Постанова № 11019865, 14.12.2009, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

22 грудня 2009 року Справа № 2-24/2540-2009 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіТкаченка М.І.,

суддівАнтонової І.В.,

Котлярової О.Л.,

за участю представників сторін:

позивачаШамрай В.Я., довіреність № 596 від 25 лютого 2008 року (Філія „Миколаївської дирекції „АТ „Індекс-Банк”);

відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3 довіреність № 684 від 8 травня 2009 року (фізична особа-підприємець ОСОБА_4);

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г.) від 14 жовтня 2009 року по справі №2-24/2540-2009

за позовом Акціонерного товариства „Індустріально-експортний банк”

(вулиця Пушкінська, 42/4, місто Київ, 01004)

в особі філії „Миколаївської дирекції Акціонерного товариства „Індекс-Банк” (проспект Леніна, 83а, місто Миколаїв, 54017)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

(АДРЕСА_1)

про визнання дійсними додаткових угод до договору та розірвання договору;

за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до акціонерного товариства „Індустріально-експортний банк” в особі філії „Миколаївської дирекції Акціонерного товариства „Індекс-Банк”

про розірвання договору та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство „Індустріально-експортний банк” в особі філії „Миколаївська дирекція Акціонерного товариства „Індустріально-експортний банк” (далі - АТ „Індекс-Банк в особі філії Миколаївської дирекції”) звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі-фізичної особи-підприємця ОСОБА_4.) про визнання дійсними додаткових угод № 3 від 1 листопада 2006 року, № 4 від 5 грудня 2006 року, додаткову угоду № 5 від 5 грудня 2006 року, що укладені між позивачем та відповідачем по справі та про розірвання договору оренди нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: місто Миколаїв, вулиця Акіма, 2, укладеного між позивачем та відповідачем 17 травня 2006 року.

Позовні вимоги мотивовані наступним.

17 травня 2006 року між АТ „Індекс-Банк в особі філії Миколаївської дирекції” та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було укладено договір оренди нежилого приміщення загальною площею 132,3 м2 строком на 5 років. Відповідно до акту прийому-передачі приміщення № 1 від 17 травня 2006 року обєкт оренди був переданий в користування позивачу.

За час дії договору між сторонами було укладено додаткові угоди № 3 від 1 листопада 2006 року, № 4, 5 від 5 грудня 2006 року, які є невід'ємною частиною договору.

Позивач зазначає, що 17 лютого 2009 року відповідачу направлялася пропозиція про укладення додаткової угоди, одним з пунктів якої було внесення відповідної нотаріально посвідченої зміни до договору оренди, проте досягти повної згоди сторонам не вдалося, тому і ця частина відносин між сторонами залишилася не врегульованою.

Протоколом № 9 від 18 березня 2009 року оформлено рішення Правління АТ „Індекс-Банк” про ліквідацію з 25 травня 2009 року першого відділення філії „Миколаївська дирекція”, у зв'язку з чим відповідачу була направлена пропозиція про розірвання договору оренди.

Фізична особа-підприємць ОСОБА_4 відмовилася від розірвання договору, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду та просить розірвати договір оренди нежилого приміщення.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 28 квітня 2009 року справа була направлена за підсудністю до господарського суду АР Крим.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 8 травня 2009 року справа прийнята до провадження суддею Колосовою Г.Г.

