Рішення № 110024089, 05.04.2023, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/4790/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2023 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ :

14 листопада 2022 року, представник АТ «Альфа Банк», до якого, як правонаступника всього майна та обов?язків, шляхом припинення був приєднаний АТ «Укрсоцбанк» згідно рішення № 5/2019 р., звернувся до Овідіопольського райсуду Одеської області з даним позовом, в якому зазначив, що 07.05.2008 р. між АКБ СР «Укрсоцбанк», зміна типу якого відбулася на загальних зборах акціонерів 09.03.2010 р. на ПАТ «Укрсоцбанк», а з 10.08.2018 р. на АТ «Укрсоцбанк» та відповідачкою був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 2008/13-1-08/231, відповідно до умов якого, остання отримала 80000 дол. США під 13,5 % річних з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 06.05.2023 року (включно) та на умовах, передбачених договором.

В цей же день, 07.05.2008 р., між АКБ СР «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 06-09/1162, відповідно до п.1.1.якого,поручитель зобов?язавсяперед кредиторому повномуобсязі солідарновідповідати завиконання позичальником ОСОБА_1 зобов?язань щодоповернення сумикредиту,сплати відсотківза користуваннякредитом,а такожможливих штрафнихсанкцій,у розміріта увипадках,передбачених договоромпро наданнявідновлюваної кредитноїлінії.

Як стверджується в позові, у зв?язку з невиконанням умов кредитного договору, кредитор звернувся до постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, рішенням якого від 15.03.2016 р. було стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по вищевказаному договору кредиту в сумі 702812,26 грн. та третейській збір 6350 грн.

Позивачі наполягають, що у зв?язку з невиконанням відповідачами рішення Третейського суду, у останніх виникла заборгованість згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка станом на 06.09.2022 р. становить 347486,41 грн. і складається є суми заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість 63253,10 грн. та інфляційні втрати 284233,31 грн., а всього 347486,41 грн., які позивачі у позові просили суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь та судовий збір 5212,30 грн.

Ухвалою суду від 08.02.2023 р. за заявою представника позивачів було змінено назву АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк» (а.с. 79).

У зв?язку зі звільненням з посади судді Овідіопольського райсуду Одеської області Жижки на підставі рішення ВРП № 34/0/15-23 від 09.02.2023 р., матеріали вказаної справи, які раніше перебували у провадженні судді, згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2023 р. були розподілені в провадження судді Гандзій Д.М. зі стадії розгляду по суті, враховуючи визначений попереднім суддею загальний порядок розгляду даної справи (а.с. 41,83-87).

Представник позивачів в судове засідання не з`явився, пр дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином зворотним поштовим повідомленням з відміткою про вручення судової повістки, причини неявки не повідомив надіславши до суду заяву про розгляд справи за його відсутністю (а.с. 98-100).

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Вуж Д.В. в судове засідання не з?явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, зворотними поштовими повідомленнями з відмітками про вручення судових повісток, причини неявки не повідомили, надіславши до суду письмове клопотання, в якому просили суд відмовити в задоволенні безпідставного і необґрунтованого позову з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, надісланих раніше та проханням про слухання справи за їхньою відсутністю (а.с. 58-67,95,97………).

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з?явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, зворотним поштовим повідомленням з відміткою про вручення судової повістки, причини неявки не повідомив, заяви про слухання справи за його відсутністю, зустрічного позову, письмових пояснень чи заперечень до суду не надіслав (а.с. 96).

Дослідивши матеріали справи та додатково надані докази, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

З матеріалів позову вбачається, що 07.05.2008 р. між АКБ СР «Укрсоцбанк», зміна типу якого відбулася на загальних зборах акціонерів 09.03.2010 р. на ПАТ «Укрсоцбанк», а з 10.08.2018 р. на АТ «Укрсоцбанк», яке згідно рішення № 5/2019 було припинено, шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк», яке 12.08.2022 р. змінило свою назву на АТ «Сенс Банк» з затвердженням нової редакції статуту банку та відповідачкою був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 2008/13-1-08/231, відповідно до умов якого, остання отримала 80000 дол. США під 13,5 % річних з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 06.05.2023 року (включно) та на умовах, передбачених договором (а.с. 10-18,22-37).

