Рішення № 110056271, 06.04.2023, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2034/23

Справа №754/1654/23

РІШЕННЯ

Іменем України

06 квітня 2023 року м. Київ, Деснянський районний суд міста Києва, суддя: Грегуль О.В., секретар судового засідання: Гончаренко М.М., справа № 754/1654/23

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті фінанс» - позивач

ОСОБА_1 - відповідач

Вимоги позивача: стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Позивачем до суду подано позов у якому посилаючись на неналежне виконання відповідачем договірних кредитних зобов`язань за заява про надання кредиту «Кредитна картка» № 0100210/82/0186043 (тип кредиту - кредитування рахунку) від 02.10.2018, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за цим договором в сумі: 81478,30 грн., яка визначена станом на 01.02.2023 та складається із: 79288,63 грн. - заборгованості по кредиту, 2189,67 грн. - заборгованості по процентам, 0,00 грн. - комісії, 0,00 грн. - штрафів, 0,00 грн. - пені.

Учасники справи в судове засідання не з`явились і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надали, хоча про час і місце розгляду справи відповідач повідомлялись належним чином, зокрема, поштою, електронною поштою, SMS, а також інформація про рух справи розміщується на сайті суду і є загальнодоступною.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З урахуванням викладеного і ст. ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.

Між АТ «Райффайзен Банк» і відповідачем укладено заяву про надання кредиту «Кредитна картка» № 0100210/82/0186043 (тип кредиту - кредитування рахунку) від 02.10.2018 за яким відповідачу надано кредит з лімітом: 24600 грн. на 48 місяців, тобто з 02.10.2018 по 02.10.2022 під фіксовану процентну ставку 42 % річних.

На підставі укладеного між АТ «Райффайзен Банк» і АТ «Оксі Банк» договору відступлення права вимоги № 114/243 від 20.05.2021 та на підставі укладеного між АТ «Оксі Банк» і позивачем договору відступлення права вимоги № 114/2-43/1 від 20.05.2021 до позивача перейшло право вимоги до відповідача за заявою про надання кредиту «Кредитна картка» № 0100210/82/0186043 (тип кредиту - кредитування рахунку) від 02.10.2018.

Як вказується позивачема, відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання, щодо погашення кредиту з процентами.

Станом на 01.02.2023, визначена позивачем сума заборгованості у відповідача перед за вказаним договором по зазначеним вище платежам, становить: 81478,30 грн..

Саме станом на 01.02.2023, позивач просить стягнути з відповідача зазначену заборгованість.

Згідно ст. ст. 514, 625, 1050 ч. 2, 1054 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

В обгрунтування своїх вимог щодо розміру кредитної заборгованості саме позивачем надається два розрахунки, один з яких іноземною мовою без перекладу, а інший розрахунок стосується карткового кредиту позичальника ОСОБА_2 номер договору № 010/98262/82/681334 від 11.10.2019, тобто останній рахунок взагалі не відноситься до даної справи.

Що стосується розрахунку іноземною мовою без перекладу, то в ньому українською мовою вказується лише « ОСОБА_1 » та виведено загальна сума: 69181,28, однак, що це за сума і в якій валюті не вказано.

Про суму в розмірі: 69181,28 не йдеться по всьому змісту позову, а також по всьому змісту заяви про надання кредиту «Кредитна картка» № 0100210/82/0186043 (тип кредиту - кредитування рахунку) від 02.10.2018.

Також до позову додано реєстр боржників, який взагалі неможливий для читання.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийняті 09.04.1985 р. N 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

У позові позивач просить про стягнення кредиту в сумі: 79288,63 грн..

Однак, як у позові так і в заяві про надання кредиту «Кредитна картка» № 0100210/82/0186043 (тип кредиту - кредитування рахунку) від 02.10.2018 чітко вказується про надання кредиту саме в сумі: 24600 грн..

Будь-яких конкретних правових і допустимих доказів, які б свідчили про надання кредиту саме в сумі: 79288,63 грн., стороною позивача суду не надано.

Також суду не надано жодних правових доказів, які б давали саме правові підстави для стягнення з відповідача процентів у сумі: 2189,67 грн., визначених від суми: 79288,63 грн..

Однак, що ж стосується тіло кредиту в сумі: 24600 грн., то ці кошти відповідач отримував та використовував, а тому, зобов`язаний повернути.

Такого правового висновку дотримується і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.07.2019 року, постановленій у справі № 342/180/17.

Конкретних та беззаперечних доказів, які б свідчили про повернення відповідачем кредиту в сумі: 24600 грн., сторона відповідача суду не надала.

За таких обставин позов задовольняється частково.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті фінанс» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Лєскова, 9, ЄДРПОУ: 14305909) за заява про надання кредиту «Кредитна картка» № 0100210/82/0186043 (тип кредиту - кредитування рахунку) від 02.10.2018: 24600 грн. - заборгованості за кредитом та 2684 грн. - судового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: