Рішення № 110096450, 30.12.2022, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №932/2772/22

Провадження № 2/932/1092/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30грудня 2022року Бабушкінськийрайонний судм.Дніпропетровська ускладі суддіКудрявцевої Т.О., розглянувшиу приміщеннісуду ум.Дніпрі заправилами спрощеногопозовного провадженняцивільну справуза позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, третя особа Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2022 року позивач пред`явив через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська зазначений позов на предмет відшкодування моральної шкоди у розмірі 32 500 грн., завданої незаконним рішенням, діями Слідчого управління Відділення поліції №11 Дніпровського районного управління поліції, що підпорядкований відповідачеві ГУНП в Дніпропетровській області, де третьою особою визначив Державну казначейську службу України, обґрунтовуючи вимоги тим, що в період з 06 грудня 2021 року по 19 травня 2022 року у Слідчому відділу Відділення поліції №11 Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області перебувало кримінальне провадження №12021041600000163, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 246 КК України. В рамках цього кримінального провадження 13 грудня 2021 року слідчим суддею Царичанського районного суду Дніпропетровської області задоволено клопотання слідчого СВ Відділення поліції №11, за погодженням з прокурором Царичанського відділу Слобожанської окружної прокуратури про накладення арешту на майно позивача, що належить йому на праві власності: бензопила марки Stihl помаранчово-білого кольору; трактор марки DW-240 синього кольору, державний номер НОМЕР_1 ; причеп марки Лев сіроко кольору, державний номер НОМЕР_2 ; шматки дерев породи Маслинка різної довжини та діаметру, які знаходяться на території Відділення поліції №11 Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області. Зазначеною ухвалою слідчого судді, за виконання якої відповідальним було Відділення поліції №11, позивача обмежено у здійсненні його права власності на речі, які вилучені.

Однак, 23 грудня 2022 року, ухвалою слідчого судді Петриківського районного суду Дніпропетровської області задоволено клопотання представника позивача щодо скасування арешту майна та при розгляді якого позивачеві стало відомо, що 19 травня 2022 року постановою слідчого Слідчого відділу Відділення поліції №11 Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області кримінальне провадження №12021041600000163, відомості про яке внесено 06 грудня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 246 КК України, закрито на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України.

Позивач вважає, що посадові особи органу досудового розслідування - Слідчого відділу Відділення поліції №11 Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області, діяли в межах порушеного кримінального провадження з порушенням вимог Закону України Про Національну поліцію та Конституції України, а також їх дії суперечили Закону України Про Дисциплінарний статут Національної поліції України, оскільки за весь час перебування матеріалів у провадженні Слідчого відділу не було вчинено жодної процесуальної дії, передбаченої КПК України, спрямованої на повне, всебічне та неупереджене дослідження обставин ситуації, яка склалась та мала місце, а безпідставне утримання власного майна позивача, щонайменше з 19 травня 2022 року до 23 грудня 2022 року, тобто по день скасування арешту на зазначене майно позивача, не враховуючи, що кримінальне провадження, яке закрито за відсутністю складу правопорушення, тривало 5 календарних місяців, призвело до порушення майнових прав позивача та завдання моральної шкоди, яка виразилась у порушенні психоемоційного стану, негативних емоцій впродовж всього часу перебування майна під незаконним утриманням державним органом його власності, що знаходиться у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку між собою, за що, в силу ст.ст. 23, 1173, 1174 ЦК України, деліктну відповідальність несе держава.

З відкриттям спрощеного позовного провадження ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2022 року з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду цієї справи по суті на засадах диспозитивності проведена її підготовка з обміном учасниками справи змагальними заявами по суті справи без виникнення процесуальних ускладнень та без потреби у витребуванні додаткових доказів.

01 грудня 2022 року відповідач ГУ НП в Дніпропетровській області, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 178 ЦПК України, подав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав в повному обсязі, аргументуючи таку позицію тим, що арешт у кримінальному провадження носить тимчасовий характер та є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, що застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, і застосовується до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Разом з цим відповідач зазначив, що позивачем ухвала слідчого судді про накладення арешту на його майно не оскаржувалася на стадії досудового розслідування, як і не оскаржувались дії органів досудового розслідування, а вжиття арешту в рамках відкритого кримінального провадження передбачає КПК України, як і передбачає право скасувати такий арешт, чим позивач і скористався, хоча б і після закриття кримінального провадження, що не встановлює причинно-наслідкового зв`язку із скасування арешту, закриттям кримінального провадження та завданням цими процесуальними діями позивачеві моральної шкоди, а зворотнього позивачем не доведено та належних доказів не надано. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Державна казначейська служба України своїм правом, передбаченим ст. 178 ЦПК України, на подання відзиву на позов, не скористалась та відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 не подавала.

