням адміністративного судочинства та є ефективними, адже вимогою від 15.05.2019 № Ф-6963-56 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 5211,36 грн охоплено лише частину грошових зобов`язань з ЄСВ з 7965,54 грн неправомірно нарахованих позивачеві контролюючим органом. Саме лише визнання протиправною та скасування цієї вимоги не призведе до повного захисту прав позивача, з приводу яких він звернувся до суду.

Тож, вирішуючи публічно правовий спір у даній справі, з метою повного захисту прав позивача суд у резолютивній частині судового рішення вважає за необхідне у констатувати факт протиправності дій контролюючого органу, що виявились у неправомірному нарахуванні позивачеві відповідних грошових зобов`язань з ЄСВ, а також визнати протиправною та скасувати оспорювану вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Таким чином, позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У справі, що розглядається, позивачка за подання адміністративного позову сплатила судовий збір у розмірі 1684,60 грн (квитанція від 31.03.2020 № 34977 на суму 840,60 та квитанція від 31.03.2020 № 35046 на суму 840,60 грн).

Отже сплачений позивачкою судовий збір у розмірі 1684,60 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області на користь позивачки.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Київській області, що виявились у нарахуванні ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошових зобов`язань за платежем "Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (ЄСВ)" у розмірі 7965,54 грн, з яких: за ІV квартал 2018року в сумі 2457,18 грн, за І квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн, за ІІ квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області від 15.05.2019 № Ф-6963-56 про сплату боргу (недоїмки) за платежем "Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (ЄСВ)" у сумі 5211,36 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ: 44096797; місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А) витрати на сплату судового збору у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривень 60 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.