22 червня 2009 року до господарського суду АР Крим від фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 надійшла зустрічна позовна заява, в який остання просить розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 17 травня 2006 року, стягнути з відповідача на користь позивача різницю між фактично виплаченими сумами орендної плати і сумою орендної плати, скоригованої на індекси інфляції в Україні, за період з червня 2006 року по травень 2009 року у сумі 84085,65 грн., стягнути з відповідача на користь позивача різницю між фактично сплаченою у 2009 році орендною платою у розмірі 15150 грн. за місяць і орендною платою у розмірі 23100 грн., яка повинна була діяти у відповідності з пунктом 5.2 договору з 1 січня 2009 року, як не отриманий дохід (упущену вигоду) у сумі 39750,00 грн., стягнути з відповідача на користь позивача суму коригування доплати різниці у розмірах орендної плати за 2009 рік 39750,00 грн. (упущена вигода) на індекси інфляції у 2009 році відповідно до пункту 5.2 договору та частиною. 2 статті 625 Цивільного кодексу України у сумі 2742,75 грн., стягнути з відповідача на користь позивача пеню за прострочення платежів у 2009 році у сумі 4213,27 грн., стягнути з відповідача на користь позивача суму штрафу у розмірі 1% за кожен календарний день прострочення сплати орендної плати відповідно до пункту 5.3 договору у сумі 19381,65 грн. та стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених судових витрат.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконує умов пункту 5.2 договору, а саме: не коригує розмір орендної плати на індекси інфляції, відмовляється від перегляду розміру орендної плати в залежності від зміни курсу долару США до гривні України, в односторонньому порядку безпідставно наполягає на розірванні договору. Позивач за зустрічним позовом вважає, що у зв'язку з цим має право стягнути з відповідача перелічені вище суми відшкодування збитків та штрафних санкцій і на підставі пункту 9.1 договору вимагати розірвання договору у судовому порядку, оскільки неправомірними діями відповідача порушуються істотні умови договору, що спричиняє майнову шкоду позивачу.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 22 червня 2009 року зустрічна позовна заява була прийнята судом до сумісного розгляду з первісним позовом у межах справи № 2-24/2540-2009.

5 серпня 2009 року від фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (позивача за зустрічним позовом) надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої вона просить розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 17 травня 2006 року, стягнути з відповідача на користь позивача різницю між фактично виплаченими сумами орендної плати і сумою орендної плати, скоригованої на індекси інфляції в Україні, за період з червня 2006 року по травень 2009 року у сумі 92145,15 грн., стягнути з відповідача на користь позивача різницю між фактично сплаченою у 2009 році орендною платою у розмірі 15 150 грн. за місяць і орендною платою у розмірі 23100 грн., яка повинна була діяти у відповідності з пунктом 5.2 договору з 1 січня 2009 року, як не отриманий дохід (упущену вигоду) у сумі 47700,00 грн., стягнути з відповідача на користь позивача суму коригування доплати різниці у розмірах орендної плати за 2009 рік 47700,00 грн. (упущена вигода) на індекси інфляції у 2009 році відповідно до пункту 5.2 договору та частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у сумі 3291,30 грн., стягнути з відповідача на користь позивача штраф у розмірі 1% за кожен день прострочення сплати за прострочений у 2009 році платіж (суми, визначені в підпунктах: б) 47700,00 грн., в) 3291,30 грн. розрахунків, а всього - 50991,30 грн.) у відповідності до пункту 8.3.1договору в редакції пункту 2 додаткової угоди № 1 від 8 серпня 2006 року у розмірі 92294,25 грн., стягнути з відповідача на користь позивача у відповідності до пункту 8.3.1 договору в редакції пункту 2 додаткової угоди № 1 від 8 серпня 2006 року штраф у розмірі 1% за кожен календарний день прострочення сплати орендної плати відповідно до пункту 5.3 договору (не пізніше 20 числа кожного місяця) у сумі 19381,65 грн., стягнути з відповідача на користь позивача штраф за прострочення платежів відповідно до пункту 5.3 договору у 2009 році (з 1 січня 2009 року по 30 червня 2009 року) 4213,27 грн., стягнути з відповідача на користь позивача штраф на різницю між фактично сплаченою орендною платою та орендною платою, скоригованою на індекс інфляції за відповідний місяць відповідно до пункту 5.2 договору, яка підлягала сплаті за період з червня 2006 року по грудень 2008 року, у розмірі 1% за кожен календарний день прострочення у розмірі 524423,75 грн. та стягнути з відповідача суму понесених судових витрат.

