Рішення № 110229832, 14.04.2023, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

"14" квітня 2023 р. м. Ужгород Справа №907/27/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Мего ЛТД, м. Вінниця

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ШБУ 77, м. Ужгород Закарпатської області

про стягнення 212 309,98 грн, в тому числі 86 000 грн заборгованості за поставлений товар, 47 300,15 грн пені, 35 581,54 грн інфляційних нарахувань, 37 408,29 грн 20% річних та 6020 грн штрафу,

Суддя господарського суду Пригара Л.І.

Секретар судового засідання Іваниш Д.П.

представники:

Позивача без виклику

Відповідача без виклику

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ

Товариством з обмеженою відповідальністю Мего ЛТД, м. Вінниця заявлено позов до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ШБУ 77, м. Ужгород Закарпатської області про стягнення 212 309,98 грн, в тому числі 86 000 грн заборгованості за поставлений товар, 47 300,15 грн пені, 35 581,54 грн інфляційних нарахувань, 37 408,29 грн 20% річних та 6020 грн штрафу.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 27.01.2023 відкрито провадження у справі №907/27/23 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику уповноважених представників сторін спору. Встановлено відповідачеві строк на подання господарському суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали, а також у цей же строк письмово висловленої позиції щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Встановлено позивачеві строк для надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву. Встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив та відповідачем заперечення на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) не пізніше 01.03.2023.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 12.04.2023 поновлено позивачу Товариству з обмеженою відповідальністю Мего ЛТД процесуальний строк на подання суду відповіді на відзив у даній справі на підставі ч. 1 ст. 119 ГПК України.

За змістом приписів ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами спору.

За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи (виклику), є дата складення повного судового рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН СПОРУ

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

Позивач просить суд задоволити позов у повному обсязі, покликаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки №23/10/20 від 23.10.2020 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, внаслідок чого в нього виникла та рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 86 000 грн. Крім того, у зв`язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання, останньому нараховано 47 300,15 грн пені, 35 581,54 грн інфляційних нарахувань, 37 408,29 грн 20% річних та 6020 грн штрафу.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач на адресу суду надіслав відзив на позовну заяву №02/02-23 від 02.03.2023 (вх. №02.3.1-02/1690/23 від 07.03.2023), в якому зазначає про визнання ним заявлених позовних вимог у частині стягнення суми 86 000 грн заборгованості за поставлений товар і готовий сплатити позивачу грошові кошти в означеному розмірі після отримання від нього відповідного рахунку-фактури.

Водночас на переконання відповідача, безпідставними і необґрунтованими є вимоги позивача щодо стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат і 20% річних, оскільки в силу приписів ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Так, відповідач стверджує, що пунктом 9.1. укладеного між сторонами Договору передбачено, що останній вступає в силу саме після його підписання, а не укладення, відтак, строк дії означеного Договору починає свій перебіг із 24.10.2020.

Як стверджує відповідач, із долученої до матеріалів позовної заяви видаткової накладної №РН-0000300 вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю ШБУ 77 прийнято товар 23.10.2020, тобто за день до набрання чинності Договором поставки №23/10/20 від 23.10.2020, у зв`язку з чим відповідач наголошує, що відносини щодо постачання товару на підставі вищенаведеної видаткової накладної виникли не на виконання умов Договору, а як окремий правочин, здійснений у спрощеній формі.

Покликаючись на п. 3.2. та 3.5. Договору, відповідач зазначає, що видаткова накладна №РН-0000300 від 23.10.2020 складена не за місцем завантаження товару Закарпатська область, Тячівський район, смт. Буштино, вул. Заводська, 1, а в м. Вінниця, та, крім того, стверджує, що позивачем, всупереч положенням п. 2.1. та 3.3. Договору, не надано рахунку-фактури, який є підставою узгодження сторонами замовлення та умов поставки. Відтак, на переконання відповідача, позовні вимоги в частині стягнення нарахованих штрафних санкцій за прострочення оплати вартості товару є такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не виконано договірних зобов`язань, внаслідок яких у відповідача би виник обов`язок здійснення означеного грошового розрахунку.

Із посиланням на п. 4.2. Договору відповідач вказує на те, що в нього відсутнє зобов`язання зі сплати штрафних санкцій, оскільки такі позивачем нараховані поза межами строку дії Договору, який був вичерпаний 31.12.2020; крім того, на думку відповідача, позивачем порушено договірні умови щодо досудового врегулювання спірних правовідносин. Наведені обставини в їх сукупності відповідач вважає підставою для відмови в задоволенні позову в частині заявлених до стягнення пені, штрафу, інфляційних нарахувань та 20% річних.

ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ

Позивач на адресу суду надіслав відповідь на відзив б/н від 09.03.2023 (вх. №02.3.1-02/1971/23 від 17.03.2023), у якій, зокрема, зазначає про те, що Договір, укладений та підписаний сторонами 23.10.2020, набрав чинності з цієї ж дати, і того ж дня було складено видаткову накладну №РН-0000300 від 23.10.2020, яка містить посилання на реквізити Договору та в точності відтворює його предмет.

На противагу доводів відповідача щодо відсутності в нього обов`язку з оплати вартості поставленого товару з огляду на нескладення відповідного рахунку-фактури, позивач зауважує, що п. 2.3. Договору чітко встановлений порядок та строк розрахунків, а саме, в 10-денний термін із моменту отримання товару. На переконання позивача, належним та достатнім первинним документом, який підтверджує факт здійсненої господарської операції, є видаткова накладна №РН-0000300 від 23.10.2020, обставини підписання якої відповідачем та засвідчення печаткою спростовують аргументи стосовно неузгодження замовлення і умов поставки товару.

Покликаючись на п. 9.1. Договору та приписи ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України, ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України, позивач стверджує, що закінчення строку дії Договору не звільняє відповідача від виконання взятих на себе зобов`язань, що мали місце під час його чинності.

Крім того, на думку позивача, безпідставними є посилання відповідача на відсутність у нього передбаченого п. 4.2. Договору зобов`язання щодо сплати штрафних санкцій, оскільки нарахування таких встановлене умовами розділу 5 Договору. Водночас позивач наголошує, що досудове врегулювання спору є його правом, а не обов`язком, у зв`язку з чим доводи відповідача в цій частині вважає необґрунтованими.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

23.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю МЕГО ЛТД (постачальником, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю ШБУ 77 (покупцем, відповідачем у справі) було укладено Договір поставки №23/10/20 (далі Договір), пунктом 1.1. якого передбачено, що постачальник зобов`язується передати у власність покупця суміш асфальтобетонну та бітум нафтовий дорожній в`язкий марки ROAD BITUMEN 70/100 (в подальшому товар), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар згідно умов цього Договору.

Згідно із пунктом 2.1. Договору, ціна за одиницю товару зазначається в рахунках-фактурах та видаткових накладних, що є невід`ємними додатками до даного Договору.

За змістом п. 2.2., 2.3. Договору, розрахунки за даним Договором здійснюються у безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку покупця на розрахунковий рахунок постачальника, згідно рахунків, складених постачальником. Покупець здійснює оплату товару в 10-денний термін з моменту його отримання.

Відвантаження товару здійснюється після узгодження сторонами замовлення покупця, в якому зазначаються обов`язкові умови поставки: кількість та тип суміші, місце доставки. Замовлення може бути зроблене електронним, телефонним або іншим зв`язком. Поставка товару здійснюється на умовах самовивозу за адресою: Закарпатська область, Тячівський район, смт. Буштино, вул. Заводська, 1. Замовлення та умови поставки вважаються узгодженими сторонами після здійснення оплати покупцем партії товару, що поставляється за цим замовленням, на підставі рахунку-фактури постачальника. Приймання-передача товару здійснюється у місці завантаження (п. 3.1., 3.2., 3.3. та 3.5. Договору).

За умовами п. 5.2. Договору, у разі прострочення оплати товару в термін, вказаний в п. 2.3. даного Договору, постачальник має право стягнути з покупця суму боргу з урахуванням індексу інфляції, 20% (двадцяти відсотків) річних за користування чужими грошовими коштами, також пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми неоплаченої вартості товару, за кожен день прострочення виконання зобов`язання по оплаті, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів, додатково стягується штраф у розмірі 7% (семи відсотків) від суми простроченої заборгованості.

Згідно із п. 5.4. Договору, сторони погоджуються, що неустойки/штрафи за цим Договором стягуються за весь період прострочення, без урахування норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України стосовно обмеження такого строку 6 (шістьма) місяцями. Строк спеціальної позовної давності за цим Договором стосовно стягнення неустойки/штрафу становить 3 (три) роки.

Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2020 року. Закінчення терміну дії Договору не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань (п. 9.1. Договору).

