Рішення № 110277967, 17.04.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.04.2023Справа № 910/3047/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Камет-Сталь» (вул. Соборна 18б, м. Кам`янське, Дніпропетровська область, 51925)

до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Є. Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150)

про стягнення 9 552,30 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Камет-Сталь» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 9 552,30 грн. штрафних санкцій.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на несвоєчасну доставку відповідачем переданого йому для перевезення згідно залізничних накладних вантажу, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 9 552,30 грн. штрафу згідно статті 116 Статуту залізниць України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2022 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 08.06.2022 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 23.05.2022 року надійшла заява № 017/МС-93 від 03.06.2022 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3047/22, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Так, 18.07.2022 року через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання б/н від 12.07.2022 року про зменшення штрафних санкцій, в якому АТ «Українська залізниця» на підставі статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України просить суд зменшити розмір нарахованого позивачем штрафу до 1,00 грн., а також покласти на позивача витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на військовий напад та військову агресію Російської Федерації проти України починаючи з 24.02.2022 року, на важкий фінансовий стан підприємства відповідача та відсутність у залізниці можливості отримувати прибуток, а також на не доведення позивачем обставин понесення ним збитків, у зв`язку з чим, на думку відповідача, розмір заявленого до стягнення штрафу значно перевищує збитки позивача. Клопотання разом з доданими до нього документами, в тому числі доказами надсилання його копії на адресу позивача, судом долучено до матеріалів справи.

В свою чергу, 02.08.2022 року через канцелярію суду від позивача надійшли заперечення №017/МС від 26.07.2022 року на клопотання відповідача про зменшення суми штрафу, за змістом яких позивач вважає доводи відповідача щодо підстав для зменшення штрафу необґрунтованими та безпідставними, та просить суд в задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій відмовити, а позовні вимоги ПАТ «Камет-Сталь» задовольнити у повному обсязі. Заперечення разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначається позивачем в позовній заяві, у вересні 2021 року Акціонерним товариством «Українська залізниця» зі станції відправлення Правда Придніпровської залізниці (відправник - ПАТ «ДКХЗ», правонаступником якого є ПАТ «Камет-Сталь») до станції призначення Миколаїв-вантажний Одеської залізниці (одержувач - ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв») здійснювалось перевезення вантажів згідно з залізничними накладними №№ 46102406, 46102158, 46118923, 46118956, 46119012, 46118998, 46118964, копії яких наявні в матеріалах справи.

Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою відповідні правовідносини в сфері перевезення регулюються нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Стаття 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 306 Господарського кодексу України, встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з приписами частини 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457, та іншими актами законодавства України, в т.ч. Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 року, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за № 861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за № 862/5083, Правилами обчислення термінів доставки вантажу, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644.

У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України «Про залізничний транспорт» нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Згідно з визначенням пункту 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457, статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (пункт 3 Статуту).

Відповідно до підпункту «а» пункту 5 Статуту Правила перевезення вантажів (далі - Правила) є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

За приписами частини 1 статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За змістом частини 2 статті 307 Господарського кодексу України та частини 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами)) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

У відповідності до частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також частиною 2 статті 307 Господарського кодексу України.

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Порядок експлуатації власних вантажних вагонів на залізничному транспорті загального користування регламентують Правила експлуатації власних вантажних вагонів затверджених наказом Міністерство інфраструктури України від 29.01.2015 року №17, відповідно до пункту 1.1 яких Правила є обов`язковими при перевезеннях вантажів вагонами, що перебувають у власності перевізників, операторів, підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців, які орендують їх в інших власників або якими вони володіють на підставі договору управління майном, договору про спільну діяльність тощо.

Пунктом 5.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів передбачено, що перевезення власних вантажних вагонів у завантаженому і порожньому стані в усіх випадках (передислокація, ремонт тощо) оформляється перевізним документом (накладною) в електронному (із накладенням електронного цифрового підпису) або паперовому вигляді згідно з Правилами оформлення перевізних документів.

Оформлення накладної має здійснюватися у відповідності до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за № 863/5084.

Згідно з пунктом 1.1. Правил оформлення перевізних документів на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред`явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10.09.2001 за № 798/5989). У відповідності до цих Правил накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП)). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.

Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов`язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.

