Рішення № 110297433, 12.04.2023, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

___________________ Справа № 299/5610/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

12.04.2023 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд, Закарпатської області у складі головуючого судді А.А.Надопта, секретар судового засідання О.М.Стрижак, за участю позивачки, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа- Орган опіки та піклування Королівської селищної ради про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В :

Обгрунтовууючи свої вимоги позивачка зазначає, що з відповідачем по справі ОСОБА_2 вони перебували в зареєстрованому шлюбі з 2002р. до 14.02.2022р., до моменту розірвання шлюбу за рішенням Виноградівського районного суду 12.01.2022р. Від їх шлюбу у них народилось двоє дітей ОСОБА_3 , 2004 р.н., який є вже дорослим, і дочка ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 . За останій рік відповідач життям дочки не цікавився зовсім, не телефонував, не виявляв бажання приймати участі в її вихованні, з вини відповідача дочка не має до нього жодних почуттів, оскільки за цей рік жодного разу його не бачила. Відповідач не знає яку школу відвідує дочка і за останні роки навчання дитини в Королівському закладі загальної середньої освіти I-III ступенів Королівської селищної ради Закарпатської області не навідувався до школи, не був присутній на батьківських зборах, тобто вихованням дочки, навчальними досягненнями, поведінкою не цікавився. Майже два роки позивачка з дочкою ОСОБА_4 проживають разом і без участі батька, позивачка сама забезпечує гідні умови проживання. Між нею і дитиною доброзичливості стосунки, які сприяють належному вихованні дитини, її повноцінному сприйманню життя та оточуючих людей.

Далі позивачка зазначає, що згідно судового наказу Виноградівського районного суду Закарпатської області від 18.02.2022р. відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти з 24.12.2021р. в розмірі 2 двох прожиткові мінімуми для дитини відповідного віку щомісячно, проте заборгованість по сплаті аліментів на час звернення до суду із даним позовом у відповідача складає 108935,80 грн. По даному факту - заборгованості по аліментах також внесено відомості до ЄРДР за №12022078080000350 від 13.09.2022р. за ст.164 ч.1 КК України, а відтак позивачка вважає, що повна апатія відповідача до дитини призвела до того, що дитина пару років не бачила батька, а дитина потребувала, крім материнської і батьківську любов і турботу, якої була позбавлена у зв`язку з діями відповідача, а у сукупності ці обставини свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а відтак просить суд позбавити його батьківських прав.

В судовому засіданні позивачка свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та просила такі задоволити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить судова повістка, причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи, що відповідач повідомлений належним чином вкотре не з`явився до суду без повідомлення причин, не подав відзив, тому, при відсутності заперечень зі сторони позивача, суд вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.

Так, за змістом ч.2 ст.43 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.

У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник третьої особи- Органу опіки та піклування Королівської селищної ради в судове засідання не з`явився, подав до суду 30.01.2023р. Висновок органу опіки та піклування від 24.01.2023р. про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відповідача ОСОБА_2 щодо його неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , який просив взяти до уваги при винесенні рішення по суті.

Отже, заслухавши пояснення позивачки, яка наполягала на задоволенні її вимог, дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, в тому числі і зміст Висновку органу опіки та піклування від 24.01.2023р. про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо його неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950р. кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом, який вирішить спір щодо його права та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суди, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України, розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя (ст.5 ч.1 ЦПК), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Завданнями цивільного судочинства (ст.2 ЦПК) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.89 ЦПК України з врахуванням положень ст.ст.76-88 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.ст.12,13,78,81,82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов`язані довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Суд вважає, що правовідносини, які склались між сторонами, врегульовані нормами Сімейного Кодексу України.

При вирішенні даного спору суд виходить з того, що право на особисте та сімейне життя гарантовано Конституцією України, згідно до якої ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.32 Конституції України); сім`я, дитинство, материнство та батьківство охороняється державою (ст.51 Конституції України).

Так, у відповідності до ст.164 ч.1 СК України батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з дитиною, є хронічними алкоголіками або наркоманами, вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї з моменту народження, виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладаються однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Діти та батьки відповідно до ст.14 Закону України «Про охорону дитинства» не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Окрім цього, Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, і це можна виправдати лише за поодиноких обставин.

Зокрема, під час розгляду справи українські суди дійшли висновку, що умови проживання дітей були небезпечні для життя і здоров`я, морального виховання (діти були брудними й голодними, стояли на обліку в диспансері, займалися бродяжництвом). Однак ЄСПЛ не погодився, що матеріально-побутові умови дітей були справді небезпечними для їхнього життя і здоров`я.

При цьому ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини й інтересами батьків має існувати справедлива рівновага, дотримуючись такої рівноваги, особливу увагу треба приділяти найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою і значенням повинні переважати над інтересами батьків.