Підставою для збільшення позовних вимог позивачем стало не включення до суми позовних вимог штрафу на різницю між фактично сплаченою орендною платою та орендною платою, скоригованої на індекс інфляції за відповідний місяць, які позивач просить стягнути відповідно до заяви, посилаючись на пункт 8.3.1 договору в редакції пункту 2 додаткової угоди № 1 від 8 серпня 2006 року та на пункту 5.2 договору. Крім того, як вказує позивач за зустрічним позовом, сума стягнення помилково не була включена до позовних вимог, та інші суми стягнення були розраховані станом на 1 червня 2009 року й підлягають перерахунку станом на 1 липня 2009 року, тому розрахунки і суми стягнень надані станом на 1 липня 2009 року, у зв'язку з чим ним була подана заява про збільшення позовних вимог.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 17 серпня 2009 року збільшення розміру зустрічних позовних вимог були прийняті судом до розгляду.

7 вересня 2009 року від позивача за зустрічними позовом надійшла заява про зміну позовних вимог. Так, відповідно до зазначеної заяви, позивач за зустрічним позовом просив суд визнати додаткову угоду від 23 лютого 2009 року до договору оренди нежитлового приміщення від 17 травня 2006 року, укладеного між АТ „Індекс-Банк в особі філії Миколаївської дирекції” та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, з урахуванням затвердження в частині відмови від зміни редакції пункту 5.2 договору, укладеною, розірвати договір оренди нежитлового приміщення, стягнути з відповідача за зустрічним позовом:

а) збитки у вигляді різниці між фактично виплаченими сумами орендної плати і сумами орендної плати, скоригованої на індекси інфляції в Україні, які підлягали сплаті за період з червня 2006 року по серпень 2009 року, у сумі 185478,42 грн. ;

б) штраф за прострочення сплати орендної плати, скоригованої на індекси інфляції, вказаної у підпункті а), відповідно до пункту 2 додаткової угоди № 1 від 8 серпня 2006 року до договору та підпункту 8.3.1 пункту 8.3 договору в редакції цієї додаткової угоди у розмірі 1% за кожен день прострочення платежу за період з червня 2006 року по серпень 2009 року в сумі 695536,09 грн.;

в) збитки у вигляді різниці між фактично сплаченою у 2009 році орендною платою у розмірі 15150 грн. за місяць і орендною платою у розмірі 23100 грн., яку відповідач повинен був встановити та сплачувати у відповідності з пунктом 5.2 договору з 1 січня 2009 року у сумі 63600,00 грн.;

г) збитки у вигляді суми недоплати індексації різниці між фактично сплаченою у 2009 році орендною платою у розмірі 15150 грн. за місяць і орендною платою у розмірі 23100 грн., яку відповідач повинен був встановити та сплачувати у відповідності з пунктом 5.2 договору з 1 січня 2009 року, у сумі 49382,10 грн.;

д) штраф у відповідності до пункту 8.3.1 договору в редакції пункту 2 додаткової угоди № 1 від 8 серпня 2006 року у розмірі 1% за кожен календарний день прострочення сплати індексації різниці між фактично сплаченою у 2009 році орендною платою у розмірі 15150 грн. за місяць і орендною платою у розмірі 23100 грн. у розмірі 66285,07 грн.;

є) штраф у відповідності до пункту 8.3.1 договору в редакції пункту 2 додаткової угоди № 1 від 8 серпня 2006 року за прострочення (несвоєчасну сплату) платежів орендної плати відповідно до пункту 5.3 договору (не пізніше 20 числа кожного місяця) у 2006 та 2009 роках у сумі 94695,15 грн.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 14 жовтня 2009 року заява позивача за зустрічними позовом була прийнята до розгляду в частині розірвання договору та стягнення. В частині визнання додаткової угоди від 23 лютого 2009 року до договору оренди нежитлового приміщення від 17 травня 2006 року, укладеної між АТ „Індекс-Банк в особі філії Миколаївської дирекції” та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, з урахуванням затвердження в частині відмови від зміни редакції пункту 5.2 договору, укладеною, заява залишена без розгляду.

