Рішення № 110312430, 24.03.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2023 року Справа № 160/1070/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Жукової Є.О., -

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрія, 10, м.Львів, 79000) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

20.01.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрія, 10, м.Львів, 79000), в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 13.09.2022 р. №046350009166 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до заяви про призначення пенсії від 07.09.2022 р.; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області зарахувати до страхового (трудового) стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 18.11.1991 р. по 05.03.1992 р. , з 01.01.1990 р. по 15.01.1991 р. , з 06.10.1998 р. по 16.12.2002 р., період проходження військової служби з 10.05.1980 р. по 30.11.1982 р., з 04.09.2004 р. по 27.09.2006 р., з 30.11.2006 р. по 25.02.2010 р.; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати, призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26 ЗУ «Про загальнообов`язкове держане пенсійне страхування» відповідно до заяви про призначення пенсії від 07.09.2022 р.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 07 вересня 2022 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заява про призначення пенсії була подана позивачем до пенсійного фонду в порядку передбаченого п. 1.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.

Заява до документів були розглянуті Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області та винесено рішення про від 13.09.2022 р. за №046350009166 яким відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю страхового стажу роботи, яке було направлено мені до відома листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.09.2022 р. № 0500-0215-8/96580. Так, у рішенні зазначено, що до страхового стажу роботи не зараховані наступні періоди роботи:

- з 18.11.1991 р. по 05.03.1992 р. згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки у наказі про прийняття на роботу не зазначена дата та наявне виправлення у номері наказу про звільнення з роботи;

- з 01.01.1990 р. по 15.01.1991 р. (робота в колгоспі Латвії) згідно трудової

книжки колгоспника НОМЕР_2 , оскільки зазначені відомості про кількість відпрацьованих трудоднів вказано на латвійській мові;

- з 06.10.1998 р. по 16.12.2002 р., згідно уточнюючої довідки № 07-04/1278 від 06.10.2017 р., оскільки не зазначено даних про звільнення з роботи, та довідки про заробітну плату № 07-04/1379 від 06.10.2017р., оскільки зазначено, що дата народження заявника у первинних документах не відповідає даним згідно паспорта;

- період військової служби з 10.05.1980 р. по 30.11.1982 р., згідно військового квитка НОМЕР_3 , оскільки наявне виправлення у даті звільнення з служби, а уточнююча довідка № 4-31 від 24.01.2022 р. видана на підставі військового квитка;

- з 04.09.2004 р. по 17.09.2004 р., з 18..09.2004 р. по 27.09.2006 р., з 30.11.2006 р. по 25.02.2010 р. у рф, оскільки відсутня інформація про сплату внесків до Пенсійного фонду рф.

За розрахунками відповідача, мій страховий стаж роботи складає 22 роки 2 місяці 17 дні, що недостатньо для призначення пенсії.

З підставами відмови у призначенні пенсії позивач не згодний та вважає, що має достатній страховий стаж для призначення пенсії за віком.

Позивач вважає означені дії відповідача протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2022 р. у справі №160/1070/22 відкрито провадження, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

08.02.2023 р., на адресу суду представником відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області було подано відзив на позовну заяву, в тексті якого зазначено наступне.

Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях затверджено постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 № 162, наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції та Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 № 58.

Відповідно до поданих документів загальний (страховий) стаж позивача становить 22 роки 02 місяці 17 днів.

При аналізі поданих документів до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки така оформлена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях. Зокрема, встановлено, що у записі про період роботи з 18.11.1991 по 05.03.1992 в Мало-Атлимському лісозаготовчому пункті наявні виправлення у даті наказу про прийняття та звільнення з роботи.

Окрім того, не зараховано до страхового стажу період роботи в колгоспі з 01.01.1990 по 15.01.1991 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 , оскільки зазначені відомості про кількість відпрацьованих трудоднів вказано на латвійській мові.