Визначаючи основні інтереси дитини в кожному конкретному випадку, слід враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли сім`я особливо непридатна або виразно неблагополучна; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечити її розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, яке не є неблагополучним.

З огляду на принципи, проголошені Європейським судом з прав людини, для розлучення дитини з батьками суд встановлює: 1) провинну поведінку батьків; 2) справжню небезпеку умов для дитини; 3) доказову базу зазначених обставин; 4) застосування тимчасових проміжних заходів до батьків; 5) обов`язкове слухання свідчень самої дитини.

Сімейний кодекс України закріпив вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав і найпоширеніші з них це ухилення від виконання своїх обов`язків із виховання дитини

Як визначив Верховний Суд України, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків - це коли вони не дбають про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя.

Мається на увазі, що батьки не забезпечують необхідне харчування, медичний догляд, лікування дитини, а це негативно впливає на її фізичний розвиток як складник виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, потрібному для її нормального самоусвідомлення; не дають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для здобуття освіти.

З матеріалів справи та пояснень позивачки у суді встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 2002р. до 14.02.2022р., тобто до розірвання шлюбу між ними за рішенням Виноградівського районного суду. Від даного шлюбу у них народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , 2004 р.н., який є вже дорослим та дочка ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, відповідач є батьком неповнолітньої дочки ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з матір`ю, позивачкою по справі, яка і просить суд позбавити відповідача батьківських прав щодо цієї дитини.

Між тим, згідно ст.ст.3,4,5 Конвенція ООН про права дитини, яка прийнята 20.11.1989р. Генеральної Асамблеї ООН, яка ратифікована та набула чинності в Україні з 27.09.1991р., усі дії щодо дитини мають виконуватися в інтересах дитини. Якщо рідні, або ті особи, які несуть відповідальність за дитину, недбало виконують свої обов`язки, держава має забезпечити дитині належний догляд і піклування. Держава має вживати всіх необхідних заходів для реалізації прав дитини. Держава не може залишати поза увагою права дитини.

У преамбулі до зазначеної Конвенції зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні; батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ст.18 Конвенції про права дитини).

Держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалась з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію (ст.9 Конвенції).

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959р., як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи. Дитині повинні бути надані всі можливості та сприятливі умови для фізичного, розумового, духовного, морального розвитку, дитина повинна зростати під піклуванням та відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові, морального та матеріального забезпечення, дитина має право на освіту, яка має бути обов`язковою, сприяти її загальнокультурному розвитку, відповідальність за освіту та навчання дитини лежить перш за все на її батьках.

Зазначенні міжнародні стандарти відображені в національному законодавстві, зокрема, статтею 150 Сімейного кодексу України закріплені обов`язки батьків по вихованню та розвитку дітей, у числі яких передбачені турбота про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, підготовка її до самостійного життя.

Ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків є підставою для покладання на них відповідальності, установленої законом. Відповідно до ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно положень Закону та роз`яснень, даних у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав"(зі змінами, внесеними згідно з постановою Верховного Суду № 20 від 19 грудня 2008 року) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є таким, коли суд на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених належними і допустимими доказами, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, правильно витлумачивши ці норми .

Звертаючись до суду з даним позовом, з урахуванням позовних вимог, позивачка виходила з того, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , не цікавиться станом її здоров`я, розвитком, успіхами у школі, а також не сплачує призначенні судом аліменти, у зв`язку з чим виникла значна заборгованість, проте з такими доводами погодитися не можна, оскільки позивачка, звертаючись до суду з даним позовом, в порушення вимог ст.ст.12,13 ЦПК України достовірними та належними доказами не довели, які безспірні докази свідчать про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, у чому полягає винна поведінка відповідача, свідоме нехтування ним своїми обов`язками, чи вживалися до нього заходи реагування, чи виходячи з інтересів дитини та конкретних обставин справи немає можливості попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, хоча наведення і доказування цих обставин має істотне значення для правильного вирішення справи.

Пленум Верховного Суду України в пунктах 15,16 постанови від 30.03.2007р. №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла 18 років, і тільки на підставах, передбачених ст.164 СК України.

Так, ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків є підставою для покладання на них відповідальності, установленої законом, зокрема, частиною 1 ст.164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.16 постанови Пленуму від 30.03.2007р. №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормальному самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїх обов`язків, проте таких фактів, які можна розцінити як ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов`язків, позивачка в порушення вимог ст.ст.12,13 ЦПК України не навела, як і не довели вини відповідача та свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками щодо їх спільної дочки.

