Рішення № 110277969, 19.12.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.12.2022Справа № 910/6099/22

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Заїки О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Керівника Кропивницької окружної прокуратури (25002, м. Кропивницький, вул. Євгена Чикаленка, 11) в особі Кропивницької міської ради (25002, Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 41)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України" (01135, м. Київ, вул. Жилянська, 97, літера 3)

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління освіти Кропивницької міської ради (25002, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 41)

про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 70 490,87 грн

Представники учасників справи:

Від прокуратури: Синюк І.А.

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: Масленнікова Ю.О.

Від третьої особи: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Кропивницької окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Кропивницької міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України" про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 70 490,87 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що укладені між Управлінням освіти Міської ради міста Кропивницького та ТОВ "Енергія України" додаткові угоди до договору постачання природного газу, якими збільшено ціну за одиницю товару, суперечать вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки укладені за відсутності належних доказів коливання ціни на природний газ, а відтак підлягають визнанню недійсними судом. Крім цього, прокурор зазначає, що вартість фактично отриманого газу в обсязі 70 540,00 куб.м за цінами згідно оспорюваних додаткових угод до договору становила 531 894,00 грн, у той час як за первісно погодженою сторонами ціною у договорі (6541,01 грн/1000куб.м) такий обсяг газу коштує 461 402,83 грн, відтак різниця у сумі 70 491,17 грн підлягає стягненню з відповідача на підставі ч. 1 ст. 670 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2022 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, в порядку статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління освіти Кропивницької міської ради, та призначено підготовче засідання на 12.09.2022.

Представники позивача та третьої особи у підготовче засідання 12.09.2022 не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 015492479310, №0105492479337.

Судом у підготовчому засіданні 12.09.2022 без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 05.10.2022.

22.09.2022 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній проти позову заперечував та просив суд заявлені вимоги залишити без задоволення.

Представник третьої особи у підготовче засідання 05.10.2022 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105492750359.

Судом у підготовчому засіданні 05.10.2022 без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 26.10.2022 та продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

12.10.2022 через відділ діловодства суду від прокурора надійшла відповідь на відзив.

Представник відповідача у підготовче засідання 26.10.2022 не з`явився, проте 26.10.2022 через відділ діловодства суду від останнього надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Представники позивача та третьої особи у підготовче засідання 26.10.2022 не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час були повідомлені належним чином.

Судом у підготовчому засіданні 26.10.2022 без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про задоволення клопотання представника відповідача та відкладено підготовче засідання на 07.11.2022.

Представники позивача та третьої особи у підготовче засідання 07.11.2022 не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2022 закрито підготовче провадження та призначити справу № 910/6099/22 до судового розгляду по суті на 07.12.2022.

У судове засідання 07.12.2022 з`явилися представники Кропивницької окружної прокуратури та відповідача, інші учасники справи своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористалися.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих прокурором та сторонами.

У судовому засіданні 05.12.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року Управлінням освіти Міської ради міста Кропивницького (з 02.04.2021 змінило найменування на Управління освіти Кропивницької міської ради) проводилася процедура закупівлі (відкриті торги) за предметом - газове паливо (природний газ) з терміном постачання до 31.12.2021, очікуваною вартістю 8 012 237,00 грн, в обсязі 900 000 куб.м.

Переможцем відкритих торгів визначено ТОВ «Енергія України» з пропозицією закупівлі 6 021 000,00 грн, тобто 6 541,01 грн (з ПДВ) за 1000 куб.м.

18.02.2021 між ТОВ «Енергія України» (постачальник) та Управлінням освіти Міської ради міста Кропивницького (споживач) було укладено Договір № 112 постачання природного газу.

Згідно з п. 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити споживачу у 2021 році ДК 021:2015-0912000-6 природний газ, за наявності його обсягів, а споживач зобов`язується прийняти газ та оплатити постачальнику його вартість, відшкодувати витрати на доступ до вільних потужностей до точок виходу з фізичним розташуванням до газорозподільних систем Оператора ГРМ, на ліцензованій території якого знаходяться об`єкти споживача, у розмірі згідно встановленого НКРЕКП та/або Оператором ГРМ тарифу та коефіцієнту у відповідності з умовами договору.

