Рішення № 109902597, 30.03.2023, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/1124/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2023 року місто Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рожко Ю.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Шелепінського О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за адміністративним позовом

позивач ОСОБА_1

(РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ),

представник позивача адвокат Шелепінський Орест Михайлович

(79000, м. Львів, а/с 15)

до

відповідач Головне управління Національної поліції у Львівській області

(79000, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3, ЄДРПОУ: 40108833)

про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

встановив:

Позиції сторінта учасниківсправи,заяви,клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Адвокат Шелепінський Орест Михайлович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього транспорту серії ЕАС №6513877 від 07.02.2023 року, а справу про адміністративне правопорушення закрити. Також представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на сплату судового збору та професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позову покликається на те, що 07 лютого 2023 року у період з 18 год 15 хв по 18 год 18 хв водієм транспортного засобу MERCEDES BENZ GLE, д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , здійснено користування майданчиком для безоплатного паркування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Так, зупинившись на майданчику для паркування, ОСОБА_1 з 18 год 15 хв по 18 год 18 хв перебувала у автомобілі, не виходивши з нього, адже очікувала на пасажира. О 18 год 18 хв до ОСОБА_1 підійшов співробітник поліції - старший інспектор Тимань О.Я., який повідомив, що позивач вчинила правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 122 КУпАП, адже здійснила зупинку на місці, що призначене для паркування осіб з інвалідністю. Не вислухавши заперечень та аргументів ОСОБА_1 , старший інспектор Тимань О.Я. виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього транспорту серії ЕАС №6513877 від 07.02.2023 року.

Представник позивача стверджує, що ОСОБА_1 перебувала в автомобілі на вказаному місці менше 5 хвилин, нікуди з нього не виходила, жодних перешкод для паркування особам з інвалідністю не створювала. Більше того, зупинка автомобіля була здійснена з увімкненими аварійними сигналами, що передбачало попередження інших учасників руху про тимчасовість такої зупинки.

Також, зазначає, що на фото з місця вчинення правопорушення, які додаються до позовної заяви, не відображено наявності спеціальної горизонтальної розмітки на паркомісці. Стверджує, що відсутність такої розмітки свідчить про те, що дане паркувальне місце не є спеціально призначеним для паркування особам з інвалідністю, а тому особи, які здійснили зупинку на цьому місці, не можуть притягатися до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 122 КУпАП.

Крім цього, вказує, що табличку 7.17 "Особи з інвалідністю" встановлено з порушенням нормативних вимог, а саме табличка встановлена не паралельно дорозі, а повернута під кутом, що ускладнює її огляд водіям, які рухаються по дорозі паралельно цього паркування, де знак встановлено, що є порушенням п. 10.1.1 ДСТУ 4100-2002 "ЗНАКИ ДОРОЖНІ Загальні технічні умови. Правила застосування".

Таким чином, представник позивача вважає, що працівником поліції належним чином не був встановлений факт даного правопорушення.

На підставі наведеного, просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 24.02.2023 року відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами встановленими статтею 286 КАС України.

Позивач та її представник в судовому засіданні, кожен окремо, позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач (уповноважений представник) в судове засідання повторно не з`явився, відзив до суду не надходив. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Неявка відповідача, який є суб`єктом владних повноважень, відповідно до вимогст. 205 КАС України,не є перешкодою для розгляду справи, а тому суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідачів.

Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

За наведених обставин, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та враховуючи, що відповідач (уповноважений представник) не з`явився у судове засідання, обізнаний про наявність даного адміністративного позову в провадженні суду, а також повідомлявся про місце, час, дату розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи, суд вважає можливим провести розгляд справи у його відсутності.

При цьому, суд також виходить з того, що Законом України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено наступне.

Стаття 10.Неприпустимість припинення повноважень органів державної влади, інших державних органів в умовах воєнного стану

1. У період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а такожсудів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

Стаття 12-2. Діяльність судів, органів та установ системи право суддя в умовах воєнного стану

1. В умовах правового режиму воєнного станусуди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначеніКонституцією Українита законами України.

2. Повноваженнясудів, органів та установ системи правосуддя, передбаченіКонституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Стаття 26.Правосуддя в умовах воєнного стану

1. Правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лишесудами. На цій території діютьсуди, створені відповідно доКонституції України.

2. Скорочення чи прискорення будь-яких формсудочинства забороняється.

3. У разі неможливості здійснювати правосуддясудами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудністьсудових справ, що розглядаються в цихсудах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходженнясудів.

4. Створення надзвичайних та особливихсудів не допускається.

Наведені положення покладають на суд обов`язок продовжувати здійснювати правосуддя в умовах введення воєнного стану, за наявності такої можливості та встановлюють те, що повноваженнясудів, органів та установ системи правосуддя, передбаченіКонституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. При цьому, скорочення чи прискорення будь-яких формсудочинства прямо забороняється Законом.

Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування.

Судом встановлено, що постановою інспектора відділу поліції №3 (м. Пустомити) Львівського районного управління поліції № 2 ГУ НП у Львівській області старшого лейтенанта поліції Тиманя Олега Ярославовича від 07.02.2023 серії ЕАС № 6513877 ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1020 грн.

Згідно даної постанови, 07.02.2023 о 18.18 год водій ОСОБА_1 здійснила зупинку транспортного засобу на місці, що позначене дорожнім знаком 5.42.1 «Місце для стоянки» з додатковою табличкою 7.17 «Особи з інвалідністю», при цьому не мала при собі документів, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів, чим порушила п. 8.4.е. ПДР, чим скоїла адміністративне правопорушення передбачене частиною 6 статті 122 КУпАП.

Відповідно доч.6ст.122КУпАП,зупинка чистоянка транспортнихзасобів намісцях,що позначенівідповідними дорожнімизнаками абодорожньою розміткою,на якихдозволено зупинкучи стоянкулише транспортнихзасобів,якими керуютьводії зінвалідністю абоводії,які перевозятьосіб зінвалідністю (крімвипадків вимушеноїстоянки),а таксамо створенняперешкод водіямз інвалідністюабо водіям,які перевозятьосіб зінвалідністю,у зупинцічи стоянцікерованих нимитранспортних засобів,неправомірне використанняна транспортномузасобі розпізнавальногознака "Водійз інвалідністю"- тягнуть за собою накладення штрафу від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно Правил дорожнього руху, зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо).

Представник позивача стверджує, що ОСОБА_1 зупинилась автомобілем на майданчику для паркування з 18 год 15 хв по 18 год 18 хв, не виходивши з нього, адже очікувала пасажира.

Відповідно до п. 15.9 ПДР, зупинка забороняється:

а) на залізничних переїздах;

б) на трамвайних коліях (крім випадків, обумовленихпунктом 15.8цих Правил);

в) на естакадах, мостах, шляхопроводах і під ними, а також у тунелях;

г) на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі;

ґ) на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга;

д) у місцях, де відстань між суцільною лінією розмітки, розділювальною смугою чи протилежним краєм проїзної частини і транспортним засобом, що зупинився, менше 3 м;

е) ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає - ближче 30 м від дорожнього знака такої зупинки з обох боків;

є) ближче 10 м від позначеного місця виконання дорожніх робіт і в зоні їх виконання, де це створить перешкоди технологічним транспортним засобам, що працюють;

ж) у місцях, де буде неможливим зустрічний роз`їзд або об`їзд транспортного засобу, що зупинився;

з) у місцях, де транспортний засіб закриває від інших водіїв сигнали світлофора або дорожні знаки;

и) ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.

Таким чином, вищевказаний перелік не містить заборони на здійснення тимчасової зупинки на місцях, призначених для паркування автомобілів для осіб з інвалідністю.

Відповідно до ст. 245 Кодексу України про адміністративне правопорушення, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Водночас, стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Згідно ст. 251 КУпАП,доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Позивач стверджує, що адміністративне правопорушення, яке передбачене ч. 6 ст. 122 КУпАП вона не вчиняла. Вказує, що зупинилась автомобілем на майданчику для паркування з 18 год 15 хв по 18 год 18 хв, тобто на період менше 5 хвилин, не виходивши з нього, адже очікувала пасажира.