У зв`язку із викладеним суд приходить до висновку, що наявністю залізничних накладних №№ 46102406, 46102158, 46118923, 46118956, 46119012, 46118998, 46118964 як форми договору перевезення вантажів, встановлено факт укладення між Приватним акціонерним товариством «Камет-Сталь» (правонаступник ПАТ ДКХЗ») як вантажовідправником та позивачем договірних зобов`язань щодо приймання, транспортування вантажу та видачі його у пункті призначення.

У свою чергу суд констатує, що зауважень щодо кількості та змісту вантажу, а також правильності відомостей, зазначених у залізничних накладних на станції відправлення від залізниці не находило, отже, за висновками суду, на станції відправлення вантаж прийнятий позивачем до перевезення без зауважень та заперечень.

Відповідно до частини 1, 2 статті 23 Статуту залізниць України відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Пунктом 2.3. Правил оформлення перевізних документів визначено, що представник відправника у графі 55 накладної «Правильність внесених відомостей підтверджую» вказує свою посаду, розписується, засвідчуючи правильність відомостей, указаних ним у перевізному документі. Представник відправника повинен мати довіреністю на оформлення перевезення.

Згідно частини 1 статті 24 Статуту залізниць України вантажовідправник несе відповідальність за всі наслідки невірності, неточності або неповноту відомостей, зазначених ним у накладній.

Відповідно до пунктів 22, 23 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Пунктом 41 Статуту визначено, що залізниці зобов`язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.

Згідно з пунктом 1.1. Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за № 865/5086 (далі - Правил обчислення термінів доставки вантажу), визначено терміни, в які залізниці зобов`язані доставляти вантажі за призначенням, зокрема, відповідно до підпункту 1.1.1 у разі перевезення вантажною швидкістю: маршрутними відправками; вагонними відправками та відправками у великотоннажних контейнерах; дрібними відправками та відправками в середньотоннажних контейнерах, терміни доставки вантажу обчислюються виходячи з 1 (однієї) доби на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та 1 доба за кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.

Відповідно до пункту 1.2. цих Правил термін доставки вантажу визначається виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата. Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах (пункт 2.1. Правил обчислення термінів доставки вантажу).

При цьому згідно пункту 2.4 Правил обчислення термінів доставки вантажу терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються на одну добу на операції, пов`язані з відправленням і прибуттям вантажу.

Згідно з пунктом 5.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644 (далі - Правила оформлення перевізних документів), заповнення накладної на станції призначення здійснюється згідно з додатком 3 до цих Правил.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.6 Правил оформлення перевізних документів за одним перевізним документом приймаються до перевезення вантажі маршрутом або групою вагонів із дотриманням таких умов: вантажі мають бути одного найменування; вантажі приймаються до перевезення від одного відправника з однієї станції відправлення і адресуються на одну станцію призначення одному одержувачу. Заповнення накладної на маршрут або групу вагонів здійснюється згідно з додатком 3 до цих Правил.

Згідно з додатком 3 до Правил оформлення перевізних документів у графі 29, яка визначає тип відправки: відправка вагонна, контейнерна, групова/маршрутна, контрейлерна, дрібна/збірна, у відповідному місці проставляється позначка «х» і заповнюється ця графа відправником.

Зі змісту спірних залізничних накладних вбачається, що відповідачем відмічено тип відправки - вагонна, відтак, термін доставки вагонів за вказаними накладними має обчислюватись, виходячи з однієї доби за кожні повні та неповні 200 км.

Відповідно до пункту 24 Статуту залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.

Станція відправлення відповідача здійснила перевірку відомостей у вказаних накладних (у тому числі графи 29 "Відправка"), підтвердила правильність їх заповнення відправником та проставила електронні цифрові підписи у графі 38 "Підпис" вказаних накладних, тобто, підтвердила приймання вантажу до перевезення.

З огляду на обставини, які викладені вище, суд вважає, що відповідач погодився з типом відправки, а відтак термін доставки має бути обчислений виходячи саме з типу відправки, визначеному у спірних накладних.

Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки (пункт 2.10. Правил обчислення термінів доставки вантажу).

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про залізничний транспорт» у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.

Отже, при здійсненні перевезень вантажів залізничним транспортом на підставі договорів перевезення, укладених із суб`єктами господарювання - замовниками, залізниця, як перевізник, несе відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань в порядку, визначеному Статутом залізниць України, та відповідає перед контрагентами за допущені нею прострочення у доставці вантажів до станції призначення в порядку, визначеному транспортним статутом на залізниці.

