Постанова № 11034445, 02.09.2010, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2010 р. № 2а-6268/10/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Лемеха Л.Я.

за участю:

представника позивача Сенів В.О.

представника відповідача Мусійчук А.О.

розглянувши у відкритому судовому з асіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом Фінасово-лізингової компанії "Електрон-Лізинг" м. Львів - дочірнього підприємства ВАТ "Концерн Електрон" до ДПІ у Залізничному районі м. Львова про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Фінансово лізингова компанія "Електрон-Лізинг" звернулась до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Залізничному районі м. Львова про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення №000022304/0/16628 від 22.06.2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 74202,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яке прийнято ДПІ у Залізничному районі м. Львова за результатами проведеної позапланової перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за листопад 2009 р., яка виникла в жовтні 2009 р. за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.10.2009 р. по 31.10.2009 р., оформленої актом № 1286/23-4/22412772 від 09.06.2010 року, є необґрунтованим та суперечить вимогам чинного законодавства. позивач вказує, що на виконання договору підряду № 15/2009 -10п від 02.09.2009 року, ФЛК "Електрон-Лізинг" 12 жовтня 2009 року перерахувало ПП "Лінкруст" кошти за роботи по упорядженю дна озера на території ЦМК "Світлиця", що знаходиться за адресою: Пустомитівський район, с. Волиця, вул. Озерна, 79 в загальній сумі 445209,60 грн. (в т.ч. ПДВ - 74201,60грн.), у зв'язку з чим ПП "Лінкруст" видано належним чином оформлену податкову накладну № 155 від 12.10.2009 року на суму 445209,60 грн. (в т.ч. ПДВ 74201,60грн. ). За таких обставин позивачем було віднесено суму ПДВ в розмірі 74201,60 грн. до складу податкового кредиту, а суму від'ємного значення ПДВ в розмірі 74202,00 грн. було заявлено до бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок у декларації за листопад 2009 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, обґрунтувавши їх порушенням відповідачем норм матеріального і процесуального законодавства під час проведення перевірки та винесення спірних податкових повідомлень-рішень. Щодо порушення приписів пп. 7.2.1., 7.2.3. 7.2., пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1. п.7.5.,7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, зазначив, що під час перевірки було надано податкові накладні з доказами їх оплати на підтвердження всієї суми задекларованого податкового кредиту. Також ствердив, що на момент вчинення господарської операції позивач з ПП "Лінкруст" та ПП "Вілмат-Електрик", відомості про останніх знаходилися в ЄДР та вони були на обліку як платники податків в ДПІ у м.Львів. Враховуючи наявність первинних документів, як аргументації вчинення господарських операцій з ПП "Лінкруст", підтвердження праводієздатності контрагента позивача, вважає, що у ДПІ в Залізничному районі м. Львова не було підстав для кваліфікації угоди з таким контрагентом, як нікчемної. Крім того, зазначав, що державною податковою інспекцією не було виявлено порушень у позивача вимог податкового та іншого законодавства при визначенні бюджетного відшкодування за листопад 2009 року в розмірі 74202,00 грн. Представник поззивача просить позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов. Зокрема, пояснив суду, що під час проведення перевірки було встановлено, що ПП "Лінкруст" є посередником виконаних робіт, а виконавцем робіт є ПП "Вілмат-Електрик". При цьому, у останього відсутні трудові та виробничі потужності, необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності. За таких обставин, на думку відповідача наявність лише отриманої податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції (оприбуткування товару, надання послуг чи їх оплата) не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Крім, того за змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 згаданої статті, єнікчемним. Статтею 236 ЦК України встановлено, щонікчемний праводчин є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, позивач при формуванні даних податкового обліку не повинне враховувати первині документи, які вказують на проведення господарської операції з ПП "Лінкруст", оскільки ці документи є недостовірними у зв'язку із нікчемністю правочинів, що уклалися між ПП "Лінкруст" та ПП "Вілмат-Електрик". На таких підставах, просили відмовити в позові.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Судом встановлено, що відповідачем 09.06.2009 року проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів при проведенні взаєморозрахунків з ПП "Лінкруст" за період з 01.10.2009 року по 31.10.2009 року. Її результати оформлені актом №1286/23-4/22412772 від 09.06.2010 року.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000222304/0/16628 від 22.06.2010 року, згідно якого ФЛК "Електрон-Лізинг" зменшено суму відшкодування (у тому числі заявленного в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 74202,00 грн.

В основу вказаних податкових повідомлень-рішень покладено висновки про встановлення перевіркою порушень пп. 7.2.1., 7.2.3. 7.2., пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1. п.7.5.,7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року.

Надаючи оцінку оскаржуваному податковому повідомленнюрішенню №0000222304/0/16628 від 22.06.2010 року, суд виходить з наступного.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до державного бюджету України або відшкодуванню з державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), строки проведення розрахунків, регламентовані п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Згідно пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.7.2. п. 7.7. ст. 7 Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а ) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Виходячи із системного аналізу зазначених правових норм вбачається, що платник податків має право на бюджетне відшкодування тієї суми податку на додану вартість, яку він фактично сплатив у попередніх податкових періодах, за наявності у нього від'ємного значення різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом у поточному та попередньому податковому періоді.