Рішенням господарського суду АР Крим від 14 жовтня 2009 року первісний позов задовольнити частково.

Розірваний договір оренди нежитлового приміщення від 17 травня 2006 року, на нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: вулиця Акіма, 2 в місті Миколаєві, укладений між АТ „Індекс-Банк в особі філії Миколаївської дирекції” та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4

В частині визнання дійсними додаткових угод № 3 від 1 листопада 2006 року, № 4 від 5 грудня 2006 року, № 5 від 5 грудня 2006 року, які укладені між АТ „Індекс-Банк в особі філії Миколаївської дирекції” та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 у задоволенні первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов задовольнити частково.

Стягнуто з АТ „Індекс-Банк в особі філії Миколаївської дирекції” на користь фізичної особи- підприємця ОСОБА_4 - 774,18 грн. неустойки, 7,74 грн. державного мита та 0,21 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 17 травня 2006 року, укладений між АТ „Індекс-Банк в особі філії Миколаївської дирекції” та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В частині стягнення 298460,52 грн. збитків та 855742,13 грн. неустойки у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погодившись з зазначеними рішенням та ухвалою суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначені ухвалу та рішення господарського суду скасувати, зустрічний позов задовольнити.

Скарга мотивована тим, що ухвала та рішення суду першої інстанції винесені при неповному зясуванні обставин які мають значення для вирішення справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.

Більш детальніше доводи фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 викладені безпосередньо в апеляційній скарзі.

АТ „Індекс-Банк в особі філії Миколаївської дирекції” надало судовій колегії відзив на апеляційну скаргу, в який просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Розпорядженням керівництва суду від 22 грудня 2009 року у звязку з зайнятістю судді Остапової Є А. В іншому процесі було здійснено її заміну на суддю Котлярову О.Л.

Повторно розглянувши в порядку, передбаченому статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а зустрічні позивні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до частини 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно з частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Як встановлено частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обовязковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, законодавець у наведених нормах права встановив пріоритет встановлених господарським договором прав та обовязків сторін договору, якщо вони не суперечать актам цивільного законодавства, та можливість відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювання своїх відносин на власний розсуд.

На думку судової колегії, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні безпідставно дійшов висновку про обґрунтованість вимог відповідача (позивача за первісним позовом) про можливість розірвання договору оренди нежитлового приміщення на підставі статті 652 ЦК України та про наявність одночасно всіх, передбачених цією статтею ЦК, умов для такого розірвання.

Суд першої інстанції послався на пункт 8.2 Положення про Перше відділення філії „Миколаївської дирекції”, яким на час укладання спірного договору встановлена можливість ліквідації відділення у випадках: прийняття рішення Правлінням банку; ліквідації банку у встановленому законодавством порядку, як на факт, підтверджуючий неможливість відповідача при укладанні договору оренди передбачити можливість ліквідації відділення банку у майбутньому за рішенням Правління банку. Але ж, навпаки цей факт підтверджує, що при укладанні спірного договору відповідачу було відомо про можливість ліквідації відділення за рішенням Правління банку у будь-якій час та він мав можливість передбачати це, у тому числі шляхом включення до тексту договору відповідних застережень або обмовок на такій випадок.

Тому, подальший висновок суду першої інстанції про те, що „із суті договору оренди від 17 травня 2006 року не випливає, що ризик зміни вищевказаних обставин несе заінтересована сторона, тобто позивач за первісним позовом” є помилковим і таким, що не відповідає обставинам справи.

З викладеного випливає відсутність умови, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України про те, що „в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане”, та умови, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України про те, що „із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона”.

Там же суд першої інстанції стверджує, що відповідач (позивач за первісним позовом) „не міг вплинути на рішення правління щодо реорганізації структури”.

