Рішення № 110238408, 13.04.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2023 року м. Київ№ 320/1481/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Фастівської міської ради Київської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Управління соціального захисту населення Фастівської міської ради Київської області, у якому просить суд:

-визнати протиправними дії та рішення Управління соціального захисту населення Фастівської міської ради щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 компенсації, як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-зобов`язати Управління соціального захисту населення Фастівської міської ради призначити ОСОБА_1 компенсацію, як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дня подання відповідної заяви, 15.06.2022.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що рішення відповідача щодо відмови в призначенні позивачу компенсації, як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки його прийнято без урахування всіх важливих обставин, без належного зазначення та обґрунтування підстав, що слугували для прийняття такого рішення. Відповідачем порушено її право на отримання компенсації, як особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами, а також, зобов`язано відповідача надати суду докази.

Відзив на позовну заяву не надходив, суд вирішує спір за наявними у справі матеріалами, згідно норм ч. 6 ст. 162 КАС України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , 15.06.2022 звернулась із заявою та доданими документами до Управління соціального захисту населення Фастівської міської ради про призначення та виплату компенсації, як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 .

06.09.2022 позивач отримала повідомлення про відмову в призначенні компенсації, як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 , відповідно до п. 2 Методики обчислення середньомісячного сукупного доходу сім`ї для надання соціальних послуг, затвердженої наказом Міністерства соціальної політики від 17.05.2022 № 150 (до складу сім`ї входять особи, які мають права та обов`язки та поєднані шлюбом).

Позивач вважає, що єдиною підставою для відмови в призначені їй компенсації є те, що, на думку відповідача, вона не належить до членів сім`ї ОСОБА_2 , який потребує соціальних послуг з догляду, що на її думку, не відповідає дійсності та суперечить умовам призначення компенсації, визначеним Законом України «Про соціальні послуги», що і зумовило позивача на звернення до суду з даним позовом.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України, передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Закон України «Про соціальні послуги» (далі - Закон), визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім`ям, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Пунктом 17 статті 1 указаного Закону, передбачено, що соціальні послуги - дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають. Особі/сім`ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України.

Суб`єктами системи надання соціальних послуг є, зокрема, надавачі соціальних послуг (п. 3 ч. 1 ст. 8 Закону).

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 8 Закону, до надавачів соціальних послуг недержавного сектору належать підприємства, установи, організації, крім визначених частиною другою цієї статті, громадські об`єднання, благодійні, релігійні організації, фізичні особи - підприємці та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 6 ст. 8 Закону, фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є особами з інвалідністю I групи.

За положеннями ч. 7 ст. 8 Закону, фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд.

Так, порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації за догляд затверджує Кабінет Міністрів України.

Таким актом є Порядок № 859, який встановлює механізм призначення і виплати компенсації за догляд, що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг особам із числа членів своєї сім`ї, які спільно з нею проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки та є, зокрема, особами з інвалідністю I групи.

При цьому, за пунктом 3 Порядку № 859, компенсація призначається і виплачується структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчим органом міської міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.

У разі відсутності в об`єднаній територіальній громаді структурного підрозділу призначення і виплата компенсації можуть здійснюватися структурним підрозділом згідно з договором про співробітництво територіальних громад відповідно до Закону України «Про співробітництво територіальних громад».

Відповідно до норм п. 5 Порядку № 859, до складу сім`ї фізичної особи, яка звертається за призначенням компенсації, включаються чоловік, дружина, діти віком до 18 років, а також діти, які навчаються за денною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (в тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених закладів освіти і вступом до іншого закладу або в період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем і продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців) до досягнення 23 років і не мають власних сімей; жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі, але проживають однією сім`єю. При цьому діти, які навчаються за денною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти до досягнення 23 років і не мають власних сімей, включаються до складу сім`ї незалежно від реєстрації місця проживання чи місця перебування. До складу сім`ї фізичної особи, яка надає соціальні послуги, що звертається за призначенням компенсації, не включаються особи, які перебувають на повному державному утриманні, та непрацездатні особи.

Згідно з п. 6 Порядку № 859, для отримання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги, подаються до структурного підрозділу заява про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі та документи/відомості у паперовій або електронній формі, зазначені в пункті 7 цього Порядку.

Підпунктом 1 пункту 7 Порядку № 859, передбачено, що призначення і виплата компенсації здійснюються структурним підрозділом із місяця подання фізичною особою, яка надає соціальні послуги, таких документів - у паперовій формі, зокрема, заява про надання компенсації; заява про перерахування коштів із зазначенням рахунка в установі банку; копія паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України; копія документа, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, у якому зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків (подається фізичною особою, яка надає соціальні послуги, та особою, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі); декларація про доходи та майновий стан (заповнюється на підставі довідок про доходи кожного члена сім`ї) за формою, затвердженою Мінсоцполітики. У декларації також зазначається інформація про склад сім`ї заявника; копія акта огляду медико-соціальною експертною комісією.

