Ухвала суду № 110231832, 24.03.2023, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/4207/23

Провадження № 1-кс/202/2386/2023

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

УХВАЛА

24 березня 2023 року м. Дніпро

Слідчий суддя Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

адвоката ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на бездіяльність слідчого, що полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна в рамках кримінального провадження №42022040000000457 від 12.12.2022 року, -

ВСТАНОВИВ:

22 березня 2023 року на офіційну електрону адресу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на бездіяльність слідчого, що полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна в рамках кримінального провадження № 42022040000000457 від 12.12.2022 року, відповідно до якої просив зобов`язати старшого слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_5 повернути особистий мобільний телефон iPhone 14 pro max, IMEI НОМЕР_1 ; IMEI2 НОМЕР_2 з сім картою оператора НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_4 , який було вилучено 09.03.2023 року старшим слідчим ОСОБА_6 під час обшуку у межах кримінального провадження № 42022040000000457 від 12.12.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.

Вимоги скарги обґрунтовані тим, що 09.03.2023 року старшим слідчим СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_6 проведено обшук в межах кримінального провадження №42022040000000457 від 12.12.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.03.2023 року, яка була вручена ОСОБА_4 особисто. Під час обшуку було вилучено мобільний телефон iPhone 14 pro max, IMEI НОМЕР_1 ; IMEI2 НОМЕР_2 з сім картою оператора НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_4 та не має жодного відношення до кримінального провадження №42022040000000457. ОСОБА_4 одразу повідомив слідчого, що зазначений мобільний телефон є його особистим телефоном та будь-якої протиправної діяльності не здійснює, в тому числі і за допомогою зазначеного телефону. Незважаючи на це, слідчий вилучив телефон, тим самим позбавив ОСОБА_4 можливості володіти, користуватись та розпоряджатись ним. Проаналізувавши зміст ухвали слідчого судді від 06.03.2023 року та протокол обшуку від 09.03.2023 року можна дійти висновку, що вилучення під час обшуку майна мобільного телефону ОСОБА_4 є таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства та виходить за межі регламентовані ухвалою про обшук.

Наведене зумовило адвоката ОСОБА_3 звернутись в інтересах ОСОБА_4 до слідчого судді з відповідною скаргою на бездіяльність слідчого, що полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна в рамках кримінального провадження №42022040000000457 від 12.12.2022 року.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22 березня 2023 року, головуючим суддею у розгляді вказаної скарги визначено слідчого суддю ОСОБА_1 , ухвалою якої від 22 березня 2023 року відкрито провадження за скаргою та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні та зобов`язано уповноважену особу СУ ГУНП в Дніпропетровській області надати слідчому судді матеріали кримінального провадження №42022040000000457 від 12.12.2022 року для їх дослідження в судовому засіданні з метою належного розгляду скарги.

В судовому засіданні адвокат ОСОБА_3 вимоги поданої скарги підтримав в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні, обґрунтувавши доводами, що наведені у скарзі.

Слідчий та прокурор в судове засідання не з`явились, натомість старшим слідчим СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_5 через канцелярію суду було подано заяву, відповідно до якої просила проводити розгляд скарги без її участі. З приводу обставин зазначених у скарзі зазначила, що вилучені в ході проведення обшуку речі і документи входять до переліку щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку від 06.03.2023 року, тому відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України не вважаються тимчасово вилученим майном. 20.03.2023 року слідчим надано доручення оперативному підрозділу в порядку ст. 40 КПК України на проведення огляду вилучених в ході проведення обшуків речей та документів, в тому числі і мобільного телефону iPhone 14 pro max, вилученого в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 . Після проведення огляду, у разі, встановлення наявності інформації, яка має доказове значення у кримінальному провадженні, мобільний телефон iPhone 14 pro max буде визнаний речовим доказом. Надані матеріали кримінального провадження №42022040000000457 від 12.12.2022 року.

Слідчий суддя, заслухавши адвоката ОСОБА_3 , дослідивши матеріали скарги та додані до неї документи, матеріали кримінального провадження, доходить наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування регулюється § 1 Глави 26 КПК України.

