Рішення № 109965742, 31.03.2023, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

31 березня 2023 р. Справа № 120/10015/22

Вінницький окружний адміністративний суд в складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 13 вересня 2019 року № 175 його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 17 вересня 2019 року.

Проте на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , з позивачем не проведено повний розрахунок.

Після звільнення з військової служби позивач звертався до суду за захистом своїх прав щодо нарахування та виплати військовою частиною індексації грошового забезпечення.

Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 120/7841/20-а зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, а іншим рішенням суду від 19 липня 2021 року у справі № 120/14669/21-а відповідача зобов`язано здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, враховуючи базовий місяць для обчислення індексації грошового забезпечення січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

24 листопада 2022 року на виконання вказаних судових рішень військовою частиною НОМЕР_1 виплачено позивачеві кошти в сумі 84444,82 гривень.

Як зазначає позивач далі, 25 листопада 2022 року він звернувся до відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 вересня 2019 року по 24 листопада 2022 року, проте військова частина НОМЕР_1 повідомила про відсутність на те правових підстав.

За таких обставин позивач звернувся з позовною заявою до суду із вимогами визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 вересня 2019 року по 24 листопада 2022 року.

Ухвалою від 05 грудня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою витребувано у військової частини НОМЕР_1 інформацію про середньоденний розмір заробітку ОСОБА_1 у липні 2019 року та в серпні 2019 року, інформацію щодо його грошового забезпечення у липні 2019 року та в серпні 2019 року, а також інформацію про суму виплат та їх складові, які були здійсненні позивачу станом на день його виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , а також докази проведення інших виплат позивачу (в тому числі і на виконання судових рішень), що мало місце після виключення позивача зі списків особового складу військової частини (виплати індексації грошового забезпечення, компенсації за додаткову відпустку, тощо).

30 грудня 2022 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Тому, якщо військовослужбовець при звільненні не забезпечений усіма видами грошового забезпечення, які йому належать, то він має право не надавати згоду на його виключення зі списків особового складу військової частини та далі перебувати на усіх видах забезпечення відповідної військової частини до дня, коли з ним здійснять повний розрахунок. Крім того, відповідач наголошує на тому, що норми статті 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджуються на правовідносини, які виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, що узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини у рішенні Меньшакова проти України. Зокрема відповідач стверджує, що з прийняттям судових рішень статті 116, 117 Кодексу законів про працю України не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що регулюються матеріальними нормами трудового права.

Разом із відзивом на виконання вимог ухвали від 30 грудня 2022 року відповідачем подано витребувану судом інформацію.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 13 вересня 2019 року № 175 (по стройовій частині) ОСОБА_1 з 17 вересня 2019 року виключено зі списків особового складу військової частини та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату м. Вінниці.

Проте на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з позивачем не проведено повний розрахунок, у зв`язку із чим ним ініційовано звернення до суду з позовами.

Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 120/7841/20-а зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.

На виконання судового рішення військовою частиною НОМЕР_1 в жовтні місяці 2021 року виплачено позивачеві грошові кошти в сумі 4503,21 гривень, про що свідчить довідка військової частини НОМЕР_1 від 22 грудня 2022 року вих. № 836.

Іншим рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року, ухваленому за результатами розгляду адміністративної справи № 120/14669/21-а, військову частину НОМЕР_1 зобов`язано здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, враховуючи базовий місяць для обчислення індексації грошового забезпечення січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання цього судового рішення військовою частиною в листопаді місяці 2022 року виплачено позивачеві індексацію грошового забезпечення в сумі 83625,23 гривень з урахуванням базового місяця січень 2008 року, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 22 грудня 2022 року вих. № 836.

Також рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року у справі № 120/14670/21-а зобов`язано військову частину НОМЕР_1 виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 вересня 2019 року по 27 жовтня 2021 року в сумі 8086,50 гривень.

В листопаді місяці 2022 року на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року у справі № 120/14670/21-а військовою частиною НОМЕР_1 виплачено позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 вересня 2019 року по 27 жовтня 2021 року, про що свідчить довідка військової частини НОМЕР_1 від 22 грудня 2022 року вих. № 836.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні гарантоване приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).

При цьому відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.

Так, у статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

При цьому частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Таким чином, з огляду на те, що відповідачем остаточний розрахунок з позивачем проведено 24 листопада 2022 року, що свідчить про проведення повного розрахунку поза межами строку, визначеного статтею 116 КЗпП України, тому, на переконання суду, на відповідача слід покласти відповідальність, що передбачена статтею 117 КЗпП України.

Така ж правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 та ряду інших.

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом із тим, визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить до виплати позивачеві, суд враховує наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх рішеннях доходила висновку, згідно із яким з урахуванням конкретних обставин справи, що мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Зокрема, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду вказала на таке: "З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні".

Судом установлено, що відповідачем при виключенні ОСОБА_1 17 вересня 2019 року із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 не виплачено йому всіх належних сум, адже при розрахунку таких відповідачем позивачеві не було виплачено індексацію грошового забезпечення (в тому числі з урахуванням базового місяця січень 2008 року).