До страхового стажу не враховано період роботи в Усть-Чорнянському державному лісомисливському підприємстві з 06.10.1998 по 16.12.2002, оскільки в уточнюючій довідці № 07-04/1278 від 06.10.2017 не зазначено дані про звільнення з роботи, у довідці про заробітну плату № 07-04/1279 від 06.10.2017 дата народження позивача у первинних документах не відповідає даним паспорта.

Щодо періоду проходження військової служби з 10.05.1980 по 30.11.1982 згідно військового квитка НОМЕР_3 встановлено виправлення у даті звільнення із служби.

До страхового стажу позивача також не зараховано періоди роботи з 04.09.2004 по 17.09.2004, 18.09.2004 по 27.09.2006, 30.11.2006 по 25.02.2010, оскільки за вказаний період відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць Угоди і членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

З 1 січня 2004 року періоди роботи на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зараховуються до страхового стажу за умови підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, на території яких проводилась трудова діяльність.

Оскільки страховий стаж позивача складає 22 роки 02 місяці 17 дні (при необхідному страховому стажі 28 років), що є недостатньо для призначення пенсії за віком. Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області правомірно прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії.

На підставі означеного вище, представник відповідача просить суд у задоволенні пред`явлених позовних вимог відмовити у повному обсязі.

13.02.2023 р. на адресу суду представником відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області було подано відзив на позовну заяву, в тексті якого зазначено наступне.

07.09.2022 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. Заява позивача про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.

Рішенням Головного управління у Львівській області від 13.09.2022 №046350009166 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Рішення про відмову в призначені пенсії було надіслано Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на адресу позивача листом від 21.09.2022 №0400-010226-8/96580.

Відповідно до ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років.

На час подання заяви про призначення пенсії ОСОБА_1 досяг 60 віку.

Відповідно до розрахунку стажу (Форма РС-право) страховий стаж позивача становить 22 роки 02 місяці 17 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком.

На підставі означеного вище, представник відповідача просить суд у задоволенні пред`явлених позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Суд зазначає, що дана справа вирішується в межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_4 , яка міститься в матеріалах справи.

В матеріалах справи міститься копія трудової книжки ОСОБА_1 , якою визначено трудовий шлях останнього.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 07 вересня 2022 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що заява про призначення пенсії була подана позивачем до пенсійного фонду в порядку передбаченого п. 1.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.

Заява до документів була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області та винесено рішення від 13.09.2022 р. за №046350009166, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю страхового стажу роботи, яке було направлено до відома листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.09.2022 р. № 0500-0215-8/96580. Так, у рішенні зазначено, що до страхового стажу роботи не зараховані наступні періоди роботи:

- з 18.11.1991 р. по 05.03.1992 р. згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки у наказі про прийняття на роботу не зазначена дата та наявне виправлення у номері наказу про звільнення з роботи;

- з 01.01.1990 р. по 15.01.1991 р. (робота в колгоспі Латвії) згідно трудової

книжки колгоспника НОМЕР_2 , оскільки зазначені відомості про кількість відпрацьованих трудоднів вказано на латвійській мові;

- з 06.10.1998 р. по 16.12.2002 р., згідно уточнюючої довідки № 07-04/1278 від 06.10.2017 р., оскільки не зазначено даних про звільнення з роботи, та довідки про заробітну плату № 07-04/1379 від 06.10.2017р., оскільки зазначено, що дата народження заявника у первинних документах не відповідає даним згідно паспорта;

- період військової служби з 10.05.1980 р. по 30.11.1982 р., згідно військового квитка НОМЕР_3 , оскільки наявне виправлення у даті звільнення з служби, а уточнююча довідка № 4-31 від 24.01.2022 р. видана на підставі військового квитка;

- з 04.09.2004 р. по 17.09.2004 р., з 18..09.2004 р. по 27.09.2006 р., з 30.11.2006 р. по 25.02.2010 р. у рф, оскільки відсутня інформація про сплату внесків до Пенсійного фонду рф.