При цьому судова колегія вважає, що рішення про ліквідацію відділення приймалось при наявності договірних зобов'язань з конкретним терміном виконання та без достатніх правових підстав для їх припинення. Тобто, відповідач (позивач за первісним позовом) АТ „Індустриально-експортний банк” мав можливість усунути цю причину зміни обставин, оскільки вона була викликана його власним рішенням.

Посилання позивача у первісному позові на нібито вплив на його діяльність світової фінансової кризи як на підставу вимушеної ліквідації відділення не були підкріплені належними доказами. Будь-які докази з цього приводу у справі взагалі відсутні.

Ці доводи позивача були спростовані відповідачем у своєму відзиві на первісну позовну заяву офіційною інформацією, опублікованою на його сайті в мережі Інтернет, доступної необмеженому колу користувачів інформації про даний банк.

Інформація з сайту позивача, яка була роздрукована, була додана до відзиву. Відповідно до способу розповсюдження цієї інформації вона є загальновідомою, та, згідно з частини 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України не потребує доказування.

Виходячи з приведеної інформації, економічна криза практично не відобразилася на матеріальному стані позивача, що підтверджує безпідставність його доводів про необхідність дострокового розірвання договору через значне погіршення його матеріального стану.

Ці доводи підтверджують відсутність для розірвання договору оренди від 17 травня 2006 року умови, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України про те, що „зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися”.

Як вказав суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні „сторона, яка вимагає розірвання або зміни договору, повинна довести, що на момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна не настане. Ця ж сторона повинна довести, що її вина в не усуненні причин, які призвели до зміни обставин, відсутня.” Ніяких належних і допустимих доказів з цього приводу відповідачем (позивачем за первісним позовом) суду надано не було й такі в матеріалах справи відсутні. Отже, протокол № 9 від 18 березня 2009 року Правління АТ „Індустріально-експортний банк” з рішенням про ліквідацію з 25 травня 2009 року Першого відділення філії „Миколаївська дирекція” таким доказом не є.

Невірно надана судом в оскаржуваному рішенні правова оцінка доводів та доказів за зустрічною позовною заявою.

Так, суд першої інстанції вказав, що „позивач за зустрічним позовом не представив суду доказів наявності домовленості між сторонами щодо встановлення з 1 січня 2009 року орендної плати у розмірі 23100,00 грн., так само не представлено доказів звернення позивача за зустрічним позовом до суду для вирішення цього питання у судовому порядку”. Такі висновки суду першої інстанції вочевидь не відповідають дійсності.

17 лютого 2009 року відповідач направив на адресу представника позивача ОСОБА_3 новий проект додаткової угоди, що за формою і змістом повністю співпадав з проектом від 23 січня 2009 року: змінити сторону в договорі, встановити з 1 січня 2009 року орендну плату в сумі 23100 грн. і викласти пункт 5.2 договору в редакції, що виключає подальший перегляд розміру орендної плати в обов'язковому порядку.

23 лютого 2009 року представником позивача ОСОБА_3 даний проект додаткової угоди був прийнятий і підписаний із застереженням в частині відмови від зміни редакції пункту 5.2 договору. Два примірники підписаної додаткової угоди з додатком протоколу розбіжностей були прийняті відповідачем, що підтверджується відміткою відповідача на копії протоколу розбіжностей.

Протягом, встановленого частиною 3 статті 188 Господарського кодексу України двадцятиденного терміну для розгляду розбіжностей, позивач зберігав мовчання, що було розцінено відповідачем як остаточне прийняття ним додаткової угоди від 23 лютого 2009 року.

Згідно з пунктом 10.3 договору така угода не вимагала обов'язкового нотаріального посвідчення. Термін на розгляд розбіжностей, їх позасудове врегулювання закінчився 14 березня 2009 року. При таких обставинах додаткова угода від 23 лютого 2009 року, з урахуванням застереження в частині відмови від зміни редакції пункту 5.2 договору. може бути визнана судом в порядку частин 3, 4 статті 188 Господарського кодексу України фактично укладеною.

З метою визнання судом додаткової угоди від 23 лютого 2009 року укладеною позивач по зустрічному позову в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України доповнив позовні вимоги, не змінюючи при цьому ані підстав, ані предмету позову, вимогою про визнання вказаної додаткової угоди укладеною.

Ухвалою від 14 жовтня 2009 року суд безпідставно залишив цю позовну вимогу без розгляду, тобто знав про її існування, але, в оскаржуваному рішенні констатував як встановлений факт відсутність доказів про звернення позивача з такою вимогою до суду.

В оскаржуемому рішенні суд першої інстанції вказав, що умови пункту 5.2 договору передбачають лише перегляд розміру орендної плати у разі зміни індексу інфляції, курсу долара США, та не мають посилань яким чином таке перерахування буде проводитися.

Позивач у зустрічному позові звертав увагу суду першої інстанції на те, що ця норма викладена у пункту 5.2 договору імперативно, тобто будь-якої додаткової згоди орендаря на це не потрібно. Ця норма, встановлена пунктом 5.2 договору, є обовязком орендаря, якій орендар мусив виконувати беззаперечно, так як підписом під договором засвідчив прийняття цього обовязку. При цьому слід зауважити, що зміна розміру орендної плати у звязку зі зміною курсу долару США до гривні України, з урахуванням економічної політики Національного Банку та Уряду України, направленої на стабілізацію і зміцнення курсу гривні, потребувала укладання сторонами договору додаткової угоди про це у випадку зміни курсу долару США, тому, що це відбувається лише в окремих випадках. Питання про застосування відповідного курсу при перегляді розміру орендної плати дійсно потребує відповідного погодження сторонами договору. Інфляція ж, сама по собі, є безперервним процесом в економіці будь-якої країни світу, в тому числі і в Україні. Показники інфляції (їх розмір) не залежать від волі сторін договору та не можуть бути узгоджені ними. Тому, коригування розміру орендної плати на щомісячний індекс інфляції в Україні не вимагало якихось узгоджень та укладання додаткових угод між сторонами договору з цього приводу. Відповідач лише повинен був виконувати це зобовязання у відповідності з пунктом 5.2 договору.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні допустив власне припущення про те, „що як розмір орендної плати, так і порядок його розрахунку із урахуванням індексу інфляції повинні бути узгоджені сторонами у відповідній додаткової угоді”. Але, це не встановлений судом факт, а лише припущення. Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року № 11 „Про судове рішення” рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судова колегія не може погодитися з твердженням суду першої інстанції про те, що позивач за зустрічним позовом, самостійно здійснивши індексацію орендної плати, фактично в односторонньому порядку змінив умови договору оренди, що не допускається в силу закону та умов договору оренди. По-перше, позивач нічого самостійно не змінював, оскільки виніс це питання на розгляд суду. По-друге, це зобовязання відповідача і повязана з ним вимога позивача чітко передбачені умовами пункту 5.2 договору оренди і ніякої новації в такої вимозі не було. Висновок суду вочевидь не відповідає змісту договору оренди та обставинам справи.

Суд першої інстанції зробив висновок, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заявлених до стягнення сум не находять свого підтвердження, що вже спростовано вище, та спростовуються матеріалами справи. При цьому суд першої інстанції в порушення вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України та пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року № 11 „Про судове рішення” не вказав якими конкретно матеріалами справи підтверджується таке спростування. Визнаючи одні та відхиляючи інші докази суд повинен це обґрунтувати в рішенні.

Суд першої інстанції безпідставно, виходячи за межі первісного та зустрічного позовів, в порушення вимог частин 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України та частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України, у відповідності з якими був укладений спірний договір та додаток № 1 до нього, самостійно провів ревізію пункту 8.3.1 договору в редакції додаткової угоди № 1 стосовно розмірів штрафних санкцій за порушення умов договору.

Як свідчать матеріали справи сторони як раз при встановленні нової редакції пункту 8.3.1 договору у додаткової угоді № 1 частково відступили від актів цивільного законодавства та врегулювали відносини на власний розсуд, не порушуючи при цьому обовязкових вимог законодавства.

