Рішення № 110020032, 22.03.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.03.2023Справа № 910/9742/22Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (01011, м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9, код ЄДРПОУ 14305909)

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДНІПРО-торг" (03182, м. Київ, вул. Миру, 19, код ЄДРПОУ 37589371)

2) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 )

про солідарне стягнення 12 856 109,58 грн,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Кожуховська О.Л.

Від відповідача-1: не з`явився

Від відповідача-2: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Райффайзен Банк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДНІПРО-торг" та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 010/150-2/1667 "Кредитування траншами для корпоративних клієнтів" до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 у розмірі 12 856 109,58 грн, з яких 12 000000,00 грн основного боргу та 856 109,58 грн відсотків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 постановлено звернутися до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_1 (паспорт громадянина України, серія та номер НОМЕР_2 , виданий 21.10.2016, видавник: Деснянський РВ ГУДМС України в місті Києві) за формою, наведеною в додатку № 3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ № 207 від 02.03.2016; зобов`язати Відділ обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області надати інформацію про місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 (паспорт громадянина України, серія та номер НОМЕР_2 , виданий 21.10.2016, видавник: Деснянський РВ ГУДМС України в місті Києві).

14.10.2022 через відділ діловодства суду позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якому останній просить суд вжити заходи забезпечення шляхом:

- накладення арешту на майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 (код РНКОПП НОМЕР_1 ), а саме на земельну ділянку площею 0.4361, кадастровий номер 3222083901:01:001:0056; магазин №1 (перша черга) площею 45,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 ; нежитлове приміщення площею 564,9 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 у задоволенні заяви Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" про забезпечення позову відмовлено.

14.11.2022 через відділ діловодства суду засобами поштового зв`язку від Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області надійшла інформація на запит суду стосовно зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 (паспорт громадянина України, серія та номер НОМЕР_2 , виданий 21.10.2016, видавник: Деснянський РВ ГУДМС України в місті Києві), зокрема, повідомлено, що громадянин ОСОБА_1 (паспорт громадянина України, серія та номер НОМЕР_2 , виданий 21.10.2016, видавник: Деснянський РВ ГУДМС України в місті Києві) значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/9742/22 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 14.12.2022.

У засіданні суду 14.12.2022 представник відповідача-2 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з матеріалами справи та надання відзиву на позовну заяву.

Представник позивача заперечень щодо даного клопотання не навів.

Розглянувши дане клопотання, суд на місці ухвалив задовольнити клопотання представника відповідача-2, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

Відповідач-1 участь свого представника у засідання суду 14.12.2022 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 підготовче засідання відкладено на 01.02.2023.

У підготовчому засіданні 01.02.2023 присутнім представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Відповідачі участь своїх представників у засідання суду 01.02.2023 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.03.2023.

08.03.2023 на електронну адресу суду від відповідача-2 подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.03.2023 відкладено розгляд справи на 22.03.2023.

21.03.2023 на електронну адресу суду від відповідача-2 надійшли аналогічні письмові пояснення по справі.

Представник позивача у судовому засіданні 22.03.2023 підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідачі участь своїх представників у засідання суду 22.03.2023 не забезпечили, про дату судового засідання були повідомлені належним чином.

22.03.2023 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

09.12.2014 року між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк» (далі - банк, кредитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ДНІПРО-торг» (далі- позичальник, відповідач -1) було укладено Генеральний договір на здійснення кредитних операцій № 01/01-00-3-0/322.

До зазначеного Генерального договору між сторонами було підписано:

- 23.12.2014 року додаткову угоду № 01/01-00-3-0/322/1 до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 року;

- 20.01.2015 року додаткову угоду № 01/01-00-3-0/322/2 до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 року;

- 18.03.2015 року додаткову угоду № 01/01-00-3-0/322/3 до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 року;

- 10.09.2015 року додаткову угоду № 01/01-00-3-0/322/4 до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 року;

- 20.10.2015 року додаткову угоду № 01/01-00-3-0/322/5 до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 року;

- 23.08.2016 року додаткову угоду № 01/01-00-3-0/322/6 до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 року;