При цьому індексацію грошового забезпечення виплачено позивачеві на виконання судових рішень Вінницького окружного адміністративного суду у справах № 120/7841/20-а та № 120/14669/21-а.

Разом із тим судом також встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року, ухваленого за результатами розгляду адміністративної справи № 120/14670/22, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 вересня 2019 року по 27 жовтня 2021 року в сумі 8086,50 гривень.

За наведених обставин середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 28 жовтня 2021 року (адже судом уже вирішено питання щодо виплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 17 вересня 2019 року по 27 жовтня 2021 року) по 24 листопада 2022 року включно (день виплати грошових коштів на виконання судового рішення від 19 липня 2021 року у справі № 120/14669/21-а).

Аналогічна правова позиція щодо визначення періоду, за який слід стягувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (у разі якщо такий стягувався вже на підставі іншого судового рішення), наведена у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2022 року у справі № 560/16963/21-а.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі Порядок № 100).

Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку № 100 передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 3 Порядку № 100 визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку № 100 йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку № 100, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Водночас на необхідності застосування судом критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19, ряду інших. Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

В даному випадку в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, у зв`язку з чим є підстави вважати, що позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 24 листопада 2022 року, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 жовтня 2021 року по 24 листопада 2022 року, адже, як вже встановлено вище, за період з 17 вересня 2019 року по 27 жовтня 2021 року на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року у справі № 120/14670/21-а відповідач вже виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому для визначення розміру такого заробітку слід застосувати згадувані вище підходи щодо пропорційності визначення розміру середнього заробітку із врахуванням алгоритму розрахунку середнього заробітку, який викладений в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Так, в цьому контексті суд враховує те, що остаточний розрахунок на виконання судового рішення у справі № 120/14669/21-а з позивачем проведено лише 24 листопада 2022 року.

Довідкою-розрахунком військової частини від 22 грудня 2022 року вих. № 837 підтверджується те, що в липні та в серпні 2019 року (два останні календарні місяці служби, що передували виключенню позивача зі списків особового складу військової частини) йому нараховано по 13842,75 гривень за кожен місяць.

З урахуванням приписів пункту 8 Порядку № 100 середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 446,54 гривень (13842,75 гривень + 13842,75 гривень / 62 календарних дні у липні та в серпні 2019 року).

З цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 жовтня 2021 року по 24 листопада 2022 року складає 175490,22 гривень (446,54 гривень * 393 календарних дні).

Застосовуючи механізм розрахунку розміру середнього заробітку, що визначений Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, суд враховує, що згідно з інформацією, що зазначена у довідках військової частини НОМЕР_1 вих. № 836 та № 839 від 22 грудня 2022 року, загальний розмір усіх сум, на які позивач мав право на час його виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку зі звільненням з лав Збройних Сил України, становить 422060,35 гривень (з урахуванням усіх виплат за судовими рішеннями, які нараховано позивачу на картковий рахунок).

Відповідно, частка виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008 року на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року у справі № 120/14669/21-а в сумі 79122,02 гривень (83625,23 - 4503,21 (виплачено на виконання рішення у справі № 120/7841/20-а) становить 18,8 % від загальної суми коштів, належних позивачеві при звільненні (79122,02 гривень х 100% : 422060,35 гривень).

Отже, пропорційний від розміру невиплачених позивачеві сум розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 жовтня 2021 року по 24 листопада 2022 року у цьому випадку становитиме 32992,16 гривень (175490,22 гривень х 18,8 %).

Таким чином, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності за статтею 117 КЗпП України та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, які визначені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, суд, ураховуючи обставини цієї справи та окреслені Верховним Судом критерії, доходить висновку, що розмір відшкодування позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 жовтня 2021 року по 24 листопада 2022 року має визначатися виключно пропорційно від розміру невиплачених належних ОСОБА_1 сум за цей період та становить 32992,16 гривень.

При цьому, на переконання суду, з метою ефективного захисту порушених прав позивача таку суму слід стягнути з відповідача.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в розмірі 992,40 гривень, що підтверджується квитанцією від 26 листопада 2022 року.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на те, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в розмірі 992,40 гривень, а тому на користь позивача слід стягнути 496,20 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Визначаючись з приводу розміру судових витрат, які належить стягнути на користь позивача, суд зважає на те, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 992,40 гривень як за звернення до суду з позовом з однією немайновою вимогою.

А тому, задовольняючи позов частково, суд вважає, що половина від суми сплаченого судового збору і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 жовтня 2021 року по 24 листопада 2022 року включно.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 жовтня 2021 року по 24 листопада 2022 року включно в розмірі 32992 (тридцять дві тисячі дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 16 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 496 (чотириста дев`яносто шість) гривень 20 копійок.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 )

Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 08540799)

Рішення суду в повному обсязі складено 31.03.2023

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович