Рішення № 11017786, 30.08.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 6/88-10(23/251)30.08.10 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Евросеть ЦТ"

доПублічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в особі відокремленого підрозділу Печерської філії Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

простягнення 533 431,58 грн.

за зустрічним позовомПублічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в особі відокремленого підрозділу Печерської філії Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Евросеть ЦТ"

провизнання пункту договорів недійсним

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом:Дяченко І.В.

від відповідача за первісним позовом:не з'явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Евросеть ЦТ" (надалі – "Товариство") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (надалі –"Банк") в особі відокремленого підрозділу Печерської філії Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення 775444,77 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору суборенди нежитлового приміщення №3 від 01.12.2006 р. позивач передав у тимчасове платне володіння і користування нежитлове приміщення загальною площею 144,6 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 46-а, а відповідач належним чином грошове зобов’язання по внесенню орендної плати не виконав, в зв’язку з чим виникла заборгованість у розмірі 611 349,29 грн. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 49 708,98 грн., штрафу у розмірі 95 540,79 грн., суми інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 12 198,03 грн. та 3% річних у розмірі 6 647,68 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання.

09.11.2009 р. до канцелярії суду надійшла зустрічна позовна заява Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до Закритого Товариства з обмеженою відповідальністю "Евросеть ЦТ" про визнання пункту договорів недійсними.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що положення пунктів 4.2 договорів суборенди нежитлових приміщень №1, №2, №3, №4 від 01.12.2006 р., укладений між Товариством та Банком, не відповідають вимогами чинного законодавства, а тому є підстави для визнання їх недійсними згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.11.2009 р. зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та призначено до розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.02.2010 р. справу №23/251 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Евросеть ЦТ" до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в особі відокремленого підрозділу Печерської філії Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення 775 444,77 грн. та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в особі відокремленого підрозділу Печерської філії Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Евросеть ЦТ" про визнання пункту договорів недійсними направлено за підсудністю до господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2010 р. справу №23/251 прийнято до провадження, присвоєно їй новий номер №6/88-10(23/251) та призначено до розгляду.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2010 р. у зв’язку із подачею апеляційної скарги Товариством з обмеженою відповідальністю "Евросеть ЦТ" на ухвалу господарського міста Києва від 18.02.2010 р. провадження у справі зупинено, а справу №6/88-10(23/251) передано до господарського суду міста Києва для скерування до Київського апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2010 р. ухвалу господарського суду міста Києва від 18.02.2010 р. скасовано, а справу №6/88-10(23/251) передано до господарського суду міста Києва для розгляду по суті.

За резолюцією керівництва суду розгляд справи доручено судді Бойко Р.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.07.2010 р. прийнято до розгляду справу №6/88-10(23/251), поновлено провадження по ній та призначено до розгляду на 04.08.2010 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.08.2010 р. у зв’язку із клопотанням Банку розгляд справи відкладено до 30.08.2010 р.

В судове засідання представник Товариства з'явився, вимоги ухвал суду виконав, подав уточнення до позовних вимог (зменшення розміру позовних вимог), в якому просить стягнути з Банку заборгованість у розмірі 374754,77 грн., пеню у розмір 44 689,03 грн., штраф у розмірі 95 540,79 грн., 3% річних у розмірі 6 248,96 грн. та суму інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 12 198,03 грн., в задоволенні зустрічного позову просить відмовити.

Представник Банку у судове засідання не з’явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвал суду та повідомленням про вручення поштового відправлення №10550533 від 05.08.2010 р., що отримано Банком 13.08.2010 р.

Місцезнаходження Банку за адресами: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 19 (Печерська філія) та 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна перемоги, 50 (юридична адреса), на які було відправлено ухвали суду, підтверджується матеріалами справи та вказано в позові.

Згідно із абз. 2 п. 3.6 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Банк повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання Банк був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.2006 р. між Товариством (орендар) та Банком (суборендар) було укладено договори суборенди нежитлового приміщення №1, №2, №3, №4 (надалі –"Договори").

Відповідно до п. 1 Договорів в порядку та на умовах, визначених цими договорами, орендар зобов’язується передати, а суборендар прийняти у тимчасове платне володіння і користування об’єкт суборенди визначений згідно п. 2.1 цих договорів.

Положеннями п.п. 2.1, 2.2 Договорів встановлено, що об’єктом суборенди є: частина нежитлового приміщення загальною площею 144,6 кв.м., яке розташоване за адресою: м.Київ, вул. Хрещатик, 46-А, та позначене на плані, наведеному у додатках №1 до договорів, а саме: 87,6 кв.м. на третьому поверсі, 57,0 кв.м. на другому поверсі. Об'єкт суборенди перебуває в користуванні орендаря на підставі договору оренди нежитлового приміщення №15/06-01, укладеного між ТОВ "Дарина-Світ" та ТОВ "Евросеть ЦТ" 02.11.2006 р.

Із змісту розділу 4 "Орендна плата" Договорів вбачається, що розмір орендної плати за цими договорами на дату їх укладання складає 65 650,00 грн., в тому числі податок на додану вартість -10 941,67 грн. на місяць (п. 4.1). З метою, зменшення фінансових ризиків сторін, детермінованих зміною кон'юнктури ринку в період дії цих договорів, сторони погодились, що орендна плата на кожний наступний календарний місяць дії даних договорів буде коригуватись відповідно до наступної формули: орендна плата = АП0 * Індекс К, де: орендна плата - розмір грошових коштів у національній валюті України, що підлягає сплаті суборендарем на користь орендаря за дійсними договорами, з урахуванням ПДВ, за розрахунковий місяць; АП0 - сума орендної плати на дату укладання даних договорів, зазначена в п. 4 1 даних договорів; індекс К - дорівнює співвідношенню офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України на 10-е число розрахункового до оплати місяця, до офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України на дату підписання цього договору за умови, що значення даного співвідношення є більшим ніж 1 (одиниця). Індекс К - дорівнює 1 (одна ціла), за умови, що значення співвідношення офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України на 10-е число розрахункового до оплати місяця, до офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України на дату підписання цих договорів є меншим за 1 (одна ціла). На момент укладання даних договорів офіційний курс гривні до долара США встановлений Національним банком України складає 5,05 грн. за один долар США (п. 4.2). Орендна плата нараховується суборендарем починаючи з 22-го календарного дня, з моменту підписання акту приймання-передачі об'єкта суборенди. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при поверненні об'єкта суборенди орендарю (п. 4.3). Орендна плата сплачується суборендарем незалежно від наслідків його господарської діяльності, щомісячно, не пізніше 5 (п’ятого) числа поточного місяця суборенди (п. 4.5).

Згідно із п. 5.6.2 Договорів суборендар зобов’язаний своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату та інші платежі, відповідно до умов цих договорів.

Пунктами 7.1, 7.2 Договорів встановлено, що орендар передає в суборенду суборендарю об’єкт суборенди протягом 5 (п’яти) робочих днів з моменту укладання цих договорів. Факт передачі об’єкта суборенди оформляється актом прийому-передачі, який підписується належним чином уповноваженими представниками суборендаря та орендаря. В акті прийому-передачі обов’язково зазначається загальний стан об’єкта суборенди.

Строки дії договорів встановлені в п. 13.2 цих Договорів, а саме з 01.12.2006 р. до 29.10.2007 р., з 30.10.2007 р. до 28.10.2008 р., 29.10.2008 р. до 27.10.2009 р. та з 28.10.2009 р. по 30.11.2009 р. відповідно.

На виконання умов Договорів, 01.12.2006 р. позивач передав, а відповідач прийняв в оренду приміщення загальною площею 144,6 кв.м., яке розташоване за адресою: м.Київ, вул. Хрещатик, 46-А, та позначене на плані, наведеному у додатках №1 до договорів, а саме: 87,6 кв.м. на третьому поверсі, 57,0 кв.м. на другому поверсі.

