Рішення № 110312443, 07.04.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2023 року Справа № 160/1549/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

30.01.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби Шегині (тип А) капітана ОСОБА_2 від 08.01.2023 про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України ОСОБА_1 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що оскаржуваним рішенням позивачеві протиправно, необґрунтовано та безпідставно відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України з посиланням на відсутність підстав на право перетинання державного кордону та ненадання позивачем до паспортного контролю документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, в той час, як позивач є студентом денно-бюджетної форми навчання Нікопольського фахового коледжу Українського державного університету науки і технологій у зв`язку із чим має відстрочку від призову на строкову військову службу до 01.07.2023р. на підставі ч.8 ст.17 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, що підтверджується записом у посвідченні про приписку до призовної дільниці №12/344-Т03/8, а також згідно з приписами абз.2 ч.3 ст.23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, а всі документи, що підтверджують наведені обставини, були надані позивачем до паспортного контролю, натомість, в оскаржуваному рішенні не зазначено жодної законодавчо визначеної підстави для тимчасового обмеження позивача в праві на виїзд з України у розумінні ч.1 ст.14 Закону України Про прикордонний контроль, ст.6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України та п.15 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57, а також конкретних документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, які начебто не були надані позивачем.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2023р. вказана позовна заява ОСОБА_1 прийнята до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/1549/23 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами з 09.03.2023 року, а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

09.03.2023 року до суду надійшов відзив 7 прикордонного Карпатського загону (Військова частина НОМЕР_1 ) на позовну заяву ОСОБА_1 , якому відповідач пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є правомірним та скасуванню не підлягає, оскільки в ході перевірки поданих позивачем 08.01.2023р. для перетину державного кордону документів було встановлено відсутність документу, який би посвідчував приналежність позивача до категорії осіб, які звільнені від мобілізації та підпадають під дію Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) (далі Правила №57). Так, позивачем до паспортного контролю було надано паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , документи про зарахування/навчання позивача у ВНЗ, довідку з ВНЗ №92 від 28.01.2020р. та військово-обліковий документ. При цьому, дійсно, відповідно до абз.2 ч.3 ст.23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти. Водночас, відповідно до пункту 2-6 Правил №57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, проте, ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Отже, громадяни чоловічої статі віком від 18 до 60 років, які є здобувачами професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти в Україні не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, але, з урахуванням приписів п.2-6 Правил №57, ця категорія осіб не має права виїжджати за кордон, так як ця категорія зазначена в абз.2 ч.3 ст.23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Зважаючи на те, що станом на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством. Відтак, надані позивачем 08.01.2023р. документи не дали змогу прийняти рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України, оскільки таким правом позивач в силу положень п.2-6 Правил №57 в умовах воєнного стану не наділений.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_3 , виданим органом 1265, 17.12.2021р., а також паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданим органом 1265, 12.11.2021р.

Відповідно до довідки Нікопольського технікуму Національної металургійної академії України від 28.01.2020р. №92 та студентського квитка серії НОМЕР_4 ОСОБА_1 є студентом Нікопольського технікуму Національної металургійної академії України денно-бюджетної форми навчання (наказ про зарахування №85-с від 20.08.2019р., термін навчання з 01.09.2019р. по 30.06.2023р.).

Згідно з посвідченням про приписку до призовної дільниці №12/344-Гп03/8, виданим 25.02.2020р., ОСОБА_1 взятий на військовий облік призовників Покровським міським ТЦК та СП та приписаний до призовної дільниці ІНФОРМАЦІЯ_3 25.02.2020р., при цьому, відповідно до проставленої у цьому посвідченні про приписку до призовної дільниці відмітки рішенням призовної комісії позивачеві надано відстрочку від призову на строкову військову службу для продовження навчання за ч.8 ст.17 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу до 01.07.2023р. (протокол №6 від 12.11.2021р.) (дійсне до 30.09.2023р.).