- 16.12.2016 року додаткову угоду № 01/01-00-3-0/322/7 до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 року;

- 24.03.2017 року додаткову угоду № 01/01-00-3-0/322/8 до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 року;

- 15.06.2017 року додаткову угоду № 01/01-00-3-0/322/9 до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 року;

- 16.08.2017 року додаткову угоду № 01/01-00-3-0/322/10 до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 року;

- 01.02.2018 року додаткову угоду № 01/01-00-3-0/322/11 до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 року;

- 16.08.2018 року додаткову угоду № 01/01-00-3-0/322/12 до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 року;

- 05.06.2019 року додаткову угоду № 01/01-00-3-0/322/13 до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 року, якою викладено Генеральний договір в новій редакції;

- 29.04.2020 року додаткову угоду № 01/01-00-3-0/322/14 до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 року;

- 15.04.2021 року додаткову угоду № 01/01-00-3-0/322/15 до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 року.

Відповідно до умов Генерального договору кредитор зобов`язався здійснювати на користь позичальника кредитні операції у межах загального ліміту та сублімітів, передбачених пунктами 1.2., 1.3. Генерального договору, в порядку, визначеному статтею 2 Генерального договору, а позичальник зобов`язався виконати усі обов`язки, що витікають зі змісту Кредитної операції, Генерального договору, умов та договорів, і здійснити повне погашення заборгованості у межах строку кредитної операції.

Додатковою угодою № 01/01-00-3-0/322/15 від 15.04.2021 року до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № № 01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 року були внесені зміни до п. 1.3., відповідно до яких в межах загального ліміту сторони можуть здійснювати фінансування поточної діяльності з сублімітом в розмірі 12 000 000,00 грн у вигляді відновлювального субліміту з можливістю повторного укладання договорів та наступним графіком зменшення субліміту:

- з 15 квітня 2021 по 08 березня 2022 включно - 12 000 000,00 грн;

- з 09 березня 2022 по 08 квітня 2022 включно - 6 000 000,00 грн.

29.04.2020 року між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ДНІПРО-торг» було укладено кредитний договір № 010/150-2/1667 «Кредитування траншами для корпоративних клієнтів» до Генерального договору на здійснення кредитних операцій №01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 року.

15.04.2021 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 010/150-2/1667/1 до кредитного договору № 010/150-2/1667 від 29.04.2020 року «Кредитування траншами для корпоративних клієнтів» до Генерального договору на здійснення кредитних операцій №01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 року (далі - кредитний договір № 010/150-2/1667 від 29.04.2020 року разом з додатковою угодою іменуються Кредитний договір).?

За умовами Кредитного договору кредитор надає позичальнику кредит у формі відновлювального ліміту з видачею кредитних коштів траншами на підставі повідомлення про вибірку кредитних коштів з лімітом кредитної операції (ліміт) 12 000 000,00 гривень, а позичальник зобов`язаний здійснити повне погашення заборгованості не пізніше останнього дня строку дії ліміту (08.04.2022 року) та з урахуванням графіку зменшення ліміту кредитної операції, що є додатком №4 до Кредитного договору, шляхом перерахування суми траншу в дату погашення траншу на рахунки, відкриті на підставі повідомлень про вибірку кредитних коштів (п.п. 1.1., 1.2., 1.12. Кредитного договору).

Відповідно до п. 1.7. Кредитного договору процентна ставка за користування кредитом (траншем) зазначається у повідомленнях та є фіксованою і не може бути змінена кредитором в односторонньому порядку. У випадку неповернення траншу в останній день строку дії траншу, позичальник зобов`язаний сплатити проценти, що нараховуються на залишок основної заборгованості за траншем, що не була сплачена в останній день строку дії траншу, визначеного повідомленням, з дня, наступного за останнім днем строку дії траншу до дня погашення основної заборгованості за траншем. Порядок сплати процентів - щомісячно, не пізніше останнього робочого дня кожного місяця та остаточно в останній день строк дії ліміту (п. 1.10. Кредитного договору).

