Рішення № 109932036, 21.03.2023, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2233/22

За позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд.1, код ЄДРПОУ - 26302595, електронна адреса: General_dks@omr.gov.ua)

До відповідача: Громадської організації «Одеське товариство пенсіонерів» (65012, м. Одеса, вул. Базарна, буд.29, код ЄДРПОУ - 20986894, електронна адреса: ooo.oop.odessa@gmail.com)

про стягнення

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Богомолова В.С.

Представники:

Від позивача: Вакаренко І.В. - в порядку самопредставництва, Добров Р.М. - в порядку самопредставництва;

Від відповідача: Макаров К.А. - в порядку самопредставництва; Матковський Ю.І. - в порядку самопредставництва.

В засіданні брали участь:

Від позивача: Вакаренко І.В. - в порядку самопредставництва;

Від відповідача: Матковський Ю.І. - в порядку самопредставництва.

СУТЬ СПОРУ: Позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради, звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Громадської організації (далі- ГО) «Одеське товариство пенсіонерів» про стягнення неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 76 006 грн 46 коп.

Ухвалою суду від 13.09.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/2233/22, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 04.10.2022р. Ухвалою суду від 04.10.2022р. відкладено судове засідання на 25.10.2022р. Протокольною ухвалою від 25.10.2022р. відкладено судове засідання на 01.11.2022р.

Ухвалою суду від 01.11.2022р. відмовлено ГО «Одеське товариство пенсіонерів» у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Протокольною ухвалою від 01.11.2022р. здійснено перехід до загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 17.11.2022р. Ухвалою суду від 17.11.202р. відкладено підготовче засідання на 08.12.2022р. Ухвалою суду від 08.12.2022р. відкладено підготовче засідання на 10.01.2023р. Протокольною ухвалою від 10.01.2023р. відкладено підготовче засідання на 26.01.2023р. Ухвалою суду від 26.01.2023р. відкладено підготовче засідання на 14.02.2023р. Ухвалою суду від 14.02.2023р. закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд справи по суті на 14.03.2023р.Протокольною ухвалою від 14.03.2023р. відкладено розгляд справи на 21.03.2023р.

Позивач позовну заяву підтримує, наполягає на її задоволенні з підстав, викладених у позовній заяві, поясненнях, що надійшли до суду 01.11.2022р.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 25.10.2022р., запереченнях, що надійшли до суду 09.01.2023р.

Позивач у справі - Департамент комунальної власності Одеської міської ради зазначив, що 22.03.2002р. між Представництвом по управлінню комунальною власністю, правонаступником якого є Департаментом (Орендодавець) та ГО «Одеське товариство пенсіонерів» (Орендар) був укладений Договір №17/7 оренди нежилого приміщення, згідно якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 138,9 кв.м, що розташоване за адресою: м.Одеса, вул. Базарна, 29, строком до 22.03.2005р.

Як зазначає позивач, сторонами неодноразово вносилися зміни та доповнення до Договору №17/7, зокрема, щодо розміру площі об`єкта оренди (зменшено до 108,2 кв.м), розміру орендної плати та строку дії Договору.

Так, додатковим договором №17 від 11.03.2020р. продовжено строк дії Договору на 1 рік, а саме з 01.01.2020р. до 31.12.2020р.; на підставі рішення Одеської міської ради від 06.03.2020р. №5697-УІІ «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 1.12.2019р. №5520-УІІ «Про встановлення розміру орендної плати громадським та благодійним організаціям на 2020 рік» з 01.01.2020р. по 31.12.2020р. ГО «Одеське товариство пенсіонерів» встановлено орендну плату у розмірі 1 грн 20 коп. на рік (з ПДВ). З 01.01.2021р. орендна плата становить 2 934 грн 65 коп. в місяць без ПДВ.

Таким чином, позивач вважає, що Договір оренди №17/7 припинив свою дію 31.12.2020р. у зв`язку із закінченням терміну його дії.

Позивач зазначає, що відповідно до п.4.7 Договору після закінчення строку дії договору оренди чи у випадку його дострокового розірвання Орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати обєкта оренди.

26 жовтня 2021р. сторонами був підписаний Акт прийому-передачі нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 108,2 кв.м, що розташоване за адресою: м.Одеса, вул. Базарна, 29, згідно якого об`єкт оренди повернуто Орендодавцеві.

Таким чином, позивач вважає, що Орендар допустив порушення умов Договору, а також положень ст.ст.11, 509, 526 Цивільного кодексу України та ст.ст.174, 193 Господарського кодексу України, адже не повернув об`єкт оренди у встановлений у Договорі строк та продовжував користуватися ним до 26.10.2021р.

Позивач зазначає, що відповідно до ч.1 ст.27 закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача оплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Департамент зазначив, що на підставі зазначеної норми законодавства відповідачу нараховано неустойку за період з 01.01.2021р. по 26.10.2021р., розмір якої становить 76 006 грн 46 коп., та яку позивач просить суд стягнути з ГО «Одеське товариство пенсіонерів».

Посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, що є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання умов Договору, позивач вважає безпідставним, адже предметом позову є стягнення неустойки за період з 31.12.2020р. до 26.10.2021, коли форс-мажорних обставин, про які йде мова у листі Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1, ще не існувало.

