Ухвала суду № 110267417, 17.04.2023, Дружківський міський суд Донецької області

Номер провадження 1-кп/229/209/2023

ЄУН 229/3113/22

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2023 р.

Дружківський міський суд Донецької області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши у закритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 402 ч. 4 КК України,

встановив:

в провадженні суду перебуває вказана кримінальна справа.

Прокурором заявлено клопотання про проводження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою, з метою запобігання його належної процесуальної поведінки, оскільки процесуальні ризики, які стали підставою обрання останньому такого запобіжного заходу не зменшились. Просив задовольнити клопотання.

Захисник та обвинувачений ОСОБА_5 заперечували проти клопотання прокурора посилаючись на те, що тяжкість злочину з урахуванням практики ЄСПЛ не можуть бути підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, доводи прокурора щодо незаконного впливу на свідків, самовільне залишення місце несення служби не підтверджені належними та допустимими доказами. Вважали, що прокурором порушено вимоги ст. 199 КПК України, ризики на теперішній час відсутні.

Розглянувши вищевказане клопотання прокурора, вислухавши думку учасників судового провадження, суд дійшов до такого.

Судом встановлено, що ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 21.02.2023 р. обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено строк тримання під вартою по 21.04.2023 року включно.

При вирішенні клопотань щодо запобіжного заходу, суд враховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування (рішення ЄСПЛ «Смірнови проти Росії» (п. 60).

Так, відповідно до ст. 183 ч.1 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії» автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішення питання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а враховує, що обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, зважаючи на суворість покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Вказане свідчить про наявність ризиків переховування від суду. Суд вважає, що інші, більш м`які запобіжні заходи, є недостатніми для запобігання ризикам, встановленим ст. 177 КПК України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція Європейського Суду з прав людини, викладена у п. 60 рішення від 06.11.2008 у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою обвинуваченого, однак застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу неможливе, оскільки існують ризики того, що він, перебуваючи на свободі, може переховуватися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування). Ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу, не зникли.

Таким чином, суд приходить до висновку за необхідне продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 на 60 днів, оскільки скасування запобіжного заходу або його зміна на більш м`який запобіжний захід є недоцільним, так як не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та цього не може бути достатнім для запобігання зазначених ризиків.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу, застосованого до обвинуваченого ОСОБА_5 .

Керуючись ст.ст.131, 177, 183, 199, 331, 372 КПК України, суд-

постановив:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу - задовольнити.

Продовжити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.. 402 ч. 4 КК України, строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою терміном на 60 (шістдесят) днів, тобто, з 17.04.2023 року по 15.06.2023 року включено.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору - для відома, а також направити на гауптвахту ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого у АДРЕСА_1 - для виконання.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти діб з моменту її проголошення.

Суддя ОСОБА_1