Постачальник передає споживачу газ в 2021 році в обсязі 900,0 тис.куб.м (п. 2.1 договору).

Приймання-передача газу, поставленого постачальником споживачу у звітному місяці, оформлюється щомісячними актами приймання-передачі газу, які є невід`ємними частинами цього договору (п. 3.5 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору ціна природного газу за 1000 куб.м встановлюється в гривнях України і складає на момент укладання даного Договору 6 541,01 грн, у тому числі ПДВ 20% - 1090,17 грн, без урахування тарифу за розподіл потужності для віртуальної точки виходу з невизначеним фізичним розташуванням до газорозподільних систем. Ця ціна є звичайною по цьому договору.

Тариф за розподіл потужності для віртуальної точки виходу з невизначеним фізичним розташуванням до газорозподільних систем становить 124,16 грн за 1000 куб.м на добу без ПДВ, ПДВ - 24,83 грн, всього з ПДВ - 148,99 грн та не включається до ціни природного газу.

Загальна сума цього Договору складається із сум вартості місячних поставок газу, з урахуванням замовлених обсягів потужностей, коригуючи коефіцієнтів та вартості послуг використаних потужностей (коефіцієнт 2,0), яку не були попередньо замовлені за даним договором та на момент укладання цього договору складає 6 021 000,00 грн, у т.ч. ПДВ 1 003 500,00 грн (п. 4.2 договору).

Згідно з п. 9.1 договору останній набирає чинності з 01.03.2021 і діє в частині постачання газу по 31.12.2021 включно, а в частині розрахунків - до повного їх здійснення між сторонами.

У силу п. 9.3 договору всі доповнення та додаткові угоди набирають чинності та мають перевагу на раніше укладеними та над положеннями даного договору в разі, коли вони укладені в письмовій формі, мають дату, номер, посилання на даний договір, підписи уповноважених представників сторін та оригінальні печатки підприємств.

Відповідно до п. 9.5 договору істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, встановлених п. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договору про закупівлю.

До цього Договору сторони уклали ряд додаткових угод, а саме:

додаткову угоду № 2 від 15.03.2021 - ціну за 1000 куб.м газу збільшено до 7194,46 грн (з ПДВ);

додаткову угоду № 3 від 22.03.2021 - ціну за 1000 куб.м газу збільшено до 7664,26 грн (з ПДВ);

додаткову угоду № 4 від 09.04.2021 - ціну за 1000 куб.м газу збільшено до 8429,92 грн (з ПДВ);

додаткову угоду № 5 від 11.05.2021 - ціну за 1000 куб.м газу збільшено до 9272,06 грн (з ПДВ);

додаткову угоду № 6 від 19.05.2021 - ціну за 1000 куб.м газу збільшено до 10198,33 грн (з ПДВ);

додаткову угоду № 7 від 29.06.2021 - ціну за 1000 куб.м газу збільшено до 11217,14 грн (з ПДВ).

Крім того, додатковою угодою № 8 від 17.08.2021 сторони дійшли згоди розірвати договір № 112 постачання природного газу від 18.02.2021.

У листах з пропозиціями про збільшення ціни на газ від 10.03.2021 № 349, 16.03.2021 № 372, 07.04.2012 № 402, 28.04.2021 № 498, 12.05.2021 № 511 та 23.06.2021 № 603 відповідач щоразу посилався на п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та експертні висновки Черкаської торгово-промислової палати від 10.03.2021 № О-253, від 16.03.2021 № О-287, від 07.04.2021 № О-363, від 28.04.2021 № О-429/04, від 12.05.2021 № О-465/02, від 23.06.2021 № О-580.

Судом встановлено, що сторонами договору були складені та підписані акти передачі-приймання природного газу, а саме: № 31/03-165 від 01.04.2021 на суму 209 312,32 грн, № 31/03-186 від 19.04.2021 на суму 537 947,78 грн, № 30/04-278 від 24.05.2021 на суму 52 172,87 грн, № 31/05-326 від 23.06.2021 на суму 908,30 грн.

Таким чином, вказаними актами передачі-приймання підтверджується поставка відповідачем на виконання умов договору протягом березня - травня 2021 року природного газу в загальному обсязі 104 196,00 куб.м на загальну суму 752 038,23 грн.

Наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями підтверджується сплата споживачем постачальнику грошових коштів в сумі 800341, 27 грн, з яких 752038,23 грн - за поставлений природний газ (з ПДВ), 48303,04 грн - відшкодування вартості замовленої потужності (з ПДВ).

Спір у справі, що розглядається, виник у зв`язку з недійсністю, на думку прокурора, додаткових угод №№2-7 до договору № 112 постачання газу від 18.02.2021, оскільки під час укладання цих угод ТОВ "Енергія України" не надано належних доказів наявності коливання ціни на природний газ, а отже, ці угоди не відповідають приписам ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Крім того, прокурор зазначає, що вартість фактично отриманого газу в обсязі 70 540,00 куб.м за цінами згідно оспорюваних додаткових угод до договору становила 531 894,00 грн, у той час як за первісно погодженою сторонами ціною у договорі (6541,01 грн/1000куб.м) такий обсяг газу коштує 461 402,83 грн, відтак різниця у сумі 70 491,17 грн підлягає стягненню з відповідача на підставі ч. 1 ст. 670 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Щодо звернення прокурора з позовом

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4 ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру").

Звертаючись до господарського суду з позовом та обґрунтовуючи, у чому полягає порушення інтересів держави, прокурор зазначив, що у силу ст. 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України одним із основних принципів, на яких грунтується бюджетна система України, є принцип ефективності та результативності, корий означає, що при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Одним із принципів здійснення публічних закупівель, закріплених ст. 5 Закону України «Прро публічні закупівлі», є принцип максимальної економії та ефективності закупівель.

За твердженням прокурора, укладення оспорюваних додаткових угод до договору постачання призвело до порушення вимог та принципів законодавства України у сфері публічних закупівель та функціонування бюджетної системи, а також мало своїм наслідок необґрунтоване, неефективне, нераціональне та надмірне витрачання коштів місцевого бюджету, формування доходної частини якого здійснюється за фінансової підтримки та участі держави.

Крім того, на переконання прокурора, неухильне дотримання приписів законодавства у сфері публічних закупівель становить значний суспільний інтерес, захист якого відповідає функціям прокурора.

З урахуванням того, що закупівля природного газу здійснена за рахунок коштів місцевого бюджету, розпорядником яких є Кропивницька міська рада, у тому числі при здійсненні процедури публічних закупівель, а тому Рада, за твердженням прокурора, у данному випадку у розумінні Закону України «Про прокуратуру» є органом, уповноваженим на виконання функцій захисту інтересів держави.

Підстава реалізації прокурором представницьких функцій визначена останнім як усвідомлена пасивна поведінка Ради, яка є розпорядником бюджетних коштів і має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів держави у сфері розпорядження бюджетними коштами. Так, прокурором зазначено, що з природу допущеного порушення законодавства у сфері публічних закупівель ним велося листування, у тому числі з Управлінням освіти Кропивницької міської ради і з самою Радою, докази чого долучені до матеріалів справи. Утім, згідно відповіді, наданої Управлінням освіти, останнє не убачає наявності будь-яких порушень законодавства під час укладення спірних додаткових угод. Кропивницькою міською радою лише було повідомлено про те, що жодних заходів, спрямованих на усунення допущеного порушення законодавства у сфері публічних закупівель нею не вживалось.

Суд зазначає, що відповідно до п. 3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, який визначає виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 названого Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч.4 цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення останніх. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N 806/1000/17).

У справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність інтересів держави порушенням законності у сфері публічних закупівель та функціонування бюджетної системи України.

У постанові від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі, як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Метою Закону України "Про публічні закупівлі" є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. До основних принципів публічних закупівель віднесено, зокрема, їх максимальну економію та ефективність.

Так, місцеве самоврядування є способом реалізації народом належної йому влади, яка діє на принципах (засадах) державної підтримки та гарантування державою місцевого самоврядування (ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

У преамбулі Закону України "Про публічні закупівлі" зазначено, що цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальної громади та об`єднаних територіальних громад.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, зокрема, що до повноважень міської ради належить питання стосовно розгляду прогнозу місцевого бюджету, затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, затвердження звіту про виконання бюджету.

Згідно зі ст. 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про публічні закупівлі" замовниками, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, є юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів.

Відповідно до розділу 1 Положення про управління освіти Кропивницької міської ради (нова редакція), затвердженого рішенням Кропивницької міської ради № 65 від 02.02.2021 управління освіти Кропивницької міської ради (далі - управління) є виконавчим органом Кропивницької міської ради, утворюється міською радою, є підзвітним і підконтрольним міській раді, підпорядкованим її виконавчому комітету.

Управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням, штамп, фірмовий бланк (п. 1.4 Положення).

Управління освіти є головним розпорядником бюджетних коштів в галузі «Освіта» (п. 2.2.4.1 Положення), до основних функцій якого, зокрема, належить: сприяння фінансовому забезпеченню існуючої мережі закладів освіти (п. 2.2.4.2 Положення); внесення пропозицій щодо обсягів бюджетного фінансування закладів та установ освіти, які перебувають у комунальній власності, аналіз їх використання (п. 2.2.4.3 Положення); організація матеріально-технічного забезпеченняч загальноосвітніх, дошкільних, позашкільних та професійно-технічних (на період повноважень) закладів освіти, у тому числі їх підготовка до роботи в осінньо-зимовий період (п. 2.2.5.1 Положення).

Управління освіти має право, зокрема, вносити органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування пропозиції щодо фінансування закладів та установ освіти, брати безпосередню участь у формування бюджету освітньої галуз міста (п. 3.4 Положення).

Управління фінансується за рахунок коштів місцевого бюджету (п. 1.3 Положення).

Враховуючи, що Рада, як орган місцевого самоврядування, наділена повноваженнями розпоряджатися бюджетними коштами, у тому числі при здійсненні процедури закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів, остання також є компетентним органом, уповноваженим на виконання функцій захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція щодо правомірності подання прокурором позову в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування викладена Верховним Судом у постановах від 31.08.2021 у справі № 926/1392/20, від 05.08.2021 у справі № 911/1236/20, від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18.

Водночас суд зауважує, що п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Суд зауважує, що перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, у той час як прокурор набуває право на представництво тільки якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

При цьому нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Вирішуючи питання можливості здійснення прокурором захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а також надаючи оцінку доводам щодо наявності у прокурора правових підстав для звернення із цим позовом та визначення ним у якості позивача саме Кропивницьку міську раду, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Великою Палатою Верховного Суду зауважено, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як підтверджується матеріалами справи, прокурор у вересні 2021 повідомив Управління освіти Кропивницької міської ради та саму Раду про допущене порушення приписів Закону України «Про публічні закупівлі» під час укладення оспорюваних наразі додаткових угод до договору постачання природного газу (а.с. 107 - 109, 112 - 116 відповідно).

У відповідь Управління освіти повідомило, що не убачає наявності будь-яких порушень законодавства під час укладення спірних додаткових угод (а. с. 110 - 111).

Кропивницька міська рада повідомила прокурора, що жодних заходів, спрямованих на усунення допущеного порушення законодавства у сфері публічних закупівель нею не вживалось (а.с. - 117).