На думку судової колегії у суду першої інстанції взагалі не було підстав для перегляду договірних зобовязань сторін, встановлених пунктом 8.3.1 договору у редакції додаткової угоди № 1, оскільки питань по це у сторін в ході розгляду справи не виникало.

Ухвала господарського суду від 14 жовтня 2009 року про залишення без розгляду позовної вимоги зустрічного позову про визнання додаткової угоди від 23 лютого 2009 року до договору оренди нежитлового приміщення від 17 липня 2006 року укладеною без розгляду взагалі не відповідає вимогам процесуального закону.

Позивач за зустрічним позовом, користуючись своїм правом, встановленим частиною четвертою статті 22 та статті 58 Господарського процесуального кодексу України, доповнив позовні вимоги вимогою про визнання додаткової угоди укладеною, оскільки без такого доповнення частина інших позовних вимог не могла бути розглянута судом по суті. Таке доповнення не утрудняло, як стверджував суд в оскаржуваної ухвалі, а полегшувало розгляд інших вимог. Виключно з метою полегшення розгляду справи було зроблено вказане доповнення. Але, суд, порушив норми процесуального законодавства, безпідставно залишив окрему позовну вимогу у відриві від всього позову без розгляду.

Так, ухвала постановлена на підставі статті 63 Господарського процесуального кодексу України, але вказана стаття передбачає повернення позовної заяви без розгляду на стадії порушення провадження у справі та підготовки матеріалів до розгляду у першій інстанції. При цьому, поверненню без розгляду у такому випадку підлягає уся позовна заява з доданими до неї матеріалами, а не якась її частина.

Позивачем за зустрічним позовом доповнення позовних вимог про визнання вказаної додаткової угоди укладеною було здійснено на стадії вирішення господарського спору у першій інстанції (розгляду справи по суті), оскільки без вирішення цього питання було неможливо вирішувати ряд інших позовних вимог. В такому випадку та на цієї стадії розгляду справи суд міг застосувати виключно норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України про залишення позову без розгляду, але, тільки з перелічених у цієї статті підстав. Жодна із шості підстав, вказаних у частині першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України, не могла бути застосована для залишення як всього позову, так і даної окремої позовної вимоги, без розгляду.

Таким чином, ухвала суду за таких обставин підлягає скасуванню, а заявлена позовна вимога судовому розгляду.

З урахуванням викладеного судова колегія вважає, що господарським судом АР Крим при розгляді справи №2-24/2540-2009 були не в повному обсязі зясовані обставини, що мають значення для вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції вважає, що допущене господарським судом АР Крим порушення норм матеріального права є підставою для скасування ухвали та рішення господарського суду АР Крим від 14 жовтня 2009 року по справі №2-24/2540-2009 .

Судова колегія вважає за необхідне викласти резулятивну частину рішення в іншій редакції в який в первісний та зустрічний позиви задовольнити частковою.

Керуючись статтями 46, 101, 103 (пункт 2), 104 (пункти 1,4), 105, 106 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу господарського суду АР Крим від 14 жовтня 2009 року по справі № 2-24/2540-2009 про залишення без розгляду в частині вимоги про визнання додаткової угоди від 23 лютого 2009 року до договору оренди не житлового приміщення від 17 травня 2006 року скасувати.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 жовтня 2009 року по справі 2-24/2540-2009 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Первісний позов задовольнити частково.

Розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 17 травня 2006 року, що знаходиться за адресою: вулиця Акіма, 2 в місті Миколаєві, укладений між Акціонерним товариством „Індустріально-експортний банк” в особі філії „Миколаївська дирекція” АТ „ІНДЕКС-БАНК” та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4.

В частині визнання дійсними додаткову угоду № 3 від 1 листопада 2006 року, додаткову угоду № 4 від 5 грудня 2006 року, додаткову угоду № 5 від 5 грудня 2006 року, які укладені між Акціонерним товариством „Індустріально-експортний банк” в особі філії „Миколаївська дирекція „АТ „ІНДЕКС-БАНК” та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 у задоволенні первісного позову відмовити.