При цьому, беручи до уваги те, що сума бюджетного відшкодування ПДВ залежить від значення різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом у поточному та попередньому податковому періоді, право платника податку на отримання бюджетного відшкодування виникає лише у разі правомірного та обґрунтованого формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ у відповідних періодах.

Так, п. 1.7 Закону України "Про податок на додану ватість" встановлено, що податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Згідно пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

При цьому пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на викладені положення Закону України "Про податок на додану вартість", для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Отже, право на отримання бюджетного відшкодування у платника ПДВ виникає щодо суми, яку він фактично сплатив у попередніх податкових періодах, за наявності у нього від'ємного значення різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом у поточному та попередньому податковому періоді, за умови правомірного та обґрунтованого формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ у відповідних податкових періодах. Інших умов або обмежень для отримання права на бюджетне відшкодування Законом не встановлено.

Щодо укладення договірних відносин позивача з ПП "Лінкруст", то згідно зі ст.11 Цивільного Кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як встановлено судом, позивачем, як замовником, та виконавцем було дотримано усіх вимог встановлених ст.203 ЦК України та досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

Судом встановлено, що згідно п. 3.1. Договору підряду вартість робіт складає 445209,60 грн. (в т.ч. ПДВ - 74201,60 грн.). Пунктом 3.2. Договору передбачено, що оплата виконаних робіт здійснюється Замовником протягом 10 банківських днів після оформлення акта передачі-приймання робіт. Пунктом 3.3. встановлено, що оплата вартості робіт здійснюється шляхом перерахування необхідних сум на поточний рахунок "Виконавця". Вищевказана сума була перераховані позивачем на рахунок ПП "Лінкруст" у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями №1137 від 12.10.2009 р., із відповідними штампами банку про проведення операцій.

У зв'язку з цим ПП "Лінкруст", який є платником ПДВ з 18.05.1999 року (свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ №17730089), виписано позивачу податкові накладні № 155 від 12.10.2009 року на суму 445209,60 грн. (в т.ч. ПДВ 74201,60 грн.).

Зазначена податкова накладна оформлено згідно вимог пп. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", підписані та скріплені печаткою ПП "Лінкруст".

Факт виконання в подальшому будівельно-монтажних робіт оформлено актами приймання виконаних робіт (за формою КБ-2), довідками (за формою КБ-3) про вартість виконаних підрядних робіт за жовтень 2009 року.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач мав право віднести до податкового кредиту суму ПДВ 74202 грн., сплачену у ціні за підрядні роботи. Оплата підрядних робіт здійснювалася з метою провадження господарської діяльності позивача.

Щодо залучення ПП "Лінкруст" до виконання робіт ПП "Вілмат-Електрик", то вдповідно до ст. 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобовязується збудувати і здати у встановлений строк обєкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Відповідно до ст. 838 ЦК України, підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обовязків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обовязку. Замовник і субпідрядник не мають права предявляти один одному вимоги, повязані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом. З аналізу вищевказаних норм права слідує, що підрядник (ПП "Лінкруст"), шляхом укладення договорів з субпідрядником (ПП "Вілмат-Електрик"), має можливість мінімізувати власні адміністративно-господарські ресурси необхідні для виконання зобовязань перед замовником (ФЛК "Електрон-Лізинг").

Господарські операції вчинені ФЛК "Електрон-Лізинг" з ПП "Лінкруст" підтверджуються належними чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку і підстав для їх неврахування при проведенні перевірки у податкового органу не було.

На момент надання послуг ПП "Лінкруст" та ПП "Вілмат-Електрик" знаходилися в Єдиному державному реєстрі та перебували на обліку у податковому органі, що не заперечується з боку відповідача.

На момент видачі податкових накладних ПП "Лінкруст" являлося зареєстрованими платниками податку на додану вартість (за даними офіційного веб-сайту ДПА України свідоцтво платника ПДВ ПП "Лінкруст" не анульоване, а свідоцтво платника ПДВ ПП "Вілмат-Електрик" анульовано лише 26.01.2010 року), тому на законних підставах видали податкові накладні.

Висновки податкового органу про безтоварність операцій позивача з даними контрагентами, які ґрунтуються на твердженні про неспроможність ними здійснити ті господарські операції, які відображені в обліку позивача, які, в свою чергу базується на тому, що у вказаних субєктів господарювання відсутні трудові ресурси та виробничі потужності, основні фонди та інші активи, не заслуговують на увагу, позаяк такі обставини не можуть бути доказом неспроможності виконання операцій надання послуг, з огляду на відсутність законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, транспортних засобів, як і найманої праці шляхом укладення трудових, а не цивільно-правових договорів. Крім того, такі обставини не можуть бути підставою для висновків про порушення вимог податкового законодавства позивачем, позаяк не залежать від волі останнього.

