Рішення № 109854086, 27.03.2023, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/3/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом ОСОБА_1 , с. Пухівка, Броварський район, Київська область до ФОП Радькова Сергія Васильовича, м. Харків про стягнення 93803,80 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ФОП Радькова Сергія Васильовича (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 93803,80 грн., з яких: 62300,00 грн. - сума основного боргу; 4672,50 грн. - 3% річних за період з 30.04.2020 по 30.12.2022; 26831,30 грн. - інфляційні втрати за період прострочення з травня 2020 року по листопад 2022 року.

В обґрунтування позову позивач посилається на укладений між фізичною особою-підприємцем Покидько Любов Іванівною та фізичною особою-підприємцем Радьковим Сергієм Васильовичем договір № 10/30 від 30.10.2019, за яким позивачем було перераховано відповідачу аванс у розмірі 62300,00 грн. за обумовлені за договором роботи, які останнім не були виконані.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.01.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до ФОП Радькова Сергія Васильовича про стягнення 93803,80 грн. було залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

На виконання вимог ухвали Господарського суду Харківської області від 09.01.2023 позивач надав до суду заяву про усунення недоліків вх.№ 1355/23 від 19.01.2023, згідно якої позивачем усунені недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.01.2023 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз`яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.08.2022, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 15.08.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Але, судова кореспонденція адресована відповідачу була повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/3/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Матеріали справи свідчать, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Отже, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

30 жовтня 2019 року між фізичною особою-підприємцем Покидько Любов Іванівною (замовник) та фізичною особою-підприємцем Радьковим Сергієм Васильовичем (виконавець) було укладено договір № 10/30 (надалі - договір).

Згідно п.1.1. договору, виконавець зобов`язувався розробити конструкторську документацію, виробити та поставити комплект форм для вуликів згідно специфікації № 10/30 у кількості 6 (шістьох) позиціях замовлення.

У відповідності до п.1.2. договору, замовник зобов`язувався прийняти та оплатити вироби на умовах даного договору.

Як вбачається з матеріалів справи на виконання умов п. 2.2 договору замовником 04.11.2019 було сплачено попередню плату (аванс) у розмірі 62300,00 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача за період з 01.10.2019 по 31.12.2019 та платіжним дорученням № 1 від 04.11.2019.

Положенням п. 3.1. договору було визначено строк в два місяці для виконання обов`язку з поставки виробів, які мали бути виготовлені відповідачем, з дня отримання попередньої оплати, тобто до 04.01.2020 включно.

Додатковою угодою № 1 від 01.12.2019 до договору були змінені строки виконання робіт з вини виконавця, визначивши графік виконаних робіт в період з 10.04.2020 по 30.04.2020.

Пунктом 1.2. додаткової угоди № 1 від 01.12.2019 до договору було визначено, що замовник оплатив 70% зобов`язань вчасно по оплаті, що складає 62300,00 грн., 04 листопада 2019 року за вироби на умовах даного договору.

За змістом п. 2.1. додаткової угоди № 1 від 01.12.2019 до договору строк дії договору було визначено до 30.04.2020.

Пунктом 2.2 додаткової угоди № 1 від 01.12.2019, було визначено, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. При порушені строків виконання та додаткової даної угоди вартість виробів буде знижена на тридцять відсотків, що не виключає зобов`язань по виконанню даного договору та несення відповідальності згідно основного договору від 30.10.2019.

Згідно позову позивач вказує, що до даного часу обумовлені договором роботи не виконані, а готовий виріб не поставлений, що свідчить про порушення відповідачем умов договору. За таких обставин позивачем було направлено 10.06.2022 відповідачу претензію з вимогою повернути сплачену суму коштів в якості авансу, однак до даного часу відповідач дані кошти не повернув.

Також, згідно позову позивач вказує, що укладений між сторонами договір є договором підряду до якого підлягають застосуванню, зокрема, приписи статті 849 ЦК України. При цьому, позивач у позові посилається на ст. 693 ЦК України, ч.1 ст. 1212 ЦК України, як на підставу повернення сплаченої суми авансу у розмірі 62300,00 грн. у зв`язку з відсутністю підстав зберігання даного майна у відповідача.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Права замовника під час виконання робіт врегульовані ст. 849 Цивільного кодексу України.

Так, згідно ч.2 ст. 849 Цивільного кодексу України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (ч.ч. 3, 4 ст. 849 Цивільного кодексу України).

Заявлені позивачем вимоги у справі стосуються повернення суми основного боргу (попередньої оплати) у розмірі 62300,00 грн. на підставі ст. 693 та ч.1 ст. 1212 ЦК України.

Однак, враховуючи те, що між сторонами по справі виникли правовідносини з договору підряду, то позивач не набув права вимагати повернення суми основного боргу (попередньої оплати) у розмірі 62300,00 грн. на підставі ст. 693 ЦК України, якою врегульовано відносини договору поставки (купівлі-продажу), та на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України, якою врегульовано відносини щодо набуття та збереження майна без достатньої правової підстави.

З огляду на вищевикладене, господарський суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити повністю на підставі ст.ст.15,16 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв`язку з чим судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 120, 123, 129, 165, 178, 202, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

УЧАСНИКИ СПРАВИ:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ФОП Радьков Сергій Васильович ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Повне рішення складено "27" березня 2023 р.

СуддяА.М. Буракова

справа № 922/3/23