Зустрічний позов задовольнити.

Визнати додаткову угоду від 23 лютого 2009 року до договору оренди нежитлового приміщення від 17 травня 2006 року, укладеного між Акціонерним товариством „Індустріально-експортний банк” в особі філії „Миколаївська дирекція” АТ „ИНДЕКС-БАНК” та фізичною особою підприємцем ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Нікітіним за реєстровим № 2262, з урахуванням застереження в частині відмови від зміни редакції пункту 5.2 договору, укладеною.

Стягнути з Акціонерного товариства „Індустріально-експортний банк” (01004, місто Київ, вулиця Пушкінська, 42/4, ідентифікаційний код 14361575) в особі філії „Миколаївська дирекція „Акціонерного товариства „Індустріально-експортний банк” (54017, місто Миколаїв, проспект Леніна, 83-А, ідентифікаційний код 26565863) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1):

- збитки у вигляді різниці між фактично виплаченими сумами орендної плати і сумами орендної плати, скоригованої на індекси інфляції в Україні, які підлягали сплаті за період з червня 2006 року по серпень 2009 року, у сумі 185478,42 грн. ;

- штраф за прострочення сплати орендної плати, скоригованої на індекси інфляції, вказаної у пункті а), відповідно до пункту 2 додаткової угоди № 1 від 8 серпня 2006 року до договору та підпункту 8.3.1 пункту 8.3 договору в редакції цієї додаткової угоди у розмірі 1% за кожен день прострочення платежу за період з червня 2006 року по серпень 2009 року в сумі 695536,09 грн.;

- збитки у вигляді різниці між фактично сплаченою у 2009 році орендною платою у розмірі 15150 грн. за місяць і орендною платою у розмірі 23100 грн., яку відповідач повинен був встановити та сплачувати у відповідності з пунктом 5.2 договору з 1 січня 2009 р. у сумі 63600,00 грн.;

- збитки у вигляді суми недоплати індексації різниці між фактично сплаченою у 2009 році орендною платою у розмірі 15150 грн. за місяць і орендною платою у розмірі 23100 грн., яку відповідач повинен був встановити та сплачувати у відповідності з пунктом 5.2 договору з 1 січня 2009 року, у сумі 49382,10 грн.

- штраф у відповідності до пункту 8.3.1 договору в редакції пункту 2 додаткової угоди № 1 від 08.08.2006 р. у розмірі 1% за кожен календарний день прострочення сплати індексації різниці між фактично сплаченою у 2009 році орендною платою у розмірі 15150 грн. за місяць і орендною платою у розмірі 23100 грн. у розмірі 66285,07 грн.

- штраф у відповідності до пункту 8.3.1 договору в редакції п. 2 додаткової угоди № 1 від 8 серпня 2006 року за прострочення (несвоєчасну сплату) платежів орендної плати відповідно до пункту 5.3 договору (не пізніше 20 числа кожного місяця) у 2006 та 2009 роках у сумі 94695,15 грн.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Акціонерного товариства „Індустріально-експортний банк” (01004, місто. Київ, вулиця Пушкінська, 42/4, ідентифікаційний код 14361575) в особі філії „Миколаївська дирекція” Акціонерного товариства „Індустріально-експортний банк”(54017, місто Миколаїв, проспект Леніна, 83-А, ідентифікаційний код 26565863) 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Акціонерного товариства „Індустріально-експортний банк” (01004, місто Київ, вулиця Пушкінська, 42/4, ідентифікаційний код 14361575) в особі філії „Миколаївська дирекція „Акціонерного товариства „Індустріально-експортний банк” (54017, місто Миколаїв, проспект Леніна, 83-А, ідентифікаційний код 26565863) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 11550,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Господарському суду АР Крим видати накази.

Головуючий суддяМ.І. Ткаченко

СуддіІ.В. Антонова

О.Л. Котлярова