Суд, дослідивши подані учасниками докази та з`ясувавши позиції сторін щодо спору, викладені у їх процесуальних заявах, дійшов висновку про вирішення справи за ст. 13 ЦПК України в межах заявлених вимог із частковим задоволенням позову, виходячи з наступних обставин.

06 грудня 2021 року Слідчим відділом відділення поліції №11 Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12021041600000163, за правовою кваліфікацією ч.1 ст. 246 КК України, повідомлення про те, що 05 грудня 2021 року в с. Могилів, Дніпровського району, Дніпропетровської області неподалік каналу Дніпро-Донбас Закорський Олександр Федорович незаконно здійснив спил дерев, які розташовані в санітарно-захисній зоні.

Того ж дня, слідчим ВП №11 за погодженням з прокурором направлено до Царичанського районного суду Дніпропетровської області клопотання про арешт майна, вилученого під час огляду місця події, по кримінальному провадженню №12021041600000163, яке з 06 грудня 2021 року, в порядку ч.ч.3, 5-7 ст. 110 КПК України, визнано речовими доказами і приєднано до матеріалів кримінального провадження.

Ухвалою слідчогосудді Царичанськогорайонного судуДніпропетровської областівід 13грудня 2021року накладеноарешт навилучене майно,належне позивачеві,а саме: бензопиламарки Stihlпомаранчово-білогокольору; трактор марки DW-240 синього кольору, державний номер НОМЕР_1 ; причеп марки Лев сіроко кольору, державний номер НОМЕР_2 ; шматки дерев породи Маслинка різної довжини та діаметру.

Зазначене майно з часу його вилучення, 05 грудня 2021 року, знаходилось на території СВ ВП №11 Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області.

19 травня 2022 року кримінальне провадження № 12021041600000163 постановою слідчого СВ ВП №11 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області закрито на підставі ч.1 ст. 284 КПК України, у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 246 КК України, однак слідчий до суду із клопотанням про скасування накладеного ухвалою слідчого судді від 13 грудня 2021 року арешту не звернувся та вилучене у позивача під час огляду місця події 05 грудня 2021 року майно, що належить останньому на праві власності, не повернув, внаслідок чого майно позивача продовжило з 19 травня 2022 року безпідставно зберігатись на території Слідчого відділу.

Зазначене порушило майнові права позивача та позбавило його своєчасно отримати своє майно у своє володіння, користування та розпорядження.

У відповідності до положень ст. 316 ЦК України право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Це означає, що суб`єктивне право власності є абсолютним.

Змістом права власності є правам (правомочності) володіння, користування та розпорядження своїм майном так звана «цивілістична тріада». Суб`єктивне право власності це також забезпечена законом міра можливої поведінки фізичної і юридичної особи щодо володіння користування та розпорядження належним особі майном; воно надає власнику можливість на свій розсуд використати своє майно і свій інтелектуальний потенціал для будь-якої незабороненої законом діяльності.

Судом з наданих матеріалів встановлено, що позивач не мав доступу до матеріалів кримінального провадження № 12021041600000163, які знаходились на досудовому розслідуванні у СВ ВП ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області, починаючи з 06 грудня 2021 року, як і не мав він такого права на ознайомлення з ними і після закриття провадження, про що також повідомлений своєчасно не був, оскільки не був фігурантом провадження, що унеможливило для нього спостерігати процес розслідування та зберігання майна, що йому належить, тривалий час, а зворотнього відповідач не довів та належних доказів на спростування цього не надавав суду.

Лише 23 травня 2022 року ухвалою слідчого судді Петриківського районного суду Дніпропетровської області за клопотанням адвоката ОСОБА_1 - Завгороднього А.М. арешт, накладений ухвалою слідчого судді Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2021 року, скасовано у зв`язку із тим, що у його застосуванні відпала потреба із закриттям кримінального провадження на підставі ч.1 ст. 284 КПК України.

Цьому передував лист ВП №11 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області за вих. №43.11/7470 від 30 листопада 2022 року, який і став підставою для звернення адвокатом позивача до суду із клопотанням про скасування арешту, що є прямим підтвердженням того, що позивач не знав та не міг знати про хід кримінального провадження та результати досудового розслідування.