Додатковими угодами №1 від 01.11.2007 р. до Договорів сторонами погоджено, що з 01.11.2007 р. розмір орендної плати за користування приміщеннями складає 78 864,84 грн., в тому числі податок на додану вартість 13 144,14 грн. на місяць.

23.07.2009 р. Товариство звернулося до Банку з претензією щодо сплати заборгованості по орендним платежам за Договорами у розмірі 483 741,30 грн.

Спір у справі виник у зв’язку із неналежним, на думку Товариства, виконанням Банком грошового зобов’язання за Договорами, у зв’язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 611 349,29 грн., а Банк, в свою чергу, вказує на те, що пункти 4.2 Договорів не відповідають вимогами чинного законодавства, а тому є підстави для визнання їх недійсними згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Договори є договорами суборенди (піднайму), а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказані договори є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 3 статті 774 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Відповідно до п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі приміщення в оренду, користування ним Банком та часткова сплата ним орендних платежів.

Акт приймання-передачі приміщення підписані повноважним представником Банку та скріплений його печаткою, а будь-яких заперечень щодо його укладення відповідачем за первісним позовом не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями п. 4.5 Договорів встановлено, що орендна плата сплачується суборендарем незалежно від наслідків його господарської діяльності, щомісячно, не пізніше 5 (п’ятого) числа поточного місяця суборенди.

При цьому, визначення розмірів платежів та їх оплата здійснюється Банком самостійно, без виставлення Товариством рахунків на оплату.

В той же час, відповідно до п. 4.2 Договорів з метою, зменшення фінансових ризиків сторін, детермінованих зміною кон'юнктури ринку в період дії цих договорів, сторони погодились, що орендна плата на кожний наступний календарний місяць дії даних договорів буде коригуватись відповідно до наступної формули: орендна плата = АП0 * Індекс К, де: орендна плата - розмір грошових коштів у національній валюті України, що підлягає сплаті суборендарем на користь орендаря за дійсними договорами, з урахуванням ПДВ, за розрахунковий місяць; АП0 - сума орендної плати на дату укладання даних договорів, зазначена в п. 4 1 даних договорів; індекс К - дорівнює співвідношенню офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України на 10-е число розрахункового до оплати місяця, до офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України на дату підписання цього договору за умови, що значення даного співвідношення є більшим ніж 1 (одиниця). Індекс К - дорівнює 1 (одна ціла), за умови, що значення співвідношення офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України на 10-е число розрахункового до оплати місяця, до офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України на дату підписання цих договорів є меншим за 1 (одна ціла). На момент укладання даних договорів офіційний курс гривні до долара США встановлений Національним банком України складає 5,05 грн. за один долар США.

Тобто, сторонами погоджено, що Банк здійснює орендні платежі, розмір яких визначається за формулою, встановленою в п. 4.2 Договорів, та в залежності від курсу гривні до долару США станом на 10 число розрахункового місяця.

З наведеного вбачається, що здійснення Банком платежів у період з 5 по 9 число розрахункового місяця є неможливим, з огляду на неможливість до 10 числа місяця визначити офіційний курс гривні до долара США станом на 10 число місяця.

Таким чином, грошове зобов’язання Банку по сплаті орендних платежів на користь Товариства за Договорами повинно було виконуватися 10 числа розрахункового місяця, а відтак з 11 числа розрахункового місяця відповідач за первісним позовом є таким, що прострочив, а його заборгованість по сплаті орендних платежів за період користуванням майном з січня по вересень 2009 року становить 374 754,77 грн. (з урахуванням нарахованої у спірний період орендної плати у розмірі 1 084 538,33 грн. та часткової її сплати відповідачем).

Під час розгляду справи Банк частково сплатив заборгованість по орендним платежам за спірний період за Договорами у розмірі 236 594,52 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №XL93200368 tr.VB8491014B000L 1, №XL93200368 tr.VB8491014B000K 1, №XL93200368 tr.VB8491014B000J 1 від 14.10.2009 р. та №XL9AS00037 tr.VB4591028B0014 1 від 28.10.2009р., а позивач зменшив розмір позовних вимог на вказану суму.