За розрахунками відповідача, страховий стаж роботи складає 22 роки 2 місяці 17 дні, що недостатньо для призначення пенсії.

Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 в спірні періоди роботи останній працював: Колгосп «Лиепупе» Лимбажського райну: 01.01.1990 р. 15.01.1991 р. член колгоспу Мало-Атлимський лісозаготовчий пункт: 18.11.1991 р. 05.03.1992 помічник вальщика ОСОБА_2 державне лісопромислове підприємство: 06.10.1998 р. 16.12.2002 лісоруб 10.05.1980 р. по 30.11.1982 р. проходження військової служби Відповідно до довідки виданої мовою оригіналу Федеральное агенство по энергетики (Росэнерго) без дати та номеру, я працював на руднику Баренцбург з 04.09.2004 р. 17.09.2004 р. в якості підсобного робочого, з 18.09.2004 р. по 27.09.2006 р. в якості муляра, з 30.11.2006 р. по 25.02.2010 р. в якості слюсаря відновлювальних робіт.

Відповідно до довідки виданої Міністерством енергетики рф федеральне державне унітарне підприємство «Державний трест Арктиквугілля» рудник «Баренцбург» від 25.02.2015 р. № 55 позивач ОСОБА_1 працював на архипілагі Шпицберген (Норвегія) рудник «Баренцбург» з 30.11.2006 р. по 25.02.2010 р.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі по тексту - Закон України №1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону України №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Положеннями частини першої статті 24 Закону України №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Положеннями статті 26 Закону України №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Отже, з зазначеного вбачається, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону України №1058-IV.

Відповідно до вимог статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі по тексту - Закон України №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі по тексту - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Правовий аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є - трудова книжка працівника.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі №235/805/17, від 06.12.2019 у справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі №500/1561/17, від 05.12.2019 у справі №242/2536/16-а.

14.01.1993 року між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн підписано відповідну Угоду.

Статтею 7 вказаної Угоди визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Всі витрати, пов`язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не здійснюються, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами (статті 3 Угоди).

Необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в належному порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11 Угоди).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Відповідно до статті першої Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Приписами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту Порядок № 637).

Так, згідно пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За приписами пункту 4 Порядку № 637 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 р., а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток № 1).

Здійснивши системний аналіз зазначених вище норм чинного законодавства, суд зазначає наступне.

Що стосується не зарахування з 01.01.1990 р. по 15.01.1991 р. (робота в колгоспі Латвії) згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 , оскільки зазначені відомості про кількість відпрацьованих трудоднів вказано на латвійській мові.

Відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з`їздом колгоспників 27.11.1969 року і затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969 року, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).

Відповідно до трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 30.03.1990 року, ОСОБА_1 працював (був прийнятий у члени колгоспу) з 01.01.1990 року в колгоспі «Ліепупе» Лімбажського району (Латвія) відповідно до протоколу від 15.02.1990 р. № 1 та 15.01.1991 року звільнений відповідно до протоколу від 24.01.1991 р. № 1.

У трудовій книжці також зазначено про фактично виконаний та встановлений мінімум трудової участі в господарстві, тобто, кількість вироблених трудоднів, а саме, зазначено, що ОСОБА_1 відпрацював:

- за 1990 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 287, при встановленому мінімумі 250 (робота з 01.01.1990 року);

- за 1991 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік 11 ( робота до 15.101.1991 р.)

Запис про відпрацьовані трудодні в колгоспі на російській мові міститься на сторінках 18-19 трудової книжки колгоспника, яка була надана разом із заявою про призначення пенсії.

Крім того, є і запис про відпрацьовані трудодні зазначені на латвійській мові на сторінках 58-59 трудової книжки колгоспника.

Так, постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року №310 затверджено «Основні положення про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників» (далі - Порядок №310, в редакції, чинній на моменти виникнення спірних правовідносин).

Постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 затверджено Основні положення про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників (далі - Основні положення), згідно з пунктом 1 яких трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність члена колгоспу.