З огляду на те, що Радою і вподальшому не було вчинено належних дій щодо захисту порушених інтересів держави у сфері розпорядження бюджетними коштами у червні 2022 прокурор направив повідомлення Раді в порядку ст. 23 Закону "Про прокуратуру" про ініціювання прокуратурою в інтересах Кропивницької міської ради судового розгляду справи щодо оскарження додаткових угод № 2 - 7 до договору постачання.

Виходячи з встановленого, суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді в особі Кропивницької міської ради.

Доводи відповідача стосовно необхідності пред`явлення позову в інтересах Державної аудиторської служби суд відхиляє з огляду на те, що державний фінансовий контроль вказаним органом не проводився, про що було зауважено прокурором у позовній заяві, що виключає встановлення вищевказаним органом порушення інтересів держави під час укладення спірних угод та можливість захисту інтересів держави цим органом або ж звернення прокурора до суду з визначенням у якості позивача саме цього органу.

Щодо вимоги про визнання недійсними додаткових угод №№2-7 до договору № 112 постачання газу від 18.02.2021

Частиною першою статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 185 Господарського кодексу України до укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

За приписами статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічна норма вміщена до статті 265 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частинами 4, 5 статті 656 Цивільного кодексу України, до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

У абзаці другому частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, договір № 112 на постачання природного газу від 18.02.2021 року був укладений між ТОВ "Енергія України" (постачальник) та Управлінням освіти Міської ради міста Кропивницького (споживач) в порядку процедури публічних закупівель у формі відкритих торгів.

Відтак спірні правовідносини сторін підпадають під правове регулювання Закону України «Про публічні закупівлі», котрий визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Відповідно до преамбули Закону України «Про публічні закупівлі» (тут і далі - у редакції, чинній на час укладення договору) метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Згідно з ч. 1 ст. 5 цього Закону закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

Частиною 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» унормовано, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

У силу частини 3 наведеної норми забороняється укладення договорів про закупівлю, що передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом.

За приписами ч. 4 ст. 41 названого Закону умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Пунктом 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (у відповідній редакції) закріплено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема пунктом 2 частини 5 наведеної норми - у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, що надає сторонам право змінювати умови договору щодо збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до Управління освіти із листами-пропозиціями від 10.03.2021 № 349, 16.03.2021 № 372, 07.04.2012 № 402, 28.04.2021 № 498, 12.05.2021 № 511, 23.06.2021 № 603 щодо внесення змін до договору в частині збільшення ціни природного газу шляхом укладення додаткових угод, Товариство щоразу посилалося на п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та надавало експертні висновки Черкаської торгово-промислової палати від 10.03.2021 № О-253, від 16.03.2021 № О-287, від 07.04.2021 № О-363, від 28.04.2021 № О-429/04, від 12.05.2021 № О-465/02, від 23.06.2021 № О-580 відповідно.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У силу ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Разом з тим, чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і такі документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації). Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.07.2021 у справі № 922/2030/20.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи експертні висновки Черкаської торгово-промислової палати від 10.03.2021 № О-253, від 16.03.2021 № О-287, від 07.04.2021 № О-363, від 28.04.2021 № О-429/04, від 12.05.2021 № О-465/02, від 23.06.2021 № О-580, суд виходить з такого.

Так, висновок - це документ, що містить остаточну думку, логічний підсумок комісії, уповноваженої особи або установи, зроблений на основі розгляду, аналізу певних фактів.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта. У висновку вказуються результати, оцінки, до яких дійшов експерт, і рекомендації з кожного поставленого йому питання.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі № 924/1240/18 вказав, що у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.

Разом з тим, наявні у матеріалах справи експертні висновків Черкаської торгово-промислової палати від 10.03.2021 № О-253, від 16.03.2021 № О-287, від 07.04.2021 № О-363, від 28.04.2021 № О-429/04, від 12.05.2021 № О-465/02, від 23.06.2021 № О-580, хоча і мають назву «Експертний висновок», утім за своїм змістом та суттю вищенаведеним критеріям не відповідають. Так, з останніх вбачається, що вони отримані шляхом моніторингу веб-сайту ТБ «Українська енергетична біржа». Відомостей про дослідження Черкаською ТПП інших джерел інформації вказані висновки не містять. Безпосередньо у самих висновках експертом зауважено, що надана ним інформація має виключно довідковий характер.

