Рішення № 110433495, 25.04.2023, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2023 р. справа № 300/4662/22

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Остап`юка С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дубовецької сільської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування рішення "Про зміну поштової адреси об`єктам нерухомого майна" від 27.07.2022, -

ВСТАНОВИВ:

14.11.2022 ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Дубовецької сільської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування рішення «Про зміну поштової адреси об`єктам нерухомого майна» від 27.07.2022.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.11.2022 вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків, які позивачем, у строк вставлений судом, усунуті.

05.12.2022 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач заявлені позовні вимоги щодо предмета спору мотивує тим, що оскаржуване рішення відповідача «Про зміну поштової адреси об`єктам нерухомого майна» від 27.07.2022 прийняте з порушенням норм Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядку присвоєння адрес об`єктам будівництва, об`єктам нерухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 690 від 07.07.2021, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач направив суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням у ньому на відповідні норми права та твердження. Просив в задоволенні позову відмовити з мотивів, викладених у відзиві.

Позивач скористався правом подання відповіді на відзив, а відповідач правом подання заперечення.

Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.

Рішенням Виконавчого комітету Дубовецької сільської ради Івано-Франківської області «Про зміну поштової адреси об`єктам нерухомого майна» від 27.07.2022 змінено поштову адресу закладу освіти Делієвської філії Дубовецького ліцею Дубовецької сільської ради за адресою: вулиця Молодіжна, 1, село Делієво, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область на адресу: вулиця Підгора, 2, село Лани, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область.

ОСОБА_1 вважаючи рішення відповідача «Про зміну поштової адреси об`єктам нерухомого майна» від 27.07.2022 протиправним, прийнятим з порушенням норм Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядку присвоєння адрес об`єктам будівництва, об`єктам нерухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 690 від 07.07.2021, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Повноваження щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою визначає стаття 37 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Пунктом 1-1 статті 37 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі власні (самоврядні) повноваження: прийняття рішень про присвоєння, зміну, коригування, анулювання адрес об`єктів нерухомого майна у випадках та порядку, встановлених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень (частина 1 статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до частини 1 статті 26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», адресою об`єкта нерухомого майна (далі адреса) є унікальна структурована сукупність реквізитів, що використовуються для ідентифікації об`єкта та визначення місця його розташування на місцевості.

Адреса присвоюється об`єктам будівництва, будинкам, будівлям, спорудам, квартирам, гаражним боксам, машиномісцям, іншим житловим та нежитловим приміщенням, які є самостійними об`єктами нерухомого майна (частина 3 статті 26-3 Закону).

Адреса (крім реквізиту, визначеного пунктом 10 частини четвертої цієї статті) присвоюється, змінюється, коригується, анулюється: виконавчим органом сільської, селищної, міської ради у разі, якщо об`єкт знаходиться у межах території, на яку поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради (частина 5 статті 26-3 Закону).

Порядок присвоєння адрес об`єктів нерухомого майна затверджується Кабінетом Міністрів України. Порядок не може передбачати обов`язок фізичних та юридичних осіб щодо отримання будь-яких дозволів, погоджень або інших документів дозвільного характеру, а також повноважень державних органів, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, підприємств, установ, організацій, утворених такими органами, видавати зазначені документи (частина 2).

Відповідно до частин другої і третьої статті 26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» постановою Кабінету Міністрів України за № 690 від 07.07.2021 затверджено Порядок присвоєння адрес об`єктам будівництва, об`єктам нерухомого майна (далі Порядок).

Цей Порядок визначає процедуру присвоєння, зміни, коригування адрес об`єктів будівництва, будинків, будівель, споруд, окремих частин об`єкта, які є самостійними об`єктами права на нерухоме майно (квартир, гаражних боксів, машиномісць, інших житлових та нежитлових приміщень).

Органи, уповноважені на присвоєння, зміну, коригування, анулювання адрес об`єктів будівництва, об`єктів нерухомого майна, визначаються відповідно до частини п`ятої статті 26-3 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (далі уповноважені органи з присвоєння адрес).

Таким чином, Дубовецька сільська рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області наділена повноваженням щодо прийняття рішень про зміну адрес об`єктів нерухомого майна.

Відповідно до норм статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з статтею 73 цього ж Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 76 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок доказування визначає стаття 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно норм якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

Суд зазначає, що рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України та норм Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Виходячи з аналізу зазначених положень законодавства, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Тобто, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Враховуючи зазначене, в межах розгляду даної адміністративної справи насамперед підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача.

Реалізація особою права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження будь-яких рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, не покладає на суд беззаперечного обов`язку щодо надання такого захисту безвідносно до змісту позовних вимог та наявності спірних публічно-правових правовідносин.

Тобто, питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та органом місцевого самоврядування, протиправні дії якого, на суб`єктивну думку позивача, порушили його право.

Також, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, оскільки без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо при розгляді справи не встановлено факту порушення прав чи інтересів позивача, то навіть у разі, якщо рішення суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстави для задоволення позову та їх скасування відсутні. Тобто, звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Встановлюючи наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги позивача, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд не встановив, а позивач не довів належних доказів та факту порушення її прав чи інтересів щодо предмета доказування, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Позивач, звертаючись з вказаними вимогами до суду, вважає, що зміна поштової адреси закладу освіти Делієвської філії Дубовецького ліцею Дубовецької сільської ради змінює приналежність закладу освіти з власності однієї територіальної громади до іншої. Однак, поштові адреси закладу освіти не визначає належність цього закладу до територіальної громади, яка визначена згідно Закону України «Про освіту».

Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України «Про освіту» рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію чи перепрофілювання (зміну типу) закладу загальної середньої освіти незалежно від підпорядкування, типу і форми власності приймає його засновник (засновники).

Засновником закладу загальної середньої освіти може бути орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа (зокрема релігійна організація, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законодавством порядку), рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад загальної середньої освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов`язків засновника.

Засновник закладу освіти орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа, рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов`язків засновника (пункт 7 статті 1 Закону).

Відповідно до частини 1 статті 62 Закону України «Про освіту» до органів управління у сфері освіти належать органи місцевого самоврядування.

Згідно частини 3 статті 66 Закону України «Про освіту» сільські, селищні ради: відповідають за реалізацію державної політики у сфері освіти та забезпечення якості освіти на відповідній території, забезпечення доступності дошкільної та повної загальної середньої освіти; засновують заклади освіти, а також реорганізовують, перепрофільовують (змінюють тип) та ліквідовують їх з урахуванням спеціальних законів; здійснюють інші повноваження у сфері освіти, передбачені законом.

Як наслідок, в даній адміністративній справі, суд не встановив порушення прав, свобод та законних інтересів позивача прийнятим Виконавчим комітетом Дубовецької сільської ради Івано-Франківської області оскаржуваним рішенням про зміну поштової адреси закладу освіти Делієвської філії Дубовецького ліцею Дубовецької сільської ради, з адреси: вулиця Молодіжна, 1, село Делієво, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область на адресу: вулиця Підгора, 2, село Лани, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, а тому її право на захист, не виникає.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, заявлені позивачем позовні вимоги є необґрунтованими, відтак в задоволенні позов, слід відмовити.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати, які підлягають розподілу відповідно до частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Дубовецької сільської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області (індекс 77172, вулиця Незалежності, будинок 2, село Дубівці, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 04357561) про визнання протиправним та скасування рішення "Про зміну поштової адреси об`єктам нерухомого майна" від 27.07.2022, відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Остап`юк С.В.