08.01.2023р. ОСОБА_1 для перетину державного кордону України на виїзд з України у міжнародному автомобільному пункті Шегині було надано до прикордонного контролю наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий органом 1265, 12.11.2021р.; посвідчення про приписку до призовної дільниці №12/344-Гп03/8, видане 25.02.2020р.; довідку Нікопольського технікуму Національної металургійної академії України від 28.01.2020р. №92; студентський квиток серії НОМЕР_4 .

Рішенням про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, від 08.01.2023р., прийнятим начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_4 (тип А) капітаном ОСОБА_3 , позивачеві відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України, з посиланням на те, що у зв`язку із Законом України Про правовий режим воєнного стану, Указом Президента України №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, а також Закону України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.

Не погодившись з вищевказаним рішенням про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 08.01.2023р., позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» від 05 листопада 2009 року №1710-VI (далі - Закон №1710-VI, застосовується судом в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до частин першої та другої статті 2 якого прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Частиною третьою статті 2 Закону №1710-VI встановлено, що прикордонний контроль здійснюється щодо осіб, які перетинають державний кордон (пункт 1) та включає, зокрема, перевірку документів (пункт 1 частини четвертої статті 2 Закону №1710-VI).

Згідно із частинами першою, третьою статті 6 Закону №1710-VI перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.

Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону №1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

Положення частини першої статті 14 Закону №1710-VI встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері регулює Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року №3854-ХІІ (далі - Закон №3854-ХІІ).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №3854-ХІІ громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

За змістом статті 2 Закону №3854-ХІІ документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (далі - Правила №57, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Пунктом 12 Правил №57 передбачено, що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред`являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

Згідно з пунктом 15 Правил №57 на підставі рішення уповноваженого законом державного органу про тимчасову відмову у виїзді за кордон (заборону виїзду), прийнятого відповідно до статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляє громадянину у перетинанні державного кордону, про що виносить обґрунтоване письмове рішення із зазначенням причин відмови, один примірник якого видається громадянинові.

Пунктами 2-1, 2-2 та 2-3 Правил №57 визначено перелік осіб, які мають право на перетин державного кордону у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану.

При цьому, відповідно до пункту 2-6 Правил №57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022р. строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022р. №69/2022 «Про загальну мобілізацію» (затвердженим Законом України від 03.03.2022р. №2105-ІХ) постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

В подальшому Указами Президента України продовжено строк дії воєнного стану в Україні і цей стан триває й по теперішній час, як і триває мобілізація.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до частини 1, частини 3 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частина 5 статті 1 Закону №2232-XII передбачає, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Згідно із частиною 9 статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно із частиною 1 статті 15 Закону №2232-XII на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку).

Відстрочка від призову на строкову військову службу визначена положеннями статті 17 Закону №2232-XII, відповідно до частини 1 якої відстрочка від призову на строкову військову службу надається призовникам за рішенням районної (міської) призовної комісії відповідно до цього Закону за сімейними обставинами, станом здоров`я, для здобуття освіти та продовження професійної діяльності.

Приписами частини 8 статті 17 Закону №2232-XII передбачено, що відстрочка від призову на строкову військову службу для здобуття освіти на весь період навчання надається громадянам призовного віку, які навчаються: у закладах загальної середньої освіти ступеня та професійної (професійно-технічної) освіти з денною формою навчання. У разі досягнення такими призовниками 21-річного віку відстрочка втрачає силу; у закладах фахової передвищої освіти з денною формою навчання, у тому числі під час здобуття початкового рівня (короткого циклу) та першого (бакалаврського) рівня вищої освіти за програмами ступеневої системи освіти; у закладах фахової передвищої та/або вищої освіти з денною формою навчання, у тому числі під час здобуття наступного ступеня освіти; у закладах середньої або вищої духовної освіти з денною формою навчання; в інтернатурі, аспірантурі або докторантурі з відривом або без відриву від виробництва.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативна-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації та встановлено, що, зокрема, громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, за приписами абзацу 2 частини третьої статті 23 Закону №3543-ХІІ призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.