Крім цього, суд звертає увагу, що під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни природного газу на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Аналогічний підхід застосовується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.01.2020 у справі № 907/788/18, від 18.03.2021 у справі № 924/1240/18.

Зважаючи на викладене, доводи відповідача про те, що динаміку коливання ціни товару на ринку слід визначати за період, починаючи з дати подання учасником торгів тендерної пропозиції, судом відхиляються, враховуючи при цьому й те, що такий спосіб визначення коливання ціни товару на ринку сторонами в умовах договору також не погоджувався.

Отже, суд виходить з того, що у разі першого внесення змін до договору постачальник повинен документально підтвердити споживачеві факт коливання (у даному випадку - збільшення) ціни на ринку відповідного товару порівняно з ринковою вартістю цього ж товару саме на момент укладання договору.

Разом з тим, звертаючись до споживача вперше - 10.03.2021, з пропозицією про внесення змін до договору в частині збільшення ціни за одиницю товару, на підтвердження факту коливання ціни на ринку природного газу відповідачем було надано експертний висновок Черкаської ТПП від 10.03.2021 № О-253, у якому за основу порівняння до ресурсу березня 2021 (станом на 09.03.2021) взято ресурс грудня 2020, у той час як договір постачання природного газу був укладений 18 лютого 2021.

Натомість, доказів, які б підтверджували факт коливання ціни на ринку природного газу станом на 10.03.2021 (звернення відповідача з пропозицією внесення змін до договору), як і станом на 15.03.2021 (дата укладення додаткової угоди № 2) у порівнянні з ціною лютого 2021 відповідачем до матеріалів справи не надано.

Наведена обставина дозволяє стверджувати, що додаткова угода № 2 до договору № 112 постачання природного газу була укладена сторонами за відсутності належних доказів наявності коливання (збільшення) ціни на природний газ, а отже, є такою, що суперечить приписам ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Як наслідок, суперечить приписам наведеної норми і кожна з наступних додаткових угод до договору, наразі оскаржуваних прокурором, адже без урахування фіксованої ціни попередньої угоди ціна наступної угоди перевищить 10-відотковий поріг допустимого збільшення ціни за одиницю товару у порівнянні з ціною основного договору.

До того ж, суд звертає увагу, що зі змісту експертних висновків №О-465/02 від 12.05.2021 та № О-580 від 23.06.2021 вбачається, що в них міститься інформація стосовно середньозваженої ціни природного газу на умовах передоплати.

Однак, відповідно до умов п. 5.2 договору № 112 від 18.02.2021 розрахунки проводяться з урахуванням фактичних цін та обсягів постачання - до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Тобто положеннями договору передбачений розрахунок за отриманий природний газ на умовах післяплати.

Тип оплати впливає на розмір визначення середньозваженої ціни за природній газ та не є однаковим.

Відтак вищезазначені висновки експерта не спроможні підтверджувати коливання цін на ринку у відповідності до умов договору № 112 постачання природного газу від 18.02.2021.

Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 звернув увагу на те, що на постачальника покладається обов`язок не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим, тобто його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції.

Однак, вказані вимоги відповідачем при укладенні додаткових угод до договору постачання дотримані не були.

Розглядаючи даний спір, суд також враховує, що відповідно до поданої ТОВ "Енергія України" тендерної пропозиції, ціна на 1000 м.куб. газу склала 6541,01 грн (з ПДВ) з обсягом поставки 900 000 м.куб. Саме на цих умовах і було обрано ТОВ "Енергія України" переможцем аукціону та підписано договір постачання від 18.02.2021.

Судом встановлено, що станом на момент підписання договору сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціна та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог ч. 3 ст.180 ГК України та Закону України "Про публічні закупівлі".

Статтею 526 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору.