За приписами пункту 8 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 862/5083, оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної і дорожньої відомості. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці, або дата подачі вагона під вивантаження, якщо вона здійснюється одержувачем на місцях загального або не загального користування.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, вантаж, що прямував за спірними залізничними накладними, відповідачем доставлено та видано позивачу - вантажоодержувачу вже після закінчення встановленого терміну доставки, про що свідчать календарні штемпелі прибуття вантажу у графі 51 та видачі вантажу у графі 52, а відтак відповідач допустив прострочення доставки вантажу, інформація про строки якого (кількість діб прострочення) за кожною залізничною накладною наведена позивачем в доданому до позовної заяви розрахунку та становить 2 доби.

Відповідно до статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (Статутами).

Згідно зі статтею 116 Статуту за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам-суб`єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 1) 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 2) 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 3) 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.

Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.

Як підтверджується календарним штемпелем на спірних залізничних накладних (графа 52), відповідачем доставлено позивачу вантаж 17.09.2021 року із порушенням встановленого терміну доставки, визначеного пунктом 41 Статуту та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, яке становить дві доби та визначено позивачем враховуючи дату приймання вантажу до перевезення 11.09.2021 року, фактичні дати повідомлення одержувача про прибуття вантажу, його доставки та видачі вантажоодержувачу 17.09.2021 року, що у відповідності до пункту 116 Статуту та пункту 1.1. цих Правил є підставою для застосування до відповідача як перевізника відповідальності у вигляді штрафу.

Таким чином, як зазначено в позовній заяві та встановлено судом, у зв`язку із простроченням відповідачем строку доставки вантажу, визначених Правилами обчислення термінів доставки вантажів, згідно залізничних накладних №46102406, 46102158, 46118923, 46118956, 46119012, 46118998, 46118964, позивачем нараховано відповідачу 10% штрафу у загальному розмірі 9 552,30 грн. виходячи з провізної плати відповідно до графи 31 вказаних вище залізничних накладних та тарифної відстані 393 км, який позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статей 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Як зазначалось судом вище, відповідальність залізниці за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів передбачена статтею 116 Статуту.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 04.04.2012 року № 01-06/420/2012 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про залізничні перевезення» нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох діб. Встановлений пунктом 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш як на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченого пунктом 116 Статуту штрафу відсутні.

Згідно з абзацом другим пункту 8 Правил датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.

Зокрема, як встановлено судом, згідно відміток в спірних залізничних накладних №№46102406, 46102158, 46118923, 46118956, 46119012, 46118998, 46118964, прийнятий до перевезення 11.09.2021 року вантаж прибув на станцію призначення 17.09.2021 року з порушенням нормативно розрахованого терміну доставки.

Календарними штемпелями на залізничних накладних, доданих до позовної заяви, підтверджується, що вантаж відповідачем доставлено вантажоотримувачу з порушенням встановленого терміну доставки, визначеного статтею 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу.

У зв`язку з викладеним позивачем нараховано відповідачу 10% штрафу у загальному розмірі 9 552,30 грн. виходячи з провізної плати відповідно до графи 31 вказаних вище залізничних накладних та тарифної відстані 393 км, загальний розмір штрафу становить 9552,30 грн.

Пунктом 3.11 роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» зазначено, що згідно з пунктом «в» статті 130 Статуту належним доказом прострочення доставки вантажу залізницею є накладна. Доказом затримки, яка трапилася з вини відправника чи одержувача, що дає право залізниці на збільшення терміну доставки вантажу відповідно до пункту 2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажів, є відмітка у перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції і календарним штемпелем. Тому відсутність такої відмітки на накладній позбавляє залізницю права на збільшення терміну доставки вантажу.

Судом встановлено, що відповідно до наявних у матеріалах справи документів, а також згідно з розрахунком розміру штрафу за несвоєчасну доставку вантажу залізницею позивачем визначено кількість діб прострочення доставки вантажу (2 доби) з урахуванням пунктів 1.1, 2.1, 2.4 Правил обчислення строків доставки та інформаційного листа Вищого господарського суду України від 04.04.2012 року № 01-06/420/2012.

Отже, дослідивши наявні у матеріалах справи залізничні накладні господарський суд встановив, що вантаж за відповідними перевізними документами доставлено одержувачу з порушенням строків, які визначені пунктом 41 Статуту та Правилами обчислення термінів доставки вантажу.

Відповідно до пункту 116 Статуту залізниця не несе відповідальності за порушення термінів доставки, лише якщо порушення сталося внаслідок стихійного лиха або з інших, незалежних від залізниці обставин.

