Ухвала суду № 11015317, 10.08.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" серпня 2010 р. м. КиївК-14453/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоСтепашка О.І.

СуддівБрайка А.І.

ОСОБА_1

ОСОБА_2

Рибченка А.О.

секретар судового засіданняГончарук І.Ю.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5;

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві

на постанову Господарського суду Полтавської області від 16.11.2007

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2008

у справі №17/102

за позовомВідкритого акціонерного товариства «Полтавський турбомеханічний завод»

доДержавної податкової інспекції у м. Полтаві

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Полтавський турбомеханічний завод»(далі по тексту позивач, ВАТ «Полтавський турбомеханічний завод») звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (далі по тексту відповідач, ДПІ у м. Полтаві) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 16.11.2007 у справі №17/102, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2008, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 01.06.2007 №0000102302/0 та №0000092302/0.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Полтаві просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у м. Полтаві підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01.06.2007 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

-№0000102302/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість у розмірі 386880 грн., в тому числі: 257923 грн. основного платежу та 128957 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

-№0000092302/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем податок на прибуток підприємств у розмірі 299602 грн., в тому числі: 239673 грн. основного платежу та 59929 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Вказані податкові повідомлення рішення прийнято ДПІ у м. Полтаві на підставі акту про результати виїзної планової перевірки ВАТ «Полтавський турбомехнічний завод»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 по 31.12.2006»від 22.05.2007 №894/23-6/00110792 (далі по тексту ОСОБА_4 перевірки).

Відповідно до висновків ОСОБА_4 перевірки, позивачем в порушення вимог:

-п. 3.1 ст. 3, п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»не нараховано податкові зобовязання по податку на додану вартість на товари, які відпускаються працівникам із шкідливими умовами праці безкоштовно відповідно до кількості отриманих талонів, внаслідок чого занижено податкові зобовязання з названого податку на суму 61313 грн.;

-п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5, п.п. 8.3.9 п. 8.3 ст. 8, п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»несвоєчасно віднесено до складу скоригованих валових витрат витрати по виконанню робіт по авторському супроводженню виготовлення деталей і вузлів турбодетандерів;

-п. 11.5 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість»віднесено до складу податкового кредиту суму зобовязань по векселям за якими податок на додану вартість не сплачено до бюджету грошовими коштами на загальну суму 10394 грн.;

-п.п. 1.20.2 п 1.20, п. 1.26 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не включено до складу валового доходу за 2006 рік різницю між цінами на відвантажену готову продукцію повязаній особі ТОВ «Укртехносинтез»та цінами на аналогічну продукцію, відвантажену покупцям на території України.

Стосовно порушення позивачем п. 3.1 ст. 3, п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо не нарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість на товари, які відпускаються працівникам із шкідливими умовами праці безкоштовно відповідно до кількості отриманих талонів, Вищий адміністративний суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. З Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Пунктом 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що поставка товарів будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання.

На думку податкового органу у даному випадку мають місце операції платників податку з поставки товарів та послуг. У разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або часткової оплати, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Проте, за змістом ст. 166 Кодексу законів про працю України на роботах з шкідливими умовами праці працівникам видаються безплатно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти. А частиною першою ст. 7 Закону України «Про охорону праці»визначено, що працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Порядок безоплатної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів робочим та службовцям, зайнятим на роботах зі шкідливими умовами труда, затверджено постановою Держкомпраці СРСР та Президії ВЦРПС від 16.12.87 р. №731/П-13.

Тобто, безоплатна видача молока працівникам підприємства на роботах з шкідливими умовами праці не є поставкою товарів в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість», а є саме компенсацією за особливі умови праці.

А відтак, правомірними є висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності обовязку підприємства нараховувати та сплачувати податок на додану вартість при здійсненні спірних операцій в порядку, визначеному Законом України «Про податок на додану вартість».

Щодо порушення позивачем п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5, п.п. 8.3.9 п. 8.3 ст. 8, п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Вищий адміністративний суд звертає увагу на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та ВАТ «Турбогаз»укладено договір №374/06 від 01.02.2006, предметом якого є виконання робіт по авторському супроводженню виготовлення деталей і вузлів турбодетандерів.

Відповідно до висновків ОСОБА_4 перевірки, оскільки витрати за виконані роботи по авторському супроводженню виготовлення деталей і вузлів турбодетандерів є нематеріальним активом, позивачем несвоєчасно віднесено до складу скоригованих валових витрат витрати у сумі 239000 грн.

Пунктом 1.2 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що нематеріальний актив об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.

Поняття нематеріального активу, як немонетарного активу, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в 12 адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам, передбачено в п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи».

