Рішення № 10995570, 25.08.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 201

РІШЕННЯ

Іменем України

25.08.2010Справа №2-33/3208-2010 за позовом Красноперекопського районного споживчого товариства (96000, м.Красноперекопськ, вул. Гекало, 2)

до фізичної особи-підприємця Бойко Галини Володимирівни (96000, м.Красноперекопськ, вул. Менделеєва, 78)

про стягнення 24899,93 грн.

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники:

Позивача: Моісєєва Надія Борисівна, представник, довіреність від 31.05.2010 р. № 235, Красноперекопське районне споживче товариство.

Відповідача: Катаєва Маргарита Василівна, представник, довіреність від 05.07.2010 р. № 1279, фізична особа-підприємець Бойко Галина Володимирівна.

Суть спору: Красноперекопське районне споживче товариство звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідача, фізичної особи-підприємця Бойко Галини Володимирівни та просить стягнути 24899.93 грн., у тому числі 20732.00 грн. заборгованості за договором оренди, 1392.88 грн. інфляційних витрат, 2421.72 грн. пені та 353.00 грн. 3% річних.

Свої вимоги позивач обґрунтовує невиконанням відповідачем зобов’язань за договором оренди нерухомого майна від 01 червня 2009 року в частині внесення орендної плати та посилається на статті 509, 510, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України та статтю 193 Господарського кодексу України.

Відповідач у судовому засіданні 25 серпня 2010 року надав відзив на позов, в якому він визнав позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 20732.00 грн., а також просив, на підставі пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, зменшити розмір неустойки, що підлягає стягненню (а.с.74).

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні представникам сторін роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням сторін, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пояснення та клопотання по справі надавалися ними російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

           встановив:

01 червня 2009 року між Красноперекопським районним споживчим товариством (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Бойко Галиною Володимирівною (орендар) укладений договір оренди нежитлового приміщення № 22-19-09 (а.с. 11-14).

Відповідно до розділу 1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування за плату нерухоме майно – частину магазину № 3, розташованого у м. Красноперекопськ по вул. Гекало, 22/2, площею 120 кв.м.

Пунктом 2.1 договору визначено, що об’єкт оренди оціночною вартістю 200000.00 грн. передається орендатору та приймається від останнього у стані, відповідному умовам договору, за актом прийому-передачі, що є невід’ємною частиною договору.

Орендна плата за договором є договірною та встановлюється в сумі 6000.00 грн. та щоквартально перерозраховується орендарем на індекс інфляції. У разі несплати орендної плати, наступають наслідки передбачені пунктами 6.1-6.3 договору. Розмір орендної плати змінюється негайно за вимогою орендодавця, якщо виникли зміни в податковому законодавстві, оплаті праці, оплаті електроенергії, комунальних платежів та інших витрат. Про вказані зміни орендодавець зобов’язаний повідомити орендаря за один місяць до введення нового розміру орендної плати. (пункт 4.1 договору).

Пунктом 3.3.15 договору орендар взяв на себе зобов’язання своєчасно не пізніше 05 числа поточного місяця та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

В пункті 5.1 договору визначений строк дії договору - з 01 червня 2009 року по 01 червня 2010 року, а в частині зобов’язань по розрахункам, якщо вони не виконані орендарем та заподіяним збиткам орендодавцю – до повного проведення розрахунків та погашення збитків.

01 червня 2009 року сторонами підписаний акт прийому-передачі вказаного в пункті 1.1 договору майна (а.с. 15).

30 квітня 2010 року сторонами підписана додаткова угода до договору оренди № 22-19-09, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди пункту 5.1 договору викласти в наступній редакції - строк дії договору встановлюється з 01 червня 2009 року по 01 травня 2010 року включно (а.с. 16).

25 вересня 2009 року правління Красноперекопського районного споживчого товариства, своєю постановою № ПР.9 п 5 змінило орендну ставку в сторону зменшення з 01 жовтня 2009 року для орендарів, яки займають площу 100 та більш кв.м., у розмірі 45.00 грн. за 1 кв.м.

У зв’язку з тим, що відповідач не в повному обсязі та несвоєчасно сплачував орендну плату, 19 вересня 2009 року позивач звернувся до відповідача з вимогою погасити заборгованість, яка станом на 17 вересня 2009 року склала 12500.00 грн. (а.с.22).

06 жовтня 2009 року позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою погасити заборгованість, яка станом на 06 жовтня 2009 року склала 16600.00 грн. (а.с. 21).

24 грудня 2009 року позивач знов звернувся до відповідача з претензією, в якій просив погасити заборгованість по орендній платі, а також пеню (а.с. 19).

Відповідно до розрахунку наданому позивачем, заборгованість відповідача станом на 31 травня 2010 року складає 20732.00 грн. (а.с. 10).

Однак, вимоги позивача щодо погашення заборгованості з орендної плати відповідачем виконані не були, що і з’явилося підставою для звернення Красноперекопського районного споживчого товариства до господарського суду АР Крим із даною позовною заявою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Оскільки спірні правовідносини виниклі з договору оренди нерухомого майна, що знаходиться в державній власності, вони регулюються положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України та статтею 283 Господарського кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини 2 статті 762 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 285 Господарського кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 5 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Аналогічні умови передбачені пунктами 3.3.15 договору оренди від 01 червня 2009 року № 22-19-09, згідно з яким, відповідач взяв на себе зобов’язання своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату не пізніше 05 числа поточного місяця.