В цей же день, 07.05.2008 р., між АКБ СР «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 06-09/1162, відповідно до п.1.1.якого,поручитель зобов?язавсяперед кредиторому повномуобсязі солідарновідповідати завиконання позичальником ОСОБА_1 зобов?язань щодоповернення сумикредиту,сплати відсотківза користуваннякредитом,а такожможливих штрафнихсанкцій,у розміріта увипадках,передбачених договоромпро наданнявідновлюваної кредитноїлінії (а.с.19).

Як стверджується в позові, у зв?язку з невиконанням умов кредитного договору, кредитор звернувся до постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, рішенням якого від 15.03.2016 р. було стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по вищевказаному договору кредиту в сумі 702812,26 грн. та третейській збір 6350 грн. (а.с. 7-8).

Позивачі вважають, що у зв?язку з невиконанням відповідачами рішення Третейського суду, у останніх виникла заборгованість згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка станом на 06.09.2022 р. становить 347486,41 грн. і складається є суми заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість 63253,10 грн. та інфляційні втрати 284233,31 грн., а всього 347486,41 грн., які позивачі у позові просили суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь, надавши до позову розрахунок вимог банку (а.с. 9).

Суд звертає увагу, що стосовно вищевказаного договору про надання відновлюваної кредитної лінії № 2008/13-1-08/231 від 07.05.2008 р. - Овідіопольським районним судом Одеської області було ухвалено рішення від 31.08.2018 р. у справі № 509/3089/17, яке набрало законної сили 08.10.2018 р., та яким в задоволені позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості 35011,88 доларів США відмовлено (а.с. 61-64).

При чому, в мотивувальній частині вищевказаного рішення суду від 31.08.2018 р. за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, суд дійшов висновку, що договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 2008/13-1-08/231 від 07.05.2008 р. сторонами укладено в письмовій формі, зазначено його розмір, умови надання кредиту та умови повернення кредитних коштів. Проте, в обґрунтування своїх позовних вимог позивачем не надані суду жодні первинні документи (їх засвідчені копії), що могли б підтвердити факт видачі кредиту та наявну суму заборгованості позичальника станом на дату подання позову. Також, позивачем не надано належним чином оформлених виписок про стан рахунків позичальника, даних балансу, меморіальних ордерів, квитанцій будь-які інші первинні документи, а тому викладені в позові твердження стосовно факту видачі кредиту та суми заборгованості не знайшли документального підтвердження.

Таким чином, щодо договору про надання відновлюваної кредитної лінії №2008/13-1-08/231 від 07.05.2008 вже є рішення суду, що набрало законної сили, яким встановлено, що позивачі АТ «Сенс Банк» (на той час АТ «Укрсоцбанк») не довели суду, що станом на дату ухвалення рішення існує будь-яка сума заборгованості за кредитом та сам факт видачі кредиту.

З огляду на викладене, суд вважає безпідставними посилання позивачів на нібито наявну кредитну заборгованість за вказаним договором про надання відновлюваної кредитної лінії, і у зв`язку з цим, на необхідність стягнення з відповідачів в солідарному порядку суми процентів в розмірі процентної ставки встановленої цим договором за користування кредитом в порядку ст. 625 ЦК України.

У позові, представник позивачів посилається на незаконне, нечинне та таке, що не підлягає виконанню рішення Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2016 р. стосовно нібито фіксування заборгованості за договором про надання відновлюваної кредитної лінії №2008/13-1-08/231 від 07.05.2008 р. з огляду на наступне (а.с. 7-8).

