Рішення № 110245908, 15.03.2023, Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області

Справа № 739/2048/21

Провадження № 2/739/76/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2023 року м. Новгород-Сіверський

Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючої - судді Кочура О.О.,

за участі: секретаря - Головня І.І.,

роглянувши у спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Новгород-Сіверський Чернігівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданим представником позивачки - адвокатом Костюченко Владиславом Костянтиновичем до Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області про визнання права власності на будинок з господарськими будівлями за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивачка), діючи через свого представника Костюченка Владислава Костянтиновича , звернулася до суду з позовом до Новгород-Сіверської міької ради Чернігівської області про визнання права власності на будинок з господарськими будівлями за набувальною давністю за адресою АДРЕСА_1 . Свої позовні вимоги мотивує тим, що в 1994 року позивачка ОСОБА_1 вселилася в зазначений будинок, сплативши за нього кошти особі, яка представилася їй власником будинку і яка фактично цим будинком користувалася. Пізніше з`ясувалося, що у будинку взагалі не було власника. Так, згідно з випискою з погосподорської книги за період 1985-1992 року власник домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , відсутній. Згідно інформаційного листа Новгород-Сіверського МБТІ, право власності на зазначений будинок за будь-якою особою також не зареєстроване. Позивачка заволоділа будинком добросовісно та була впевнена в законному заволодінні будинком на правах власника, оскільки вважала, що його придбала, володіє відкрито та безперервно протягом строку, що перевищує строк, визначений ст.334 ЦК України. Таким чином, набула право власності на будинок з господарськими будівлями за набуальною давністю. У судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник Костюченко В.К. не з`явилися, від представника позивачки до суду надійшла заява про розгляд спраи без їх участі, в якій представник зазначив, що позов підтримує. Представник відповідача - Новгород-Сіверської міської ради Петренко І.М. також у судове засідання не з`явився, при цьому подав заяву про розгляд справи без участі представника відповідача, так як міська рада визнає позов у повному обсязі та не заперечує у його задоволенні.

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, на підставі частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного пристрою не здійснювалося.

Згідно з ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Дослідивши матеріали справи і наявні в них докази, та вирішуючи питання щодо наявності законних підстав для визнання позову відповідачем та, відповідно, для його задоволення, у зв`язку з цим, суд враховує наступне. Правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно, визначається відповідно до законодавства, що діяло станом на час завершення спорудження будинку. Як вбачається з технічного паспорту на будинок (а.с.26-28), будинок з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 , 1980 року забудови. За ст. 120, ст. 121, ст. 123 ЦК Української РСР право власності на індивідуальні будинки в сільській місцевості визначалося за правилами колгоспного двору. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося. Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався вказівками з ведення книг погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними вказівками з ведення погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - вказівки № 69). Згідно із зазначеними нормативними актами погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в УРСР із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку. Тобто записи у погосподарських книгах визнавались як акти органів влади (публічні акти), що підтверджують право приватної власності. Згідно з ст.31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подається виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою. Встановлено, що згідно виписки із погосподарської книги №9 відповідно до особового рахунку № НОМЕР_1 Орлівської сільської ради народних депутатів на 1985-1992 р.р. власник домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке відносилось до колгоспного двору відсутній, погосподарський номер будинку закритий. На даний час власником домолодіння є ОСОБА_1 (а.с.5). Згідно інформаційної довідки №449/447 від 10.11.2020 року КП «Новгород-Сіверське міжміське бюро технічної інвентаризації», згідно бази даних станом на 31.12.2012 року реєстрація на нерухоме майно розташоване за адресою : АДРЕСА_1 , відсутня (а.с.6). Згідно з п. 4 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом (до 01.07.2004 року), визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов, зокрема, якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав. Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56. Зазначений нормативний акт не передбачав реєстрацію права власності на індивідуальні житлові будинки в сільській місцевості. Статтею 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлені особливості державної реєстрації прав на об`єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку. Для реєстрації права власності на таке майно законом вимагається подання виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою.