Щодо неподання контрагентами звітності, то такі обставини не можуть свідчити про нікчемність правочину та безтоварність господарських операцій, оскільки сам факт, неналежного декларування таких зобовязань, не звітування перед органами державної податкової служби однією зі сторін договору не свідчить про наявність мети у згаданого товариства на укладення угоди, яка суперечить інтересам держави. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, неправомірне їх декларування, не звітування, відповідальність за що передбачена чинним законодавством, а не вчинення правочину чи господарського зобовязання, їх безтоварності.

До того ж, Закон України "Про податок на додану вартість" не передбачає отримання результатів зустрічних перевірок контрагентів субєкта оподаткування в якості обовязкової умови відшкодування податку на додану вартість, а також не ставить в залежність право на отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового стану інших осіб та фактичної сплати ними податку на додану вартість до бюджету. Питання щодо відємного значення суми поширюється лише на окремо взятого платника податків і такий факт не ставиться в залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав всі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Як встановлено судом, позивач свій обовязок сплатити ПДВ у складі вартості придбаного товару виконав у повному обсязі та належним чином, сплативши грошовими коштами повну вартість товару постачальникам. А відтак відмова відповідача у поверненні позивачу спірної суми бюджетного відшкодування є необґрунтованою та неправомірною.

Щодо нікчемності правочинів, що укладалися між ПП "Лінкруст" та ПП "Вілмат-Електрик", то посилаючись на ч.ч.1 та 2 ст.215, ст..203, ст..228 ЦК України, відповідач вважає, що ПП "Вілмат-Електрик" порушено вимоги законодавства щодо укладання правочину, що суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, доходної частини бюджету, а отже є нікчемним. З приводу даних доводів відповідача, суд зазначає наступне. Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно із абзацом 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Згідно із ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Відповідно до ч. 2 ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Ухилення однією із сторін двохстороннього договору від сплати податків за цим договором жодним чином не свідчить про порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (активні дії), оскільки обєктивна сторона несплати до бюджету відповідного податку міститься не в діях, а в бездіяльності, з чого випливає, що висновок відповідача про наявність ознак нікчемності правочинів в укладених між ПП "Лінкруст" та ПП "Вілмат-Електрик" договорі, в розумінні п. 1 ст. 228 ЦК України - зроблений відповідачем із невірним тлумаченням змісту вказаної норми матеріального права.

Відповідачем не враховано припис акту цивільного законодавства України, який викладений в ч. 1 ст. 204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд зазначає, що підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, висновок відповідача про наявність ознак нікчемності правочину в укладеному між ПП "Лінкруст" та ПП "Вілмат-Електрик" договорі на виконання підрядних робіт, в розумінні ч. 1 ст. 215 ЦК України - зроблений відповідачем на підставі невірного тлумачення відповідачем змісту вказаної норми матеріального права та вважаються недоведеними.

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обовязки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Хоча відповідач і використав в акті перевірки такий термін, як "нікчемний правочин", відповідач не звернув уваги на те, що згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. Відповідачем, при використанні терміну "нікчемний правочин", не звернуто увагу на те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у ч. 1 ст. 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у ч. 1 ст. 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 ч. 2 ст. 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним; тощо.

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) встановлено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Частиною 2 ст. 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобовязання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобовязання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Також відповідач не звернув увагу на те, що згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 11 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. № 509-XII встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними.

Як свідчать матеріали справи у сторін відсутні судові рішення, які набрали законної сили, за якими Договіра, укладені між ФЛК "Електрон-Лізинг" і ПП "Лінкруст" та між ПП "Лінкруст" і ПП "Вілмат-Електрик" щодо виконання підрядних робіт, визнані відповідним судом недійсними.

Вищевикладене спростовує твердження відповідача, викладені у письмових запереченнях на адміністративний позов.

До того ж, на виконання приписів ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, ДПІ у Залізничному районі м.Львова не надала суду жодних належних доказів в обґрунтування та підтвердження, наведених в акті перевірки висновків щодо порушення позивачем вимог п.п.7.2.1., 7.2.3., 7.4.5., 7.5.1., 7.7.1., п.7.2., 7.4., 7.5., 7.7. ст.7, Закону України "Про податок на додану вартість"(зі змінами та доповненнями).

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, заперечуючи проти адміністративного позову, відповідач ДПІ у Залізничному районі м.Львова не надала суду належних доказів в підтвердження правомірності та ґрунтовності прийняття оскаржуваного позивачем податкового повідомлення рішення від 22.06.2010р. №0000222304/0/16628.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно ч.3 ст. 105 КАС України позивач має право, у тому числі, вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами і підлягають до задоволення в повному обсязі.

Судові витрати по справі згідно ч.1 ст.94 КАС України стягуються на користь позивача з державного бюджету.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 70, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 22.06.2010 р. №0000222304/0/16628.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Суддя Брильовський Р.М.

повний текст постанови виготовлено 03.09.2010 р.