Крім того, 29.04.2020 з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за Генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 року та кредитним договором № 010/150-2/1667 «Кредитування траншами для корпоративних клієнтів» від 29.04.2020 між АТ "Райффайзен Банк " та громадянином України ОСОБА_1 (далі - поручитель, відповідач-2) було укладено договір поруки №12/150-2/2924 (далі - договір поруки), за яким поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов`язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов договорів, за умовами яких позичальник зобов`язаний повернути кредит у розмірі 12 000 000,00 гривень (кредит) в порядку передбаченому договорами; сплатити проценти за користування кредитом в розмірі, порядку та строки, визначені договорами або у будь-якому розмірі, зміненому відповідно до умов договорів та/або визначеному додатковими договорами/правочинами до Кредитного договору, укладеними після набуття чинності цим договором поруки; сплатити комісії в розмірах, передбачених договорами; сплатити пені, штрафи, передбачені договорами, а також відшкодувати витрати та збитки кредитора, пов`язані з неналежним виконанням позичальником умов договорів.

Відповідно до п. 2.1. договору поруки у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов`язань поручитель та позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники. У випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов`язань в порядку та строки, встановлені договорами, кредитор набуває права вимоги до поручителя щодо сплати заборгованості за порушеними забезпеченими зобов`язаннями.

Згідно з п. 2.2. договору поруки поручитель зобов`язується здійснити виконання порушених забезпечених зобов`язань протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання вимоги від кредитора та в обсязі, зазначеному в такій вимозі. Вимога кредитора є єдиним та достатнім доказом настання підстав для виконання поручителем забезпечених зобов`язань в розмірі, визначеному кредитором у вимозі. Кредитор має право направляти вимоги поручителю будь-яку кількість разів до повного виконання забезпечених зобов`язань.

Повідомленням про вибірку кредитних коштів № 010/150-2/1667/12 від 23.10.2021 позичальник повідомив про намір отримати кредитні кошти (транш) у сумі 6 000 000,00 грн, зі строком траншу - з 23.10.2021 по 08.04.2022, з процентною ставкою за користування траншем у розмірі 12,00% річних.

Також повідомленням про вибірку кредитних коштів № 010/150-2/1667/13 від 23.10.2021 позичальник повідомив про намір отримати кредитні кошти (транш) у сумі 6 000 000,00 грн, зі строком траншу - з 23.10.2021 по 07.03.2022. За користування кредитними коштами встановлено процентну ставку у розмірі 12,00% річних.

Позивач у позовній заяві зазначає, що виконав зобов`язання, передбачені Кредитним договором, і надав позичальнику 23.10.2021 року кредитні кошти в розмірі 6 000 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 1 від 23.10.2021 року та випискою по ОР №206302154616 за період з 23.10.2021 по 22.09.2022; 6 000 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 1 від 23.10.2021 року та випискою по ОР №206302154617 за період з 23.10.2021 по 22.09.2022.

Листом, який було направлено 09.05.2022 року за допомогою системи клієнт-банк, позичальнику строк повернення коштів було подовжено до 31.05.2022 року (включно).

Отже, позивач у позовній заяві зазначає, що відповідачем-1 порушено строки сплати кредиту, зокрема, не погашено 12 000 000,00 грн в строк до 31.05.2022 року, а тому заборгованість відповідача-1 за тілом кредиту станом на дату подачі позовної заяви складає 12 000 000,00 грн.

13.07.2022 року на адресу відповідача-2 позивачем направлена вимога про погашення заборгованості вих. № 188/2/181 від 04.07.2022 року. Зазначена вимога отримана відповідачем-2 - 15.07.2022 року.

Відповідні вимоги відповідачем-1 та відповідачем-2 залишено без розгляду та задоволення.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що позичальником несвоєчасно здійснюється погашення, у зв`язку з цим відповідач-1 та відповідач-2 мають заборгованість за кредитним договором № 010/150-2/1667 "Кредитування траншами для корпоративних клієнтів" до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 у розмірі 12 856 109,58 грн, з яких 12 000000,00 грн основного боргу та 856 109,58 грн відсотків.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу положень ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Судом встановлено, що банк надав позичальнику 23.10.2021 року кредитні кошти в розмірі 6 000 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 1 від 23.10.2021 року та випискою по ОР №206302154616 за період з 23.10.2021 по 22.09.2022; 6 000 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 1 від 23.10.2021 року та випискою по ОР №206302154617 за період з 23.10.2021 по 22.09.2022.