Отже, суд приходить до висновку, що оскільки у сільській місцевості оформлення індивідуальних (приватних) будинків здійснювалося шляхом вчинення відповідного запису в погосподарській книзі та відкриття особового рахунку на ім`я забудовника, правовстановлюючих документів чинне на той час законодавство не передбачало, та оскільки згідно виписки із погосподарської книги дане домоволодіння відносилось до категорії колгоспного двору і станом на 15 квітня 1991 року, власник домоволодіння був відсутній, погосподарський номер будинку закритий, то вказаний житловий будинок власника не мав.

Згідно довідки Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області №29-15/51 від 02.07.2021 року, ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 більше десяти років, веде господарство та іншого житла не має (а.с.7).

Факт реєстрації місця проживання позивачки ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 з 19.03.1990 року підтверджуеться також копією її паспорту (а.с.8). Відповідно до вимог частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника. Також, за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем, і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння). Як викладено в правових позиціях деяких Постанов Верховного суду (зокрема в Постанові Верховного суду від 16 січня 2019 року в справі № № 306/1978/16-ц), аналізуючи поняття добросовісності володіння, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Вирішуючи питання про добросовісність володіння, суд виходить з того, що позивачка була впевнена з законному заволодінні будинком на правах власника, оскільки вважала, що його придбала. Оскільки судом не встановлено осіб, які ще претендують або могли б претендувати на нерухомість та зважаючи на позицію органу місцевого самоврядування, суд вважає, що інші, аніж позивачка, претенденти на будинок відсутні. Суд вважає, що знайшли своє підтвердження також відкритість, давність володіння та його безперервність. Зокрема, давність володіння станом на час подання позову перевищує 10 років. Таким чином, суд, враховуючи наявність законних підстав для задоволення позову та той факт, що визнання відповідачем Новгород-Сіверською міською радою Чернігівської області, позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, керуючись ч. 4 ст. 206 ЦПК України, приходить до висновку про необхідність ухвалення рішення про задоволення позову. Як вбачається з технічного паспорту, об`єктами, на яке визнається права власності на нерухоме майно за позивачкою є: будинок літера «А», загальною площею 104 м?, рік будівництва 1980, який складається з: веранди номер приміщення «І», площею-11,7 м?, веранди номер приміщення «ІІ», площею -10,6 м?, коридору номер приміщення «ІІІ», площею -10,5 м?, кімнати номер приміщення 1-1 площею - 15,2 м?, кухні номер приміщення 1-2 площею - 12,9 м?, вітальні номер приміщення 1-3 площею -14,1 м?, кімнати номер приміщення 1-4 площею -16,5 м?, кімнати номер приміщення 1-5 площею - 12,5 м?, та господарські будівлі: сарай літера «Б» площею - 69,4 м?, рік будівництва 1980, погріб літера «В» площею 20,4 м?, рік будівництва 1980. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з вимог ч. 9 ст. 141 ЦПК України, згідно з якою якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Суд вважає, що спір виник внаслідок невикористання позивачкою інших можливостей отримання правовстановлюючих документів на будинок та господарські будівлі та реєстрації права власності. За таких обставин судові витрати з відповідача не стягувати.

На підставі викладеного, керуючись статтями 76-81, 83, 258-259, 263-268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , поданий представником позивачки - адвокатом Костюченко Владиславом Костянтиновичем до Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області про визнання права власності на будинок з господарськими будівлями за набувальною давністю - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , право власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на будинок літера «А», загальною площею 104 м?, який складається з: веранди номер приміщення «І», площею-11,7 м?, веранди номер приміщення «ІІ», площею -10,6 м?, коридору номер приміщення «ІІІ», площею -10,5 м?, кімнати номер приміщення 1-1 площею - 15,2 м?, кухні номер приміщення 1-2 площею - 12,9 м?, вітальні номер приміщення 1-3 площею -14,1 м?, кімнати номер приміщення 1-4 площею -16,5 м?, кімнати номер приміщення 1-5 площею - 12,5 м?, та господарські будівлі: сарай літера «Б» площею - 69,4 м?, рік будівництва 1980, погріб літера «В» площею 20,4 м?, Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О.О.Кочура