Відповідно до пунктів 5, 6 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників до трудової книжки колгоспника заносились, зокрема, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання), відомості про нагородження та заохочення, переведення на іншу роботу, припинення роботи.

Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.

Пунктом 13 Основних положень передбачено, що відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.

Згідно п.2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 23.07.1993 №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Положенням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Отже, основним документом про трудову діяльність членів колгоспу є трудова книжка колгоспника, в яку, зокрема, вносились відомості про трудову участь колгоспника в громадському господарстві: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі, його виконання. Якщо колгоспник не виробив обов`язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві з причин, визнаних правлінням чи загальними зборами колгоспників поважними, адміністрація колгоспу вносила відповідні записи до трудової книжки.

Таким чином, трудова книжка колгоспника НОМЕР_2 від 30.03.1990 року, містить всі необхідні записи, що передбачені нормами чинного законодавства. Відтак, періоди роботи в колгоспі з 01.01.1990 р. по 15.01.1991 р. підлягають до зарахування до його страхового стажу.

Що стосується не зарахування до страхового стажу роботи періоду проходження військової служби з 10.05.1980 р. по 30.11.1982 р., суд зазначає наступне.

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_3 від 10.11.1980 р., довідки Павлоградського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 24.01.2022 р. № 4/31 позивач проходив строкову військову службу з 10.05.1980 р. по 30.11.1982 р.

Крім того, запис про походження строкової військової служби міститься і в трудовій книжці під номером 3-4.

Також інформація щодо дати звільнення 30.11.1982 р. повністю співпадає з датою звільнення в обліково-послужній картці до військового квитка 30.11.1982 р.

Пунктами «в» та «д» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зараховується: військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Абзацом другим пункту 1 статті 8 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно- технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Відтак, час проходження військової служби неправомірно не зараховано відповідачем до мого страхового стажу роботи.

Щодо не зарахування до страхового стажу роботи періодів роботи з 04.09.2004 р. по 17.09.2004 р., з 18..09.2004 р. по 27.09.2006 р., з 30.11.2006 р. по 25.02.2010 р. у рф, оскільки відсутня інформація про сплату внесків до Пенсійного фонду рф. суд зазначає наступне.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_5 від 30.11.2006 р., серії НОМЕР_6 від 20.01.2002 р., довідки виданої Федеральним агентством по енергетиці (Росєнерго) без дати та номеру, довідки виданої Міністерством енергетики рф федеральне державне унітарне підприємство «Державний трест Арктиквугілля» рудник «Баренцбург», трудових договорів від 25.08.2004 р., 28.11.2006 р., 26.02.2009 р., 20.10.2010 р., я працював на руднику Баренцбург з 04.09.2004 р. 17.09.2004 р. в якості підсобного робочого, з 18.09.2004 р. по 27.09.2006 р. в якості муляра, з 30.11.2006 р. по 25.02.2010 р. в якості слюсаря відновлювальних робіт.

Відповідно до Аб. 5 підпункту 3 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, та довідку згідно з додатком 5 до цього Порядку, Відповідно до п.2.10 Порядку 22-1 довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.

За змістом ч. 2 ст. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Так, відповідно до статей 2, 3, 7 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.

Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Питання пенсійного забезпечення регулюються двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі- Угода), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які

встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання.

Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди.

Обчислення пенсій проводиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

За змістом цих норм стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.

Згідно з ст. 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Позивачем на підтвердження стажу роботи надано належним чином оформлені трудові книжки, що містять належно оформлені записи щодо виконуваної роботи та періодів її виконання, та для обчислення розміру пенсії надані довідки про заробітну плату від 28.10.2010 р. № 3001/сп видана мовою оригіналу документа ФГУП «ГТ «Арктикуголь» за період роботи з вересня 2004 р. по грудень 2006 р., довідки № 3002/сп від 28.10.2010 р. видана мовою оригіналу документа ФГУП «ГТ`Арктикуголь» за період з січня 2007 р. по грудень 2009 р., довідка від 28.10.2010 р. видана мовою оригіналу документа ФГУП «ГТ» Арктикуголь» за період роботи з січня 2010 р. по вересень 2010 р. з посиланням на сплату всіх страхових внесків.