На виконання умов Договору, Товариством з обмеженою відповідальністю МЕГО ЛТД було поставлено, а відповідачем, у свою чергу, прийнято у власність товар на загальну суму 86 000 грн, що підтверджується підписаною та скріпленою печатками сторін видатковою накладною №РН-0000300 від 23.10.2020, копія якої міститься в матеріалах справи.

Проте, вартість отриманого за вищевказаною видатковою накладною товару відповідачем оплачена не була, із огляду на що в останнього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 86 000 грн.

Невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки №23/10/20 від 23.10.2020 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в означеному розмірі у примусовому порядку. При цьому, внаслідок прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з останнього 47 300,15 грн пені, 35 581,54 грн інфляційних нарахувань, 37 408,29 грн 20% річних та 6020 грн штрафу.

ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Нормою ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, на день розгляду спору в суді, обставини спору оцінюються судом з огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Поряд з цим, частиною 1 статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином.

Спір у даній справі виник у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати за поставлений на підставі Договору поставки №23/10/20 від 23.10.2020 та видаткової накладної №РН-0000300 від 23.10.2020 товар, внаслідок чого у відповідача виникла та рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 86 000 грн.

Водночас в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано суду доказів щодо повної оплати суми заборгованості.

Враховуючи вищевказані обставини та фактичне визнання відповідачем позову в частині стягнення суми основного боргу, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 86 000 грн заборгованості за поставлений товар є законними, документально доведеними та обґрунтованими, а відтак, підлягають задоволенню.

На підставі п. 5.2. Договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача суму 47 300,15 грн пені, а також штраф у розмірі 6020 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що у разі прострочення оплати товару в термін, вказаний в п. 2.3. даного Договору, постачальник має право стягнути з покупця суму боргу з урахуванням індексу інфляції, 20% (двадцяти відсотків) річних за користування чужими грошовими коштами, також пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми неоплаченої вартості товару, за кожен день прострочення виконання зобов`язання по оплаті, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів, додатково стягується штраф у розмірі 7% (семи відсотків) від суми простроченої заборгованості.

Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум пені та штрафу, суд зазначає, що пеня в розмірі 47 300,15 грн, а також штраф у сумі 6020 грн нараховані правомірно (розгорнутий розрахунок пені та штрафу міститься в матеріалах справи) та підлягають стягненню з відповідача повністю.

У даному контексті суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, за яким можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, щодо порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України, пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто, не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Із покликанням на п. 5.2. Договору позивач також просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування в розмірі 35 581,54 грн та суму 37 408,29 грн 20% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.

Здійснивши перевірку нарахування позивачем інфляційних нарахувань та 20% річних за заявлений ним період, судом встановлено, що суми 35 581,54 грн інфляційних нарахувань та 37 408,29 грн 20% річних обраховані вірно та підлягають стягненню з відповідача повністю.

Водночас не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що правовідносини щодо поставки товару, які виникли між сторонами на підставі видаткової накладної №РН-0000300 від 23.10.2020, не охоплюються межами регулювання Договору поставки №23/10/20 від 23.10.2020, оскільки пунктом 9.1. вказаного Договору чітко передбачено, що такий набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2020 року.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

З аналізу наведеної правової норми випливає, що момент укладення (підписання) договору поставки та набуття ним чинності збігаються, оскільки умовами договору чітко визначений момент набрання ним чинності з моменту підписання, а не внаслідок настання певної події, відтак, у даному випадку приписи ст. 253 Цивільного кодексу України застосуванню не підлягають.

Із огляду на вищенаведене та з урахуванням того факту, що у видатковій накладній №РН-0000300 від 23.10.2020 у графі Замовлення міститься посилання на Договір №23/10/20 від 23.10.2020, а найменування зазначеного в ній товару аналогічне із тим, що передбачене Договором поставки №23/10/20 від 23.10.2020, суд відхиляє доводи відповідача в частині існування між сторонами правовідносин щодо поставки товару, які виникли у спрощений спосіб.

Крім того, суд вважає за доцільне зауважити, що підписання відповідачем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар.

Отже за своєю правовою природою видаткова накладна посвідчує виконання зобов`язань, констатує (фіксує) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та має юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

Суд зазначає, що вищевказана видаткова накладна №РН-0000300 від 23.10.2020 містить найменування та реквізити постачальника (позивача), найменування одержувача (відповідача), найменування товару, одиниці його виміру та кількість, ціну без ПДВ, загальну вартість товару з урахуванням ПДВ, місце складання та засвідчені печатками підписи уповноважених представників постачальника й покупця, відтак, остання відповідає вимогам щодо заповнення обов`язкових реквізитів первинного документа в розумінні ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Крім того, згідно із правовим висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що наведений у постанові від 29.01.2020 у справі №916/922/19, відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

При цьому, відповідач від поставленого товару не відмовився, при отриманні такого жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов`язань із поставки товару не висловлював.

Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення в останнього зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов Договору, а також чинного законодавства на підставі оформленої відповідно до умов Договору видаткової накладної.

Водночас посилання відповідача на недодержання позивачем умов Договору, що знайшло свій вияв у ненаданні останнім рахунку-фактури, суд вважає помилковими, оскільки виставлення рахунків за змістом положень Договору не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України.

Крім того, за своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати кошти.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.12.2018 у справі №910/19702/17, в якій суд зазначив, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати певні кошти, та ненадання рахунку не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України і не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а отже наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку сплатити за надані послуги (в даному випадку поставлений товар).

Також суд вважає за доцільне зауважити, що згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Водночас пунктом 2.3. укладеного між сторонами Договору поставки № 23/10/20 від 23.10.2020 передбачено, що покупець здійснює оплату товару в 10-денний термін з моменту його отримання, і вказане, у свою чергу, спростовує доводи відповідача про відсутність у нього обов`язку щодо сплати позивачу вартості товару за умови ненадання останнім відповідного рахунку-фактури.

Не заслуговують на увагу й аргументи відповідача про те, що видаткова накладна №РН-0000300 від 23.10.2020 складена не за місцем завантаження товару Закарпатська область, Тячівський район, смт. Буштино, вул. Заводська, 1, а в м. Вінниця, оскільки положеннями Договору (зокрема, його пунктом 3.5.) встановлено лише те, що приймання передача товару здійснюється в місці завантаження. Будь-яких вимог щодо місця складання первинних документів (в тому числі видаткових накладних) Договір поставки не містить.

Водночас суд критично оцінює доводи відповідача про те, що в нього відсутнє зобов`язання зі сплати штрафних санкцій, оскільки такі позивачем нараховані поза межами строку дії Договору, який був вичерпаний 31.12.2020, оскільки на підставі п. 9.1. Договору, закінчення терміну дії Договору не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань.

Крім того, згідно зі ст. 598, 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 Цивільного кодексу України та частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 202 Господарського кодексу України, такою підставою є виконання, проведене належним чином.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.06.2018 у справі №910/9072/17.

Не заслуговують на увагу і доводи відповідача про те, що позивачем порушено договірні умови щодо досудового врегулювання спірних правовідносин, оскільки в рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі №1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Кампус Коттон клаб щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) вказано, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного, Конституційний Суд України дійшов висновку, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд у постанові від 24.04.2019 у справі №521/6555/14-ц.

Відповідно до ст. 1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Враховуючи викладене, посилання відповідача на недотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору судом не приймаються.

Враховуючи вищевказані обставини, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 86 000 грн заборгованості за поставлений товар, 47 300,15 грн пені, 35 581,54 грн інфляційних нарахувань, 37 408,29 грн 20% річних та 6020 грн штрафу є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем належними і допустимими доказами не спростованими. Позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав, а його аргументи не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та положеннях законодавства.

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 3184,65 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ШБУ 77, вул. Собранецька, будинок 42, офіс 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 41412376) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мего ЛТД, Хмельницьке шосе, будинок 13, кімната 219, м. Вінниця, 21036 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 34455332) суму 212 309,98 грн (Двісті дванадцять тисяч триста дев`ять гривень 98 коп), в тому числі 86 000 грн (Вісімдесят шість тисяч гривень) заборгованості за поставлений товар, 47 300,15 грн (Сорок сім тисяч триста гривень 15 коп) пені, 35 581,54 грн (Тридцять п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят одну гривню 54 коп) інфляційних нарахувань, 37 408,29 грн (Тридцять сім тисяч чотириста вісім гривень 29 коп) 20% річних та 6020 грн (Шість тисяч двадцять гривень) штрафу, а також 3184,65 грн (Три тисячі сто вісімдесят чотири гривні 65 коп) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 14.04.2023.

Суддя Пригара Л.І.