Рішення № 110020157, 05.04.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.04.2023Справа № 910/1171/23Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження

за позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Навігатор - Онлайн»

про стягнення 341 025, 00 грн.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Навігатор - Онлайн» про стягнення 341 025, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про встановлення сервітуту в частині повної та своєчасної сплати вартості за користування будівлями комунальної власності. У зв`язку з порушенням грошового зобов`язання позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 341 025, 00 грн.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив. Вказану ухвалу суду сторони отримали у встановленому законом порядку.

10.03.2023 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволені позову.

21.03.2023 від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти доводів викладених у відзиві на позовну заяву.

10.03.2023 через канцелярію суду надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Навігатор - Онлайн» до Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» про тлумачення змісту договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 зустрічну позовну заяву повернуто.

У відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

УСТАНОВИВ:

01.11.2012 між позивачем та відповідачем укладено Договір № 11-С/287 про встановлення сервітуту, який згідно з Додатковою угодою № 5 від 31.12.2014 викладений в новій редакції: Договір про встановлення сервітуту № ТМ-11-С/287 від 01.11.2012 (Договір).

Відповідно до п. 1.1. в редакції Додаткової угоди № 5, предметом договору є обмежене право користування Сервітуарієм будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами зазначеними в Додатку № 1 до Договору.

Згідно п. 1.2. Договору, об`єкти розміщення надаються для розміщення Сервітуарієм телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь якого роду по проводах, оптичних чи інших електромагнітних системах, між кінцевим обладнанням, крім радіотехнічних (надалі обладнання).

Пунктом 3.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 5 передбачено, що відповідач зобов`язується вносити позивачу щомісячну плату за користування об`єкту розміщення відповідно до умов Договору.

Розмір щомісячної плати за кожен об`єкт розміщення та в цілому за Договором наводиться в Додатку 1 до даного Договору (п. 3.2. Договору).

Відповідно до умов п. 3.3. Договору в редакції, викладеній у Додатковій угоді № 6 від 01.09.2016, відповідач зобов`язаний сплачувати щомісячний розмір плати за Договором в якості передоплати на підставі рахунку виставленому позивачем. Згідно з цим пунктом щомісячна плата становить 11 073, 00 грн. Сторонами також підписано Додаток 1 до Додаткової угоди № 6, яким визначили адресний перелік об`єктів комунальної власності та розрахунок плати.

Згідно п. 3.3. Договору в редакції, викладеній у Додатковій угоді № 8 від 11.08.2020, щомісячна плата становить 10 311, 00 грн. Сторони підписали також Додаток 1 до Додаткової угоди № 8, яким визначили адресний перелік об`єктів комунальної власності та розрахунок плати.

Керуючись п. 4 Додаткової угоди № 8, з 01.04.2020 відповідачу було проведено перерахунок грошових коштів за цією Додатковою угодою, у зв`язку з чим сума нарахування щомісячної плати за серпень 2020 враховує коригування щомісячних платежів за період з 01.04.2020 по 31.07.2020.

Відповідно до п. 9.1. - 9.3. Договору (в редакції Додаткової угоди № 5), даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2015. У разі якщо один із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгований на 1 (один) календарний рік на тих же умовах. Припинення користування об`єкта розміщення на умовах сервітуту оформлюється Актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.

За пунктами 3.6., 4.1.1. Договору (в редакції Додаткової угоди № 5) від 31.12.2014, плата перераховується на розрахунковий рахунок позивача вказаний в договорі. Відповідач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі вносити плату за цим договором.

У відповідності до п. 3.3 Договору позивач надсилав відповідачу рахунки на оплату за договором, а також акти наданих послуг.

Позивач вказує, що відповідач не оплатив рахунки, що свідчить про невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язання за Договором щодо здійснення своєчасної плати, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем за період з 01.10.2017 по 30.11.2022 виникла заборгованість у розмірі 341 025, 00 грн, що і стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом.

Сервітутний договір - це договір про встановлення речового права на чуже майно, тобто таким договором передається у користування не річ, а встановлюється право - речове право користування такою річчю.

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 1 ст. 402 ЦК України).

Встановлення сервітуту на підставі договору означає, що сторони висловлюють свою згоду на встановлення права користування чужим майном шляхом погодження умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

За змістом ст. 638 ЦК України, ст. 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч. 4 ст. 180 ГК України).

З наведених норм чинного законодавства, а також з умов договору вбачається, що за своєю правовою природою правочин, що був укладений між сторонами, має зміст сервітуту, який полягає у наданні сервітуарію (відповідачу) права користування будинками на яких розміщене обладнання.

Відповідно до ч. 3 ст. 403 ЦК України особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно зі ст. 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки порушення з боку відповідача господарського зобов`язання в частині повної та своєчасної сплати вартості за користування сервітутом у розмірі 341 025, 00 грн підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростовано, тому у суду наявні підстави для задоволення позовних вимог, однак відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено вимогу про застосування строків позовної давності за період з 01.10.2017 по 30.11.2022.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Згідно зі статтями 257, 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказаний правовий висновок узгоджується з висновком, який сформульовано у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18.