Частиною 1 ст. 525 ЦК України закріплено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 ст. 651 ЦК України допускає зміну договору лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України "Про публічні закупівлі" виключень з цього правила не містить.

Водночас ст. 13 ЦК України закріплено, що кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам.

Суд зауважує, що будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

У свою чергу будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

У справі, що розглядається, Управління, яке мало беззаперечне право на отримання газу по ціні, визначеній в укладеному сторонами договорі, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо пропозиції ТОВ "Енергія України" з періодичністю 15.03.2021, 22.03.2021, 09.04.2021, 11.05.2021, 19.05.2021, 29.06.2021 підписує додаткові угоди про збільшення ціни на газ, унаслідок чого за 4 місяці вартість газу зросла із 6541,01 грн (з ПДВ) за 1000 м куб. газу до 11217,14 грн (з ПДВ) за 1000 куб. м газу.

При цьому і Управлінням, і Товариством сприймали закріплене п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» право як достатню для обох сторін підставу для збільшення ціни товару.

Але такий висновок є помилковим, адже у розумінні наведеної норми реалізація права на внесення змін до договору про закупівлю в частині збільшення ціни за одиницю товару обумовлена наявністю коливання ціни такого товару на ринку, яке повинно бути обґрунтоване і документально підтверджене.

Верховним Судом уже не раз зазначалося, що укладення додаткових угод до договору щодо зміни ціни на товар за відсутності підстав для цього, визначених Законом, спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було досягнуто під час підписання договору, тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України «Про публічні закупівлі».

Стаття 204 ЦК України визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як уже було зауважено, п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» сторонам надано право змінювати ціну договору за умови документального підтвердження наявності коливання ціни товар, що є предметом договору, на ринку.

Таким чином, недотримання вимог пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» при укладенні додаткових угод до договору є підставою для визнання таких угод недійсними.

Оскільки ТОВ "Енергія України", направляючи листи-пропозиції щодо внесення змін до договору № 112 постачання природного газу від 18.02.2021, не довело наявності коливання (збільшення) ціни на ринку газу відносно ринкової вартості останнього на момент укладення договору постачання, суд дійшов висновку, що у сторін не було підстав для збільшення ціни договору у порядку п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». А відтак усі зміни, внесені додатковими угодами № 2, 3, 4, 5, 6 та 7 від 15.03.2021, 22.03.2021, 09.04.2021, 11.05.2021, 19.05.2021 та 29.06.2021, відповідно, суперечать статтям 5, 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що має наслідком визнання вкказаних угод недійсними у порядку статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Доводи відповідача стосовно того, що оспорювані додаткові угоди є нікчемними у розумінні Закону України «Про публічні закупівлі», а відтак прокурором обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у позові, судом відхиляються з огляду на таке.

Як на момент оголошення тендеру, так і на дату укладення договору № 112 постачання природного газу та оспорюваних наразі додаткових угод до нього діяла нова редакція Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції Закону України від 19.09.2019 N 114-IX "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель", з подальшими змінами і доповненнями), статтею 43 якої унормовано, що договір про закупівлю є нікчемним у разі:

1) якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону;

2) укладення договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону;

3) укладення договору в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону;

4) укладення договору з порушенням строків, передбачених частинами п`ятою і шостою статті 33 та частиною сьомою статті 40 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв`язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, підставою для укладення додаткових угод про внесення змін до істотних умов основного договору в частині збільшення ціни за одиницю товару сторонами визначено п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Утім, ст. 43 Закону України "Про публічні закупівлі" серед правових підстав нікчемності договору не визначає порушення сторонами вимог ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Тобто у новій редакції Закону України "Про публічні закупівлі" порушення сторонами ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не є підставою нікчемності правочину в силу прямої вказівки закону, як на те помилково посилається відповідач.

Щодо вимоги про повернення сплачених за додатковими угодами коштів

Як встановлено судом з наявних матеріалів справи та не спростовано відповідачем, за період березень - травень 2021 року останній поставив споживачу природний газ загальним обсягом 70 540,00 куб.м.