З огляду на встановлені обставини, суд зазначає, що за час відкритого кримінального провадження № 12021041600000163, так і після його закриття, позивач, як не фігурант цього провадження, не мав можливості ознайомлюватись із матеріалами, будь-яким чином слідкувати за ходом досудового розслідування та заявляти будь-які клопотання чи заяви, щоб вплинуло на своєчасне отримання свого майна та скасування арешту, а посадова особа органу державної влади жодним чином не сприяв дотриманню в рамках кримінального провадження майнових прав позивача, майно якого було вилучено, що є порушенням його права на здійснення права власності щодо речей, які належать йому на праві власності.

Статтею 56 Конституції України гарантовано кожному право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частинами 1, 2 ст. 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до п.1 ч.1 та ч.2 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі Закон №266/94-ВР) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Статтею 2 вказаного Закону №266/94-ВР визначений виключний перелік випадків, у яких виникає право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом. Так, згідно пункту 2 частини 1 зазначеного Закону таке право у особи виникає у разі закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Суд відзначає, що посилання відповідачів на відсутність оскарження позивачем процесуальних дій чи бездіяльності в рамках кримінального провадження, щоб встановлювало незаконність таких дій чи бездіяльності та було у причинно-наслідковому зв`язку із завданням шкоди, є безпідставною та такою, що не ґрунтується на законі, оскільки позивач не був фігурантом кримінального провадження та був позбавлений процесуального права оскаржувати будь-які процесуальні дії чи бездіяльність слідчого, як і був позбавлений права на обізнаність про хід кримінального провадження, а, відтак, судом до уваги не приймається.

Статтею 3 Закону №266/94-ВР у пункті 5 частини 1 передбачено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно зі статтею 13 Закону №266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Слідуючи роз?ясненням, наданим у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4, суд приймає до уваги, що коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат.

Розв`язуючи позовні вимоги, суд виходить з того, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 1174ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Судом встановлено, що в період з 06 грудня 2021 року до 23 травня 2022 року майно, яке належить позивачеві на праві власності, що встановлено процесуальними документами слідчих суддів, безпідставно знаходилось під арештом, враховуючи закриття кримінального провадження у зв`язку із відсутністю складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 246 КК України, що позбавило позивача прав належним чином здійснювати відносно цих речей права власності, то до даних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1174 ЦК України, а такими діяннями позивачу завдано моральної шкоди, крім того, відшкодування шкоди здійснюється незалежно від вини.

За таких обставин суд вважає доведеним позивачем факт спричинення таким безпідставним обмеженням у праві власності моральної шкоди, яка полягає у моральних переживаннях позивача за своє майно, що потребувало у нього тривалого з`ясування таких незаконних дій відповідача, що в своїй сукупності порушило нормальний сталий уклад життя, що тривало понад 5 місяців, що потягло для позивача наслідки щодо обстоювання в судовому порядку права на відновлення свого права користування та розпорядження, що є складовими права власності.

На підставіцього,суд, за внутрішнім переконанням, приходить до висновку, що співмірним та достатнім відшкодуванням моральної шкоди в межах заявлених вимог становитиме сума в розмірі 1 000 грн., оскільки саме такий розмір буде співмірним та виваженим для відшкодування позивачеві тих незручностей, психологічного напруження, що виникли внаслідок порушення органом державної влади його майнового права, враховуючи, що таке право відновлено безпосередньо ухвалою слідчого судді Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2022 року про скасування арешту на майно, навіть якщо це не потягло вагомих наслідків у вигляді порушення здоров`я, висновки чого закріплені також у постанові КАС ВС від 24 березня 2020 року у справі №818/607/17.

Також суд враховує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року у справі «Станков проти Болгарії» (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62).

Крім того, суд приймає до уваги, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) дійшла висновку, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Велика Палата Верховного суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) та постанова Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року у справі №953/6561/20 (провадження №61-922св21)).

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 296/2190/17, провадження № 61-11897св19)), у зв`язку з чим, згідно ст. 5 ЦПК України, не виходячи за межі позовних вимог, суд захищає права позивача спосіб, визначений законом.

У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 5, 10-11, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 265, 274-279, 354-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, третя особа Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Зобов`язати Державну казначейську службу України (ЄДРПОУ 37567646) списати в безспірному порядку з відповідного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на відшкодування завданої моральної шкоди грошові кошти у розмірі 1000 грн. 00 коп. (тисяча гривень нуль копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 40108866) на користь держави судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок).

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні решти частини позовних вимог.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня отримання копії рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Т.О. Кудрявцева