Як встановлено судом, оскаржуване рішення про відмову позивачеві в перетині державного кордону на виїзд з України, обґрунтовано тим, що у зв`язку із Законом України Про правовий режим воєнного стану, Указом Президента України №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, а також Закону України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.

При цьому, яких саме документів позивачем не було надано, оскаржуване рішення прикордонної служби не визначає.

Разом з цим, оскаржуване рішення не містить й правової оцінки поданих позивачем документів на підтвердження наявності у нього підстави для виїзду за кордон.

Крім цього, в оскаржуваному рішенні також не вказано чіткої (конкретної) причини, через яку у позивача, на думку відповідача, відсутні підстави на право перетинання державного кордону.

Відповідно до статті 6 Закону №3857-XII право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:

1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;

3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;

4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;

5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;

9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду.

10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Однак, відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено жодної з вищенаведених законодавчо визначених підстав для тимчасового обмеження позивача у праві на виїзд з України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Загальними вимогами, які висуваються до індивідуальних актів як актів правозастосування, є обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominenv. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У розглядуваному випадку відповідачем порушено принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки останнім в оскаржуваному рішенні не було вказано ані того які саме документи слід надати позивачеві, щоб отримати дозвіл на перетин державного кордону на виїзд з України, ані чіткої (конкретної) причини відмови у такому перетині, що свідчить про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам до рішень уповноваженого законом державного органу про тимчасову відмову у виїзді за кордон (заборону виїзду), встановленим п.15 Правил №57, яким чітко передбачено, що уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляє громадянину у перетинанні державного кордону, про що виносить обґрунтоване письмове рішення із зазначенням причин відмови, один примірник якого видається громадянинові.

Вживання відповідачем загального посилання на Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року», як на підставу для тимчасового обмеження громадянина України ОСОБА_1 у праві виїзду з України та посилання на відсутність підстав на право перетинання державного кордону, так як вказаний громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підстави для виїзду за кордон, як в цьому випадку, є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження права особи бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до підстав відмови у перетині державного кордону.

Водночас можливість надання фізичною особою документів на підтвердження права на перетин державного кордону України в умовах воєнного стану залежить від чіткого визначення нормативно-правовим актом та, відповідно, суб`єктом владних повноважень конкретної підстави для відмови громадянину у перетині державного кордону.

Невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості індивідуальних актів призводить до протиправності таких актів.

При цьому за відсутності у спірному рішенні конкретно визначеного переліку документів, не наданих позивачем для прийняття рішення про пропуск через державний кордон України, а також без зазначення у ньому чіткої (конкретної) причини, через яку у позивача, на думку відповідача, відсутні підстави на право перетинання державного кордону, суд позбавлений можливості здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх підстав, визначених законодавцем, для пропуску позивача через державний кордон України, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив.

Посилання відповідача у відзиві на те, що фактично підставою для відмови позивачеві в перетинанні державного кордону України на виїзд були приписи п.2-6 Правил №57 не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки, як зазначено вище, оскаржуване рішення не містить ані такої підстави, ані взагалі посилання на Правила №57.

Зважаючи на наведене у сукупності, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 08.01.2023р., прийняте начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_4 (тип А) капітаном ОСОБА_3 , яким позивачеві відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України, прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачений законодавством України, та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, відтак, є таким, що не відповідає частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на таке.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у загальному розмірі 1073,60грн., підлягають відшкодуванню на користь останнього шляхом стягнення цієї суми коштів з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань відповідно до ч.1 ст.139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 242-244, 246, 250, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ 14321653, місцезнаходження: вул. Личаківська, буд.74, м. Львів, 79010) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, від 08.01.2023р., прийняте начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_4 (тип А) капітаном ОСОБА_3 , яким ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України.

Стягнути з НОМЕР_6 прикордонного Карпатського загону (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1073,60грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: О.М. Турова