Вартість отриманого обсягу газу за цінами згідно оспорюваних додаткових угод до договору становила 531 894,00 грн, яка була повністю оплачена споживачем.

Згідно з п. 4.1 договору ціна за 1000,0 куб.м газу становить 6541,01 грн.

Отже, споживач повинен був сплатити за поставлений природний газ загальним обсягом 70 540,00 куб.м кошти у розмірі 461 402,83 грн, тому розмір надмірно сплачених коштів складає 70 491,17 грн.

За приписами ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, згідно із пунктом першим частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однієї із сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто у разі коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинення або була відсутня взагалі.

Вказаний правовий висновок міститься у поставах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 24.09.2014 у справі № 6-122цс14 та у постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 918/101/18.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, внаслідок неправомірного збільшення ціни на газ шляхом укладання спірних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата відповідачу коштів у розмірі 70 491,17 грн.

Враховуючи визнання додаткових угод № 2, 3, 4, 5, 6, 7 від 15.03.2021, 22.03.2021, 09.04.2021, 11.05.2021, 19.05.2021, 29.06.2021, відповідно, недійсними, суд дійшов висновку про наявність підстав, визначених ст. 1212 ЦК України, для стягнення з відповідача надмірно сплачених коштів у розмірі 70 491,17 грн.

При цьому суд завуважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 наведено висновок, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Отже, визначення прокурором ст. 670 ЦК України, як правової підстави вимоги про стягнення спірної суми грошових коштів, не перешкоджає суду, керуючись принципом «jura novit curia» («суд знає закони»), самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин, застосувавши до них норми статей 216, 1212 ЦК України.

Крім цього, суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі Проніна проти України, N 63566/00, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною додаткову угоду за № 2 від 15.03.2021 до Договору № 112 постачання природного газу від 18.02.2021, укладеного між Управлінням освіти Міської ради міста Кропивницького та ТОВ «Енергія України».

3. Визнати недійсною додаткову угоду за №3 від 22.03.2021 до Договору № 112 постачання природного газу від 18.02.2021, укладеного між Управлінням освіти Міської ради міста Кропивницького та ТОВ «Енергія України».

4. Визнати недійсною додаткову угоду за № 4 від 09.04.2021 до Договору № 112 постачання природного газу від 18.02.2021, укладеного між Управлінням освіти Міської ради міста Кропивницького та ТОВ «Енергія України».

5. Визнати недійсною додаткову угоду за № 5 від 11.05.2021 до Договору № 112 постачання природного газу від 18.02.2021, укладеного між Управлінням освіти Міської ради міста Кропивницького та ТОВ «Енергія України».

6. Визнати недійсною додаткову угоду за № 6 від 19.05.2021 до Договору № 112 постачання природного газу від 18.02.2021, укладеного між Управлінням освіти Міської ради міста Кропивницького та ТОВ «Енергія України».

7. Визнати недійсною додаткову угоду за № 7 від 29.06.2021 до Договору № 112 постачання природного газу від 18.02.2021, укладеного між Управлінням освіти Міської ради міста Кропивницького та ТОВ «Енергія України».

8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія України» (01135, м. Київ, вул. Жилянська, 97, літера 3, ідентифікаційний код 34528630) на користь Кропивницької міської ради (25002, Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 41, ідентифікаційний код 26241020) грошові кошти в сумі 70 490 (сімдесят тисяч чотириста дев`яносто) грн 87 коп.

9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія України» (01135, м. Київ, вул. Жилянська, 97, літера 3, ідентифікаційний код 34528630) на користь Кіровоградської обласної прокуратури (25006, Кіровоградська обл., м. Кіровоград(п), вул. Велика Пермська, будинок 4, код 02910025) судовий збір в розмірі 17 367 грн (сімнадцять тисяч триста шістдесят сім).

10. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 04.04.2023.

СуддяМ.Є. Літвінова