Суд відзначає, що в довідці Товариства від 30.08.2010 р. останнім визначено розмір заборгованості Банку з урахуванням орендної плати за жовтень 2009 року., проте, підставою позову є стягнення заборгованості по сплаті орендних платежів за період з січня по вересень 2009 року, а відтак заборгованість за жовтень 2009 року не є предметом даного спору.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у Банку грошового зобов’язання по сплаті на користь Товариства 374754,77 грн. на підставі Договорів. Відповідачем за первісним позовом вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Банк обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, первісні позовні вимоги Товариства про стягнення з Банку заборгованості у розмірі 374 754,77 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом.

Також, позивачем за первісним позовом заявлено вимогу про стягнення з Банку пені у розмірі 44 689,03 грн. та штрафу у розмірі 95 540,79 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Судом встановлено, що відповідач за первісним позовом у встановлений Договорами строк свого обов’язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання, тому дії Банку є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, однак суд відзначає наступне.

Підставою для стягнення штрафу Товариством визначено п. 10.8 Договорів, а підставою для стягнення пені –п. 10.7 Договорів.

Відповідно до п. 10.7 Договорів за порушення строків здійснення платежів, передбачених положеннями п. 4.5 та/або п. 4.7 даних договорів, суборендар сплачує орендарю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру суми такого простроченого платежу, за кожний день прострочення.

Згідно із п. 10.8 Договорів за порушення строків здійснення оплати, визначених положеннями п. 4.5 та/або п. 4.7 дійсних договорів, понад 10 календарних днів, суборендар сплачує орендарю штраф в розмірі десяти відсотків від розміру відповідного платежу, який було нараховано суборендарю для сплати за місяць, що передував такому порушенню.

Тобто, підставою для стягнення штрафу за п. 10.7 Договорів визначено невиконання грошового зобов’язання на 11-й день. При цьому, за аналогічне порушення встановлена відповідальність у вигляді пені згідно п. 10.7 Договорів, яка має триваючий характер та застосовується в т.ч. за прострочення виконання грошового зобов’язання на 11-й день.

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно із статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписи ст. 549 Цивільного кодексу України визначають пеню та штраф різновидам одного виду відповідальності –неустойки.

При цьому суд відзначає, що умови Договору не містять умови про стягнення штрафу, як додаткової міри відповідальності, понад нараховану пеню.

Таким чином, за встановлених обставин вимога про одночасне стягнення пені та штрафу за порушення відповідачем за первісним позовом грошового зобов’язання за Договорами не ґрунтується на приписах наведених норм права.

Розмір штрафних санкцій унормований статтею 231 Господарського кодексу України. За приписами пункту 6 наведеної норми штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Виходячи із викладеного та беручи до уваги встановлені п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи ступінь вини відповідача за первісним позовом та суть допущеного порушення, суд вважає, що відсутні підстави для стягнення з Банку штрафу у розмірі 95540,79 грн.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені за прострочення по оплаті орендних платежів за період з січня 2009 року по серпень 2009 р., нарахованої у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за визначений ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України період.

Суд здійснює перерахунок заявленої до стягнення пені з урахуванням перенесення строків виконання грошового зобов’язання у зв’язку із припаданням останнього дня виконання грошового зобов’язання на вихідний день (10.01.2009 р. –субота, 10.05.2009 р. –неділя, 11.05.2009 р. –вихідний з огляду на припадання 09.05.2009 р. на суботу).

За перерахунком суду розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом, становить 44 476,15 грн.

В задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 212,88 грн. та штрафу у розмірі 95540,79 грн. необхідно відмовити з викладених підстав.

Також, позивачем за первісним позовом заявлено вимогу про стягнення суми інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 12 198,03 грн., нарахованої за період з 11.01.2009р. по 11.09.2009 р. та 3% річних у розмірі 6 248,96 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання у період з 11.01.2009 р. по 10.09.2009 р.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується виникнення у відповідача за первісним позовом грошового зобов’язання по сплаті встановленого судом розміру орендних платежів у гривні, а тому за прострочення виконання цього зобов’язання підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Суд здійснює перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційного збільшення суми боргу та 3% річних виходячи з обставин викладених при розрахунку пені (в частині визначення останнього дня виконання грошового зобов'язання) за визначений позивачем за первісним позовом період.

