Рішення № 110230084, 13.04.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.04.2023Справа № 910/1976/23

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповіда льністю "СТ-Маркет Груп" (79035, місто Львів, вулиця Бузкова, будинок 2)доТовариства з обмеженою відповіда льністю "Ен Ес Ай Буд" (01021, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 28/2, нежиле приміщення 43)простягнення 84 035 грн 84 коп. Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

08.02.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "СТ-Маркет Груп" з вимогами до Товариства з обмеженою відповіда льністю "Ен Ес Ай Буд" про стягнення 79 140 грн 52 коп. заборгованості за поставлений товар, в тому числі: 62 862 грн 51 коп. основної заборгованості, 1 813 грн 12 коп. 3 % річних та 14 464 грн 89 коп. інфляційних втрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та домовленостей між сторонами належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо оплати отриманого товару, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 62 862 грн 51 коп. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань позивачем нараховано 1 813 грн 12 коп. 3 % річних та 14 464 грн 89 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 відкрито провадження у справі № 910/1976/23, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

23.03.2023 на адресу електронної почти Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява щодо доручення доказів часткової сплати основного боргу відповідачем.

Станом на 14.04.2023 відповідачем вимог ухвали суду від 14.02.2023, зокрема, щодо подання відзиву на позов, не виконано, хоча ухвалу про відкриття провадження у справі було отримано 28.02.2023, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105493902470.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Ен Ес Ай Буд" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "СТ-Маркет Груп" було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Ен Ес Ай Буд" товар на загальну суму 82 862 грн 51 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями підписаних та скріплених відтисками печаток підприємств видаткових накладених № СТ-4384 від 21.02.2022 на суму 4 007 грн 00 коп., № СТ-4385 від 21.02.2022 на суму 4 206 грн 00 коп., № СТ-4386 від 21.02.2022 на суму 3 759 грн 20 коп., № СТ-4387 від 21.02.2022 на суму 1 730 грн 00 коп., № СТ-4388 від 21.02.2022 на суму 1 279 грн 40 коп., № СТ-4389 від 21.02.2022 на суму 6 805 грн 00 коп., № СТ-4390 від 21.02.2022 на суму 6 708 грн 00 коп., № СТ-4391 від 21.02.2022 на суму 2 989 грн 32 коп., № СТ-4392 від 21.02.2022 на суму 3 586 грн 80 коп., № СТ-4393 від 21.02.2022 на суму 4 134 грн 28 коп., № СТ-4394 від 21.02.2022 на суму 5 822 грн 71 коп., № СТ-4395 від 21.02.2022 на суму 3 001 грн 92 коп., № СТ-4396 від 21.02.2022 на суму 4 401 грн 00 коп., № СТ-4397 від 21.02.2022 на суму 3 670 грн 00 коп., № СТ-4398 від 21.02.2022 на суму 10 852 грн 00 коп., № СТ-4399 від 21.02.2022 на суму 9 337 грн 35 коп., № СТ-4402 від 21.02.2022 на суму 1 511 грн 10 коп., № СТ-4568 від 22.02.2022 на суму 2 549 грн 20 коп. та № СТ-4569 від 22.02.2022 на суму 2 512 грн 23 коп.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до норм частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Норми статті 181 Господарського кодексу України встановлюють загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до норм статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів не господарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

Строк виконання грошового зобов`язання у спірних правовідносинах визначається за правилами статті 692 Цивільного кодексу України, тобто оплата товару пов`язана з моментом його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, через те що іншого строку оплати сторони не визначили.

Таким чином, видані позивачем видаткові накладні містять пропозицію (оферту) на укладення договору, а фактичне прийняття відповідачем товару свідчить про прийняття цієї пропозиції. Підписання накладних сторонами свідчить про погодження істотних умов договору, зокрема, предмету договору, суми та строку оплати за товар.

Судом встановлено, що відповідач в порушення домовленостей між сторонами та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем за отриманий товар у розмірі 62 862 грн 51 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та визнається відповідачем відповідно до підписаного між сторонами акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2022 по 05.08.2022.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В свою чергу згідно матеріалів справи судом встановлено, що після відкриття провадження у справі ухвалою Господарського суду міста Києва відповідачем в рахунок погашення заборгованості за отриманий товар на рахунок позивача відповідно до платіжної інструкції № 79 від 15.02.2023 сплачено 20 000 грн 00 коп.

У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

При цьому суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем було сплачено на рахунок позивача 20 000 грн 00 коп., отже заборгованість у вказаній сумі була погашена відповідачем шляхом перерахування позивачеві після відкриття провадження у справі, відповідно, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 20 000 грн 00 коп. основного боргу відсутній.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що сплата грошових коштів здійснена відповідачем після відкриття провадження у справі та на момент розгляду справи предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 20 000 грн 00 коп. основного боргу підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов`язку з оплати товару, поставленого позивачем, та з урахуванням часткового погашення боргу, вимоги позивача про стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню в розмірі 42 862 грн 51 коп.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 14 464 грн 89 коп. інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення з березень - грудень 2022 року, та 1 813 грн 12 коп. 3 % річних, нарахованих за загальний період прострочення з 22.02.2022 по 07.02.2023.

Суд зазначає, що у разі прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, підлягають стягненню річні відсотки відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Дії відповідача є порушенням зобов`язання, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто визначаючи розмір заборгованості, зокрема, в частині процентів річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Судом перевірено розрахунки позивача, встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасного виконання грошового зобов`язання, вимоги позивача про стягнення з відповідача 14 464 грн 89 коп. інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення з березень - грудень 2022 року, та 1 813 грн 12 коп. 3 % річних, нарахованих за загальний період прострочення з 22.02.2022 по 07.02.2023, визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, пунктом 1 частини 1, частиною 4 статті 231, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтями 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі № 910/1976/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТ-Маркет Груп" до Товариства з обмеженою відповіда льністю "Ен Ес Ай Буд" в частині стягнення 20 000 грн 00 коп. основного боргу, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповід альністю "Ен Ес Ай Буд" (01021, місто Київ, вул. Грушевського, Будинок 28/2, нежиле приміщення 43, ідентифікаційний код 33785199) на користь Товариство з обмеженою відповід альністю "СТ-Маркет Груп" (79035, Львівська обл., місто Львів, вулиця Бузкова, будинок 2, ідентифікаційний код 41187196) 42 862 (сорок дві тисячі вісімсот шістдесят дві) грн 51 коп. заборгованості, 1 813 (одна тисяча вісімсот тринадцять) грн 12 коп. 3 % річних, 14 464 (чотирнадцять тисяч чотириста шістдесят чотири) грн 89 коп. інфляційних втрат та 2 864 (дві тисячі вісімсот шістдесят чотири) грн 00 коп. судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Плотницька