Обгрунтовуючи свої вимоги щодо підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо їх дочки, окрім вищенаведеного, позивачки послалась на дані Розрахунку заборгованості відповідача по аліментах №69021995 за період 24.12.2021р. по 08.09.2022р., довідку про реєстрацію місця проживання дитини разом з позивачкою, довідку Королівської селищної ради №16-42/388 від 12.10.2022р. про те, що відповідач зареєстрований в АДРЕСА_1 , однак після розлучення із ОСОБА_1 понад рік за зазначеною адресою не проживає, копією рішення Виноградівського районного суду від 12.01.2022р. про розірвання між сторонами шлюбу, копією Судового наказу Виноградівського районного суду від 18.02.2022р. про стягнення з відповідача аліментів на утримання дочки ОСОБА_4 , копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 24.05.2022р., копії Акту обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї ОСОБА_1 , довідки-характеристики №01-28/279 від 12.10.2022р., виданої Королівською ЗОШ тв. Витяг з ЄРДР від 13.09.2022р. №12022078080000350, однак на переконання суду, як окремо, так і у своїй сукупності ці дані не доводять те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо своєї неповнолітньої дочки або свідомо нехтує ними, а знаходження дочки у позивачки та наявності спору між сторонами щодо аліментних зобов`язань, не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Суд наголошує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на недобросовісних батьків і це можливо лише у випадках визначених статтею 164 СК України, а саме якщо батьки: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Таким чином Законом не передбачено позбавлення батьківських прав батька відносно його дитини, виключно у зв`язку із несплатою ним аліментів на утримання дитини.

При цьому, тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Так, Законом визначено, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

У Постанові від 23 листопада 2021 року справа № 592/17972/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Отже, батько (мати) може бути позбавлений батьківських прав, лише у разі, встановлення наявності фактів злісного нехтування ним (ними) своїми батьківськими обов`язками щодо дитини, зокрема врахувавши бажання батька не спілкуватись з дитиною, й не бажання приймати участь у вихованні дитини.

При цьому, позбавити батьківських прав батька лише у зв`язку із несплатою ним аліментів, про що фактично і заявлений позов, є неможливим, оскільки в такому випадку, буде здійснено розірвання сімейних зв`язків, що означатиме позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин. А доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача, однак як встановлено у суді, позивачка цього не зробила.

Таким чином, несплата аліментів відповідачем (наявність заборгованості по аліментах) може слугувати лише додатковим доказом в сукупності з іншими доказами у справі про позбавлення батьківських прав, аж ніяк не самостійною підставою позбавлення батьківських прав.

Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Між тим, з Висновку Органу опіки та піклування Королівської селищної ради від 24.01.2023р. встановлено, що Орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відповідача ОСОБА_2 щодо його неповнолітньої дочки ОСОБА_4 .

Орган опіки і піклування не лише має право подати такий позов, а і є обов`язковою стороною під час розгляду цієї категорії справ: саме орган опіки і піклування в кожній справі надає суду свій висновок про доцільність позбавлення батьківських прав. І суд має право не погодитися з висновком органу опіки і піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), лише якщо він недостатньо обґрунтований, суперечить інтересам дитини.

З приводу цього суд зазначає, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Разом з тим, суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Суд зазначає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

На підставі наведеного суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав щодо його дочки ОСОБА_4 , оскільки у ньому не встановлено фактів, які б свідчили про те, що позбавлення відповідача батьківських прав є заходом впливу, який найкраще відповідає інтересам дочки. Вказаний висновок не містить відомостей про те, що відповідач був заслуханий органом опіки та піклування.

З огляду на встановлене у судовому засіданні суд приходить до переконання, що з матеріалів справи не вбачається і в ході судового розгляду справи не встановлено беззаперечних і достатніх та належних доказів, які б свідчили про умисне і свідоме ухилення відповідача від виконання ним своїх батьківських обов`язків по вихованню дочки ОСОБА_4 , а відтак відсутні і правові підстави для позбавлення відповідача батьківських прав.

Як зазначав суд вище, позбавлення батьківських прав - крайній захід вплинути на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, тому питання про його застосування суд вирішує лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, а саме ставлення батьків до дітей. І суд може в окремих випадках за доведеної провинної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням характеру поведінки, особи батька й матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. У такому разі він лише попереджає особу про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і покладає на органи опіки й піклування контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

Відповідно до вимог та керуючись ст.ст.10,12, 13,18,81,223,259,263-265,280-282 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа- Орган опіки та піклування Королівської селищної ради про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити відповідача ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виховання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, щодо належного виконання своїх аліментних зобов`язань.

Покласти на Орган опіки та піклування Королівської селищної ради контроль за виконанням відповідачем ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського Апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст повного Рішення складено 18.04.2023 року.

ГоловуючийА. А. Надопта