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу статті 6 цього Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року) - третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

За приписами ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, що була чинною на дату укладання договору) - між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

В той же час, згідно Правової позиції Верховного суду України (Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України) у справі № 6-1716цс15 викладеної в Постанові від 11.11.2015 р. - системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі - не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 03.02.2011 р. виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Незалежно від предмета та підстав спору, а також незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту - поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, беручи до уваги той фак, що законодавством не передбачено апеляційне оскарження рішення третейського суду стосовно суті спору (а лише з процесуальних підстав), тому таке рішення не могло бути оскаржено відповідачами.

Одночасно з цим, позивачі не змогли його виконати, оскільки з вищезазначених причин були відсутні підстави для видачі виконавчого листа відповідним судом першої інстанції загальної юрисдикції.

Таким чином, вищезгадане незаконне рішення третейського суду є неналежним та недопустимим доказом при розгляді цієї справи.

Суд вважає, що вищевказані договірні кредитні зобов?язання припинились у 2017 р., а тому позивачі АТ «Сенс Банк» - не мають законного права за користування кредитом нараховувати відповідачам проценти в розмірі 13,5% річних передбачені п.1.1.1. договору про надання відновлюваної кредитної лінії №2008/13-1-08/231 від 07.05.2008 р. і відповідно вимагати їх стягнення в солідарному порядку з відповідачів з наступних підстав.

Згідно вищевказаного рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 31.08.2018 р. у справі №509/3089/17, яке набрало законної сили 08.10.2018 р. - позивачі звернувся до відповідачів з позовом про стягнення заборгованості в розмірі 35011,88 дол. США за вказаним договором про надання відновлюваної кредитної лінії № 2008/13-1-08/231 від 07.05.2008 р. у 2017 році.

Відповідно до п. 1.1.1.1. зазначеного договору про надання відновлюваної кредитної лінії, кінцевий термін погашення кредитної заборгованості - 06.05.2023 р. (а.с.10).

Однак, з Постанови Верховного Суду від 12.08.2021 р. у справі № 757/34955/18 вбачається, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі, а тому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється у разі пред?явлення до позичальника вимоги про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Визнання судами в цій справі припиненими зобов?язань за кредитним договором та іпотеки за іпотечним договором не припинило правовідносин сторін кредитного договору і не припинило зобов?язання в цілому та не позбавило кредитора права на отримання сум, визначених статтею 625 ЦК України, однак вказані правовідносини та зобов?язання продовжують існувати в силу Закону, а не договору, тоді як договірні зобов?язання є припиненими.

Враховуючи, що в даному випадку позивачі АТ «Сенс Банк» звернулися до відповідачів з позовом про стягнення кредитної заборгованості у 2017 р. та вищевказаним рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 31.08.2018 р. у справі № 509/3089/17, яке набрало законної сили 08.10.2018 р. було відмовлено в задоволенні позову з мотивів недоведеності факту видачі кредиту, то у позивачів відсутні жодні правові підстави вимагати будь-які проценти від відповідачів в порядку ст. 625 ЦК України.

Одночасно з цим, якщо врахувати те, що позивачі (на той час ПАТ «Укрсоцбанк») зверталися з позовом про дострокове повернення кредиту до Третейського суду при Асоціації українських банків ще у 2016 році, то відповідно до вказаної вище Правової позиції Верховного Суду у справі № 757/34955/18, договірні зобов?язання між позивачами та відповідачами припинились у 2016 р.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 рокуу справі «Парафіягреко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоніпроти Франції», заява № 17862/91,§ 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W.проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Суд наголошує - в Україні визнається і діє принцип Верховенства Права.

Конституція України - має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України - держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першоюстатті 1 ЦК України - цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У даному випадку - договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12.05.1991 р. № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів», згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 якого, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від22 листопада 1996 року № 543/96-В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов?язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про безпідставність і необґрунтованість позовних вимог, в задоволенні яких слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 207,526,549,551,625,626,628,633,634 ЦК України, Правовими позиціями ВС, практикою ЄСПЛ, ЄКПЛ, суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 05.04.2023 р.

Суддя Д.М. Гандзій