Оскільки банківські виписки є належними та допустимими доказами у справі щодо підтвердження видачі кредитних коштів, позивачем додано до позовної заяви виписку по рахунку щодо надання кредитних коштів відповідачу-1 (відповідна правова позиція викладена у Постанові від 23,09.2019 року у справі № 910/10254/18 Верховного Суду України у складі колегії суддів Касаційного господарського суду та у Постанові від 30.08.2019 року у справі № 353/614/15 Верховного Суду України у складі колегії судців Касаційного цивільного суду).

Таким чином, банк виконав свої зобов`язання, надавши відповідачу-1 кредитні кошти у порядку, сумі, строки та на умовах, передбачених Кредитним договором.

За умовами Кредитного договору кредитор надає позичальнику кредит у формі відновлювального ліміту з видачею кредитних коштів траншами на підставі повідомлення про вибірку кредитних коштів з лімітом кредитної операції (ліміт) 12 000 000,00 гривень, а позичальник зобов`язаний здійснити повне погашення заборгованості не пізніше останнього дня строку дії ліміту (08.04.2022 року) та з урахуванням графіку зменшення ліміту кредитної операції, що є додатком №4 до Кредитного договору, шляхом перерахування суми траншу в дату погашення траншу на рахунки, відкриті на підставі повідомлень про вибірку кредитних коштів (п.п. 1.1., 1.2., 1.12. Кредитного договору).

Разом з тим, судом встановлено, що позивачем листом, який було направлено 09.05.2022 року за допомогою системи клієнт-банк позичальнику строк повернення коштів було подовжено до 31.05.2022 року (включно).

Однак, зазначене боргове зобов`язання позичальником не було виконане у встановлений банком строк, у зв`язку з чим за позичальником обліковується заборгованість по кредиту у розмірі 12 000 000,00 грн.

Дані обставини не заперечуються відповідачами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене, документально доведена заборгованість відповідача-1 перед позивачем за Кредитним договорам складається із заборгованості по поверненню кредитних коштів у розмірі 12 000 000,00 грн.

Разом з тим, відповідно до п. 2.1. договору поруки у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов`язань поручитель та позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники. У випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов`язань в порядку та строки, встановлені договорами, кредитор набуває права вимоги до поручителя щодо сплати заборгованості за порушеними забезпеченими зобов`язаннями.

Згідно з п. 2.2. договору поруки поручитель зобов`язується здійснити виконання порушених забезпечених зобов`язань протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання вимоги від кредитора та в обсязі, зазначеному в такій вимозі. Вимога кредитора є єдиним та достатнім доказом настання підстав для виконання поручителем забезпечених зобов`язань в розмірі, визначеному кредитором у вимозі. Кредитор має право направляти вимоги поручителю будь-яку кількість разів до повного виконання забезпечених зобов`язань.

Судом встановлено, що позивачем 13.07.2022 на адресу поручителя направлена вимога про погашення заборгованості вих. № 188/2/181 від 04.07.2022 року. Докази надсилання містяться в матеріалах справи.

Зазначена вимога отримана відповідачем-2 15.07.2022 року.

Статтею 541 Цивільного кодексу України визначено, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Згідно ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, в яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов`язку в повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Таким чином, при солідарному обов`язку кредиторові надається право за своїм розсудом вимагати виконання зобов`язання в повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного окремо. Пред`явивши вимогу до одного із солідарних боржників і не одержавши задоволення, кредитор має право пред`явити вимогу до іншого солідарного боржника.

Статтею 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

З огляду на вищенаведене, оскільки між позивачем та відповідачем-2 було укладено договір поруки, поручитель зобов`язався відповідати перед банком за зобов`язання позичальника, в разі порушення останнім зобов`язань за договором.

