Рішення № 11018001, 03.08.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2010 р. Справа № 15/175-10

вх. № 5568/3-15

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - не з*явився відповідача - Таш*ян Р.І.

розглянувши справу за позовом ТОВ "Діана", смт. Підволочиськ

до ТОВ "АКСВ", м. Харків

про стягнення 26296,47 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість з врахуванням індексу інфляції, 3% річних та подвійної облікової ставки НБУ в сумі 26296,47 грн., витрати по сплаті за висновок експертно-економічного дослідження в сумі 55,00 грн., а також віднести на відповідача свої витрати по сплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням з боку відповідача умов договору про надання транспортних послуг при організацції перевезення вантажів автомобільним транспортом на таможеній території України та іноземних держав, відповідно до якого позивач здійснив перевезення, а відповідач за нього не сплатив у повному розмірі.

Відповідач проти позову заперечує, надав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що повинен розраховуватися з позивачем тільки після того, як отримає кошти від замовників послуг з перевезення вантажів.

Під час розгляду спору по суті представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити, стягнувши з відповідача суму боргу, посилаючись в обґрунтування заявлених вимог на невиконання відповідачем обов’язку з оплати наданих йому послуг з перевезення вантажу відповідно до укладеного сторонами договору № 193 від 22.10.2009 р.

В судовому засіданні оголошувалася перерва з 29.07.2010 року по 03.08.2010 року до 10 годни для підготовки повного тексту рішення по справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вирішив задовольнити позовні вимоги позивача частково з огляду на наступне.

22.10.2009 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 193 про надання транспортних послуг при організацції перевезення вантажів автомобільним транспортом на таможеній території України та іноземних держав.

Пунктом 1.1 договору передбачено, що даним договором регулюються взаємовідносини, що виникають між Експедитором (відповідач) та Виконавцем (позивач) під час здійснення та оплати транспортно-експедиційних послгу під час організації перевезень вантажів.

Отже правовідносини, що виникли між сторонами є договором перевезення.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3 та 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Положення ст. 909 цього Кодексу встановлюють, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст. 4, 5 Конвенції "Про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ)" від 19.05.1956 р. виконання перевезення підтверджується товарно-транспортною накладною (CMR).

На виконання умов договору позивачем надано відповідачу послуг та здійснено перевезень на загальну суму 40000 грн., що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR), актами виконаних робіт №№ 00380 від 09.11.2009 року та 00376 від 05.11.2009 року по кожній окремій міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR), копії яких належним чином засвідчені наявні у матеріалах справи. Ці міжнародні товарно-транспортні накладні підписані відправником та одержувачем товара, а їх підписи скріплені печатками юридичних осіб.

Згідно пункту 5.4 договору розрахунок з Виконавцем (позивачем) здійснюється на підставі отриманих від позивача оригіналу ТТН, оригіналу рахунку, податкової накладної, акту виконаних робіт тощо. Позивач надав суду доказ відправки 16.11.2009 року рекомендованим листом зазначених у п.5.4. договору документів ( арк.с. 44). Суд враховує це як доказ, оскільки з наданих відповідачем документів, доданих до відзиву на позовну заяву, вбачається наступне.

Згідно пункту 4.2. договору № 114 від 28.07.2009 року, укладеного між ТОВ " М енд С форвардінг Ко" (як замовника послуг на транспортно-експедиторські послуги) та відповідачем у справі (Експедитором за цим договором) встановлено, що Замовник здійснює оплату Експедитору за виконані послуги на підставі рахунку фактури шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Експедитора у термін 36 банківських днів з моменту підписання Акту-приймання передачі виконаних послуг. Пунктом 4.3. договору передбачено, що послуга вважається виконаною, якщо сторони підписали Акт приймання-передачі виконаних послуг виключно після здійсненян перевезенян та отримання оригіналів належним чином оформлених зазначених вище документів (п.3.1.7 цього договору). Відповідач надав суду копії оригіналів актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) №№ ОУ-0000197 від 09.11.2009 року та ОУ-0000193 від 05.11.2009 року за надані послуги з міжнародних перевезень.

Суд встановив, що в порушення умов договору відповідач свій обов’язок не виконав, за перевезення розрахувався лише частково на суму 20000,00 грн. Відповідач проти суми основного боргу не заперечує, але вважає, що повинен розраховуватися з позивачем тільки після того, як отримає кошти від замовників послуг з перевезення вантажів, як це передбчаено п.5.2 договору від 22.10.2009 року.

Позивачем на адресу відповідача направлена претензія з вимогою погасити заборгованість у сумі, проте зазначена претензія залишена відповідачем без задоволення.

Разом з тим, суд зазначає, що у відповідності до пункту 5.7 розрахунки здійснюються на підставі виставлених рахунків на суму та в строки, вкаазні в замовленні. В замовленнях на перевезення вантажу зазначено: "условия оплаты - безналичный расчет с НДС в течение 30 банковских дней по докум." Пунктом 5.8. договору передбачено, що термін оплати за фактично виконану роботу складає 36 банківських днів з моменут отримання від Виконавця документів, що вказані в пункті 5.3. даного договору, якщо інше не обумовлено в транспортному замовленні.

