Постанова № 10986906, 11.06.2010, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а-2132/10/1070 (2а-10945/09/1070)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2010 року м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Спиридонової В.О.,

за участю секретаря судового засідання Тандира Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Закритого акціонерного товариства «Фоззі» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

15 грудня 2009 року ЗАТ «Фоззі» (далі позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом та з урахуванням уточнення позовних вимог просило скасувати податкове повідомлення-рішення № 0014421530/0 від 18.08.2009 року, видане ДПІ у Голосіївському районі м. Києва (далі відповідач, Інспекція), яким визначено податкове зобовязання з земельного податку на суму 211931,88 грн. та штрафних санкцій на суму 10596,59 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення винесене на підставі Акту камеральної перевірки № 715/15-30/25294089 від 29.07.2009 року, який складений з порушенням вимог Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, Акт та спірне податкове повідомленні-рішення не направлені на юридичну адресу позивача, а також неправомірного визначення суми плати за землю у розмірі 3 % на підставі рішення Київської міської ради від 25.12.2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві».

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд адміністративний позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив в задоволенні позову відмовити з підстав викладених у письмових запереченнях, посилаючись, зокрема, на ст. 125, 126 Земельного кодексу України щодо підстав виникнення права власності та постійного користування та документів, що посвідчують таке право.

Вислухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.07.2009 року Інспекція провела камеральну перевірку ЗАТ «Фоззі» з питання сплати земельного податку, про що було складено Акт про результати камеральної перевірки податкової декларації (розрахунку) № 715/15-30/25294089.

На підставі зазначеного акта, 18 серпня 2009 року було винесене оспорюване податкове повідомлення-рішення № 0014421530/0, згідно якого сума податкового зобовязання складає 211931,88 грн. земельного податку та 10596,59 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Згідно Акту № 715/15-30/25294089 від 29.07.2009 року, ЗАТ «Фоззі» занижено земельний податок за квітень-червень 2009 року у розмірі 211931,88 грн. Причиною виникнення заборгованості зазначено те, що позивачем надано декларацію з заниженим земельним податком.

У витязі, який виданий ЗАТ «Фоззі», з технічної документації № Ю-00844/2007 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Київ, р-н Голосіївський, вул. Боженка, 107 (кадастровий номер 8000000000:79:055:0001) загальною площею 6295 кв.м., зазначена нормативна грошова оцінка земельної ділянки 35791560,19 грн.

Позивач вважає, що при складанні вказаного Акту були порушені вимоги Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 327 від 10.08.2005 року, а саме п.2.3. Так, в Акті не вказано, яку норму закону чи іншого нормативного акту було порушено позивачем, в результаті чого було сталося заниження податкового зобовязання, не викладено зміст порушення з посиланням на конкретні норми законодавства.

Заперечуючи доводи позивача, відповідач посилається на наказ Державної податкової адміністрації України № 416 від 17.07.2006 року.

Суд не бере вказані доводи позивача до уваги, виходячи з наступного.

Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України № 327 від 10.08.2005 року, розроблений для застосування посадовими особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів таких перевірок.

Водночас, наказом Державної податкової адміністрації України № 416, який прийнято пізніше у часі - 17.07.2006 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.07.2006 року за № 872/12746, затверджено форму Акта про результати саме камеральної перевірки податкової декларації (розрахунку) та встановлено, що дана форма Акта застосовується щодо місцевих податків і зборів; плати за землю; податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; фіксованого сільськогосподарського податку; збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду; збору за спеціальне водокористування; збору за забруднення навколишнього природного середовища; збору за користування радіочастотним ресурсом; збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; плати за користування надрами для видобування корисних копалин; плати за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин; рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат; рентної плати за нафту, природний газ, газовий конденсат, що видобуваються в Україні; рентної плати за транзитне транспортування природного газу; рентної плати за транспортування нафти та нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та продуктопроводами; рентної плати за транзитне транспортування аміаку; збору за проведення гастрольних заходів; плати за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів; збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Судом встановлено, що Акт № 715/15-30/25294089 від 29.07.2009 року складений у повній відповідності до вимог затвердженої вищевказаним наказом ДПА України форми Акту із заповненням всіх необхідних граф. У звязку з чим, протиправних дій щодо складання даного Акту не вбачається.