Посилання відповідача на не підписання ним додаткового договору №17 позивач також вважає безпідставним, адже, Департаментом надавався на огляд суду оригінал зазначеного додаткового договору та відповідачем не надано доказів на підтвердження факту підписання цього додаткового договору особою іншою, ніж та, що його підписала.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що у зв`язку із введенням у країні воєнного стану та керуючись положеннями ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання звільняється від відповідальності за таке порушення, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

З урахуванням зазначеного, відповідач вважає, що особа звільняється від сплати штрафних санкцій за несвоєчасну сплату орендної плати та від відшкодування збитків за договором у зв`язку із форс-мажорними обставинами.

Крім того, у розділі 6 Договору оренди №17/7 встановлено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за Договором, якщо це невиконання було наслідком форс-мажорних обставин, за умови повідомлення стороною, для якої створилася неможливість виконання зобов`язань за договором, протилежну сторону у триденний термін.

Також відповідач зазначив, що ГО «Одеське товариство пенсіонерів» не підписувався додатковий договір №17, тому посилання позивача на закінчення строку дії Договору, визначеного у цьому додатковому договорі відповідач вважає припущенням.

ГО «Одеське товариство пенсіонерів» також зазначає, що акт прийому-передачі об`єкта оренди від 26.10.2021р. був підписаний ним помилково і відповідач станом на даний час користується підвальним приміщенням, що розташоване за адресою: м.Одеса, вул. Базарна, 29

При цьому, у запереченнях на пояснення позивача, відповідач зазначає, що 10.03.2021р. він звернувся до Департаменту з заявою (реєстр.№01-14/1917) про звільнення орендованих приміщень та складання акта приймання-передачі, але отримав відмову, у зв`язку із чим ніс тягар по утриманню об`єкта оренди.

Відповідач також зауважив, що орендоване ним приміщення не є власністю територіальної громади м.Одеса, адже, згідно листа Департаменту від 25.06.2021р. за №01-13/2842 відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна відсутня реєстрація права комунальної власності на нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 108,2 кв.м, за адресою: м.Одеса, вул. Базарна, 29за територіальною громадою м.Одеси.

Відповідач звернув увагу суду на те, що з початку війни між ГО «Одеське товариство пенсіонерів» та Одеською міською радою виникла тісна співпраця у наданні допомоги тимчасово переміщеним особам, у зв`язку із чим відповідачем у орендованих приміщеннях було облаштовано транзитний центр соціальної допомоги для біженців та переселенців з окупованих територій. Питань щодо заборгованості, стягнення неустойки, будь-яких інших платежів між Одеською міською радою та ГО «Одеське товариство пенсіонерів» не виникало.

Розглянув матеріали справи, виходячи з пояснень представників сторін, суд встановив, що починаючи з 2002р., на підставі Договору №17/7 оренди нежитлового приміщення від 22.03.2002р., укладеного з Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, правонаступником якого є Департамент комунальної власності Одеської міської ради (Орендодавець) ГО «Одеське товариство пенсіонерів» була Орендарем нежитлових приміщень підвалу, спочатку площею 139,8 кв.м, а потім 108,2 кв.м, що розташовані за адресою: м.Одеса, вул.Базарна,29.

За приписами ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, виходячи з зазначених положень законодавства, правовідносини, що виникли між сторонами за Договором оренди №17/7 від 27.07.2016р., були орендними.

Відповідно до положень ст.761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

За приписами ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, що була чинною станом на дату укладання Договору) орендодавцями є, зокрема, органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

В ході судового засідання представник відповідача повідомив суд про наявність листа Департаменту від 25.06.2021р. за №01-13/2842, у якому ГО «Одеське товариство пенсіонерів» повідомлено про те, що відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна відсутня реєстрація права комунальної власності на нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 108,2 кв.м, за адресою: м.Одеса, вул. Базарна, 29 за територіальною громадою м.Одеси.

Враховуючи відсутність заперечень позивача з цього приводу та не надання доказів на спростування, судом отримано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна - нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 108,2 кв.м, за адресою: м.Одеса, вул. Базарна, 29, та встановлено, що дійсно відсутня реєстрація права комунальної власності на зазначений об`єкт нерухомості.

Таким чином, у зв`язку із ненаданням Департаментом комунальної власності Одеської міської ради доказів на підтвердження права комунальної власності територіальної громади м.Одеса на нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 108,2 кв.м, за адресою: м.Одеса, вул.Базарна, 29, судом було встановлено відсутність у Департаменту повноважень на передачу зазначеного приміщення в оренду.

Згідно ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

При цьому, із змісту ст.16 Цивільного кодексу України та завдання господарського судочинства, викладеного у ч.1 ст.2 ГПК України, випливає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує: 1) чи існує у позивача право або законний інтерес; 2) чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; 3) чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

В іншому випадку у позові слід відмовити.

Враховуючи викладене, виходячи з матеріалів справи, суд вважає, що права Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, як органу, уповноваженого територіальної громадою м.Одеси в особі Одеської міської ради на укладання договорів оренди щодо нерухомого майна, яке є комунальною власністю, не порушено, адже об`єкт нерухомості, за неповернення якого позивачем нараховано неустойку, не є об`єктом права комунальної власності.

Відповідно до положень ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У ч.3 ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч.4 зазначеної статті Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019р. № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

При винесені даного рішення суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Таким чином, враховуючи все викладене вище, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради у повному обсязі.

Крім того, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача відповідно до ст.129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Громадської організації «Одеське товариство пенсіонерів» про стягнення неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 76 006 грн 46 коп. - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Повний текст рішення складено 31 березня 2023 р.

Суддя Н.В. Рога