Суд перевірив та погоджується з наданим позивачем розрахунком суми інфляційного збільшення суми боргу, оскільки зменшення періоду за який нараховується інфляція на 3 дні не впливає на її розмір, а тому вимога позивача про стягнення інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 12 198,03 грн. підлягає задоволенню.

За перерахунком суду розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача, становить 6222,35грн.

В іншій частині заявлених до стягнення 3% річних (26,61 грн.) необхідно відмовити, оскільки вони обраховані невірно.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення первісного позову та стягнення з Банку на користь Товариства заборгованості у розмірі 374754,77 грн., пені у розмірі 44 476,15 грн., суми інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 12 198,03 грн. та 3% річних у розмірі 6 222,35 грн.

В іншій частині позовних вимог за первісним позовом необхідно відмовити з викладених підстав.

Стосовно заявленої зустрічної позовної заяви Банку суд відзначає наступне.

Відповідач за первісним позовом вказує на незаконність встановлення в п. 4.2 Договорів коригування розміру орендної плати в залежності від курсу гривні до долару США, а тому вказує на існування підставі для визнання п. 4.2 Договорів недійсними згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 1 ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Із матеріалів справи вбачається, що Договори підписано уповноваженою особою Банку, а звернення з зустрічним позовом зумовлене непогодженням із визначенням розміру орендної плати в залежності від курсу гривні до долару США.

Відповідно ч.1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Із змісту Договорів вбачається, що сторони при їх укладені досягли домовленості щодо коригування розміру орендних платежів залежно від курсу гривні до долару США (без будь-якого додаткового погодження сторонами), що відповідає вимогам ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Тобто, у п. 4.2 Договорів діє договірне застереження (визначення розміру орендних платежів по формулі на день здійснення платежів), передбачене ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України, що не потребує окремого врегулювання зміни ціни додатковою угодою.

При цьому, формула, за якою обчислюється розмірі орендних платежів, прив’язана до зміни курсу долару США.

Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно з ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, згідно положень ст.ст. 524, 533 Цивільного кодексу України сторони можуть визначити розмір грошового зобов’язання як в грошовому еквіваленті в іноземної валюти, так і з застосуванням вказаного еквіваленту при визначенні ціни (якщо її обчислення здійснюється за погодженою сторонами формулою).

Сторонами в Договорах погоджено здійснення сплати орендних платежів в гривні, а їх сплата відповідачем за первісним позовом здійснювалася саме у гривнях, що не суперечить наведеним нормам.

Крім того, статтею 627 Цивільного кодекс України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, сторонами згідно ст.ст. 6, 524, 533, 627, 632 Цивільного кодексу України правомірно встановлено в п. 4.2 Договорів визначення розміру орендних платежів за формулою в залежності від курсу гривні до долару США.

За таких обставин, з огляду на викладене, в задоволенні зустрічного позову Банку необхідно відмовити, оскільки Банком не наведено обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання п. 4.2 Договорів недійсними.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за первісним позовом покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, виходячи з ціни позову, зазначеної в уточненні до позовної заяви №12-02-70 від 30.08.2010 р., а за зустрічним –на Банк.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Евросеть ЦТ" задовольнити частково.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (49094, м.Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50; 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 19; ідентифікаційний код 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Евросеть ЦТ" (01103, м. Київ, вул.Кіквідзе, 13; ідентифікаційний код 34046776) заборгованість у розмірі 374754,77 грн., пеню у розмірі 44476,15 грн., суму інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 12 198,03 грн. та 3% річних у розмірі 6 222,35 грн., державне мито у розмірі 4 376,51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 193,62 грн. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні первісного позову відмовити.

4.В задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                     Р.В. Бойко

Дата підписання повного тексту рішення –03.09.2010 р.