Так, цим же пунктом Порядку № 859, передбачено, що структурний підрозділ перевіряє подані/надіслані фізичною особою, яка надає соціальні послуги, документи/відомості, зазначає кількість прийнятих документів, порядковий номер заяви, дату її реєстрації, кількість неподаних документів, які необхідно подати, і дату, до якої ці документи мають бути подані.

Повідомлення про прийняття заяви із пакетом документів видається особисто фізичній особі, яка надає соціальні послуги, під час подання заяви або надсилається їй протягом одного робочого дня із дати подання заяви на поштову або електронну адресу заявника.

Якщо заява із пакетом документів надсилається поштою, днем подання заяви вважається дата відправлення, зазначена на поштовому штемпелі.

Якщо до заяви не додано всіх необхідних документів, структурний підрозділ протягом трьох днів з дати отримання заяви надсилає на поштову або електронну адресу заявника повідомлення про те, які документи потрібно подати. Якщо їх буде подано не пізніше ніж через один місяць з дня отримання повідомлення, днем подання заяви вважатиметься день її прийняття структурним підрозділом або відправлення поштою.

За правилами п. 14 Порядку № 859, компенсація призначається з місяця звернення за нею, якщо протягом місяця з дня звернення подано всі необхідні документи.

Рішення про призначення компенсації або про відмову в її наданні приймається структурним підрозділом протягом 10 днів з дати подання документів, зазначених у пункті 7 цього Порядку, і наступного дня після його прийняття надсилається фізичній особі, яка надає соціальні послуги.

Для підтвердження факту спільного проживання з особою, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, та догляду за нею складається акт про проведення обстеження сім`ї фахівцями структурного підрозділу. Форма акта про проведення обстеження сім`ї затверджується Мінсоцполітики.

Якщо фізична особа надає соціальні послуги за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, але має інше зареєстроване місце проживання, обстеження сім`ї для встановлення факту догляду є обов`язковим.

Тож, з наведеного слідує, що призначення компенсації можливе фізичній особі, яка надає соціальні послуги особам із числа членів своєї сім`ї, які спільно з нею проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки та є, зокрема, особами з інвалідністю I групи чи у інших визначених випадках. При цьому, Порядок № 859, визначаючи у пункті 5 осіб, які входять до складу сім`ї фізичної особи, яка звертається за отриманням допомоги, та які мають бути зазначені у декларації про доходи і майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, у повній мірі не відповідає на питання, хто належить до членів сім`ї такої особи.

Частиною 2 статті 3 Сімейного кодексу України, передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно абз. 5 п. 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 № 5-рп/99, у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Тому, суд висновує, що законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю, а такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Такий правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 31.03.2020 у справі № 205/4245/17 та від 23.04.2020 у справі № 686/8440/16-ц.

Судом досліджено, що цивільний чоловік позивача - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом 2 групи з 03.01.2017 довічно.

Відповідно до висновку № 2/59 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги по догляду вдома. Висновок надано для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.

Як зазначено у довідці про склад сім`ї № 337/82 від 25.06.2022, ОСОБА_2 разом з позивачем проживає в АДРЕСА_1 .

Позивач же наголошує на тому, що вона перебуває у цивільному шлюбі з ОСОБА_2 , та проживає разом з останнім з січня 1999 року, має спільний побут, ведуть спільне господарство, єдиний бюджет, з якого сплачують комунальні послуги. Стверджує, що увесь час спільного життя, вона опікується своїм цивільним чоловіком, надає йому усіляку допомогу, здійснює за ним догляд.

Факт проживання разом з цивільним чоловіком ОСОБА_2 однією сім`єю в АДРЕСА_1 з січня 1999 року по даний час, ведення спільного побуту і господарства, підтверджується довідками № 337/82 від 25.06.2022, № 338 від 25.06.2022, № 338/83 від 25.06.2022, актом проведення обстеження сім`ї № 22/2 від 12.07.2022 та іншими документами.

Відповідно до довідки № 338 від 25.06.2022, позивач проживає разом зі своїм чоловіком ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 з січня 1999 року по даний час (23 роки) і має спільного сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ведуть спільний побут і спільне господарство.

В довідці № 338/83 від 25.06.2022, відображено, що позивач разом зі своїм чоловіком ОСОБА_2 з січня 1999 року по даний час проживають разом, спільно ведуть присадибне господарство.