Згідно зі ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встанвлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Отже, суд вважає, що у позивача виникло право вимагати стягнення боргу за надані послуги з перевезення вантажу з 11.01.2010 року. Відповідач частково сплатив суму боргу у розмірі 20000 грн. (платіжні документи є в матеріалах справи арк.с.27-30).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч.1ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судом встановлено, що сторони погодили строк виконання зобов’язання щодо оплати вартості перевезення, проте відповідач, в порушення вимог чинного законодавства та умов договору, за перевезення не розрахувався повністю, в зв’язку з чим у нього наявна заборгованість в розмірі 20000 грн.

Таким чином, суд визнає вимогу позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за надані позивачем, але не оплачені в повному обсязі відповідачем перевезення вантажу у розмірі 20000,00 грн. - законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

В зв’язку з простроченням відповідачем зобов’язання щодо оплати перевезення позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 3045,51 грн., втрати від інфляції у сумі 2600 грн. та три відсотки річних у сумі 650,96 грн.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст.551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Пунктом 6.7 Договору передбачений розмір пені- подвійна облікова ставка Нацбанку України на момент встановлення штрафних санкцій.

Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання щодо оплати перевезення, але позивачем неправомірно нарахована пеня з 05.12.20009 року по 25.05.2010 року з суми 32500 грн., оскільки відповідач частково розраховувався за послуги 03.02.2010 року - 2500 грн., 24.02.2010 року-3000 грн., 04.03.2010 року - 2000 грн., 15.03.2010 року - 12500 грн. Тому позивач повинен був нарахувати пеню з урахуванням здійсненої оплати. Крім того, позивачем невірно відрахований строк оплати - у 30 банківських днів з дати отримання документів відповідачем. За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 2032,86 грн. (у тому числі за період з 11.01.2010 року по 02.02.2010 рокув сумі 494,25 грн., з 03.02.2010 року по 24.02.2010 року- 442,29 грн., з 25.02.2010 року по 03.03.2010 року- 116,26 грн., з 04.03.2010 року по 14.03.2010 року-182,53 грн., з 15.03.2010 року по 25.05.2010 року - 797,53 грн.), в іншій частині пені в сумі 1012,65 грн. суд відмовляє в позові.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі вказаної норми Цивільного кодексу, підлягають стягненню три проценти річних в сумі 297,49 грн. (за період з 11.01.2010 року по 25.05.2010 року) та втрати від інфляції в сумі 688,35 грн. за весь час прострочення платежу. В іншій частині суми позовних вимог 1911,65 грн. інфляційних втрат та 353,47 грн. річних суд вважає позовні вимоги необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, тому в цій частині відмовляє в задоволенні позову.

Стосовно вимог позивача в частині стягнення суми витрат за висновок експертного економічного долсідження у розмірі 55 грн. суд вважає що вони не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. По-перше, Висновок № 665 експертного економічного дослідження від 26.05.2010 року зроблено на запит адвоката Кметика В.С., який не приймав у часть у розгляді справи та з висновку не вбачається, що це дослідження "проведення індексанції суми боргу 40000 грн. за період з 09.11.2009 року по 25.05.2010 року та визначення трьох відсотків річних від простроченої суми за вказаний період" якимся чином стосується спірних відносин. По-друге, на другому аркуші висновку- дослідження вказується, що при дослідженні застосовано методі співставлення та документальної перевірки", але не зазначається по якому підприємству, якій поставці, які дані співставлялися, яку документальну перевірку застосовано. Також експертом у висновку помилково зазначається про розрахунок індексу інфляції за період з 01.05.2007 року по 01.05.2010 року. Суд критично ставиться до зазначеного висновку експертного економічного дослідження також з огляду на те, що у разі розрахунку спеціалістом Згуровською С.Є. індексу інфляції та річних по спірному договору, необхідно було витребувати у адвоката докази часткової оплати вартості послуг, оскільки висновки зроблені з суми 40000 грн. є хибними, а розрахунок інфляційних втрат та річних у відповідності до Закону України "Про судову експертизу" взагалі не є економічним дослідженням. Слід також зазначити, що відповідно до Довідника з підготовки матеріалів, що направляються на судову експертизу господарськими судами, економічна експертиза включає дослідження документів бухгалтерського обліку і звітності, дослідження документів фінансово-кредитної операції, дослідження документів про економічну діяльність підприємств та організацій.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача диференційно сумі задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 75, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд , -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з ТОВ "АКСВ" (м. Харків, пр.Гагаріна, 316 кв.30 код ЄДРПОУ 36225180, р/р 2600206140009 в АКБ "Правексбанк" МФО 321983) на користь ТОВ "Діана" (вул.Осипова, 34 смт. Підволочиськ Тернопільської області код ЄДРПОУ 31273732 р/р 260033695 в ТОД "Райфайзенбанк "Аваль" МФО 338501) заборгованість в сумі 20000 грн., втрати від інфляції в сумі 688,35 грн., пеню в сумі 2032,86 грн., 3% річних в сумі -297,49 грн., державне мито в сумі 230,18 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 206,50 грн. В задоволенні позовних вимог в сумі 3277,77 грн. відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя

рішення підписане 03.08.2010 року.