Рішення № 110234217, 16.03.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/26159/22-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2023 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г.О.

секретар судового засідання Чепляка А. С.

справа №757/26159/22-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця»

третя особа: Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа: Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання протиправної бездіяльності та зобов?язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2022 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просить визнати протиправну бездіяльність відповідача в особі Акціонерного товариства «Українська залізниця» щодо не нарахування та не виплати їй грошових коштів, не подання розрахункових даних до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації з 17.07.2018 року по даний час, передбачених статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов?язання відповідача в особі Акціонерного товариства «Українська залізниця» нарахувати їй, ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 17.07.2018 року по даний час грошові кошти, передбачені статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та подати ці розрахункові дані на виплату їй, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та просить стягнути судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що вона працює в виробничому підрозділі Коростенська дистанція колії регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», має статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи 3-ої категорії, що підтверджується відповідним посвідченням, працює та проживає в місті Коростені Житомирської області, у зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки відповідно до Переліку населених пунктів Житомирської та Київської областей, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМ України №106 від 23.07.1991 року та розпорядженням КМ України №17 від 12.01.1993 року - місто Коростень, Житомирської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Вказує, що виробничий підрозділ Коростенська дистанція колії регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», не є юридичною особою, тому позов подано до юридичної особи Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» громадянам, які проживають в зоні гарантованого добровільного відселення, проводиться доплата в розмірі двох мінімальних заробітних плат щомісяця.

Однак проведення нарахувань та виплат відповідач грошових коштів, передбачених статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не проводить з 17.07.2018 року до теперішнього часу, розрахункові дані/це кількість відпрацьованих днів/годин в місяці/ для нарахування коштів до УПСЗН Шевченківського районного в місті Києві державної адміністрації не надані відповідачем, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Просить розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27.09.2022 року відкрито провадження у справі та вирішено розглянути її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву, та встановлено третій особі строк на подання пояснень щодо позову протягом десяти днів із дня отримання ухвали про відкриття провадження.

Вказану ухвалу було направлено на адреси сторін, крім того відповідачу та третій особі було направлено копію позовної заяви з додатками. Також ухвалу було направлено на відомі адреси електронної пошти сторін.

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу позивача, остання отримала копію ухвали - 04.11.2022 року.

Відповідно до розписки представник відповідача отримав копію ухвали та копію позовної заяви - 04.10.2022 року.

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу третьої особи, остання отримала копію ухвали та копію позовної заяви з додаткам - 01.11.2022 року.

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповдної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.

06.10.2022 року надійшов відзив відповідача на позову, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що 17 липня 2018 року і станом на подання відзиву відповідачем була нарахована та виплачена позивачу в повному обсязі заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати, передбачені Законом України «Про оплату праці». Доплата, яку просить стягнути позивач з АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» згідно ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (надалі доплата), не входить до структури заробітної плати, а є соціально гарантією, виплата якої компенсувалась підприємствам через управління праці та соціального захисту населення та фінансувалась до 01.01.2015 року.

Третя особа пояснення на позов не подала.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює в виробничому підрозділі Коростенська дистанція колії регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» має статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи 3-ої категорії, що підтверджується відповідним посвідченням, працює та проживає в місті Коростені Житомирської області, у зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки відповідно до Переліку населених пунктів Житомирської та Київської областей, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМ України №106 від 23.07.1991 року та розпорядженням КМ України №17 від 12.01.1993 року - місто Коростень, Житомирської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов?язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків то інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайновоі) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влоди, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, іхніх посодових і службових осіб.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Стаття 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Законом №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

Суд зазначає, що 04.02.2016 року прийнято Закон №987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01.01.2016 року і яким включив до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» статтю 39 такого змісту: «Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.

Стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, яка чинна з 01.01.2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

За результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року дійшла висновку, що із 17.07.2018 року відновлено дію статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, що діяла до 01.01.2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII. В іншій частині стаття 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» діє у редакції Закону №987-VIII від 04.02.2016 року. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 року статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України).

Отже, з 17.07.2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка була чинною до 01.01.2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.