В свою чергу відповідачем вищевказані доводи позивача жодними доказами не спростовані.

Крім цього, відповідачем жодними доказами не спростовані доводи позивача щодо відсутності спеціальної горизонтальної розмітки на паркомісці, а також щодо неналежного розміщення Таблички до дорожнього знака 7.17 «Особи з інвалідністю».

Матеріали справи не містять жодних доказів з приводу того, що ОСОБА_1 порушено п. 8.4.е ПДР, як про це вказано в оскаржуваній постанові, чим вчинено адміністративне правопорушення передбачене частиною 6 статті 122 КУпАП, окрім самої постанови.

Відповідно до позиції викладеної Верховним Судом у постанові від 26.04.2018 року у справі №338/1/17: «Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.»

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 24 своєї постанови № 14 від 23.12.2005 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КпАП України. У ній зокрема потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Однак, слід відзначити, що в оскаржуваній постанові відсутні посилання на докази на підставі яких, встановлено те, що ОСОБА_1 порушено Правила дорожнього руху.

Таких доказів не надано суду і в ході судового провадження, після звернення позивача до суду.

В цьому контексті слід відзначити, що відносно спрощений порядок провадження у даній категорії справ, на відміну від, наприклад, справ які передаються на розгляд до суду, не звільняє орган уповноважений на прийняття рішення у справі дотриматись вимог закону щодо змісту прийнятого рішення, а також отримання у встановлений законом спосіб доказів які встановлюють факт вчинення правопорушення.

Належна вмотивованість процесуального рішення забезпечує дотримання принципу верховенства права, об`єктивності під час з`ясування обставин справи (оцінки доводів учасника провадження), дотримання основоположних прав та інтересів людини та громадянина під час провадження. В свою чергу, недотримання наведеної вимоги щодо наведення належних та достатніх мотивів у процесуальному рішенні може призвести до недотримання загальних засад адміністративного законодавства.

За змістом статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Статтями 10, 11 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до ч. 1ст. 72 КАС України,доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до п. 24 постанови ПВС України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим статтями283,284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно зазначити докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Представник відповідача, у свою чергу, в судове засідання не з`явився, належних та допустимих доказів які ставлять під сумнів доводи позивача не подав, таким чином покладений на нього обов`язок щодо доказування суду правомірності своїх дій та рішень не виконав і не спростував доводи позивача.

Враховуючи те, що позивач заперечує факт вчинення адміністративного правопорушення, а відповідач не подав суду жодних доказів на спростування цих його тверджень і мотивів позовної заяви, суд вважає, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАС №6513877 від 07.02.2023 року винесена працівником поліції без додержання вимог законності, а відтак підлягає скасуванню.

Відповідно дост.280КУпАП,орган (посадоваособа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

За правилами ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Зважаючи на те, що в ході розгляду справи встановлено відсутність складу вищенаведеного адміністративного правопорушення в діях позивача, зокрема відсутні належні та допустимі докази на підтвердження такого факту, суд приходить до висновку, що зазначена постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закриттю.

Згідно ч. 1ст. 139 КАС України,при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням наведеного сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з суб`єкта владних повноважень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області.

В позовній заяві представник позивача просить стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2080 гривень, однак до закінчення розгляду справи, суду не подано доказів на обґрунтування понесення зазначених витрат.

Таким чином, суд під час ухвалення даного рішення не вирішує питання щодо стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу. При цьому, суд звертає увагу позивача на можливості подати докази понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення даного рішення суду, у відповідності до ч. 7 ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 241-246,286 КАС України,суд,

ухвалив:

Позов задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАС № 6513877 від 07.02.2023 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 122 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору в розмірі 536 гривень 80 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня складення судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1

(РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

представник позивача адвокат Шелепінський Орест Михайлович

(79000, м. Львів, а/с 15);

відповідач Головне управління Національної поліції у Львівській області

(79000, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3, ЄДРПОУ: 40108833).

Повний текст судового рішення складений 30.03.2023 року.

Головуючий суддя В.В. Стрельбицький