Відмовляючи позивачу у призначенні компенсації, відповідач, виходив з того, що до складу сім`ї входять особи, які мають права та обов`язки та поєднані шлюбом.

Проте, з даного повідомлення-рішення про відмову в наданні державної соціальної допомоги від 05.08.2022, не вбачається за можливе чітко встановити підстави для відмови у призначенні позивачу компенсації, позаяк, разом із заявою позивачем було надано відповідні документи, що підтверджують спільне проживання та ведення побуту надавача послуг та запитувача соціальних послуг.

Разом з тим, суд звертає увагу, що аналіз змісту поданих до відповідача разом із заявою документів, декларації та її граф і розділів, у поєднанні з приписами п. 5 Порядку № 859, дають підстави вважати, що відповідачем безпідставно відмовлено позивачу в призначені та виплаті компенсації, як особі, яка надає соціальні послуги, за догляд за ОСОБА_2 , відповідно до Порядку та п. 2 Методики. Приписами п. 14 Порядку № 859, передбачено, що для підтвердження факту спільного проживання з особою, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, та догляду за нею складається акт про проведення обстеження сім`ї фахівцями структурного підрозділу.

Поряд з цим, як вже зазначалось вище, відповідно до акту проведення обстеження сім`ї № 22/2 від 12.07.2022, який складений представником відповідача, позивач проживає разом зі своїм цивільним чоловіком ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 , щоденно здійснює догляд за ним. В даному акті надано висновок-рекомендація про призначення позивачу компенсації, як особі, яка надає соціальні послуги по догляду чоловіка. Окрім того, відповідачем надано висновок про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг - ОСОБА_2 потребує надання соціальних послуг з догляду.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав прийняття (фактичних і юридичних) таких актів, а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття. Тобто, рішення відповідача не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості, породжує його неоднозначне трактування.

За таких обставин, суд вважає, що рішення відповідача про відмову у призначенні компенсації по догляду за ОСОБА_2 , є необґрунтованим та безпідставним, причини, що слугували для прийняття такого рішення, чітко не розкриті, а тому, наявні підстави для визнаття протиправним та скасування оскаржуваного рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу компенсації.

Водночас, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Управління соціального захисту населення Фастівської міської ради щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 компенсації, слід відмовити, позаяк, вказані дії відповідача охоплені кінцевим рішенням про відмову в призначенні такої компенсації, яке визнається судом протиправним та скасовується, тому, вимоги в цій частині не спрямовані на захист прав позивача та не є правильно обраним способом захисту порушених прав.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Управління соціального захисту населення Фастівської міської ради призначити ОСОБА_1 компенсацію, як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дня подання відповідної заяви, 15.06.2022, суд враховує наступне.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Як було встановлено раніше, виключною компетенцією структурного підрозділу відповідної ради (у спірному випадку УСЗН) є прийняття рішення про призначення компенсації або про відмову в її наданні.

Отже, за такого правового регулювання і фактичних обставин цієї справи, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення компенсації, з урахуванням висновку суду щодо необхідності врахування доказів перебування позивача із ОСОБА_2 у цивільному шлюбі, веденнями ними спільного побуту, а також, необхідності аналізу та опрацювання поданих позивачем на підтвердження цього документів, та надання належним чином мотивованого рішення з цього питання.

Крім іншого, обраний спосіб захисту у спірному випадку, є найсприятливішим для поновлення порушених прав позивача, позаяк матеріали справи свідчать, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про відмову призначенні компенсації, взагалі не досліджував питання спільного проживання та ведення спільного побуту, обмежившись лише вказівкою на Методику, без урахування вимог п. 5 Порядку № 859, а відтак, покладення обов`язку на УСЗН повторно розглянути заяву позивача, не буде втручанням у дискреційні повноваження органу соціального захисту населення, що визначені в п. 14 Порядку № 859 .

Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд наголошує на тому, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі як суду при розгляді справи, так і сторін, особливо, суб`єкта владних повноважень щодо доведення законності прийнятого ним рішення. Для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу у їх сукупності, які містяться в матеріалах справи, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Проте, відповідач не довів правомірності відмови в задоволенні заяви позивача.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими, знайшли своє підтвердження під час розгляду спору та підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати розподілу не підлягають, судом звільнено позивача від сплати судового збору за звернення до суду з даним позовом.

Керуючись статтями 77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Фастівської міської ради Київської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Фастівської міської ради від 05.08.2022 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 компенсації, як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Фастівської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення компенсації, як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дня подання відповідної заяви, 15.06.2022.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.04.2023.

Суддя Панченко Н.Д.