Тобто, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право осіб на отримання доплати до заробітної плати зумовлене їх проживанням та роботою на території радіоактивного забруднення на підставі статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Так, судом встановлено, що позивач має статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає та працює у населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний з 17.07.2018 року нарахувати та виплатити доплату, встановлену статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 2 мінімальних заробітних плат, в редакції, чинній до 01 січня 2015 року.

Разом з тим, відповідач у своєму відзиві зазначає, що розгляд вказаної справи відноситься до компетенції адміністативного суду, а АТ «Українська залізниця» не є належним відповідачем у справі, оскільки не є суб?єктом владних повноважень, не відповідає за зобов?язаннями держави, а тому числі щодо нарахування та виплати доплат, встановлених статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Так, суд не бере до уваги твердження відповідача, що він є неналежним відповідачем у справі та справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, виходячи із наступного.

Частиною 1 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» чітко визначено, що громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Частиною 2 статті 4 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що для установ і організацій, які фінансуються з бюджету,- це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Із аналізу статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» слідує, що доплати, в розумінні цієї статті, до структури заробітної плати не входять, оскільки відповідно до Закону України "Про формування, порядок надходження i використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення» фінансування видатків на заходи, пов`язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення, провадиться за рахунок коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення та інших джерел, визначених законами України. Фонд утворюється у складі Державного бюджету України. Кошти Фонду зараховуються на окремий рахунок Державного бюджету України.

Тобто, доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, та доплата до пенсії працюючим пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, що передбачено статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, чинній до 01 січня 2015 року, є доплатою до заробітної плати, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Отже, враховуючи те, що позивач є працюючою особою, суд вважає, що доплату до заробітної плати повинен проводити безпосередньо роботодавець, а не орган соціального захисту, як зазначає відповідач. Таким чином, що спірні відносини щодо розміру заробітної плати, її складових, надбавок підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства за місцем знаходження роботодавця.

За змістом частин 2, 3 ст. 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Водночас Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.

Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Частина 1 ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції чинній до 01.01.2015 року, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до частин 2 - 3 статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.

З 01.01.2015 року стаття 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого добровільного відселення.

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 року № 106. Відповідно до додатку 1 Переліку м. Коростень Коростенський район, Житомирська області, де проживає та працює позивач, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона).

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 установлено порядок його виконання лише стосовно статей 53 та 60 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Водночас ним не встановлено порядку та строків його виконання щодо інших положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», змін до яких визнано неконституційними.

На сьогодні зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв?язку з прийняттям Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 щодо відновлення норм, вилучених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не внесено, у зв?язку з чим певні види виплат не нараховуються та не виплачуються. Зазначене стосується також виплати громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, за виключенням території зони відчуження.

Отже, оскільки робоче місце позивача знаходилось у місті Коростень Житомирської області, яке входить до зони гарантованого добровільного відселення, а із 01.01.2016 року було поновлено здійснення доплати громадянам лише за роботу у зоні відчуження (Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 04.02.2016 року №987-VII).

Зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в зв?язку з прийняттям Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 щодо відновлення норм, вилучених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не внесено.

Так, виплати громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення не нараховуються та не виплачуються, за виключенням території зони відчуження.

Відтак, оскільки станом на час звернення до суду із зазначеним позовом, м. Коростень згідно з вказаним Переліком відносилось до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона), то відновлення дії ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, не надає права на отримання доплати позивачу, оскільки вказана норма стосується лише громадян, які працюють у зоні відчуження (1 зона).

Враховуючи вищевикладене, законних підстав для проведення нарахування й виплати з 17 липня 2018 року по теперішній час позивачу по ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у відповідача не було, а отже судом не встановлено, що відповідачем було порушено права позивача.

За таких обставин позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати грошових коштів позивачу із 17.07.2018 року по даний час, передбачених статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та зобов?язання нарахувати вказані кошти, задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв?язку із відмовою у задоволенні позову судовий збір покладається на позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 152 Конституції України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 2, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 1, 4 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа: Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання протиправної бездіяльності та зобов?язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», адреса: вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815.

Третя особа: Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, адреса: проспект Перемоги, 5, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 37470057.

Суддя Г.О. Матійчук