Перебіг позовної давності, відповідно до ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Верховний суд у своїй постанові від 28.11.2018 у справі № 911/926/17 зазначив, що порівняльний аналіз змісту термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обв`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень.

Позивачем до позовної заяви додано розрахунок заборгованості за договором за період з жовтня 2017 по листопад 2022 у загальному розмірі 341 025, 00 грн.

У вказаному розрахунку визначено заборгованість відповідача перед позивачем, а саме: за жовтень 2017 у розмірі 11 073, 00 грн, за лютий 2019 у розмірі 11 073, 00 грн та за травень 2020 - листопад 2022 у загальному розмірі 318 879 грн.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 1 ст. 251 ЦК України). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України). Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (ч. 1 ст. 254 ЦК України).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Із штемпеля Господарського суду міста Києва вбачається, що позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права 23.01.2023, тому з урахуванням приписів ст. 257, ч. 4 ст. 267 ЦК України, позивачу слід відмовити в частині задоволення позову про стягнення з відповідача заборгованості за жовтень 2017, лютий 2019 у розмірі 22 146, 00 грн, оскільки вказана заборгованість знаходиться поза межами строку позовної давності.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 318 879, 00 грн за період з травня 2020 по листопад 2022 включно, господарський суд враховуючи, що вказана заборгованість знаходиться в межах загального строку позовної давності та враховуючи порушення з боку відповідача зобов`язання в частині повної та своєчасної сплати вартості за користування сервітутом у вказаному розмірі, яка підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростована, тому у суду наявні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 318 879, 00 грн.

Щодо доводів відповідача викладених у відзиві на позовну заяву, що у нього у 2020 відпала потреба в користуванні відповідними об`єктами, а тому відповідач звернувся до позивача з повідомленням, у якому повідомив, про дострокове припинення сервітуту та про припинення користування об`єктами розміщення з 01.05.2020, господарський суд зазначає наступне.

Встановлення сервітуту для розміщення обладнання відповідно до умов Договору розпочинається з моменту укладання Договору (п. 2.1. Договору), який набирає чинності з моменту його підписання (п. 9.1. Договору). Умовами п. 9.2. Договору передбачено його щорічну автоматичну пролонгацію на тих же умовах, у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору. Припинення користування об`єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється Актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту зразок якого наведено у Додатку № 3 до Договору (п. 9.3. Договору). Як вбачається з п. 4.1.8 Договору та Додатку № 3 до Договору, підписанню Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту передує демонтаж обладнання в повному обсязі, який здійснюється із складанням відповідного акту в присутності уповноважених представників сторін цього договору та балансоутримувача будинку. Згідно з п. 3.5. Договору нарахування плати починається з дати укладення Договору та припиняється з дня підписання сторонами Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку № 3 до даного Договору.

Крім того, питання дострокового припинення сервітуту внаслідок відмови від нього відповідача було предметом судового розгляду, а саме рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/16077/20 від 12.07.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2021, відмовлено в позові ТОВ «Навігатор-Онлайн» до КП «Київжитлоспецексплуатація» про визнання скасованим та припиненим з 01.05.2020 сервітуту, встановленого договором про встановлення сервітуту № ТМ-11-С/287 від 01.11.2012. Зазначені судові рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 22.12.2021 № 910/16077/20.

У п. 4.17. вказаної постанови Верховного Суду зазначено, що із встановлених судами обставин справи вбачається, що позивач вчиняючи відмову від сервітуту продовжує використовувати чуже майно для задоволення певних потреб, що полягає у знаходженні на об`єкті розміщення телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій позивача.

Також, п. 4.6. постанови Верховного Суду від 22.12.2021 № 910/16077/20 встановлено, що «листом № 062/15/19-1504 від 30.07.2020 відповідач повідомив позивача, що договори про встановлення сервітутів № ТМ-09-М/012 від 01.09.2011, № ТМ-11-С/287 від 01.11.2012, № ТМ-11-С/288 від 01.11.2012, № ТМ-07-С/430 від 15.07.2013 будуть розірвані після демонтажу наявного обладнання сервітуарія в місцях розміщення, вказаних у Додатку № 1 до даних договорів».

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Матеріали даної справи не містять доказів демонтажу наявного обладнання сервітуарія в місцях розміщення, а тому господарський суд вважає безпідставними доводи відповідача про дострокове припинення сервітуту та про припинення користування об`єктами розміщення саме з 01.05.2020.

Щодо інших доводів, викладених у відзиві на позов, вони не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки не спростовують доводів позивача та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Відповідно до п. 81 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 № 129/1033/13-ц, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 4783, 18 грн відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «НАВІГАТОР-ОНЛАЙН» (04116, місто Київ, пров. Тбіліський, будинок 4/10, ідентифікаційний код 25388695) на користь КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА «КИЇВЖИТЛОСПЕЦЕКСПЛУАТАЦІЯ» (01001, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВОЛОДИМИРСЬКА, будинок 51-А, ідентифікаційний код 03366500) заборгованість у розмірі 318 879 (триста вісімнадцять тисяч вісімсот сімдесят дев`ять) грн 00 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 4783 (чотири тисячі сімсот вісімдесят три) грн 18 коп.

3. В іншій частині в задоволені позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Алєєва