Тому, дії відповідача щодо не зарахування означених періодів роботи до страхового стажу роботи є протиправними.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, з викладених у позовній заяві обставин видно, що позивачем вчинено всі необхідні дії та подано документи, наявні у нього та необхідні для зарахування оскаржуваного періоду роботи останнього.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у цьому випадку позивач не може бути позбавлений свого права на призначення пенсії за віком.

З урахуванням викладеного вище, та, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 13.09.2022 р. №046350009166 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до заяви про призначення пенсії від 07.09.2022 р., та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області зарахувати до страхового (трудового) стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 18.11.1991 р. по 05.03.1992 р. , з 01.01.1990 р. по

15.01.1991 р. , з 06.10.1998 р. по 16.12.2002 р., період проходження військової служби з 10.05.1980 р. по 30.11.1982 р., з 04.09.2004 р. по 27.09.2006 р., з 30.11.2006 р. по 25.02.2010 р.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати, призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26 ЗУ «Про загальнообов`язкове держане пенсійне страхування» відповідно до заяви про призначення пенсії від 07.09.2022 р., суд вважає за необхідне відмовити, з підстав зазначених нижче.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України і Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.09.2022 р. про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді цієї справи суд бере до уваги наступні позиції Європейського суду з прав людини.

Так, рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:

«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»

«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»

Водночас, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 р. у справі №11-164сап21, в тексті якої зазначено, що не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в наступній редакції:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 13.09.2022 р. № 046350009166 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до заяви про призначення пенсії від 07.09.2022 р.;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Львівській області зарахувати до страхового (трудового) стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 18.11.1991 р. по 05.03.1992 р. , з 01.01.1990 р. по 15.01.1991 р. , з 06.10.1998 р. по 16.12.2002 р., період проходження військової служби з 10.05.1980 р. по 30.11.1982 р., з 04.09.2004 р. по 27.09.2006 р., з 30.11.2006 р. по 25.02.2010 р.

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.09.2022 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням періоду роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 18.11.1991 р. по 05.03.1992 р. , з 01.01.1990 р. по 15.01.1991 р. , з 06.10.1998 р. по 16.12.2002 р., період проходження військової служби з 10.05.1980 р. по 30.11.1982 р., з 04.09.2004 р. по 27.09.2006 р., з 30.11.2006 р. по 25.02.2010 р., з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

-в іншій частині позовних вимог відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до квитанції від 19.01.2023 р. за подання позовної заяви позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп.), який у повному розмірі зараховано до Державного бюджету України.

Враховуючи часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрія, 10, м.Львів, 79000) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового присудженні здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, а саме, судового збору у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп.).

Керуючись ст. ст. 242-244, 246, 250, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрія, 10, м.Львів, 79000) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 13.09.2022 р. № 046350009166 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до заяви про призначення пенсії від 07.09.2022 р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Львівській області зарахувати до страхового (трудового) стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 18.11.1991 р. по 05.03.1992 р. , з 01.01.1990 р. по 15.01.1991 р. , з 06.10.1998 р. по 16.12.2002 р., період проходження військової служби з 10.05.1980 р. по 30.11.1982 р., з 04.09.2004 р. по 27.09.2006 р., з 30.11.2006 р. по 25.02.2010 р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.09.2022 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням періоду роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 18.11.1991 р. по 05.03.1992 р. , з 01.01.1990 р. по 15.01.1991 р. , з 06.10.1998 р. по 16.12.2002 р., період проходження військової служби з 10.05.1980 р. по 30.11.1982 р., з 04.09.2004 р. по 27.09.2006 р., з 30.11.2006 р. по 25.02.2010 р., з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання даної позовної заяви у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.О. Жукова