Частиною 1 статті 303 КПК України передбачений вичерпний перелік рішень, дії чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені на досудовому провадженні.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Слідчим суддею встановлено, що СУ ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42022040000000457, відомості про яке зареєстровані в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 12 грудня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.

В рамках вказаного кримінального провадження, 09.03.2023року напідставі ухвалислідчого суддіІндустріального районногосуду м.Дніпропетровська від06.03.2023року,проведено обшук домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_4 , в ходіякого виявленота вилучено мобільнийтелефон iPhone14promax.

20 березня 2023 року старшим слідчим СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_7 надано доручення про проведення слідчих (розшукових) дій в порядку ст. 40 КПК України на ім`я начальника Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області ДСР НПУ ОСОБА_8 , яким просить провести зокрема огляд вилученого в ході обшуку мобільного телефону iPhone 14 pro max.

Вирішуючи скаргу на бездіяльність слідчого, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, слідчий суддя враховує, що згідно з частиною 1 статті 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Так, частиною другою статті 167 КПК України визначено, що тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.

Згідно із ч. 1 ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених ст. ст. 160-166, 170-174 цього Кодексу.

Обов`язковою обставиною, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину. Обов`язок доведення існування зазначеної умови КПК України покладає на слідчого та/або прокурора, а обов`язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги.

У разі відсутності підстав вважати вилучене майно таким, що містить інформацію про факти підготовки, координування спланованих дій та вчинення кримінальних правопорушень, тобто, що є предметом кваліфікації у кримінальному провадженні - вони мають бути повернуті власнику.

Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Дана стаття Конституції України визначає, що конфіскація майна може бути заснована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.

Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Разом з тим, слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Така позиція також узгоджується із частиною 5 статті 9 КПК України, відповідно до якої кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А №296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Так, у своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Так, судовим розглядом встановлено, що під час проведення обшуку 09.03.2023 було вилучено мобільний телефон iPhone 14 pro max, IMEI НОМЕР_1 ; IMEI2 НОМЕР_2 з сім картою оператора НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_4 .

Всупереч зазначеному, слідчим слідчому судді не надано відомостей та документів, в яких наводилися б підстави для подальшого утримання майна ОСОБА_4 та його необхідність, як такого, що має значення для подальшого досудового розслідування. Оскільки, доказів, які б могли свідчити, що вилучене майно є таким, що містить інформацію про факти підготовки, координування спланованих дій та вчинення кримінального правопорушення, тобто, що є предметом кваліфікації у кримінальному провадженні №42022040000000457 від 12.12.2022 року не надано.

Так, при винесенні даного рішення слідчий суддя приймає до уваги, що обов`язок доведення існування, тієї обставини, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, КПК України покладає на слідчого та/або прокурора, а обов`язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги, а також враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя доходить до висновку про відсутність в матеріалах судового провадження за скаргою даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння ОСОБА_4 належним йому майном.

До теперішнього часу вилучене майно ОСОБА_4 повернуто не було, що свідчить про бездіяльність з боку слідчого та відповідно підтверджує обґрунтованість поданої скарги.

На підставі вищевикладеного, слідчий суддя дійшов висновку, що скарга адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на бездіяльність слідчого, що полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна в рамках кримінального провадження №42022040000000457 від 12.12.2022 року підлягає задоволенню.

Зі змісту ст. 307 КПК України вбачається, що за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування слідчий суддя може винести ухвалу про зобов`язання вчинити певну дію.

У ч. 1 ст. 309 КПК України зазначено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування, перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, а тому дана ухвала у відповідності до ч. 3 ст. 309 КПК України не може бути оскаржена.

Керуючись ст.ст. 169, 303-307, 309 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на бездіяльність слідчого, що полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна в рамках кримінального провадження № 42022040000000457 від 12.12.2022 року задовольнити.

Зобов`язати старшого слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_5 повернути особистий мобільний телефон iPhone 14 pro max, IMEI НОМЕР_1 ; IMEI2 НОМЕР_2 з сім картою оператора НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_4 , який було вилучено 09.03.2023 року старшим слідчим СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_6 під час обшуку в рамках кримінального провадження № 42022040000000457 від 12.12.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1