У доповненнях до позовної заяви позивач зазначає, що ЗАТ «Фоззі» є землекористувачем земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 6295 кв.м. (кадастровий номер 8000000000:79:055:0001), на підставі договору купівлі-продажу (з відкладальною умовою) нерухомого майна від 27.06.2001 року.

Судом встановлено, відповідно до договору купівлі-продажу (з відкладальною умовою) нерухомого майна від 27.06.2001 року, укладеного між громадянином США ОСОБА_2 та Дочірнім підприємством «Фоззі» товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі Фрост», передано у власність обєкт нерухомості майновий комплекс загальною площею 3005,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. У пункті 1.4. цього договору зазначено, що вказана будівля розташована на земельній ділянці розміром 1,4865 кв.м., яка знаходиться у користуванні Продавця, що підтверджується Державним актом на право користування землею.

Статтею 7 Земельного кодексу України в редакції 1992 року (далі ЗК 1992 року), чинній на момент укладання договору купівлі-продажу (з відкладальною умовою) нерухомого майна від 27.06.2001 року, було встановлено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку.

У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об'єднанням; релігійним організаціям; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу, для потреб оборони; для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.

У тимчасове користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для городництва, сінокосіння і випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; громадським об'єднанням; релігійним організаціям; організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу, для потреб оборони; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних та фізичних осіб.

Порядок надання землі у тимчасове користування на умовах оренди регулювалось ст. 8 ЗК 1992 року. Так, встановлено, що земля надається громадянам України, підприємствам, установам і організаціям, громадським об'єднанням і релігійним організаціям, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних осіб і громадян, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам, а також іноземним державам, міжнародним організаціям, іноземним юридичним особам та фізичним особам без громадянства.

Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється (ст. 22 ЗК 1992 року).

Згідно зі ст. 23 ЗК 1992 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Форма договору і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 24 ЗК 1992 року).

Виходячи з системного аналізу норм ЗК 1992 року, договір купівлі-продажу (з відкладальною умовою) нерухомого майна від 27.06.2001 року не є документом, що посвідчує право користування земельною ділянкою ЗАТ «Фоззі», розташованою за адресою: АДРЕСА_1, а отже позивач не є землекористувачем у розумінні положень земельного законодавства.

Чинним на сьогодні Земельним кодексом України (далі - ЗКУ) у главі 15 також встановлено два види користування земельною ділянкою, а саме: право постійного користування та оренда.

Відповідно до ст. 92 ЗКУ право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Таким чином, позивач не входить до кола осіб, яким згідно із ЗКУ земельна ділянка може належати на праві постійного користування.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою (ст. 125 ЗКУ).

Положення ст. 120 ЗКУ щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки договір купівлі-продажу (з відкладальною умовою) нерухомого майна від 27.06.2001 року був укладеним до набрання цим Кодексом чинності (01.01.2002 року), а дана норма є новелою законодавства та не містилась у ЗК 1992 року. Крім того, у ч. 6 цієї статті встановлено, істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти. У договорі купівлі-продажу кадастровий номер не зазначено. Крім того, судом встановлено, що зазначена у договорі загальна площа земельної ділянки значно менше ділянки, щодо якої виникли спірні правовідносини (1,4865 кв.м. - 6295 кв.м. відповідно).

Враховуючи викладене, право користування позивача на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 6295 кв.м. не оформлено відповідно до норм земельного законодавства чинного ні на момент укладання договору купівлі-продажу, ні на момент винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Документів, які б спростовували вказаний факт позивачем суду не надано, а у судовому засіданні 10.06.2010 року представник позивача повідомив суд, що всі документи надані під час судового розгляду та додаткових документів немає.

Частиною 2 ст. 2 Закону України «Про плату за землю» встановлено, що земельний податок сплачують власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції.

Оскільки, судом встановлено, що ЗАТ «Фоззі» не є користувачем земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, у розумінні земельного законодавства, положення ст. 7 Закону України «Про плату за землю» щодо ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а отже відповідні доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на нормах закону.

Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

До повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить: розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності в порядку, передбаченому цим Кодексом; викуп земельних ділянок для суспільних потреб міста; припинення права користування земельними ділянками у випадках, передбачених цим Кодексом; прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади; встановлення та зміна меж сіл, селищ, районів у містах; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення використання земельної ділянки громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства; інформування населення щодо надання, вилучення (викупу) земельних ділянок; внесення у встановленому порядку пропозицій до Верховної Ради України щодо встановлення та зміни меж міст; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону (ст. 9 ЗКУ).

Статтею 26, у пунктах 34, 35 ч. 1, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин та затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад.

Відповідно до ЗКУ, законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про столицю України - місто-герой Київ», «Про оренду землі», «Про плату за землю», «Про планування і забудову територій», статті 290 Господарського кодексу України, у зв'язку з прийняттям Законів України від 03.06.2008 N 309-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та від 16.09.2008 N 509-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» Київська міська рада на ІІ сесії VI скликання прийняла рішення від 25.12.2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві».

У пункті 1 даного рішення, в редакції чинній на момент прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, рада вирішила довести до відома всіх суб'єктів господарської діяльності, які використовують земельні ділянки на території м. Києва, але в установленому законодавством порядку не оформили права власності або права користування земельними ділянками, про необхідність до 01.03.2009 подати у встановленому порядку клопотання (заяви) про оформлення права власності на земельні ділянки або права користування (оренди) земельними ділянками.

А у п. 2 встановлено, що з 01.04.2009 плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою земельних ділянок, які використовуються підприємствами, що забезпечують життєдіяльність міста, та земельних ділянок, щодо яких Київською міською радою прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, не зареєстровані), які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України «Про оренду землі».

Оскільки дане рішення стосується субєктів господарської діяльності, які використовують земельні ділянки на території м. Києва, не оформивши в установленому законодавством порядку права власності або права користування цими ділянками, що не врегульовано чинним земельним законодавством, суд дійшов висновку, що Київська міська рада при прийнятті рішення № 944/944 не порушила норми законів України «Про систему оподаткування» та «Про плату за землю», як це зазначає позивач у доповнення до позовної заяви.

Крім того, згідно з п. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві» незаконним в судовому порядку не визнавалось, є чинним, а отже підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

З огляду на викладене, дії відповідача щодо визначення ЗАТ «Фоззі» плати за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 6295 кв.м. у розмірі 3 % від грошової оцінки землі, суд вважає правомірними, а отже підстави для скасування спірного податкового повідомлення-рішення відсутні.

У відповідності до ч. 2 п. 2.5 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України № 110 від 17 березня 2001 року, податкове повідомлення-рішення - це рішення керівника органу державної податкової служби щодо сплатити суми застосованих штрафних (фінансових) санкцій (у тому числі пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності) за порушення податкового законодавства та інших нормативно-правових актів. Таке рішення приймається за результатами перевірок платника податків.

Водночас, під час розгляду даної справи судом виявлені порушення закону, а саме ст. 93 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відповідно до яких місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (далі - виконавчий орган).

Так, у Акті № 715/15-30/25294089 від 29.07.2009 року, у графі 14 «Місцезнаходження платника», зазначена адреса магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а не юридична адреса ЗАТ «Фоззі»: Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, 5.

Акт № 715/15-30/25294089 від 29.07.2009 року, повідомлення-виклик від 16.07.2009 року № 11258/10/15-322 та спірне податкове повідомлення-рішення також направлялись Інспекцією на адресу: АДРЕСА_1.

Оскільки всі вказані документи були отримані службовими особами позивача, суд вважає, що даний факт не є підставою для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0014421530/0 від 18.08.2009 року.

Однак, суд дійшов висновку про необхідність постановлення окремої ухвали стосовно вказаних порушень закону з направлення її копії Державній податковій інспекції у Голосіївському районі м. Києва для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

За таких обставин суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 11, 14, 70-72, 86, 159-163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Закритого акціонерного товариства «Фоззі» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, протягом десяти днів з дня її складання у повному обсязі шляхом подання через Київський окружний адміністративний суд заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя В.О. Спиридонова

Постанову складено у повному обсязі 11.06.2010 року.