Договір оренди за своєю суттю є платним договором та з його змісту випливає обов’язок орендаря вносити орендну плату. Також необхідно враховувати, що розмір орендної плати був встановлений договором, додатковою угодою від 25 вересня 2009 року був зменшений за згодою сторін, що свідчить про обізнаність відповідача про наявність у нього обов’язку здійснювати орендну плату за спірним договором оренди.

Звернувшись з позовом, позивач просив стягнути з відповідача 20732.00 грн. заборгованості з орендної плати, що виникла станом на травень 2010 року, про що свідчить акт звірення взаєморозрахунків (а.с. 76).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на вимогу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем у якості доказів, які свідчать про відсутність у нього заборгованості з орендної плати за спірним договором, були надані фіскальні чеки, накладні та квитанції, копії яких були долучені до матеріалів справи (а.с. 54-65).

Однак, суд критично розглянув надані докази, оригінали яких були оглянути в судовому засіданні, оскільки як копії так і оригінали чеків є нерозбірливими, сплачені до «кафе-бару «Спокуса», яке не є стороною у даній справі, з них не вбачається за який місяць та за яким договором сплачувалася орендна плата.

Крім того, на зворотному боці фіскальних чеків містяться відмітки про прийняття орендної плати від Бойко М.П., тоді як стороною у даній справі є Бойко Г.В.

Квитанції (а.с. 59) також видані Бойко М.П. та не містять посилань на спірний договір.

Також відповідачем були надані накладні (а.с. 64-65). При цьому він пояснив, що на підставі цих накладних позивачу був переданий товар, вартість якого Бойко Т.В. просила зарахувати до орендної плати за спірним договором. Однак, доказів такого зарахування або наявності згоди позивача на це, суду надано не було.

Відповідно до частин 1,2 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Господарський суд, відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Таким чином, суд вважає доводи відповідача про відсутність у нього заборгованості з орендної плати недоведеними.

Одночасно, в судовому засіданні відповідачем була надана квитанція від 20 серпня 2010 року, відповідно до якої ним оплачено 1000.00 грн. по орендній платі (а.с. 45-46).

Судом оглянутий оригінал квитанції. Представник позивача пояснив, що вказаний платіж дійсно був проведений та не заперечував проти припинення провадження в цієї частині.

Таким чином, в позові в частині стягнення заборгованості в сумі 1000.00 грн. провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частині 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з відсутністю предмета спору.

Доказів оплати решті частині суми боргу відповідачем суду не представлено, а напроти було подано заяву про визнання позовних вимог (а.с. 74), у зв’язку з чим, позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 19732.00 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 2421.72 грн. пені за період 06 вересня 2009 року по 31 травня 2010 року.

Відповідно до пункту 4.5 спірного договору, при прострочені оплати, передбаченої даним договором платежів, орендар оплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Судом перевірений розрахунок пені, наданий позивачем (а.с. 8), який проведений вірно.

Одночасно, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру пені на підставі пункту 3 частині 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Вищий Арбітражний суд України в своїх роз’ясненнях від 22 квітня 1994 року № 02-5/293 вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При вирішенні даного питання судом було прийнято до уваги, що відповідачем були надані докази, які свідчать про виконання ним свого обов’язку в частині внесення орендної плати, однак, з огляду на вищенаведені підставі, вони не були визнані судом належними та допустимими доказами у справі. У зв’язку з чим, суд вважає можливим задовольнити клопотання відповідача та зменшити розмір пені до 1000.00 грн.

Одночасно, позивач просив стягнути з відповідача 1392.88 грн. інфляційних витрат та 353.33 грн. 3% річних.

Згідно з статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірений розрахунок 3% річних, який за період з вересня 2009 року по травень 2010 року складає 353.33 грн. (а.с. 9), а також інфляційних витрат, нарахованих на суму заборгованості за такий же період – 1392.88 грн. (а.с.7). Розрахунок проведений вірно, у зв’язку з чим, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки частина заборгованості відповідачем сплачена після звернення позивача із даним позовом до суду, витрати по оплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу покладаються на відповідача в повному обсязі, відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з фізичної особи-підприємця Бойко Галини Володимирівни (м. Красноперекопськ, вул. Менделєєва, 78, ІПН 2828113923) на користь Красноперекопського районного споживчого товариства (м. Красноперекопськ, вул. Гекало, 2, р\р 26006177797 «Райффайзен Банк «Аваль», м. Київ, МФО 380805, ІПН 017575401074, ЗКПО 01757544) 19732.00 грн. заборгованості з орендної платі, 1392.88 грн. інфляційних витрат, 1000.00 грн. пені, 353.33 грн. 3% річних, 250.00 грн. державного мита та 236.00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині стягнення з фізичної особи-підприємця Бойко Галини Володимирівни заборгованості з орендної плати в сумі 1000.00 грн. провадження у справі припинити на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

4.          В частині вимог про стягнення з фізичної особи-підприємця Бойко Галини Володимирівни 1421.72 грн. пені – відмовити.

5.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено

30 серпня 2010 року.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Радвановська Ю.А.