Рішення № 110381267, 13.04.2023, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/1036/23

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гіглави О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Рябухи Ю.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Марченко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Офісу Генерального прокурора, в якій просить стягнути з Офісу Генерального прокурора (до 2 січня 2020 року Генеральна прокуратура України) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.10.2019 по 27.10.2021 в сумі 221999,40 грн.

Позов обґрунтований тим, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №640/3785/20 визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо безпідставної невиплати вихідної допомоги ОСОБА_1 , звільненого на підставі п.9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" із 29.10.2019 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів під час досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України, а також стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв`язку зі звільненням в розмірі 36999,90 грн. На виконання вказаного судового рішення та виконавчого листа №640/6785/20 від 04.10.2022 Державною Казначейською службою України 28.12.2022 здійснено виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги в сумі 29784,92 грн після відрахування обов`язкових відрахувань, що підтверджується випискою про деталі операції. Таким чином, відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за увесь час затримки сплати належної йому при звільненні суми вихідної допомоги в зв`язку зі звільненням, тобто за період з 29.10.2019 по 27.10.2021 в сумі 221999,40 грн.

Ухвалою суду від 13.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/1036/23 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 10:00 год. 07.03.2023, в якому оголошувалася перерва до 12:00 год 30.03.2023.

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с. 53-60/ зазначив, що ураховуючи зміни до чинного законодавства України суд при ухваленні рішення про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні має виходити з періоду, який не перевищуватиме шести місяців. Зауважив, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Вказав, що при розгляді цієї справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. У спірному випадку позивачем було правильно визначено розмір середньої заробітної плати 1761,90 відповідно до довідки Генеральної прокуратури України від 18.12.2019 №18-1211зп. Отже, сума середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за період, що не перевищує шість місяців з 27.06.2022 по 27.12.2022 становитиме 232570,80 грн. За викладених обставин, враховуючи, що недоплачена сума вихідної допомоги становить 36999,90 грн та є у шість разів меншою, ніж середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, на переконання відповідача, у цьому випадку суду необхідно застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності.

Правом на подання відповіді на відзив на позовну заяву позивач та, як наслідок, правом на подання заперечення на відповідь на відзив відповідач не скористалися.

В підготовчому засіданні 30.03.2023 усною ухвалою суд закрив підготовче провадження у цій справі та призначив справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 15:00 год 13.04.2023.

Позивач в судовому засіданні 13.04.2023 позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.04.2023 заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Заслухавши вступне слово позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Наказом Генерального прокурора від 28.10.2019 № 1243ц ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 29.10.2019. Цим же наказом Департамент планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України зобов`язано провести остаточний розрахунок та виплатити ОСОБА_1 усі належні виплати при звільненні.

20.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до Генерального прокурора щодо надання розрахунково-платіжної відомості працівника за типовою формою № П-6 за жовтень 2019 року та інформації про суму нарахованої та виплаченої вихідної допомоги при звільненні.

Відповідно до листа-відповіді від 16.01.2020 №21-109 вих-20 ОСОБА_1 відмовлено у виплаті вихідної допомоги з посиланням на те, що у разі звільнення на підставі п.9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" не передбачена її виплата.

Згідно доданого до відповіді розрахункового листа за жовтень 2019 року ОСОБА_1 у жовтні 2019 року (місяць звільнення) нараховані наступні виплати: оклад, надбавка за ОВЗ, вислуга прокурорів, премія щомісячна, компенсація невикористану відпустку, індексація доходів 2012, надбавка за доступ до державної таємниці.

ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом, вважаючи, що у день звільнення з ним не було проведено остаточний розрахунок, зокрема, йому не виплачено вихідну допомогу в зв`язку зі звільненням.

Вказані обставини встановлені в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №640/3785/20, а відтак, в силу приписів статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають доказуванню /а.с. 24-26/.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №640/3785/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо безпідставної невиплати вихідної допомоги ОСОБА_1 звільненого на підставі п.9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" із 29.10.2019 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів під час досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв`язку зі звільненням в розмірі 36 999,90 грн. (тридцять шість тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять гривень 90 копійок). В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2022 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №640/3785/20 залишено без змін /а.с. 28-30/.

На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №640/3785/20 та виконавчого листа №640/6785/20 від 04.10.2022 /а.с. 31/ Державною Казначейською службою України 28.12.2022 здійснено виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги в сумі 29784,92 грн після відрахування усіх обов`язкових платежів з суми 36999,90 грн, що підтверджується банківською випискою про деталі операції /а.с. 32/ та меморіальним ордером /а.с. 67/.

Позивач, вважаючи, що має право на виплату середнього заробітку за увесь час затримки сплати належної йому при звільненні суми вихідної допомоги в зв`язку зі звільненням, а саме, за період з 29.10.2019 по 27.10.2021 в сумі 221999,40 грн, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регулює Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII), який містить спеціальні норми організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливості розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та інше).

Статтею 4 Закону №1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Відповідно до пункту 9 частини першої цієї статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19.09.2019 №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

При цьому, Законом №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України, згідно з якою при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача з посади прокурора).

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №640/3785/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо безпідставної невиплати вихідної допомоги ОСОБА_1 звільненого на підставі п.9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" із 29.10.2019 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів під час досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв`язку зі звільненням в розмірі 36999,90 грн. (тридцять шість тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять гривень 90 копійок). В іншій частині позову відмовлено.

Конституційним Судом України у рішенні від 07.05.2002 №8-рп/2002 зазначено, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічні правові висновки неодноразово висловлені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі №803/31/16, від 30.07.2019 у справі №804/406/16, від 08.09.2019 у справі №813/150/16.

У свою чергу, КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).

Суд зауважує, що Законом №1697-VII не врегульовано також й питання порушення роботодавцем, у спірному випадку відповідачем, строку проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення, зокрема, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.

Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати прокурорам середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України.

Так, відповідно до статті 47 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент виплати позивачу вихідної допомоги) встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення, вихідна допомога, тощо, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Приписами статті 116 КЗпП України передбачено обов`язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні.

Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому.

При цьому, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Судовим розглядом встановлено, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №640/3785/20, що набрало законної сили 15.06.2022, та виконавчого листа №640/6785/20 від 04.10.2022 /а.с. 31/ Державною Казначейською службою України лише 28.12.2022 здійснено виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги у сумі 29784,92 грн після відрахування усіх обов`язкових платежів з суми 36999,90 грн, що підтверджується банківською випискою про деталі операції /а.с. 32/ та меморіальним ордером /а.с. 67/.

При цьому, у матеріалах справи відсутні будь-які документальні докази на підтвердження поважності причин затримки виплати відповідачем позивачу вказаної суми вихідної допомоги.

З огляду на викладене, оскільки з матеріалів справи судом встановлено та учасниками справи визнано, що позивача звільнено з посади прокурора наказом Генерального прокурора України від 28.10.2019 №1243ц з 29.10.2019 та, при цьому, виплату позивачу вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням здійснено відповідачем лише 28.12.2022, суд доходить висновку про допущення відповідачем бездіяльності щодо виплати позивачу при звільненні належної вихідної допомоги, внаслідок чого відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, відповідно до положень статті 117 КЗпП України.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100).

Так, абзацами першим - третім пункту 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з матеріалами справи судом встановлено, що середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 становить 1761,90 грн /а.с. 63/.

Оскільки наказом Генерального прокурора від 28.10.2019 №1243ц ОСОБА_1 звільнено із посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 29.10.2019, який є останнім днем роботи позивача, то першим днем затримки розрахунку при звільненні є 30.10.2019.

З матеріалів справи судом встановлено, що з позивачем проведено розрахунок при звільненні з виплати вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням - 28.12.2022, а тому останнім днем затримки розрахунку при звільненні позивача є 27.12.2022.

Таким чином, кількість днів затримки розрахунку при звільненні в період з 30.10.2019 по 27.12.2022, але не більше як за 6 місяців, тобто з 30.10.2019 по 30.04.2020, становить 127 робочих дні.

З огляду на викладене, сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 223761,30 грн (1761,90 грн х 127 робочих дні), що більше, ніж у шість разів перевищує несвоєчасно виплачену позивачу суму вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням (36999,90 грн).

З підстав викладеного, на переконання суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц, від 13.05.2020 у справі №810/451/17, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

Водночас, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.

Так, у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності.

При цьому, під час здійснення відповідних розрахунків та застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування Верховний Суд виходив з того, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум розмір середнього заробітку зменшується пропорційно (у відсотках) розміру невиплачених сум (з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків). Тобто розмір невиплачених належних звільненому працівникові сум (у відсотках) має відповідати пропорційному розміру середнього заробітку сум (у відсотках) за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема, від 23.12.2020 у справі №825/1732/17, від 29.12.2020 у справі №520/11337/18 та від 21.04.2021 у справі №360/3574/19, від 10.02.2022 у справі №580/2264/20.

Судом встановлено, що у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат склав 190017,03 грн, з яких частка суми вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням становить 19,47 %.

Враховуючи принцип співмірності між розміром недоплаченої суми та розміром суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також правові висновки Верховного Суду, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вважає пропорційним, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача шляхом стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 43566,33 грн (19,47% від 223761,30 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців).

При цьому, суд відхиляє доводи позивача стосовно неможливості додаткового зменшення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні шляхом застосування принципу пропорційності, оскільки законодавцем у статті 117 КЗпП України вже визначено обмеження середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями з огляду на висновки Верховного Суду, висловлені ним у постанові від 25.01.2023 у справі №757/37241/20-ц.

Так, суд зауважує, що за змістом постанови від 25.01.2023 у справі №757/37241/20-ц Верховний Суд, застосовуючи положення статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022, яка визначає обмеження розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні періодом такої затримки не більше шести місяців, все ж застосовує принцип співмірності, справедливості та пропорційності та зменшує розмір стягнення середнього заробітку до визначеного касаційним судом розміру.

Також не підлягають врахуванню судом як безпідставні доводи відповідача щодо безспірного списання в травні 2021 року Державною казначейською службою України на підставі виконавчого листа Полтавського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 у справі №440/4627/19 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 539141,40 грн за обставин скасування Верховним Судом судових рішень у справі №440/4627/19 та відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на посаді прокурора, оскільки вказані обставини не мають відношення до предмету спору у цій справі.

За викладених обставин, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково шляхом стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 43566,33 грн.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, при частковому задоволенні позову позивача суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 435,66 грн пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, буд. 13/15, м. Київ, 01011, ідентифікаційний код 00034051) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 43566,33 грн (сорок три тисячі п`ятсот шістдесят шість гривень тридцять три копійки).

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 435,66 грн (чотириста тридцять п`ять гривень шістдесят шість копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 21 квітня 2023 року.

Суддя О.В. Гіглава