Враховуючи те, що предметом названого договору є виконання робіт по авторському супроводженню, будь-яких інших договорів між його сторонами стосовно купівлі-продажу обєктів інтелектуальної, промислової власності чи інших аналогічних прав, які б свідчили про передачу права власності, укладено не було, а також виконання робіт за ним здійснено у період менш ніж один рік, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що вказані витрати не можуть бути віднесені до нематеріальних активів в розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, як правомірно встановлено місцевим та апеляційним адміністративними судами, податковим органом не виконано вимоги п.п. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»стосовно надання експертного висновку Міністерства України по справам науки і технологій, який є підставою для прийняття відповідачем рішення.

За вказаних обставин, судами попередніх інстанцій вірно встановлено відсутність порушень у діях позивача стосовно несвоєчасного віднесення до складу скоригованих валових витрат у сумі 239000 грн.

В частині порушення позивачем п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5, п.п. 8.3.9 п. 8.3 ст. 8, п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Вищий адміністративний суд звертає увагу на наступне.

За приписами п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг).

Підпункт 1.20.8. п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобовязаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Тобто, за аналізом вказаних вище правових норм, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що ціна договору вважається справедливою ринковою ціною, а обовязок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п.1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в межах якого податковий орган зобовязаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладенні на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Отже, при наданні оцінки правильності донарахування податкових зобовязань при визначенні рівня звичайних цін, податковий орган мав діяти з дотриманням вищенаведених приписів 1.20.2 вказаного Закону.

Однак, як правомірно встановлено судами попередніх інстанцій, контролюючим органом при визначенні звичайної ціни не був проведений повний аналіз цін на компресорні установки, станції, агрегати та іншу продукцію, не були використані статистичні дані внутрішнього ринку, не були дотримані вимоги щодо пояснення звичайної ціни та не була досліджена маркетингова політика по продажу даного виду продукції.

Крім того, судами також встановлено порушення податковим органом вимог п.п. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»стосовно визначення звичайної ціни з використанням інформації про укладені договори з ідентичними товарами у співставних умовах та невірне здійснення співставлення умов дилерського договору з іншими договорами на купівлю продаж продукції.

Таким чином, враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, що податковим органом не доведено, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, а встановлення її позивачем офіційному дилеру СП «Укртехносинтез»не суперечить вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відносно зобовязань по векселям за якими податок на додану вартість не сплачено до бюджету грошовими коштами, Вищий адміністративний суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до викладених в ОСОБА_4 перевірки висновків, податковим органом вказано на порушення позивачем п. 11.5 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо віднесення до складу податкового кредиту у жовтні 2005 року суми зобовязань по векселях по яких не сплачено до бюджету грошові кошти в сумі 10394 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, послався, зокрема, на те, що підприємством у звязку з неузгодженістю нормативних актів правомірно віднесено зазначені суми до податкового кредиту у жовтні 2005 року і це не призвело до завищення податкового кредиту за відповідний період.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені без повного та всебічного зясування обставин справи.

Відповідно до п. 11.5. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо термін сплати зобов'язань по податковому векселю виникає до закінчення терміну подачі декларації до податкового органу за звітний (податковий) період, у якому відбулася його поставка органу митного контролю, платник податку не включає суму зобов'язань по векселю до складу податкових зобов'язань та погашає вексель шляхом перерахування коштів до бюджету. При цьому платник податку має право на включення перерахованої суми зобов'язань по векселю до складу податкового кредиту у звітному (податковому) періоді, в якому відбулася така сплата.

За підсумовуючим аналізом вказаної правової норми, суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку стосовно правомірного включення позивачем до складу податкового кредиту у жовтні 2005 року суми зобовязань по векселях у розмірі 10394 грн., оскільки, якщо термін сплати зобов'язань по податковому векселю виникає до закінчення терміну подачі декларації до податкового органу, платник податку не включає суму зобов'язань по векселю до складу податкових зобов'язань та погашає вексель шляхом перерахування коштів до бюджету. Проти чого не заперечує і сам позивач в наданих ним уточненнях до заперечень на касаційну скаргу.

За вказаних обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки попередніх судових інстанцій не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, є помилковими, а судові рішення в цій частині підлягають скасуванню.

Згідно зі ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга Державної податкової інспекції у м. Полтаві підлягає частковому задоволенню, постанова Господарського суду Полтавської області від 16.11.2007р. та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2008 р. у справі №17/102 підлягає скасуванню в частині визнання недійсними податкового повідомлення-рішення №0000102302/0 від 01.06.2007 р. стосовно визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 10394 грн., з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Керуючись ст.ст. 223, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві на постанову Господарського суду Полтавської області від 16.11.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2008 задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Полтавської області від 16.11.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2008 скасувати в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000102302/0 від 01.06.2007 про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 10394 грн.

Постановити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства «Полтавський турбомеханічний завод»відмовити.

В іншій частині постанову Господарського суду Полтавської області від 16.11.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2008 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)ОСОБА_6

Судді(підпис)ОСОБА_7

(підпис)ОСОБА_1

(підпис)ОСОБА_2

(підпис)ОСОБА_3

З оригіналом згідно

Відповідальний секретарІ.Ю. Гончарук