Наразі, згідно з пунктом 4.3 Правил оформлення перевізних документів у разі складання акта в графі 49 «Відмітки залізниці» зазначаються його номер і коротко причина, з якої його складено (наприклад, «про нестачу _____ місць», «про нестачу маси _____ кг», «про відсутність пломб» тощо).

У відповідності до пункту 2.9 Правил у разі затримки вантажу в процесі перевезення термін доставки збільшується на термін: виконання митних та інших адміністративних правил; тимчасової перерви в перевезенні, яка трапилася не з вини залізниці; необхідний для ветеринарного огляду та напування тварин; вивантаження зайвої маси, виправлення навантаження або упаковки, а також на перевантаження, які трапилися з вини відправника; інших затримок, які трапились з вини відправника чи одержувача. Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції.

Як встановлено судом та сторонами не заперечувалось, в графі 49 спірних залізничних накладних відсутні відмітки відповідно до п. 2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажу щодо збільшення термінів доставки вантажу.

Наразі будь - яких відміток про причини затримки вантажу, які дають право відповідачу на збільшення терміну доставки та тривалість цієї затримки, спірні залізничні накладні не містять та відповідачем докази наявності таких причин у наданому суду клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій не наведені, що вказує на відсутність поважних причин прострочення термінів доставки вантажу.

При цьому в наданому клопотанні про зменшення штрафу відповідач не навів обґрунтованих заперечень щодо факту порушення Акціонерним товариством "Українська залізниця" термінів доставки вантажу та тривалості таких порушень, зазначивши, що дані порушення не призвели до збитків інших господарюючих суб`єктів та настання негативних наслідків для самого позивача, одночасно зазначивши в клопотанні про зменшення суми штрафу про відсутність доказів погіршення фінансового стану позивача внаслідок порушення визначених правилами термінів доставки вантажів, тобто АТ «Українська залізниця» не викладено заперечень наявності факту порушень термінів доставки вантажів, які є підставою для нарахування позивачем штрафних санкцій.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У даному випадку саме на відповідача покладений обов`язок довести ті обставини, на які останній посилається в підтвердження своїх заперечень проти позову, в т. ч. щодо наявності підстав у розумінні пункту 2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажу для збільшення терміну доставки вантажу.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 02.12.2019 року у справі № 910/3745/19.

Враховуючи вищевикладене суд констатує відсутність належних та допустимих доказів наявності підстав для збільшення термінів доставки вантажу за цими накладними згідно пункту 2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажу саме не з вини залізниці.

Відповідачем не надано суду й доказів на підтвердження відсутності доказів сплати штрафу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Отже, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи факт несвоєчасної доставки відповідачем переданого його позивачем для перевезення вантажу та, відповідно, порушення норм статті 41 Статуту залізниць України та Правил обчислення термінів доставки вантажу за спірними залізничними накладними №№46102406, 46102158, 46118923, 46118956, 46119012, 46118998, 46118964,, що, в свою чергу, у відповідності до ст. 116 Статуту є підставою для застосування штрафу.

Згідно зі статтею 130 Статуту пред`явленню залізниці позову, який випливає із цього Статуту, може передувати пред`явлення до неї претензії. Право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів має, зокрема, у разі прострочення доставки вантажу - одержувач за умови пред`явлення накладної (п. «в»).

Відповідно до статті 133 Статуту передача іншим організаціям або громадянам права на пред`явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.

Передача права на пред`явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи довіреністю, оформленою згідно із законодавством.

Судом встановлено, що на спірних залізничних накладних міститься переуступний напис, засвідчений печаткою вантажоодержувача та підписом директора та головного бухгалтера ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв», який свідчить про передачу права на пред`явлення претензії та позову від ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» до ПАТ «Дніпровський коксохімічний завод» (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Камет-Сталь»), тобто від вантажоодержувача до вантажовідправника, що не суперечить статті 133 Статуту залізниць України.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої судом перевірки правильності нарахування позивачем заявлених до стягнення штрафних санкцій за несвоєчасну доставку вантажу залізницею встановлено, що сума штрафу, нарахованого на підставі статей 116, 130 Статуту в сумі 9 552,30 грн., відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства та є арифметично вірною.