Щодо вимоги Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за відсотками у розмірі 856 109,58 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України до зобов`язань позичальника за кредитним договором належить і сплата процентів.

Статтею 1056-1 Цивільного кодексу України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

При цьому згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пункті 53 постанови від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 з подібними правовідносинами, щодо застосування абзацу 2 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, положення зазначеної норми про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін можуть бути застосовані лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Як зазначалося вище у зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором з додатковими угодами та договорами про внесення змін до нього щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними позивач скористався наданим йому частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України та надіслав на адресу відповідача-2 лист - повідомлення № 188/2/181 від 04.07.2022.

У зазначеному листі - повідомленні позивач вимагав погасити заборгованість у повному обсязі не пізніше 10 банківських днів з дати отримання вимоги.

Суд зазначає, що пред`явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав. При цьому у разі пред`явлення до позичальника вимоги в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється, а кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив подальше кредитування позичальника, змінив строк дії кредитної лінії та термін повернення кредиту.

Відповідно до частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Отже у спірних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічні висновки щодо застосування частини 1 статті 1050 та статі 625 Цивільного кодексу України у їх взаємозв`язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позичальник до отримання листа-вимоги № 188/2/181 від 04.07.2022 (15.07.20222) мав сплачувати відсотки за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору та частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України.

Після ж отримання відповідачем-2 листа-вимоги банку розпочав свій перебіг строк протиправного користування позичальником кредитними грошовими коштами, яке підпадає під дію положень статті 625 Цивільного кодексу України.

При цьому Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено ЦК України новими положеннями, відповідно до яких у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у 30-денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Також установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Таким чином, нарахування процентів за користування кредитними коштами починаючи з 24.02.2022 є такими, що підлягають обов`язковому списанню.

Таким чином, з врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про те, що після спливу визначеного строку кредитування, у позивача відсутні правові підстави для нарахування відсотків за користування кредитними коштами у визначеному договором розмірі. За таких обставин позивач не позбавлений можливості захистити свої права щодо прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання із застосуванням положень ст. 625 ЦК України.

При цьому, відповідно до наданих позивачем розрахунків заборгованості по договору №010/150-2/1667/12 від 23.10.2021 та №010/150-2/1667/13 від 23.10.2021 з 01.06.2022 банком було нараховано 374 794,52 грн із загального розміру 619 397,26 грн.

Перевіривши наданий банком розрахунок заборгованості за відсотками, суд дійшов висновку про його часткову обґрунтованість.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, належно доведеною є заборгованість за простроченими відсотками в розмірі 481 315,06 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині солідарного стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДНІПРО-торг" та ОСОБА_1 за кредитним договором № 010/150-2/1667 "Кредитування траншами для корпоративних клієнтів" до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 у розмірі 12 481 315,06 грн, з яких 12 000000,00 грн основного боргу та 481 315,06 грн відсотків.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідачів в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 24.03.2023 року до 31.03.2023 року включно на лікарняному, суд здійснює процесуальну дію у перший робочий день після виходу з лікарняного - 03.04.2023 року.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДНІПРО-торг" (03182, м. Київ, вул. Миру, 19, код ЄДРПОУ 37589371) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (01011, м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9, код ЄДРПОУ 14305909) заборгованість за кредитом у розмірі 12 000 000 (дванадцять мільйонів) грн 00 коп. та заборгованість за відсотками у розмірі 481 315 (чотириста вісімдесят одна тисяча триста п`ятнадцять) грн 06 коп.

3. У решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДНІПРО-торг" (03182, м. Київ, вул. Миру, 19, код ЄДРПОУ 37589371) на користь Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (01011, м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9, код ЄДРПОУ 14305909) витрати по сплаті судового збору в розмірі 93 609 (дев`яносто три тисячі шістсот дев`ять) грн 86 коп.

5. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (01011, м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9, код ЄДРПОУ 14305909) витрати по сплаті судового збору в розмірі 93 609 (дев`яносто три тисячі шістсот дев`ять) грн 86 коп.

6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Повний текст рішення складено 03.04.2023

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Суддя І.О. Андреїшина