При цьому в поданому клопотанні про зменшення розміру штрафу за несвоєчасну доставку вантажу відповідач на підставі статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України просить суд зменшити останній до 1,00 грн. від ціни позову, посилаючись на виконання залізницею зобов`язань з перевезення в повному обсязі, а також ненадання позивачем доказів спричинення йому шкоди та погіршення фінансового стану внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань з доставки вантажу, а заявлена до стягнення сума штрафу не є співрозмірною із можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

Також відповідач зазначає, що з 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на всій території України Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року введено воєнний стан. Так, внаслідок систематичних ракетних обстрілів залізничної інфраструктури майже кожен день знищуються об`єкти АТ «Українська залізниця», що завдає значної шкоди підприємству відповідача. Починаючи з 24.02.2022 року Укрзалізниця несе фінансові витрати та позбавлена можливості отримувати прибуток, що привело до скрутного фінансового становища АТ «Українська залізниця».

Розглянувши заяву відповідача про зменшення розміру штрафних суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні вказаних норм поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному конкретному випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Окрім того, вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку. Зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру даної санкції.

Таким чином, аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 року у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 року у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 року у справі № 914/891/16).

Тобто, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. При цьому, саме на відповідача покладається обов`язок довести винятковість конкретного випадку та надати відповідні докази на підтвердження цього.

Аналіз чинного законодавства України свідчить про відсутність вичерпного переліку виняткових випадків, які є безумовними підставами для зменшення неустойки. Також суд звертає увагу на те, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.

Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Окрім вищевикладеного суд звертає увагу, що недотримання вимог, визначених Статутом, який є спеціальним нормативним актом, який визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом, покладає на порушника відповідальність, яка в даному випадку передбачена статтею 116 Статуту.

Суд зазначає, що у даному випадку санкція не є договірною, а випливає зі зазначених положень Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457, якими чітко визначено розмір штрафу, і підстав вважати його надмірно великим у порівнянні з допущеним правопорушенням господарський суд не вбачає.

Поряд із цим суд звертає увагу, що в процесі реалізації договору перевезення вантажовідправник та перевізник як господарюючі суб`єкти несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень та вони були зумовлені винятковими обставинами, а також не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18.

Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже сторони, здійснюючи господарську діяльність, мали передбачити пов`язані із цим ризики, в тому числі можливість несвоєчасного виконання зобов`язань та наступне понесення витрат.

Судом враховано, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" є стратегічно важливим підприємством залізничного транспорту, яке здійснює вантажні, пасажирські перевезення, а також перевезення військових пасажирів та перевезення військових вантажів в зону військових дій.

Проте, суд також відзначає, що порушення строку доставки вантажу відбулось задовго до початку військового вторгнення Росії на територію України, а саме у вересні 2021 року, тому воєнні дії не могли стати на заваді відповідачу своєчасно виконувати доставку продукції позивача.

Окрім цього, господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача на ненадання позивачем доказів понесення збитків внаслідок прострочення виконання зобов`язань з доставки вантажу, оскільки обов`язок доведення наявності підстав для зменшення штрафних санкцій покладений саме на відповідача.

З урахуванням викладеного та змісту поданого відповідачем клопотання суд зазначає, що відповідачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, відтак обставини, на які посилається відповідач, не можуть бути розцінені як виняткові та такі, що є підставою для зменшення штрафу.

Окремо суд наголошує, що штраф стягується за сам факт допущення порушення, незалежно від того, чи завдано у зв`язку з цим збитки, чи ні.

Таким чином, зважаючи на те, що відповідач в обґрунтування заперечень проти позовних вимог не надав суду жодних доказів поважності причин неналежного виконання свого зобов`язання щодо своєчасної доставки вагонів, винятковості даного випадку та обґрунтованого заперечення невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, оскільки викладені відповідачем у клопотанні про зменшення штрафних санкцій посилання на не співмірність розміру штрафу та відсутність негативних наслідків не можуть бути розцінені судом в якості достатніх та виключних підстав для зменшення останніх, позаяк оцінюються судом виключно в контексті заперечень проти доводів позивача, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу.

За таких обставин, оскільки матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасної доставки відповідачем переданого його позивачем для перевезення вантажу та, відповідно, порушення норм статті 41 Статуту залізниць України та Правил обчислення термінів доставки вантажу, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної доставки вантажу та/або сплати нарахованих штрафних санкцій відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу в заявленій сумі 9 552,30 грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно Закону України "Про судовий збір" та відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «Камет-Сталь» (вул. Соборна, 18б, м. Кам`янське, Дніпропетровська область, 51925, код ЄДРПОУ 05393085) 9 552 (дев`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят дві) грн. 30 коп. штрафу та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 17 квітня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон